Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №276/1043/26 — Хорошівський районний суд Житомирської області

Справа № 276/1043/26

Провадження по справі №2/276/825/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Бобра Д.О.,

при секретарі судового засідання Свиридок А.В.

за участю:

представника відповідача Галагуза В.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (далі – ТОВ «Санфорд Капітал», позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення заборгованості, в якому вказує, що 23.12.2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» (далі-банк) та відповідачем укладено кредитний договір №22032000466932, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» зі змінами та доповненнями, затверджений Банком і розміщений на офіційному сайті Банку www.creditdnepr.com.ua (далі УДБО) та індивідуальної частини, якою є вказаний кредитний договір (далі кредитний договір). Таким чином вказує, що між акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем було укладено кредитний договір за умовами якого було надано відповідачу грошові кошти у розмірі 26189,94 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а відповідач зобов`язувався повернути грошові кошти та сплатити проценти та комісію за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених кредитним договором.

Банк свої зобов`язання за договором виконав та надав відповідачу зазначені кошти, проте відповідач свої зобов`язання виконала лише частково, в результаті чого станом на 23.07.2023 року утворилась заборгованість в розмірі 43436,62 грн, з яких 23251,58 грн - заборгованість за основним боргом, 20184,55 грн - заборгованість за комісією.

11 квітня 2024 року між акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та позивачем було укладено договір факторингу № 11/04/24 за умовами якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором №22032000466932 від 23.12.2020 року.

На підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 43436,62 грн, а також просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 7200,00 грн.

Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 23.06.2026 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд даної цивільної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) учасників справи.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розгляд справи провести без участі позивача, не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні протии задоволення позову заперечив, зазначив, що кредитний договір укладався на 24 місяці, а розрахунок заборгованості складено по 2024 рік, тобто за межами строку кредитного договору. Крім того умова договору про встановлення комісії за розрахунково-касове обслуговування є нікчемною, а тому вимога в цій частині задоволенню не підлягає. Окрім того, представник відповідачв вказує на необгрунтованість та неспівмірність витрат на правничу допомогу, оскільки дана справа є типовою, текст позовної заяви є стандартизованим, не вимагає від адвоката значних інтелектуальних зусль чи аналізу великого обсягу законодавства.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виник спір. Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 23 грудня 2020 року між Банком - Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22032000466932 за умовами якого: - Банк зобов`язується надати Клієнту грошові кошти (далі - Кредит) у тимчасове платне користування, а Клієнт зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити плату за Кредит (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов`язання у порядку, встановленому Договором /п.1.1./; - Кредит надається на наступних умовах: Сума Кредиту 26189,94 гривень; Строк кредитування 24 місяці; Кінцева дата повернення Кредиту: 23 грудня 2022 р.; Цільове призначення: на споживчі потреби; Процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за Кредитом у розмірі: 0,001% річних; Щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: з 23.12.2020 по 22.07.2021 - 7% від Суми Кредиту, з 23.07.2021 по 22.01.2022 - 5,5 % від Суми Кредиту, з 23.01.2022 по 22.07.2022 - 4 % від Суми Кредиту, з 23.07.2022 по 23.12.2022 - 2,25% від Суми Кредиту /п.1.2. Договору/.

23.12.2020 року відповідач підписала Паспорт споживчого кредиту за програмою кредитування «Кредит готівкою. Мікро (3-37)», де остання ознайомилась та сторонами погоджено умови користування кредитними коштами, а саме: передбачено строки внесення кредитних коштів, відсоткову ставку річних за користування кредитом, відповідальність в разі порушення договірних зобов`язань та інше.

Відповідно до договору факторингу №11/04/24, укладеного 11 квітня 2024 року між Клієнтом Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Фактором Товариством з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал», та Реєстру боржників до даного договору, позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №22032000466932 від 23.12.2020 року. Загальна сума заборгованості боржника за договором становить 43436,62 гривень, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту 23251,58 гривень, сума заборгованості за відсотками 0.49 гривень, сума заборгованості за комісіями 20184,55 гривень.

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №22032000466932 від 23.12.2020 року, виконаного первинним кредитором - АТ «Банк Кредит Дніпро», станом на 10 квітня 2024 року, заборгованість відповідача складає 43436,62 гривень, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту 23251,58 гривень, сума заборгованості за відсотками 0.49 гривень, сума заборгованості за комісіями 20184,55 гривень.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Санфорд Капітал» на підтвердження обґрунтування позову, крім розрахунку заборгованості, надано виписку по рахунку, яка має статус первинного документа. Зазначена виписка є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами в сумі 26189,94 гривень, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем не спростована.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору. Отже, суди мають належним чином з`ясувати обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора, а також установити, чи існували такі права на момент їх переходу.

