Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №757/5497/25-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/5497/25-ц

провадження № 22-ц/824/5691/2026

головуючий у суді І інстанції Литвинова І.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києвавід 22 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних нарахувань за прострочення виконання судового рішення,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути з відповідача Державної казначейської служби України суму трьох відсотків річних у розмірі 41 672, 13 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 142 298, 85 грн, а також моральну шкоду у розмірі 99 924, 00 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних нарахувань за прострочення виконання судового рішення, залишено без задоволення.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги не погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач Казначейство не є боржником у розумінні ст. 625 ЦК України у спорі про відшкодування за рахунок Держави шкоди, яка виникла внаслідок тривалого невиконання судового рішення у справі № 241/2502/16-ц, ухваленого на користь позивача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України (Держави).

Відтак, вказує, що суд першої інстанції не визначився з правовідносинами у справі, не встановив правову природу відносин між сторонами, а саме, що сторонами у справі є позивач - фізична особа - ОСОБА_1 та відповідач - держава Україна. Натомість суд першої інстанції в оскаржуваному рішення дійшов висновку, що в даних правовідносинах відповідачем є Казначейство України, що суперечить нормам процесуального та матеріального права та призвело до помилкового та неповного рішення.

Вказує, що висновок суду про те, що позивачем для виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу у справі № 241/2502/16-ц від 30.11.2018, були направлені виконавчі листи від 30.09.2020 та від 21.01.2022 до Державної казначейської служби України, які станом на день подачі позову не виконані, не відповідає обставинам справи, тому що28.06.2024 року постанова Дніпровського апеляційного суду від 28.08.2020 року у справі №241/2502/16-ц з відшкодування позивачу шкоди у сумі 302 304,00 грн Казначейством була виконана повністю, що підтверджується випискою по рахунку від 17.01.2025 року відділення № 9 АТ «ПУМБ» міста Кривого Рогу, копію якої було надано в додатку 11 до позовної заяви, а тому висновки суду першої інстанції вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а оскаржуване рішення є невмотивованим та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Вказує, що розмір моральної шкоди, спричиненої їй державою Україною простроченням виконання судового рішення у справі № 241/2502/16-ц, а також невиплатою компенсації за порушення строку виконання судового рішення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, у строки визначені законом, з урахуванням значної тривалості цього періоду, що свідчить про те, що її негативні емоції досягли рівня страждання та приниження, оцінює з розрахунку до розміру прожиткового мінімуму станом на 28.06.2024 за кожен місяць прострочення виконання судового рішення: з 13.01.2021 по 24.11.2024 та з 10.09.2022 по 28.06.2024 у розмірі, всього за 33 місяці х 3028,00 = 99 924,00 грн.

26 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Державна казначейська служба України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги звертає увагу суду, що Казначейство здійснювало виконання рішення суду у справі 214/2502/16-ц з неухильним дотриманням приписів статті 19 Конституції України та вимог законодавства, а саме: Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).

Вказує, що позивачем до Казначейства було подано два виконавчі листи у справі № 214/2502/16:

- виконавчий лист, виданий Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 20.09.2020, на виконання постанови апеляційного суду від 28.08.2020 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Казначейства на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн та витрати на послуги поштового та кур`єрського зв`язку, та роздруківку матеріалів, у розмірі 2 304,97 грн (далі - Виконавчий лист від 20.09.2020);

- виконавчий лист у справі у справі № 214/2502/16-ц, виданий Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 21.01.2022, на виконання указаної постанови від 28.08.2020 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з незаконним перебуванням під слідством і судом та витрати на послуги поштового та кур`єрського зв`язку, та роздруківку матеріалів, у розмірі 2 304,97 грн (далі ? Виконавчий лист від 21.01.2022).

Ураховуючи те, що постановою Верховного Суду від 24.11.2021 скасовано постанову апеляційного суду від 28.08.2020 в частині задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, а також рішення від 30.11.2018 змінено, тому Казначейство на підставі підпункту 2 пункту 91 Порядку № 845, повернуло Виконавчий лист від 20.09.2020 листом від 08.12.2021 № 5-10-08/25798 (копії наявні в матеріалах справи).

Відтак, на переконання відповідача, посилання позивача на нібито прострочення виконання Казначейством своїх зобов`язань під час виконання Виконавчого листа від 20.09.2020 є безпідставним, адже постанова апеляційного суду від 28.08.2020, на підставі якої виданий виконавчий лист від 28.08.2020, скасована, а тому відсутні підстави для виплати компенсації, інфляційних втрат та моральної шкоди.

Щодо виконавчого листа від 21.01.2022 Казначейство у своєму відзиві зазначає, що вказаний виконавчий лист було подано 08.06.2022 до Казначейства, однак листом від 24.06.2022 № 5-11/7734 його було повернуто, як такий, що оформлений з порушенням встановлених вимог (копії листів наявні в матеріалах справи). Після усунення позивачем помилок у виконавчому листі а 20.10.2022 на адресу Казначейства надійшла заява про виконання виконавчого листа від 21.01.2022. Оскільки заподіювачем шкоди є Прокуратура Дзержинського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, то Казначейство листом від 28.10.2022 № 5-08-08/15174 направило до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області копію виконавчого листа від 21.01.2022 разом з іншими доданими документами для здійснення дій відповідно до пункту 36 Порядку №845 (копії наявні в матеріалах справи).

Згідно із абзацом другим пункту 36 Порядку №845 орган Казначейства повідомляє органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження. Після закінчення такого строку орган Казначейства надсилає протягом п`яти робочих днів до Казначейства зазначені документи (відомості).

Після отримання відповіді від заподіювача шкоди Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області листом від 21.11.2022 № 04-08-08/14630 направило до Казначейства (зареєстровано 28.11.2022 за № 08-76759) пакет документів для виконання в порядку черговості за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі ? КПКВК 3504030) (копії наявні в матеріалах справи).

Таким чином, Виконавчий лист від 21.01.2022 обліковувався в Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504030 з 28.11.2022 до повного виконання 28.06.2024 (копія платіжної інструкції від 21.06.2024 № 1406713 наявна в матеріалах справи).

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 та підпунктом 1 пункту 9 розділу VI БК України, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства.

Однак, виконуючи рішення суду про стягнення коштів державного бюджету, Казначейство стикнулося з тим, що обсяг бюджетних призначень за КПКВК 3504030 є явно недостатнім для виконання усіх рішень, пред`явлених до Казначейства, оскільки загальна сума до стягнення перевищує суму, передбачену законом про державний бюджет України. Пунктом 39 Порядку № 845 передбачено, що коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку необхідні додаткові кошти понад обсягом відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.

Переймаючись проблематикою, пов`язаною із значною тривалістю виконання рішень судів про відшкодування шкоди за рахунок держави, Казначейство постійно звертається до Мінфіну із пропозиціями щодо необхідності передбачення у Законі про Державний бюджет України достатнього обсягу коштів за КПКВК 3504030, що дозволило б виконувати відповідні судові рішення у максимально стислі строки (копії листів та відповідей Мінфіну за період листопад 2022?червень 2024 року наявні в матеріалах справи).

Отже, питання виконання судових рішень за КПКВК 3504030 залежить від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Таким чином, Казначейство відповідно до наданих повноважень здійснило виконання Виконавчого листа від 21.01.2022 виключно у межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів, що відповідає принципу справедливості та забезпечує рівні права стягувачів на одержання коштів за рішенням суду.

Казначейство вважає, що суд дійшов правильного висновку, відмовивши позивачу у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з наступним. Позивач просила стягнути, зокрема, 3 % річних та інфляційні втрати, посилаючись на приписи Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у тому числі щодо тримісячного строку перерахування коштів і виплати компенсації за пропущення такого строку. Погоджується із висновком суду, що ці приписи є застосовними лише для рішень про стягнення коштів з боржників юридичних осіб, перелічених у частині першій статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а оскільки відповідно до рішення у справі №214/2502/16-ц стягнення грошових коштів підлягало з Державного бюджету України, то відсутні підстави для застосування положень цього Закону.

Позивач просила також стягнути моральну шкоду, пов`язану з невиплатою компенсації за порушення строку виконання постанови від 28.28.2020 у справі 214/2502/16-ц, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми, у строки визначені законом, проти задоволення якої Казначейство у відзиві заперечує, оскільки відсутні усі визначені цивільним законодавством підстави для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди.

У судове засідання призначене на 11 серпня 2026 року ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

26 червня 2026 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без її участі.

У судове засідання призначене на 11 серпня 2026 року представник відповідача також не з`явився, будучи належним чином повідомленими про час, день та місце розгляду справи, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, що рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 30 листопада 2018 року у справі №214/2502/16-ц стягнуто із Казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.06.2019 року у справі №214/2502/16-ц, рішення від 30 листопада 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Казначейства про стягнення витрат на послуги поштового та кур`єрського зв`язку, та роздруківку матеріалів - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Казначейства про стягнення витрат на послуги поштового та кур`єрського зв`язку, та роздруківку матеріалів - задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Казначейства на користь ОСОБА_1 витрати на послуги поштового та кур`єрського зв`язку, та роздруківку матеріалів, у розмірі 2 304,97 гривень.

Рішення від 30 листопада 2018 року змінено в частині порядку стягнення моральної шкоди та зазначено про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Казначейства. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 214/2502/16-ц Постанову від 04 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2020 року у справі №214/2502/16-ц, рішення від 30 листопада 2018 року скасовано та стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Казначейства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн та витрати на послуги поштового та кур`єрського зв`язку, та роздруківку матеріалів, у розмірі 2 304, 97 гривень.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 214/2502/16-ц, постанову від 28 серпня 2020 року у справі № 214/2502/16-ц в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Казначейства про відшкодування моральної шкоди скасовано. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Казначейства про відшкодування моральної шкоди змінено, виклавши абзац другий резолютивної частини в такій редакції: «стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з незаконним перебуванням під слідством і судом». В іншій оскарженій частині постанову від 28 серпня 2020 року у справі №214/2502/16-ц в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Казначейства про відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

На виконання постанови від 28 серпня 2020 року, 20 вересня 2020 року видано виконавчий лист у справі № 214/2502/16-ц про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Казначейства на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн та витрати на послуги поштового та кур`єрського зв`язку, та роздруківку матеріалів, у розмірі 2 304,97 грн разом із заявою від 08 жовтня 2020 року надійшов на адресу Казначейства 12 жовтня 2020 року та зареєстрований за вх. № К-11-3675.

Листом від 05 листопада 2020 року за № 5-08-08/19712 Державна казначейська служба України направила до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області копію Виконавчого листа від 20 вересня 2020 року, разом з іншими доданими документами для здійснення дій відповідно до пункту 36 Порядку №845, відповідно до якого орган Казначейства повідомляє органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

08 грудня 2021 року Казначейство на підставі підпункту 2 пункту 91 Порядку №845, листом за № 5-10-08/25798 повернуло Виконавчий лист.

Разом з тим, на виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі №214/2502/16-ц, якою постанову від 28 серпня 2020 року у справі №214/2502/16-ц в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Казначейства про відшкодування моральної шкоди скасовано, а рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року змінено, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області видав 21 січня 2022 року виконавчий лист у справі № 214/2502/16-ц про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з незаконним перебуванням під слідством і судом та витрати на послуги поштового та кур`єрського зв`язку, та роздруківку матеріалів, у розмірі 2 304,97 грн.

Листом від 28 жовтня 2022 року № 5-08-08/15174 Казначейство направило до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області копію Виконавчого листа від 21 січня 2022 року, разом з іншими доданими документами для здійснення дій відповідно до пункту 36 Порядку №845.

Суд першої інстанції вирішуючи спір правильно встановив, що спір у даній справі виник внаслідок прострочення виконання судового рішення у справі № 214/2502/16-ц про відшкодування шкоди за рахунок Держави, ухваленого відповідно до статті 56 Конституції України. Проте, відмовляючи у задоволенні позову дійшов помилкового висновку, що відповідачем у справі є Казначейство - орган виконання рішення про відшкодування шкоди, яке не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України, тому, позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності відповідних вимог, оскільки незаконність дій та рішень Казначейства не встановлена належним чином та не доведена.

Колегія апеляційного суду не може погодитись з висновком, що позов у цьому спорі заявлено до неналежного відповідача, оскільки такого висновку суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм права та без урахування релевантної судової практики ВП ВС.

Так, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 21, 22, 25, 42, 45), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).

Суд першої інстанції, як слідує з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, керувався постановами Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц щодо правил відповідальності за порушення грошових зобов`язань, відповідно до яких саме боржник (суб`єкт, що прострочив виконання грошового зобов`язання) повинен нести відповідальність за це.

Також судом першої інстанції враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19) з приводу того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю, та правову позицію Верховного Суду у постановах від 26 листопада 2020 року у справі №914/1028/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 стосовно того, що з огляду на акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум мають похідний характер від основного спору, тобто нерозривно пов`язані із особою боржника за рішенням суду про задоволення основного позову.

Проте, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку розмежовуючи у спірних правовідносинах: (1) виконання судових рішень про стягнення з держави коштів, що є грошовим еквівалентом завданої нею шкоди, й обов`язки держави щодо виконання судових рішень, за якими вона є боржником; (2) відповідальність держави та відповідальність органу державної влади. Відтак, помилково вказав на те, що такий орган виконує зобов`язання «своїм коштом», і що позивачка неправильно визначила відповідача у цій справі - Казначейство.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35),від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

Отже, відповідно до правових висновків ВП ВС, помилковим є розмежування судами відповідальності держави як боржника у деліктних правовідносинах щодо відшкодування завданої нею шкоди у розмірі, підтвердженому в судовому рішенні, та відповідальності органу державної влади, який це рішення виконує. Органи державної влади, зокрема органи прокуратури і ДКС України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц.

Тому те, що позивачка у цій справі вказала відповідачами за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду, яким підтверджене грошове зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, державу України в особі ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду є не держава, а ДКС України. Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції (див. постанову ВП ВС від 12 липня 2023 року у справі №757/31372/18-ц). Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц).

За таких обставин, є помилковим висновок суду першої інстанції, що Казначейство не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 3 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 виснувала, що ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами. Відтак, припис частини другої статті 625 ЦК України є застосовний до спірних правовідносин. Але не з дати набрання законної сили рішенням суду у справі, якою було присуджено до стягнення грошові кошти, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення виконавчого документа до виконання органу ДКС України і до дня повного виконання судового рішення у такій справі.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI).

З огляду на цей припис прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Отже, припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема неподання ним впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати).

Колегія суддів не може визнати правомірним нарахування позивачкою 3 % річних та інфляційні втрати з часу звернення 08.10.2020 року до ДКС України щодо виконання виконавчого листа у справі № 214/2502/16-ц, виданого 30.09.2020 року Скасаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 214/2502/16-ц на суму 1 000 000 грн, оскільки постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 214/2502/16-ц постанову від 28 серпня 2020 року у справі № 214/2502/16-ц в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Казначейства про відшкодування моральної шкоди скасовано, а рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року змінено.

На виконання постанови Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №214/2502/16-ц Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області видав 21 січня 2022 року виконавчий лист у справі №214/2502/16-ц про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з незаконним перебуванням під слідством і судом та витрати на послуги поштового та кур`єрського зв`язку, та роздруківку матеріалів, у розмірі 2 304,97 грн.

Позивачка 05.06.2022 року звернулась до держави Україна в особі ДКС України із заявою щодо виконання виконавчого листа, виданого у справі №214/2502/16-ц Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу. Листом Казначейства від 14.06.2022 року №5-08-08/7117 її було повідомлено, що виконавчий лист з додатками було направлено до виконання до Головного управління ДКС України у Дніпропетровській області, а 24.06.2022 року виконавчий лист було повернуто у зв`язку з допущенням судом помилки.

12.10.2022 року позивачка знову направила Казначейству виконавчий лист разом з копіями ухвал Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15.08.2022 та 07.09.2022 року у справі №214/2502/16-ц, які, згідно повідомлення про вручення №590875734088 засобами поштового зв`язку «Нова Пошта» були отримані 14.10.2022 року.

Відповідний лист було виконано 28.06.2024 року.

Позивачка посилаючись на положення Наказу МЮУ від 18.06.2015 року №1000/5 Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях вважала, що виконавчий лист, який був зареєстрований та взятий на облік ДКС України 09.06.2022 року, не потребував повторної реєстрації після виправлення помилок судом та вважала, що три місці для виконання виконавчого листа спливли 09.09.2022 року.

Однак, з такими доводами сторони позивача колегія апеляційного суду погодитись не може, оскільки наведений позивачкою нормативно-правовий акт не містить відповідно положень, що регулюють порядок реєстрації виконавчих листів, направлених до виконання.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина третя статті 3 Закону № 4901-VI).

За частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Подібні положення містить частина шоста статті 4 Закону № 4901-VI згідно якоїперерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

У цій справі встановлено, що листом ДКС України від 24.06.2022 року №5-11/7734 виконавчий лист від 21.01.2022 року був повернутий як такий, що оформлений з порушенням встановлених до нього вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу Казначейство підтверджує заявлену у позові обставину, що заява стягувача повторно після усунення недоліків (помилок) у виконавчому листі була направлена позивачкою 14.10.2022 року та була отримана Казначейством 20.10.2022 року.

Отже, три місяці для виконання рішення суду у справі № 214/2502/16-ц сплинули 20.01.2023 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування 3 % річних й індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 21.01.2023року, а днем завершення - 27.06.2024 року (переддень повного виконання рішення суду у справі №214/2502/16-ц). У цьому періоді було 524 дні прострочення.

Колегія апеляційного суду також ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду, якою визнано помилковими висновки судів, що між сторонами у подібних спорах виникають грошові зобов`язання саме на підставі рішення суду.

Зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами.

Тому нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань за обрахований апеляційним судом період у цій справі підлягає нарахуванню виключно на суму визначеного судом у справі № 214/2502/16-ц грошового зобов`язання у розмірі 300000 грн, що складає: 300000 грн х 524 днів х 3 % / 365 днів = 12920,54 грн суми 3% річних та 26072,23 грн інфляційних нарахувань.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо незгоди з висновками суду про недоведеність підстав для стягнення моральної шкоди, колегія апеляційного суду не може з ними погодитись з огляду на таке.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої - п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що: необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Розглянувши дану цивільну справу та оцінивши наявні по справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою не доведено умови та підстави покладення цивільної відповідальності, а саме протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між цими діями та спричиненою шкодою, тому підстав для стягнення моральної шкоди немає.

При розгляді саме цієї справи не встановлено факту надмірно тривалого невиконаня відповідачем рішення суду у справі № 214/2502/16-ц, а тому заявлені позивачкою вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 686/7986/21, провадження № 61-16948св21.

Судова колегія звертає увагу, що застосування у цих правовідносинах положень ст. 625 ЦК України за своєю суттю є самостійним відшкодуванням позивачці шкоди, спричиненої несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже, підстав для додаткового стягнення моральної шкоди не вбачається.

Ураховуючи наведене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення моральної шкоди.

Разом з тим, колегія апеляційного суду визнала помилковим висновок суду першої інстанції в частині недоведеності підстав для стягнення трьох процентів річних та інфляційних нарахувань за прострочення виконання судового рішення. Відповідно оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року скасувати в частині відмови у стягненні трьох процентів річних та інфляційних нарахувань за прострочення виконання судового рішення та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за прострочення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 28.08.2020 у справі № 214/2502/16-ц, 3 % річних у розмірі 12 920 грн 54 коп. та інфляційні нарахування у розмірі 26 072 грн 23 коп.

В решті рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба