Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №380/4864/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4864/25 пров. № А/857/40314/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Боршовського Т.І., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року (суддя – Братичак У.В., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі № 380/4864/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ),

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі – відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі № 380/12425/24; 3) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченої позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24; 4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого військового збору з суми, виплаченої позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військового збору у розмірі 5% з суми виплаченої ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та утриманого військового збору у розмірі 3,5% з суми виплаченої компенсації втрати частини доходів на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що норми Податкового кодексу України та Порядку №44 кореспондуються між собою та визначають, що грошова компенсація сум податку виплачується лише з доходу на який військовослужбовець набув право у зв`язку з виконанням службових обов`язків під час проходження військової служби. Натомість при виплаті компенсації втрати частини доходів на виконання рішення суд у справі № 380/12425/24 сума податку не компенсується оскільки компенсація втрати частини доходів не пов`язана з виконанням обов`язків під час проходження військової служби. Також зазначає апелянт, що оскільки позивач не є військовослужбовцем, а звільнений з військової служби, компенсація втрати частини доходів з огляду на вищевикладене не є складовою грошового забезпечення, а є мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату військовослужбовцю грошового забезпечення (доходу) то сума такого доходу включається до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується військовим збором на загальних підставах у розмірі 5 відсотків. Тому вважає апелянт, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не сприйняв належним чином доводи відповідача, не провів належного аналізу нормативно правових актів, що регулюють спірні правовідносини і, як наслідок, неправильно застосував норми матеріального права, що є беззаперечною підставою для скасування судового рішення.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Львівського оружного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 380/4864/25 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 та Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 04.06.2022 № 171-ОС припинено (розірвано) контракт та звільнено позивача з військової служби за підпунктом “г” (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я)) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону у запас.

Відповідно до Витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 09 червня 2022 року № 180-ОС “Про особовий склад” позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення регіонального управління з 10 червня 2022 року (а.с.11).

Також судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24, зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати із січня 2021 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 22.05.2024.

Відповідачем на виконання рішення суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24 здійснено розрахунок нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати донарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 25.05.2024. Загальна сума компенсації втрати частини доходів склала 56 823,51 грн..

Виплату компенсації втрати частини доходів на суму місячного грошового забезпечення 13.12.2024 відповідач здійснив у розмірі 43754,10 грн, з відрахуванням утриманого ПДФО 18 % - 10 228,23 грн та утриманого військового збору 5% - 2 841,18 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с.9).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо утримання з компенсації втрати частини доходів на суми місячного грошового забезпечення військового збору в розмірі 5%, а також податку на доходи фізичних осіб, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Судом першої інстанції вірно враховано, що економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України “Про оплату праці” від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 2 Закону №108/95-ВР, до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 34 Закону №108/95-ВР передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 та 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно абзацу 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ).

Так, статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Використане у статті 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ свідчать про те, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Отже Законом №2050-ІІІ передбачено, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пунктом 3 Порядку №159 визначено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України “Про оплату праці” такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, передбачена Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаційною виплатою, передбаченою чинним законодавством, що відносить її до складових заробітної плати в розумінні статті 2 Закону України “Про оплату праці”.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі №380/8976/21, від 29.11.2023 у справі №560/11895/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а та від 14.12.2023 у справі №600/4606/23-а.

Крім цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а.

Таким чином, безпідставними є доводи апелянта про те, що такі виплати як компенсація втрати частини доходів не пов`язані з виконанням позивачем обов`язків військової служби, є виплатами компенсаційного характеру, а відтак не підпадають під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі – ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі – Порядок №44).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Пунктами 4, 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Судом першої інстанції також вірно враховано висновки Верховного Суду щодо релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин, викладені в постанові від 25.06.2020 у справі №825/761/17 про те, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, відповідач має обов`язок з виплати позивачу грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з одноразової грошової допомоги при звільненні.

Крім цього, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати із січня 2021 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 22.05.2024, тобто неправомірні дії відповідача мали наслідком несвоєчасність виплати позивачу одноразової грошової допомоги (не в день звільнення і проведення розрахунку).

Таким чином, доводи скаржника щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв`язку з тим, що на час виплати одноразової грошової допомоги останній вже втратив статус військовослужбовця, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена позивачу одночасно з виплатою йому грошової допомоги при звільненні за наявності у позивача статусу військовослужбовця”.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по утриманню податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів при проведенні позивачу доплати грошової допомоги при звільненні та наявності підстав для стягнення з відповідача недоотриманої суми грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при проведенні доплати грошової допомоги при звільненні.

Вказане в сукупності зумовлює висновок суду про те, що на відповідача як суб`єкта владних повноважень, у якому позивач проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення, було покладено обов`язок вжити заходів з проведення з позивачем повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків особового складу.

Однак відповідачем не було вжито відповідних заходів щодо повного розрахунку з позивачем на час його звільнення з військової служби, що підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від від 25.09.2024 у справі №380/12425/24, яке набрало законної сили.

Ураховуючи вимоги пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу, позивач повинен був грошову компенсацію ПДФО отримати під час проходження військової служби чи не пізніше дня звільнення, разом із грошовим забезпеченням у належному розмірі, однак не отримав з вини відповідача.

Таким чином, оскільки компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, є складовою заробітної плати, визначеної ст. 2 Закону України №108/95-ВР, вказане зумовлює висновок про протиправність дій відповідача щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24, тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про нарахування утриманого військового збору з суми, виплаченого грошового забезпечення, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 “Інші перехідні положення” розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Підпунктом 163.1.2 пункту 163.1 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану” № 4015-IX від 10.10.2024 збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні” №4113-ІХ від 04.12.2024 уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 “Інші перехідні положення” розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Як уже зазначалося вище, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24 відповідач виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з утриманням військового збору за ставкою 5%.

Однак, з огляду на вище перелічені норми права, до такого доходу позивача в силу положень Податкового кодексу повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5%, тобто на 3,5 відсотка менше, ніж було утримано відповідачем.

При цьому, є безпідставними доводи апелянта про те, що компенсація є мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату військовослужбовцю грошового забезпечення, а не доходом, оскільки така, як вже йшлося вище, є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, про що неодноразово наголошував Верховний Суд у вже згаданих постановах.

Щодо доводів апелянта про те, що станом на день виплати належних позивачу сум грошового забезпечення на виконання судового рішення, такий не проходив військову службу та не перебував у статусі військовослужбовця, то колегія суддів вважає такі необгрунтованими, оскільки втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати йому грошового забезпечення не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати суму військового збору, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачу такої вже після звільнення з військової служби та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №825/761/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та утриманого військового збору у розмірі 3,5% з суми виплаченої компенсації втрати частини доходів на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/12425/24.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року в адміністративній справі №380/4864/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Т. І. Боршовський

З. М. Матковська