Таким чином, судом встановлено, що 23.12.2020 року відповідач уклав з Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» кредитний договір №22032000466932, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 26189,94 гривень, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку, визначеному договором.

З наданої виписку по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем станом на дату повернення Кредиту 23 грудня 2022 кредит у повному обсязі не погашено та залишок заборгованості по тілу кредиту становить 23251,58 гривень, а тому вимоги позивача в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Натомість щодо стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту по кредитному договору №22032000466932 в загальному розмірі 20184,55 грн. суд вважає необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про споживче кредитування», який вступив в дію 10.06.2017, безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

При цьому, у відповідності до частини першої статті 11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 01.04.2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15.03.2021 в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, ч. 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Врахувавши те, що в оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Крім того, Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2023 по справі №204/224/21 зазначила, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Із матеріалів, доданих до позовної заяви, встановлено, що позивач не надав доказів погодження сторонами кредитного договору додаткових та супутніх банківських послуг, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, та не надав доказів надання таких послуг, у зв`язку з чим, нарахована позивачем комісія за обслуговування кредиту в розмірі 20184,55 грн підлягає виключенню із загальної суми заборгованості та стягненню з відповідача не підлягає, оскільки позивачем не доведено правомірності стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредиту, оскільки з тексту позовної заяви взагалі не випливає як зміст вказаної послуги, так і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Надання щомісяця інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами Договору не передбачено, що суперечить приписам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», тому що таку інформацію споживач має право отримувати безоплатно.

Також позивачем не надано доказів, що відповідач вимагав частіше 1 разу на місяці інформацію щодо стану кредитної заборгованості та платежів за Договором.

За таких умов суд дійшов висновку, що положення кредитного договору №22032000466932 від 23.12.2020 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимога про стягнення з відповідача заборгованості по комісії за обслуговування кредиту в сумі 20184,55 грн є необґрунтованою, та у її задоволенні слід відмовити.

Враховуючи все вищезазначене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором №22032000466932 від 23.12.2020 року у розмірі заборгованості за тілом кредиту в сумі 23251,58 гривень.

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.

Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні до суду позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн, враховуючи часткове задоволення позову (54%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1437,70 грн (2662,40*54%) судового збору.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7200 грн., суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На обґрунтування заявленого розміру витрат на правничу допомогу представником позивача надано до суду копію договору про надання правничої допомоги №1/04 від 01.04.2024 року, укладеного між ТОВ «Санфорд Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС»; акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 6 від 09 січня 2026 року, підписання якого ТОВ «Санфорд Капітал» та адвокатське об`єднання «Альянс ДЛС» підтвердили, що об`єднання надало клієнту наступні послуги: боржник ОСОБА_1 , надано послуги: - проведення юридичного та фінансового аналізу боржника 1200.00 гривень; - складання, підписання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості з боржника 6000.00 гривень, всього на загальну суму 7200.00 гривень.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа № 755/2587/17, зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Вищезазначене узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23.

Суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та непропорційним до предмета спору. Дана справа не є складною, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, не потребувала значного обсягу доказування чи підготовки складних процесуальних документів. Правове регулювання спірних правовідносин є усталеним, а судова практика у спорах про стягнення заборгованості за кредитними договорами та договорами відступлення права вимоги є сформованою і передбачуваною.

Крім того, заявлені до відшкодування витрати на проведення юридичного та фінансового аналізу боржника у розмірі 1200,00 грн не можуть бути розцінені як самостійний вид професійної правничої допомоги, оскільки фактично охоплюються підготовкою та складанням позовної заяви. Подана позовна заява має типовий характер, містить стандартний виклад обставин та правового обґрунтування, а тому витрати на її підготовку у розмірі 6000,00 грн також не відповідають критеріям розумності та співмірності.

Враховуючи характер і складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, час, який об`єктивно міг бути необхідним для їх виконання, ціну позову, а також принципи розумності, співмірності та справедливості, беручи до уваги ціну позову та часткове задоволення позовних вимог (54%), наявність обгрунтованих заперечень представника відповідача проти розміру заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає за необхідне частково відмовити у відшкодуванні понесених позивачем витрат на правничу допомогу та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням конкретних обставин справи та розміру задоволених позовних вимог, на переконання суду, є справедливим та обґрунтованим, співмірним із складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 247, 263-265, 274-282 ЦПК України, ст. 512, 514, 516, 526, 610, 611, 625, 1050, 1079, 1082 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором № 22032000466932 від 23.12.2020 року в сумі 23251 (двадцять три тисячі двісті п`ятдесят одну) гривню 58 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» судовий збір у розмірі 1437 (одна тисяча чотириста тридцять сім) гривень 70 копійки та витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал», місцезнаходження: Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Сімферопольська, будинок 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69, ідентифікаційний код юридичної особи: 43575686.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 02.09.2026.

Суддя Д.О.Бобер