Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №154/2717/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/2717/26

3/154/1008/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Вітер І.Р., розглянувши матеріали, які надійшли з Володимирського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , за ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 702022 від 24 червня 2026 року вбачається, що 24 червня 2026 року о 21 год 03 хв ОСОБА_1 керував електровелосипедом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме нечіткою мовою та запахом алкоголю з порожнини рота, та від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки із застосуванням газоаналізатора Drager Alcotest 6820 і в закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані працівником поліції за ч. 2 ст. 130 КУпАП з урахуванням попереднього притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП постановою від 16 жовтня 2025 року.

До матеріалів справи долучено протокол про адміністративне правопорушення, акт огляду на стан алкогольного сп`яніння, направлення на огляд водія транспортного засобу, розписку про відсторонення від керування, постанову від 16 жовтня 2025 року та відеозапис із нагрудного відеореєстратора поліцейського.

25 серпня 2026 року до суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_1 адвоката Лесика С.І. про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

26 серпня 2026 року від ОСОБА_1 безпосередньо надійшли до суду письмові пояснення із клопотанням про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення

Сторона захисту заперечує доведеність усіх визначальних для кваліфікації за ч. 2 ст. 130 КУпАП обставин.

ОСОБА_1 стверджує, що алкогольних напоїв не вживав та у стані алкогольного сп`яніння не перебував.

Також сторона захисту зазначає, що ОСОБА_1 керував саме велосипедом. Раніше цей велосипед був додатково обладнаний окремим фрикційним електродвигуном, установленим на рамі, однак до події такий двигун вийшов із ладу та був демонтований для ремонту. Штатний педальний привод велосипеда залишався працездатним, тому ОСОБА_1 користувався ним як звичайним велосипедом та приводив його в рух виключно мускульною силою шляхом обертання педалей.

Захист звертає увагу, що зазначена версія повністю узгоджується з відеозаписом, на якому ОСОБА_1 рухається саме шляхом педалювання, тоді як електродвигун на транспортному засобі не ідентифікується.

Водночас працівниками поліції транспортний засіб не оглядався, наявність на ньому електродвигуна не фіксувалася, марка, модель, виробник, тип та потужність можливого електродвигуна не встановлювалися, технічна документація відсутня, а відповідна графа протоколу не містить належної ідентифікації транспортного засобу.

На думку захисту, за таких обставин побутове використання поліцейським слова «електровелосипед» не може підміняти доказування фактичних конструктивних характеристик транспортного засобу, від яких безпосередньо залежить правова кваліфікація.

Крім того, захист посилається на спеціальне регулювання відповідальності осіб, які керують велосипедами, положеннями ст. 127 КУпАП та вважає, що відмова особи, яка керує велосипедом, від проходження огляду не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Окремо захист посилається на порушення працівниками поліції встановленої законом процедури.

Зокрема, первинною причиною зупинення ОСОБА_1 поліцейський назвав відсутність на ньому спеціального світлоповертального жилета, хоча такого обов`язку для велосипедиста Правила дорожнього руху не передбачають.

Після відмови ОСОБА_1 від огляду із застосуванням газоаналізатора поліцейський не повідомив, що ОСОБА_1 направляється до відповідного закладу охорони здоров`я саме для проведення медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння, не назвав такого закладу та обмежився запитанням: «В лікарню поїдете?».

Письмове направлення було оформлено вже пізніше у службовому автомобілі без участі ОСОБА_1 .

Так само без участі ОСОБА_1 складався протокол про адміністративне правопорушення.

Відеозапис не містить пропозиції ОСОБА_1 ознайомитися з уже складеним протоколом, підписати його чи отримати примірник. Незважаючи на це, поліцейський, перебуваючи у службовому автомобілі за відсутності ОСОБА_1 , сам зазначає, що той нібито відмовився від підписання протоколу, а на запитання напарника щодо отримання примірника протоколу повідомляє, що ОСОБА_1 його отримувати не бажає.

При цьому відеофіксація припиняється до завершення оформлення процесуальних документів.

Дослідивши матеріали справи та доводи сторони захисту, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складення протоколів про адміністративні правопорушення.

За ст. 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Суд при цьому не вправі перебирати на себе функцію органу, який склав протокол, самостійно доповнювати адміністративне обвинувачення фактичними обставинами, які органом поліції не встановлені, або усувати прогалини доказування шляхом припущень.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначив, що принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, усі сумніви щодо події правопорушення та винуватості особи тлумачаться на її користь, а недоведені подія та вина особи прирівнюються до доведеної невинуватості.

