Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №359/11453/25 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №359/11453/25

Провадження №2/359/1537/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 лютого 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого Борця Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Ступарик К.В.,

за участю представника позивача Осьмака А.В.,

за участю представника відповідача Говорової А.І.,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи,

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

1.1. У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та посилався на те, що він працював в АТ «Укрзалізниця» на посаді головного фахівця з охорони праці Департаменту електрифікації та електропостачання. Наказом АТ «Укрзаліз-ниця» №1717/ос від 7 липня 2025 року позивач був звільнений з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, за угодою сторін. При звільненні з роботи відповідач не виплатив ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки в розмірі 107288 гривень 00 копійок. АТ «Укрзалізниця» продовжує ухилятись від проведення розрахунку з позивачем. Тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача заборго-ваність по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 107288 гривень 00 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 120471 гривні 24 копійок.

1.2. В ході розгляду цивільної справи представник позивача ОСОБА_2 подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с.93-95): просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки в розмірі 53644 гривень 00 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 120471 гривні 24 копійок.

1.3. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримує позов в зміне-ній редакції та наполягає на його задоволенні.

1.4. Представник відповідача ОСОБА_3 не визнає позов та посилається на те, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було призупинено виплату матеріальної допомоги. Вказане рішення було прийнято на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Крім того, визначений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку не відповідає принципу пропорційності та істотно перевищує розмір заборгованості по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення. Тому представник відповідача ОСОБА_3 просить суд відмовити у задоволенні позову.

2. Інформація про рух цивільної справи.

2.1. Зі змісту протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 вересня 2025 року (а.с.30) вбачається, що цивільну справу за позовом, пред`явленим ОСОБА_1 , було розподілено судді Бориспільського міськрайонного суду Борцю Є.О.

2.2. Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду від 24 вересня 2025 року (а.с.31-32) було відкрито провадження у цивільній справі та призначено цивільну справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

3. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

3.1. ОСОБА_1 працював в АТ «Укрзалізниця» на посаді головного фахівця з охорони праці Департаменту електрифікації та електропостачання. В 2023 році розмір його окладу становив 22167 гривень 00 копійок, а в 2024 році – 26822 гривні 00 копійок.

3.2. Зі змісту п.2.2.10 колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці (а.с.21) вбачається, що при виході у щорічну відпустку працівникам Укрзалізниці надавалась матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

3.3. 3 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву (а.с.58), в якій він просив надати щорічну відпустку та виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення. Наказом АТ «Укрзалізниця» №553 від 10 квітня 2023 року (а.с.59) позивачу було надано щорічну відпуску з 1 травня 2023 року по 14 травня 2023 року.

3.4. 6 травня 2024 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву (а.с.60), в якій він просив надати щорічну відпуску та виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення. Наказом АТ «Укрзалізниця» №1194 від 9 травня 2024 року (а.с.61) позивачу було надано щорічну відпуску з 3 червня 2024 року по 16 червня 2024 року.

3.5. Наказом АТ «Укрзалізниця» №1717/06 від 7 липня 2025 року (а.с.14) ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 9 липня 2025 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, за угодою сторін.

3.6. Спірні відносини регулюються розділом І «Загальні положення» Закону України «Про оплату праці», главою ІІ «Колективний договір» та главою VII «Оплата праці» КЗпП України.

4. Норми права, якими керується суд при вирішенні спору.

4.1. Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, яка є винагородою за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; з додаткової заробітної плати, яка також є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; з інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

4.2. Згідно з ч.2 ст.13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

4.3. Відповідно до ч.1 ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

4.4. Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

4.5. Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

4.6. Згідно з п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати, провадяться шляхом множення середньо-денного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

4.7. Відповідно до п.1 ч.3 ст.2, ч.4 ст.10 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є верховенство права. Цей принцип полягає у тому, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.8. Згідно з п.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути обмежений у своїй власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

4.9. Як вбачається з усталеної практики Європейського суду з прав людини, ст.1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу – загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (п.166-п.168 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтується таке втручання на національному законі, чи переслідує легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє – характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Однак втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатись як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

5. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.

5.1. Встановлено, що на підставі п.2.2.10 колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці у ОСОБА_1 виникло право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 22167 гривень 00 копійок та за 2024 рік в розмірі 26822 гривень 00 копійок. Зі змісту розрахунків заробітної плати за квітень 2023 року та за травень 2024 року (а.с.64, 92) вбачається, що позивачу не були виплачені вказані компенсаційні виплати під час надання йому щорічних відпусток. Зі змісту повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 9 липня 2025 року (а.с.13) вбачається, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 та 2024 роки не була виплачена ОСОБА_1 під час його звільнення з роботи. Ці обставини свідчать про те, що у АТ «Укрзаліз-ниця» виникла заборгованість по виплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки в загальному розмірі 48989 гривень 00 копійок (22167,00 + 26822,00).

5.2. В матеріалах цивільної справи міститься витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року (а.с.56-57), зі змісту якого вбачається, що відповідачем було прийнято рішення про призупинення виплати матеріальної допомоги на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України представник відповідача ОСОБА_3 не подала докази на підтвердження того, що АТ «Укрзалізниця» погоджувала з профспілковим органом вказану зміну до колективного договору. Відсутні також докази на підтвердження того, що відповідач попереджав ОСОБА_4 про погіршення існуючих умов оплати праці. Ці обставини свідчать про те, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» про призупинення виплати матеріальної допомоги суперечить чинному трудовому законодавству України та не підлягає застосуванню при вирішенні спору. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в аналогічній справі №211/7338/23 (провадження №61-8811св24), зміст якої полягає у тому, що рішення про призупинення виплати матеріальної допомоги, зафіксоване у протоколі засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року, не підлягає застосуванню, оскільки воно не було узгоджено з профспілковим органом. Крім того, позивач, як і ОСОБА_1 , не був у встановленому порядку попереджений про погіршення умов оплати праці.

5.3. З огляду на це суд вважає, що з метою відновлення порушеного права позивача на оплату праці належить стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборго-ваність по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки в загальному розмірі 48989 гривень 00 копійок. Підстави для стягнення заборгованості в більшому розмірі відсутні. Тому у задоволенні позову в частині цієї вимоги слід відмовити.

5.4. У зв`язку з тим, що відповідач не здійснив з ОСОБА_1 розрахунок в день його звільнення з роботи, на підставі ч.1 ст.117 КЗпП України у АТ «Укрзалізниця» виникло зобов`язання відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку. Зі змісту довідки №517 від 31 липня 2025 року (а.с.17) вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 1745 гривень 96 копійок. Період часу прострочення з 10 липня 2025 року по 16 вересня 2025 року становив 49 робочих днів. Ці обставини свідчать про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку склав 85552 гривні 4 копійки (1745,96 х 49), що майже вдвічі перевищує розмір заборгованості по виплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення. Стягнення з АТ «Укрзалізниця» серед-нього заробітку за час затримки розрахунку в такому розмірі, хоч і ґрунтується на законі та спрямовано на забезпечення досягнення легітимної мети, однак є очевидно непропорційним заходом. Адже стягнення грошових коштів в означеному розмірі зі стратегічного підприємства, тим більше під час воєнного стану, суперечитиме невід`ємним гарантіям, передбаченим ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та осново-положних свобод. Тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зменшенню до розміру заборгованості по виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки.

5.5. З огляду на це суд вважає, що з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 48989 гривень 00 копійок. Підстави для стягнення з відповідача грошових коштів в більшому розмірі відсутні. Тому у задоволенні позову в частині цієї вимоги ОСОБА_1 слід відмовити також.

6. Розподіл судових витрат.

6.1. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

6.2. ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Ця обставина підтверд-жується квитанцією від 16 вересня 2025 року (а.с.8). Вказана позовна вимога задоволена лише на 40,66% (48989,00 : 120471,24 х 100%).

6.3. З огляду на це суд вважає, що з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача належить стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 492 гривень 47 копійок (1211,20 : 100% х 40,66%).

Керуючись п.2 ч.1, ч.3 ст.258, абз.1 ч.6 ст.259, ст.ст.263-265, ч.1 ст.268 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки в загальному розмірі 48989 гривень 00 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 липня 2025 року по 16 вересня 2025 року в розмірі 48989 гривень 00 копійок.

У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача грошових коштів в більшому розмірі відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 492 гривень 47 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя

Бориспільського міськрайонного суду Є.О. Борець