Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №757/60552/21-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/60552/21-ц

провадження № 22-ц/824/834/2026

головуючий у суді І інстанції Хайнацький Є. С.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення грошових коштів.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів, - задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :

за договором банківського вкладу від 15 квітня 2013 року № SAMDN25000734564291 - суму вкладу в розмірі 40 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 043 600,00 гривень, нараховані проценти у розмірі 52 128,80 доларів США, що еквівалентно 1 360 040,39 гривень, та 3 % річних у розмірі 13,15 доларів США, що еквівалентно 543,49 гривень;

за договором банківського вкладу від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071980000 - суму вкладу в розмірі 40 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 043 600 гривень, нараховані проценти у розмірі 46 574,51 доларів США, що еквівалентно 1 215 128,96 гривень, та 3 % річних у розмірі 13,15 доларів США, що еквівалентно 543,49 гривень;

за договором банківського вкладу від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071981000 - суму вкладу в розмірі 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 260 900,00 гривень, нараховані проценти у розмірі 8 556,09 доларів США, що еквівалентно 223 228,38 гривень, та 3 % річних у розмірі 3,29 доларів США, що еквівалентно 135,98 гривень .

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в сумі 7 979 (сім тисяч дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 66 коп.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Кобзар Юлія Богданівна звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неналежну оцінку наданих банком доказів та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Вказує, що з метою встановлення судом усіх наявних на час розгляду справи обставин, які безпосередньо стосуються предмету позовних вимог у даній справі, відповідачем було надано суду 31.05.2022 відзив банку щодо виявлення факту переведення ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2014 році боргу (грошових коштів) за спірними депозитними договорами, які є предметом спору у цій справі, на іншу юридичну особу ТОВ «ФК «Фінілон».

Відповідач надав суду докази на підтвердження доводів, викладених у відзиві та на підтвердження переведення боргу грошових коштів позивача на іншу юридичну особу за Договором про переведення боргу від 17.11.2014.

Отже, вважає, що відповідач у справі надав суду всі наявні у нього докази щодо здійсненого банком переведення боргу за договорами № SAMDN25000734564291 від 15.04.2013 року, SAMDNWFD0070071980000 від 06.02.2014 року та SAMDNWFD0070071981000 від 06.02.2014 року на іншу юридичну особу та повідомив суд про всі відомі банку обставини станом на 31.05.2022, з метою подальшого повного та об`єктивного встановлення судом всіх обставин при розгляді цієї справи.

Зазначає, що ухвалення судового рішення у цивільній справі № 757/60552/21-ц з вимогою про стягнення грошових коштів за договорами № SAMDN25000734564291 від 15.04.2013 року, SAMDNWFD0070071980000 від 06.02.2014 року та SAMDNWFD0070071981000 від 06.02.2014, укладеними між позивачем та відповідачем, та які є предметом спору у цій справі, безпосередньо впливає на права та обов`язки іншої юридичної особи - ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», яка є на даний час новим боржником за договорами банківських вкладів, які є предметом спору у даній справі.

Посилається на те, що як було зазначено відповідачем у відзиві, внаслідок укладання між ПАТ КБ ПРИВАТБАНК та ТОВ ФК «ФІНІЛОН» Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 та переведення боргу за зобов`язанням Банку щодо виплати коштів за спірними договорами, які є предметом у даній справі, АТ КБ ПРИВАТБАНК з 17.11.2014 не несе зобов`язань за цими договорами банківського вкладу, а ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» є новим боржником за такими договорами.

Але суд першої інстанції, на думку апелянта, розглядаючи дану справу взагалі не прийняв до уваги наведені пояснення та надані банком докази.

Вказує, що враховуючи у сукупності всі матеріали судової справи № 757/60552/21-ц вбачається, що відповідачем надані достатні та належні докази на підтвердження факту відсутності будь-яких невиконаних зобов`язань АТ КБ «ПриватБанк» перед Позивачем за договорами банківських вкладів на момент подання позову до суду.

Таким чином, розміщення банком повідомлення від 15.02.2015 на офіційному сайті Приватбанк у відповідному розділі Умов та Правил з встановленням строку для Кредиторів (клієнтів Кримської філії ПриватБанк) до 15.02.2015 року для подання (надсилання) письмових заперечень (висловлення незгоди) щодо переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» було цілком правомірно-юридичною дією банку, яка кореспондувалася з вимогами законодавства, а отримання банком у такий спосіб згоди від кредиторів було підтвердженням їх відношення до укладеного 17.11.2014 року правочину та досягненням ефекту переведення боргу за ним.

Щодо документів, які свідчать про укладення поговору банківського вкладу, вказує, що ухвалою Печерського районного суду від 25.07.2023 було задоволено клопотання представника Банку щодо витребування у позивача належним чином засвідчених копій документів, які підтверджують факт укладення між Позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» депозитних договорів № SAMDN25000734564291 від 15 квітня 2013 року, № SAMDNWFD0070071980000 від 06 лютого 2014 року та № SAMDNWFD0070071981000 від 06 лютого 2014 року.

Однак, позивач проігнорував ухвалу суду від 25.07.2023 та не надав суду ані належним чином засвідчених копій документів, ані відповіді на таку ухвалу.

Звертає увагу суду на той факт, що позивач не надав на підтвердження факту укладення договору жодного документу, який є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі на рахунок Банку, а відтак рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо стягнення відсотків посилається на те, що суд першої інстанції вірно встановив те, що позивач скористалася правом на дострокове розірвання депозитних договорів, направивши банку вимогу про повернення вкладів 01 листопада 2021 року, про що свідчить наявна у матеріалах справи відповідна заява ОСОБА_1 , зазначену заяву банк отримав 04 листопада 2021 року, отже, суд прийшов до висновку, що позивач до закінчення строку дії договорів виявила намір про їх розірвання та ініціювала процедуру повернення її грошових коштів. Відтак, договори депозиту вважаються розірваними з 07 листопада 2021 року (через два банківські дні з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача про розірвання договору), тобто між сторонами припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.

Однак вважає, що при здійсненні розрахунку відсотків до дати розірвання спірних договорів, судом першої інстанції не були враховані суми відсотків станом на 17.11.2014, які визначені у Витязі з електронного додатку від 21.06.2022.

Вважає також, що у зв`язку з тим, що АТ КБ «ПриватБанк» з 17.11.2014 не є боржником за договорами, які є предметом спору, тому відсутні підстави для нарахування та стягнення з Банку 3% річних, які нараховані позивачем.

В судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» - Кобзар Ю.Б. просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Тарасова-Патрай Ксенія Андріївна в судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомлена про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції установив, що позивач є вкладником АТ КБ «Приватбанк», зокрема, ОСОБА_1 уклала з АТ КБ «ПриватБанк»:

15 квітня 2013 року - договір банківського вкладу «Стандарт» № SAMDN25000734564291, на виконання якого внесла на банківський рахунок № НОМЕР_1 кошти у розмірі 40 000,00 дол. США, відсоткова ставка 9,75 % річних, проценти по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_1 (капіталізація);

06 лютого 2014 року - договір банківського вкладу «Стандарт» № SAMDNWFD0070071980000, на виконання якого внесла на банківський рахунок № НОМЕР_2 кошти у розмірі 40 000,00 дол. США, відсоткова ставка 10 % річних, проценти по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_2 (капіталізація):

06 лютого 2014 року - договір банківського вкладу «Стандарт» № SAMDNWFD0070071981000, на виконання якого внесла на банківський рахунок № НОМЕР_3 кошти у розмірі 10 000,00 дол. США, відсоткова ставка 8 % річних, проценти по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_3 (капіталізація):

Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено.

02 листопада 2021 року ОСОБА_1 письмово звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про дострокове припинення договорів, які банк отримав 04 листопада 2021 року, та просила повернути їй кошти, розміщені на депозитних рахунках банку, відкритих на її ім`я.

Станом на момент звернення належні позивачу суми коштів АТ КБ «ПриватБанк» в добровільному порядку не повернув.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували зобов`язальні правовідносини з договорів банківських вкладів.

Договорами банківських вкладів, які є предметом спору, передбачено право сторін достроково розірвати договір з повідомленням про це іншої сторони за два банківські дні до розірвання договору.

Позивач скористалася правом на дострокове розірвання депозитних договорів, направивши банку вимогу про повернення вкладів 01 листопада 2021 року, про що свідчить наявна у матеріалах справи відповідна заява ОСОБА_1 . Зазначену заяву банк отримав 04 листопада 2021 року, що сторони не заперечували.

Отже позивач до закінчення строку дії договорів виявила намір про їх розірвання та ініціювала процедуру повернення її грошових коштів. Відтак, договори депозиту вважаються розірваними з 07 листопада 2021 року (через два банківські дні з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача про розірвання договору), тобто між сторонами припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.

Відповідач не заперечував факту існування договірних відносин між сторонами.

Наявність договірних зобов`язань, факт внесення грошових коштів позивачем підтверджується наданими суду доказами, а саме, витягом з наданого банком електронного додатку до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, банківською довідкою про виконання зобов`язань за договором про переведення боргу, меморіальними ордерами від 17 та 18 листопада 2014 року, виписками з реєстру до меморіального ордеру.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення сум вкладів за договорами банківських вкладів, факт внесення грошових коштів за якими підтверджується наявними у матеріалах доказами. Позивачка зверталась до відповідача з вимогою розірвати договори і повернути вклади, проте кошти не повернуто.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів на суму вкладів, суд не погодився з розрахунком процентів на суму вкладів, наведеним позивачем у позовній заяві, в частині нарахування процентів до 15 листопада 2021 року за договором банківського вкладу від 15 квітня 2013 року № SAMDN25000734564291, оскільки, зазначений договір є розірваними з 07 листопада 2021 року, отже проценти на суму вкладу в розмірі 9,75 % річних нараховуються до цієї дати.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти: за договором банківського вкладу від 15 квітня 2013 року № SAMDN25000734564291 за період із 15 квітня 2013 року до 06 листопада 2021 року у розмірі 33 401,10 доларів США, що еквівалентно 871 434,69 грн; за договором банківського вкладу від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071980000 за період із 06 лютого 2014 року до 06 листопада 2021 року у розмірі 46 574,51 доларів США, що еквівалентно 1 215 128,96 грн; за договором банківського вкладу від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071981000 за період із 06 лютого2014 року до 06 листопада 2021 року у розмірі 8 556,09 доларів США, що еквівалентно 223 228,38 грн.

Щодо стягнення з банку 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України на суму вкладів суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивачки 3 % річних за прострочення повернення сум вкладів на підставі частини другої статті 625 ЦК України за договорами: від 15 квітня 2013 року № SAMDN25000734564291 за період із 07 листопада 2021 року до 10 листопада 2021 року у розмірі 13,15 доларів США, що еквівалентно 543,49 грн; від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071980000 за період із 07 листопада 2021 року до 10 листопада 2021 року у розмірі 13,15 доларів США, що еквівалентно 543,49 грн; від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071981000 за період із 07 листопада 2021 року до 10 листопада 2021 року у розмірі 3,29 доларів США, що еквівалентно 135,98 грн, оскільки договори банківського вкладу вважаються розірваними з 07 листопада 2021 року, то лише з цієї дати у позивача виникає право на отримання 3 % річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України за невиплату основних сум вкладів за договорами, оскільки прострочення виконання зобов`язань за договорами банківського вкладу почалось з дати розірвання договорів.

Щодо пені за незаконне списання коштів суд першої інстанції дійшов висновку, що предметом спору у цій справі є договір банківського вкладу, який передбачає отримання прибутку, а не договір про відкриття поточного банківського рахунку, тому відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення пені за незаконне списання коштів на підставі абз. 2 підпункт 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Щодо договору про переведення боргу та належного відповідача у справі суд вважав, що АТ «КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу, укладеним між ним та позивачем, а відтак є належним відповідачем у справі.

Враховуючи те, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується сторонами, то керуючись приписами ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року в оскаржуваній частині відповідає.

За змістом статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Отже строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 постанови Правління НБУ «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 06 травня 2014 року № 260 заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банки, у перелік яких входить і АТ КБ «ПриватБанк», зобов`язані припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити НБУ.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що договором банківського вкладу передбачено право сторін достроково розірвати договір з повідомленням про це іншої сторони.

Позивач скористалася правом на дострокове розірвання депозитних договорів, направивши банку вимогу про повернення вкладів 01 листопада 2021 року. Зазначену заяву банк отримав 04 листопада 2021 року, що сторони не заперечували.

Отже позивач до закінчення строку дії договорів виявила намір про їх розірвання та ініціювала процедуру повернення її грошових коштів. Відтак, договори депозиту вважаються розірваними з 07 листопада 2021 року (через два банківські дні з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача про розірвання договору), тобто між сторонами припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.

Відповідач не заперечував факту існування договірних відносин між сторонами.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено, що між ним та банком виникли договірні відносини на підставі договору банківського вкладу, обставина укладення депозитного договору відповідачем не спростована, проте відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання із повернення вкладів, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача суми вкладів за Договором банківського вкладу за договором банківського вкладу від 15 квітня 2013 року № SAMDN25000734564291 - суму вкладу в розмірі 40 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 043 600,00 гривень, за договором банківського вкладу від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071980000 - суму вкладу в розмірі 40 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 043 600 гривень, за договором банківського вкладу від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071981000 - суму вкладу в розмірі 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 260 900,00 гривень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні такого спору суди повинні враховувати, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову в цій частині та стягнення процентів, які нараховані за період дії договору за договором банківського вкладу від 15 квітня 2013 року № SAMDN25000734564291 за період із 15 квітня 2013 року до 06 листопада 2021 року, за договором банківського вкладу від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071980000 за період із 06 лютого 2014 року до 06 листопада 2021 року, за договором банківського вкладу від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070071981000 за період із 06 лютого2014 року до 06 листопада 2021 року та з розрахунком суду, як наслідок вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув відсотки за користування банківськими вкладами за Договором № SAMDN25000734564291 у розмірі 33 401,10 доларів США, що еквівалентно 871 434,69 грн; за Договором № SAMDNWFD0070071980000 у розмірі 46 574,51 доларів США, що еквівалентно 1 215 128,96 грн, за Договором № SAMDNWFD0070071981000 з у розмірі 8 556,09 доларів США, що еквівалентно 223 228,38 грн.

Розрахунок суду першої інстанції відповідачем не спростований, а також відповідачем не було надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду контррозрахунку.

Доводи апеляційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало новим боржником за договором банківського вкладу, суд першої інстанції правильно відхилив як безпідставні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору замінити боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.

У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки позивач не надавав згоди на переведення боргу від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами банківського вкладу, то відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладника та клієнта банку не створює правових наслідків для позивача.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року в справі № 199/3152/20, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19, постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/133/16.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова природа трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та компенсації за користування боржником коштами, які належать до сплати кредиторові. При цьому нарахування таких процентів не є штрафною санкцією та не залежить від наявності вини боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) дійшла висновку, що після розірвання договору банківського вкладу передбачені договором проценти не нараховуються, водночас банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22), відповідно до якого з моменту розірвання договору банківського вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як установлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, договори банківського вкладу відповідно до їх умов вважаються розірваними через два банківські дні після отримання банком відповідної заяви вкладника, тобто з 07 листопада 2021 року.

Отже, саме з 07 листопада 2021 року у відповідача виник обов`язок повернути позивачеві суми вкладів, а невиконання цього обов`язку у визначений строк свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання та є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

З урахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України та встановленої судом дати виникнення прострочення суд першої інстанції обґрунтовано здійснив нарахування трьох процентів річних за період із 07 листопада 2021 року до 10 листопада 2021 року.

При цьому відповідачем не надано належного та обґрунтованого контррозрахунку трьох процентів річних, який би спростовував правильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку.

Посилання апелянта на необхідність застосування до вимог про стягнення трьох процентів річних загальної позовної давності також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки заявлені до стягнення три проценти річних нараховані за період, що безпосередньо передує зверненню позивача до суду, та виникли після припинення договірних відносин 07 листопада 2021 року. Отже, підстав для застосування позовної давності до цих вимог у спосіб, запропонований апелянтом, не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені представником відповідачем Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» адвокатом Кобзар Ю.Б. в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк».

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишено без задоволення, а судове рішення без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 2 вересня 2026 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба