Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №755/21196/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/21196/24 Головуючий у суді І інстанції: Савлук Т.В.

провадження №22-ц/824/7780/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Ратнікової В.М., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» звернулось до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за послуги з постачання гарячої води, з централізованого опалення та за абонентське обслуговування в розмірі 37 144,00 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 1613,64 грн, 3% річних у розмірі 287,27 грн та судовий збір в розмірі 3028,00 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 . Однак відповідачі з жовтня 2019 року своєчасно не вносили плату за отримані послуги централізованого опалення, з листопада 2019 року за послуги з постачання гарячої води та з листопада 2021 року за абонентське обслуговування, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01 жовтня 2024 року у розмірі 37 144,00 грн, з яких заборгованість за послугу з централізованого опалення - 25 545,90 грн, заборгованість за послугу з постачання гарячої води - 9911,43 грн, заборгованість за абонентське обслуговування - 1686,67 грн, що є предметом спору.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, постачання гарячої води та за абонентське обслуговування в розмірі 37 144,00 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 1613,64 грн, та 3% річних у розмірі 287,27 грн, а всього на загальну суму 39 044 грн 91 коп..

Стягнуто ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судові витрати по сплаті судового збору в рівних частках в розмірі 1009 грн 33 коп. з кожного відповідача.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, 30 січня 2026 року ОСОБА_2 подав до Київського апеляційного суду через підсистему ЄСІТС - «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка 30 січня 2026 року була зареєстрована за вх. № 11705.

Просив суд апеляційної інстанції:

скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року;

визнати ОСОБА_2 неналежним відповідачем у справі №755/21196/24 та виключити його з кола осіб, з яких стягується заборгованості;

змінити рішення суду першої інстанції, визначивши, що ОСОБА_1 не несе солідарної відповідальності, а може нести часткову відповідальність виключно в межах плати за абонентське обслуговування, у разі якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для такої відповідальності;

вирішити питання розподілу судових витрат.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції формально визначив оскаржуване рішення як заочне, апелянт вважає таку кваліфікацію необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідачі у справі подавали відзиви, заяви та клопотання, брали участь у процесі та реалізовували свої процесуальні права. У зв`язку з цим апелянт зазначав, що процедура перегляду заочного рішення, передбачена ст. 284 ЦПК України, до даних правовідносин не застосовується, а подання цієї апеляційної скарги не може розцінюватися як визнання правомірності ухвалення заочного рішення.

Також у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції виклав обставини, які не відповідають дійсному змісту поданих ОСОБА_2 процесуальних документів. Суд першої інстанції фактично звів зміст відзиву ОСОБА_2 та доданих до нього доказів до одного узагальненого твердження, що не відображає ані обсягу, ані правової суті заявлених відповідачем доводів і вимог, чим знецінив подані ним процесуальні документи та письмові докази, чим порушив вимоги ст. 89 ЦПК України щодо повної та об`єктивної оцінки доказів і вмотивованості судового рішення.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що суд першої інстанції не надав оцінки жодному з доказів, поданих відповідачами на підтвердження своєї правової позиції, обмежившись формальним викладенням загальних положень законодавства та доводів позивача. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення відсутній аналіз поданих відповідачами документів, не наведено мотивів їх відхилення або врахування, що є прямим порушенням вимог ст. 89 ЦПК України щодо обов`язку суду надати оцінку кожному доказу та викласти мотиви прийнятого рішення.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 посилався також на порушення судом першої інстанції принципу змагальності та рівності сторін у зв`язку з неналежним процесуальним залученням співвідповідачки.

Крім того вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд першої інстанції не розглянув клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що позивачем не було направлено відповідь на відзив за зазначеною відповідачем адресою для листування, внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості подати заперечення на відповідь на відзив та реалізувати право. Суд першої інстанції не надав жодної оцінки зазначеним обставинам у мотивувальній частині рішення.

Також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 30 січня 2026 року подав до Київського апеляційного суду через підсистему ЄСІТС - «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка була зареєстрована за вх. № 12257 від 02.02.2026 року.

Просив суд апеляційної інстанції:

скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року;

виключити ОСОБА_1 з числа осіб, які несуть солідарну відповідальність за заявленою заборгованістю;

у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав відповідальності - обмежити її виключно частковою відповідальністю, пропорційною фактичним і доведеним обставинам, або відмовити в позові щодо апелянта;

перерозподілити судові витрати відповідно до результатів апеляційного розгляду.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що під час перебування у шлюбі в період 2011-2013 років ОСОБА_1 було придбано дві квартири в АДРЕСА_3 в одному під`їзді, де після розлучення в 2016 році проживає відповідачка ОСОБА_3 із їхньою донькою ОСОБА_4 2003 року народження та квартира за адресою АДРЕСА_4 , де з 2016 року проживає ОСОБА_1 ..

Суд першої інстанції фактично ототожнив формальний статус співвласника з фактичним споживачем житлово-комунальних послуг, не встановивши жодної з обов`язкових ознак споживання.

Зазначав, що у позовній заяві відсутнє належне індивідуалізоване обґрунтування солідарної відповідальності кожного зі співвідповідачів із урахуванням того, хто саме фактично користувався житлово-комунальними послугами, хто мав доступ до квартири, хто здійснював оплату та чия поведінка свідчить про акцептування договірних відносин.

Суд першої інстанції не врахував докази, які підтверджують користування спірною квартирою саме ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 .. Так, суду першої інстанції було надано ряд доказів, які в сукупності підтверджують, що у спірній квартирі фактично проживала відповідачка ОСОБА_3 , саме відповідачка ОСОБА_3 здійснювала істотні платежі за комунальні послуги за квартиру.

Щодо часткового визнання ОСОБА_1 вимог виключно щодо абонентської плати, останній зазначав, що з огляду на те, що він є співвласником квартири по АДРЕСА_2 у частці 1/2, але фактично не мав можливості користування житлом та послугами, вважає справедливим визнати його часткову відповідальність виключно в межах 1/2 абонентської плати з урахуванням 3% річних та інфляційної складової у межах позовної давності за період листопад 2021 - вересень 2024.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався також на те, що судом першої інстанції проігноровано докази, що підтверджують непроживання некористування наданими позивачем послугами. Так, суд першої інстанції не дослідив у сукупності та не оцінив подані відповідачами докази, зокрема: документи щодо припинення електропостачання; судові рішення, якими встановлено непроживання; матеріали правоохоронних органів, що підтверджують неможливість користування житлом; листування з постачальниками послуг; докази того, що оплату здійснювала виключно ОСОБА_3 ..

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності та рівності сторін.

Крім того, суд першої інстанції невірно кваліфікував рішення як заочне. Апелянт вважає таку кваліфікацію необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідачі у справі подавали відзиви, заяви та клопотання, брали участь у процесі та реалізовували свої процесуальні права.

09 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 від позивача ТОВ «Євро-Реконструкція», в якому просив подану апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21.04.2025 року залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач зазначав зокрема те, що у період виникнення заборгованості за надані послуги, місце реєстрації постійного проживання відповідача у квартирі підтверджується, окрім іншого, самим відповідачем, а відповідно дана особа є споживачем наданих до квартири послуг та належним співвідповідачем по справі. Зазначав, що проживання в іншому місці не звільняє відповідача ОСОБА_2 від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено його реєстрацію у квартирі, що свідчить про те, що він є користувачем наданих послуг. Крім того, відповідач не звертався до позивача з відповідними документами, які підтверджують не проживання за адресою АДРЕСА_2 , також відповідних заяв з додатками, котрі направлялись на адресу позивача, немає і в матеріалах справи.

Щодо солідарного стягнення заборгованості з співвласників та зареєстрованих мешканців квартири, позивач зазначав, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують той факт, що кожному із співвласників квартири, відповідно до його частки у праві спільної власності, виділено у окреме користування певну (визначену) частину житлового приміщення. Таким чином, кожний з співвласників даної квартири, має право користуватися та фактично користується житловим приміщенням й наданим до приміщення комунальними послугами (теплова енергія, холодна та гаряча вода, електроенергія, газ) у повному обсязі.

Визначити частку споживання комунальної послуги кожним з співвласників квартири, а саме скільки кожний з співвласників квартири використав (спожив) гарячої й холодної води, електроенергії, газу - неможливо, оскільки споживання комунальної послуги відбувається не пропорційно до частки наявного у особи права власності на квартиру, а по факту її використання без будь-яких обмежень, а тому кошти за надані до квартири комунальні послуги, мають сплачуватися споживачами/користувачами комунальних послуг в повному обсязі та у солідарному порядку.

Позивач наголошував, що в матеріалах справи наявні достовірні дані про ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як співвласників квартири та ОСОБА_2 як про зареєстрованого мешканця квартири в період виникнення заборгованості, а відповідно усі відповідачі є належними відповідачами по справі та зобов`язані сплатити в повному обсязі вартість наданих до квартири комунальних послуг.

26 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21.04.2025 року задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначав, що повністю підтримує доводи, обгрунтування та вимоги викладені у апеляційній скарзі ОСОБА_2 . Вважає рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21.04.2025 року ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції категорично не відповідають дійсним обставинам справи. Також зазначав, що всі обставини, на які посилається ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі, обгрунтовані матеріалами справи, є достовірними та підтверджують незаконність рішення Дніпровського районного суду м. Києва.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 та апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги та стягуючи солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення, три проценти річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачі несвоєчасно вносили плату за послуги з постачання теплової енергії та користування послуги гарячого водопостачання, внаслідок чого у останніх утворилась заборгованість.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором; споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 151 ЖК України громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру) зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний та капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію.

Відповідно до статті 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї на безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до статті 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами частини четвертої статті 319,статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою та другою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків та зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01.06.2012 року № 12.

За даними Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 - не значиться (а.с. 34, 49 том 1).

За даними Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 30.05.2018 року по теперішній час (а.с. 35 том 1).

За даними Витягу з Реєстру територіальної громади ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 06.11.2020 року по теперішній час (а.с. 36 том 1).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 та ОСОБА_1 є власником частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19 том 1).

Відповідачі з жовтня 2019 року не вносить плату за отримані послуги з постачання централізованого опалення, з листопада 2019 року - плату за постачання гарячої води та з листопада 2021 року за абонентське обслуговування, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01 жовтня 2024 року у розмірі 37 144,00 грн, з яких: за послугу з централізованого опалення - 25 545,90 грн, за послугу з постачання гарячої води - 9911,43 грн, а також інфляційну складову боргу в розмірі 1613,64 грн, 3% річних у розмірі 287,27 грн, що підтверджується представленими підприємством позивача довідкою та розрахунками (а.с. 7-13 том 1).

З урахуванням викладеної вище норми права та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг, а отже зобов`язані в солідарному порядку сплатити на користь позивача заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він проживає за іншою адресою та не споживає надані позивачем житлово-комунальні послуги за адресою АДРЕСА_2 , суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки проживання в іншому місці не звільняє відповідача ОСОБА_2 від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено його реєстрацію у квартирі, що свідчить про те, що він є користувачем наданих послуг. Крім того ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» покладає обов`язок оплати комунальних послуг зареєстрованої особи на рівні зі споживачем.

Наведені в апеляційній скарзі докази, які на переконання скаржника є підтвердження не проживання за спірною адресою, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки наведені докази не спростовують факт реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свого місця проживання у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , та не є доказами що відносяться до предмету позову про нарахування та стягнення заборгованості за надані комунальні послуги.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не проживає за адресою АДРЕСА_2 та не користується житлово-комунальними послугами, які надаються позивачем, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини вказаної квартири, тому саме на відповідача покладений обов`язок по оплаті житлово-комунальних послуг, як співвласник квартири. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач у своїй власності має право мати різну кількість нерухомого майна, а місце проживання постійне зареєстроване одне, при цьому власник не звільняється від тягаря утримання всієї власності нерухомого майна.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він має нести часткову відповідальність виключно в межах своє частки права власності на квартиру (1/2 частина), суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують той факт, що кожному із співвласників квартири, відповідно до його частки у праві спільної власності, виділено у окреме користування визначену частину житлового приміщення. Таким чином, кожний з співвласників даної квартири має право користуватися житловим приміщенням й наданими до приміщення комунальними послугами. Оскільки в даному випадку споживання комунальних послуг відбувається не пропорційно до частки наявного у особи права власності на квартиру, а по факту її використання без будь-яких обмежень, а тому кошти за надані до квартири комунальні послуги мають сплачуватися споживачами комунальних послуг в повному обсязі та у солідарному порядку.

Кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Аналогічні правові висновки міститься у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18), №636/3459/19 від 17.05.2023 року.

Що стосується доводів апеляційних скарг як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції невірно кваліфікував рішення як заочне, що свідчить про неправильне застосування норм процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року виправлено описку у вступній частині рішення, ухваленого 21 квітня 2025 року, шляхом виключення із повної назви процесуального документи «Рішення» слово «Заочне» (а.с. 243-245 том 2), тому відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції допущено порушення норми процесуального права.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційних скарг не встановлені.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «02» вересня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.М. Ратнікова

С.Г. Музичко