Підхід до оцінки альтернативних версій події також сформульований Верховним Судом у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к.

Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування поза розумним сумнівом вимагає доведення кожного юридично значущого елемента обвинувачення такою сукупністю допустимих доказів, яка виключає інше розумне пояснення події. Версія обвинувачення повинна пояснювати всі встановлені судом обставини, у тому числі ті, що суперечать їй або підтримують альтернативну версію захисту; залишення таких обставин без переконливого пояснення утворює розумний сумнів. Самої більшої вірогідності версії обвинувачення порівняно з версією захисту недостатньо: кожний обґрунтований сумнів має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, а всі неусунуті сумніви тлумачаться на користь особи.

Отже, для висновку про винуватість недостатньо того, щоб версія органу, який склав протокол, видавалася суду більш вірогідною. Вона повинна бути доведена такою сукупністю належних і допустимих доказів, яка виключає інше розумне пояснення встановлених обставин.

Аналогічний зміст стандарту доказування випливає із рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», заява № 16437/04, пункт 43, відповідно до якого доведення має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою ознак чи неспростовних презумпцій.

Саме за цим стандартом суд оцінює матеріали цієї справи.

Щодо стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 .

Матеріали справи не містять доказів, які встановлювали б перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд із застосуванням спеціального технічного засобу не проведений. Медичний огляд не проведений. Медичного висновку чи лабораторного дослідження немає.

Зазначена у протоколі ознака «нечітка мова» об`єктивним змістом відеозапису не підтверджується.

На відеозаписі ОСОБА_1 розуміє звернені до нього запитання, дає послідовні відповіді, ставить уточнюючі запитання, пояснює спосіб руху велосипеда та заперечує вживання алкоголю.

Твердження поліцейського про запах алкоголю з порожнини рота могло бути підставою для ініціювання передбаченої законом процедури огляду, однак саме по собі не доводить стану алкогольного сп`яніння.

Відмова від огляду та фактичне перебування у стані сп`яніння є різними юридичними обставинами.

Відтак для цілей застосування ч. 3 ст. 127 КУпАП перебування ОСОБА_1 у стані сп`яніння не доведене.

Щодо транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 .

Ця обставина є визначальною для правильного вирішення справи.

Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху велосипед визначено як транспортний засіб, крім крісел колісних, що приводиться в рух мускульною силою людини, яка знаходиться на ньому.

Мопед визначено як двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Отже, для розмежування велосипеда та моторизованого двоколісного транспортного засобу юридично значущою є фактична наявність відповідного двигуна та конструктивні характеристики конкретного засобу, а не лише його побутове найменування.

Матеріали справи не містять об`єктивного доказу того, що транспортний засіб, яким ОСОБА_1 керував 24 червня 2026 року, на цей момент був обладнаний електродвигуном.

У протоколі його марка, модель, виробник та технічні характеристики не зазначені.

Потужність можливого електродвигуна не встановлена.

Транспортний засіб працівником поліції не оглядався з метою встановлення його конструкції.

Фотографій електродвигуна або іншої об`єктивної фіксації його наявності матеріали справи не містять.

На дослідженому відеозаписі електродвигун не ідентифікується.

Навпаки, єдина об`єктивно зафіксована форма приведення транспортного засобу в рух полягає у тому, що ОСОБА_1 повільно рухається, обертаючи педалі.

Сторона захисту пояснила цю обставину конкретною технічно можливою версією: раніше велосипед був обладнаний окремим знімним фрикційним електродвигуном, закріпленим на рамі; після його несправності моторний блок був демонтований для ремонту, тоді як штатний педальний механізм залишився працездатним.

Ця версія не суперечить жодному об`єктивному доказу у справі.

Більше того, вона узгоджується з відеозаписом, на якому ОСОБА_1 приводить транспортний засіб у рух саме педалями, тоді як двигун не фіксується.

Поліція не зібрала жодного доказу, який би виключав таку можливість.

Сам працівник поліції під час розмови, відповідаючи на пояснення про непрацездатність електричної складової, зазначає, що не знає, чи перебуває вона у робочому стані.

Отже, безпосередньо на місці події працівник поліції усвідомлював невизначеність цієї істотної обставини, проте жодних дій для її встановлення не вчинив.

Суд не вправі виправити цей недолік доказування припущенням, що якщо транспортний засіб раніше називався електровелосипедом або на ньому могли залишитися акумулятор, кріплення чи окремі елементи колишньої електричної системи, то електродвигун обов`язково залишався встановленим на ньому 24 червня 2026 року.

Такого доказу немає.

Так само суд не вправі вибірково використати пояснення ОСОБА_1 про те, що електрична складова «не працює», лише як підтвердження існування двигуна на транспортному засобі, одночасно відкинувши його пояснення про фактичний рух лише педалями та демонтаж несправного двигуна.

За встановленого стандарту доказування ОСОБА_1 не зобов`язаний доводити, що двигуна на велосипеді не було.

Орган поліції був зобов`язаний довести, що він був.

Цього зроблено не було.

Тому висновок про те, що ОСОБА_1 24 червня 2026 року керував саме електричним транспортним засобом, ґрунтувався б виключно на припущенні.

За таких обставин суд виходить із установленої доказами та не спростованої обставини, що ОСОБА_1 керував велосипедом, який у момент зафіксованого руху приводився в рух його мускульною силою шляхом обертання педалей.

Щодо співвідношення статей 127 і 130 КУпАП

КУпАП не залишає поведінку велосипедистів поза межами адміністративної відповідальності.

Навпаки, законодавець установив для цієї категорії учасників дорожнього руху спеціальне правове регулювання.

Частина друга ст. 127 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення Правил дорожнього руху особами, які керують велосипедами.

Частина третя цієї статті встановлює підвищену відповідальність за ті самі порушення, вчинені особами, які перебувають у стані сп`яніння.

Відповідно до п. 6.7 ПДР велосипедисти повинні виконувати вимоги Правил, що стосуються водіїв або пішоходів і не суперечать спеціальним вимогам розділу 6.

Отже, поширення на велосипедиста певного обов`язку, встановленого Правилами дорожнього руху для водія, не означає автоматичного поширення на нього будь-якої санкції КУпАП, передбаченої для іншої категорії учасників дорожнього руху.

Пункт 2.5 ПДР та норма КУпАП, яка визначає відповідальність за порушення такого обов`язку, є різними нормативними питаннями.

Щодо осіб, які керують велосипедами, законодавець прямо і спеціально визначив адміністративно-деліктний режим у ст. 127 КУпАП.

Такий законодавчий підхід не може бути проігнорований.

Інше тлумачення призвело б до очевидної внутрішньої суперечності.

Особа, яка керує велосипедом і фактичне перебування якої у стані сп`яніння належно доведено, відповідала б за спеціально передбаченою законодавцем ч. 3 ст. 127 КУпАП.

Натомість велосипедист, фактичний стан сп`яніння якого взагалі не встановлений, через саму відмову від огляду підлягав би значно суворішому режиму ст. 130 КУпАП.

Таке застосування закону суперечило б системному змісту статей 127 і 130 КУпАП та фактично нівелювало б спеціальне виділення законодавцем відповідальності осіб, які керують велосипедами.

Норми закону, які встановлюють адміністративну відповідальність і мають каральний характер, не підлягають розширювальному тлумаченню на шкоду особі.

Тому за встановленої у цій справі обставини керування ОСОБА_1 велосипедом його відмова від запропонованого працівником поліції огляду не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Питання про можливе порушення велосипедистом положень Правил дорожнього руху перебуває у площині спеціальної ст. 127 КУпАП.

При цьому суд не вправі самостійно сформувати нове адміністративне обвинувачення за ст. 127 КУпАП, якого ОСОБА_1 органом поліції не пред`явлено.

Крім того, застосування ч. 3 ст. 127 КУпАП у цій справі виключене ще й через те, що фактичне перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння не встановлено.

Саме відмова від огляду не може бути прирівняна до доведеного стану сп`яніння.

Таким чином, у діях ОСОБА_1 не встановлено базового складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно відсутня і правова підстава для кваліфікації таких дій за ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Факт попереднього притягнення ОСОБА_1 постановою від 16 жовтня 2025 року цього висновку не змінює, оскільки повторність є лише кваліфікуючою ознакою нового правопорушення і не може замінити відсутній базовий склад такого правопорушення.

Щодо дотримання встановленої законом процедури

Наведених висновків уже достатньо для закриття провадження.

Разом із тим матеріали справи містять і самостійний комплекс істотних порушень установленої законом процедури оформлення адміністративного правопорушення, які додатково виключають можливість покладення складених поліцейським документів в основу безсумнівного висновку про винуватість ОСОБА_1 .

Стаття 7 КУпАП вимагає не лише наявності матеріальної підстави для адміністративної відповідальності, але й додержання порядку, встановленого законом.

Ця вимога набуває особливого значення у справах за ст. 130 КУпАП, оскільки сама диспозиція цієї статті передбачає відповідальність за відмову від проходження огляду саме відповідно до встановленого порядку.

Отже, встановлений законом порядок у цій категорії справ не є формальністю. Він є необхідною передумовою набуття відмовою юридичного значення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Насамперед із відеозапису встановлено, що первинною причиною зупинення ОСОБА_1 поліцейський назвав відсутність на ньому спеціального світлоповертального жилета.

Поліцейський неодноразово стверджував про обов`язок велосипедиста використовувати «зелену жилетку» та посилався на нібито нові правила.

Водночас спеціальний розділ 6 ПДР такого обов`язку велосипедиста не встановлює.

ПДР визначають вимоги щодо обладнання велосипеда світлоповертачами та ліхтарем, однак не встановлюють загального обов`язку велосипедиста рухатися у спеціальному світлоповертальному жилеті.

Суд не вважає саме по собі неправильне визначення поліцейським первинної причини зупинки автоматичною підставою для недопустимості всіх наступних доказів.

Однак ця обставина має значення при оцінці дотримання працівниками поліції процедури в цілому та точності їх сприйняття й застосування норм Правил дорожнього руху.

Після виявлення поліцейським запаху алкоголю ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд із застосуванням газоаналізатора Drager Alcotest 6820.

Від такої перевірки ОСОБА_1 відмовився.

Ця обставина відеозаписом підтверджується і судом під сумнів не ставиться.

Проте після відмови від огляду на місці процедура повинна була продовжуватися в порядку, визначеному ст. 266 КУпАП і Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1103 водій транспортного засобу, який відмовився від проведення огляду на місці зупинки або не погодився з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Пунктом 7 цього Порядку передбачено обов`язок поліцейського забезпечити проведення такого огляду не пізніше двох годин.

Пункт 8 пов`язує складення протоколу у відповідній формі саме з відмовою водія від проведення огляду в закладі охорони здоров`я.

Направлення за своєю правовою природою не зводиться до подальшого заповнення поліцейським відповідного бланка.

Це процесуальна дія щодо конкретної особи, з якої особа повинна розуміти, що саме у зв`язку з виявленими ознаками та відмовою від огляду на місці їй пропонується пройти медичний огляд на стан сп`яніння у відповідному закладі охорони здоров`я.

Тільки після належного здійснення такої процесуальної дії волевиявлення особи може бути оцінене як свідома відмова від проходження відповідного медичного огляду.

У цій справі такої процесуальної дії не зафіксовано.

Поліцейський під час розмови із ОСОБА_1 ставить йому лише запитання: «В лікарню поїдете?». ОСОБА_1 відповідає: «Ні, нікуди не поїду».

Поліцейський не повідомляє, що ОСОБА_1 направляється саме для проведення медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Конкретний заклад охорони здоров`я не називає.

Зміст направлення не оголошує.

Будь-яких дій щодо забезпечення проведення огляду в закладі охорони здоров`я не здійснює.

Загальне запитання про бажання «поїхати в лікарню» не є тотожним установленій законом процесуальній дії направлення на медичний огляд.

Сам письмовий документ «направлення» оформлено поліцейським уже після припинення безпосереднього спілкування з ОСОБА_1 , у службовому автомобілі та за його відсутності.

Тому такий документ підтверджує факт його складення самим поліцейським, але не доводить, що зазначена у ньому процесуальна дія була фактично здійснена щодо ОСОБА_1 у встановленому законом порядку.

Інші процесуальні документи оформлялися аналогічним чином.

Після припинення спілкування з ОСОБА_1 поліцейський сів у службовий автомобіль і там склав протокол, акт огляду на стан сп?яніння та направлення для проведення такого огляду до закладу охорони здоров?я.

Матеріали відеозапису не містять інформації про вчинення поліцейським будь-яких процесуальних дій, пов?язаних із підставами для складення цих процесуальних документів як з участю ОСОБА_1 , так і хоча б в його присутності.

Запис не містить відомостей про направлення ОСОБА_1 до закладу охорони здоров?я для проходження огляду на стан сп?яніння в порядку ст.266 КУпАП.

На відеозаписі відсутня пропозиція ОСОБА_1 ознайомитися з уже складеними документами, зокрема протоколом, надати пояснення щодо його змісту або підписати його.

Незважаючи на це, поліцейський за відсутності ОСОБА_1 самостійно проговорив на відеозапис, що останній нібито «від підпису відмовився».

Таке твердження безпосереднім змістом відеозапису не підтверджується.

Особі неможливо відмовитися від підписання документа, який їй не пред`являвся для підпису.

Аналогічно відеозапис не підтверджує відмову ОСОБА_1 від отримання примірника протоколу.

Перебуваючи у службовому автомобілі, один поліцейський запитує іншого, чи бажає ОСОБА_1 отримати протокол.

Поліцейський, який до цього спілкувався з ОСОБА_1 , сам відповідає, що той нібито його отримувати не хоче.

До самого ОСОБА_1 із такою пропозицією поліцейські на відеозаписі не звертались.

Звідки поліцейський отримав відомості про нібито небажання ОСОБА_1 отримувати протокол, матеріали справи не встановлюють.

Відмова від підписання чи отримання процесуального документа є особистим волевиявленням особи і не може бути створена самим поліцейським шляхом його подальшої заяви про те, що така відмова нібито мала місце.

Так само поліцейський за відсутності ОСОБА_1 проговорює, що останнього «відсторонено від керування».

Однак конкретної процесуальної дії відсторонення матеріали відеофіксації не містять, а розписка про відсторонення ОСОБА_1 не підписана.

Суттєво й те, що відеозапис припинено приблизно о 21 год 09 хв, тоді як протокол сформовано о 21 год 18 хв 58 сек.

Отже, відеофіксація припинилася саме до завершення тих процесуальних дій, які повинні були підтверджувати ознайомлення ОСОБА_1 з протоколом, можливість надати пояснення, пропозицію його підписати та отримати, належне оформлення направлення і відсторонення від керування.

Інші процесуальні документи часу їх складення не відображають, відповідні їх графи поліцейським не заповнені.

Таким чином, матеріали справи містять не один ізольований формальний недолік.

Встановлена послідовність дій свідчить про системне відхилення від процедури: починаючи з помилково визначеної причини первинної зупинки, невстановлення фактичних характеристик транспортного засобу, неналежного здійснення направлення на медичний огляд і закінчуючи складенням процесуальних документів без участі особи та приписуванням їй волевиявлення, якого відеозапис не містить.

Саме за таких обставин особливого значення набуває вимога ст. 7 КУпАП про можливість застосування адміністративного впливу виключно на підставах і в порядку, встановлених законом.

Суд не може замінити встановлений законом порядок висновком про те, що особа, ймовірно, і так розуміла, чого від неї хотіли поліцейські, ймовірно, не хотіла отримувати протокол або ймовірно відмовилася б його підписувати.

Адміністративне обвинувачення не може ґрунтуватися на таких припущеннях.

Висновки суду

Досліджена сукупність доказів не підтверджує складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 не встановлено.

Матеріали справи не підтверджують, що транспортний засіб, яким він керував 24 червня 2026 року, був обладнаний електродвигуном.

Об`єктивно відеозаписом зафіксований рух двоколісного транспортного засобу велосипедного типу шляхом обертання ОСОБА_1 педалей.

Конкретна і фактично можлива версія захисту про попередній демонтаж несправного знімного фрикційного електродвигуна жодним доказом органу поліції не спростована.

За таких обставин суд не має правових підстав обирати версію органу поліції лише тому, що вона могла б видаватися більш вірогідною, оскільки такий підхід суперечив би презумпції невинуватості та означав би покладення адміністративної відповідальності на припущення.

Встановлена судом обставина керування велосипедом виключає застосування до поведінки ОСОБА_1 ст. 130 КУпАП, оскільки законодавець установив спеціальний режим адміністративної відповідальності осіб, які керують велосипедами, у ст. 127 КУпАП.

Водночас стан сп`яніння, необхідний для застосування ч. 3 ст. 127 КУпАП, у цій справі не доведений, а суд не вправі формувати щодо ОСОБА_1 нового адміністративного обвинувачення.

Крім того, навіть за припущення правильності первісної кваліфікації транспортного засобу працівником поліції, матеріали справи не підтверджують дотримання встановленого законом порядку направлення ОСОБА_1 на медичний огляд, оформлення протоколу, його підписання і вручення, а також відсторонення від керування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Судом установлено, що доказів, достатніх для висновку поза розумним сумнівом про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, матеріали справи не містять.

Тому клопотання сторони захисту підлягає задоволенню, а провадження у справі — закриттю у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 7, 127, 130, п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 251, 252, 256, 266, 280, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_1 — адвоката Лесика Сергія Ігоровича — про закриття провадження у справі задовольнити.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Ігор Вітер