Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №758/11259/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 758/11259/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6942/2026Головуючий у суді першої інстанції - Захарчук С.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Цалко Д.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Потапова Михайла Юрійовича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапова М.Ю. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального районного округу Потаповим М.Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2016 № 29056823, яким за ОСОБА_1 , зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме: гараж № НОМЕР_1 .

Разом з тим, Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим особам у власність чи користування не приймала.

Дані факти дають підстави вважати, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890 проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розрібні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31.01.2020 № 20-0050-07.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що підставою виникнення права власності став довідка, серія та номер № 16, виданий 09.03.2016, видавник: АГК «Вікторія», інформаційна довідка серія та номер ГЖ-2016 № 1422, виданий 17.03.2016, видавник КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», технічний паспорт, серія та номер 01-15/05/14, виданий 15.05.2014, видавник ПП ПКБ «Хебіет».

Разом з тим, нотаріусом не здійснено обов`язковий запит до державний органів відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Ураховуючи вищевикладене, рішення приватного нотаріуса Потапова М.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29056823 від 01.04.2016, на думку позивача, є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і підлягає скасуванню.

Також, позивач зазначав, що право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26-32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Разом з тим, Київська міська рада рішення щодо передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність чи користування не приймала.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було направлено запит до Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 17.10.2019 № 05703-19400 щодо надання інформації за ким зареєстровано право власності на гаражні бокси, розташовані на АДРЕСА_1 .

Листом Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 29.10.2019 № 062/14-14547 (И-2019) повідомлено, що згідно з даними реєстрових книг за адресою в АДРЕСА_1 не буда проведена реєстрація права власності на гаражний бокс НОМЕР_1 в ГБК «Вікторія».

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було направлено запит до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.01.2020 № 057031-135 щодо надання інформації чи отримували власники гаражних боксів дозвільні документи на будівництво об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_1 .

Листом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.01.2020 № 073-1066 повідомлено, що Департаментом за адресою АДРЕСА_1 будь-які дозвільні документи, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва (гаражних боксів) не видавалося та не реєструвалося.

Отже, в діях ОСОБА_1 наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального районного округу Потапова М.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2016 № 29056823 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0005 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 891504980000 за ОСОБА_1 , а також зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18.11.2025 у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с.34-44).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що приватний нотаріус Потапов М.Ю. порушив права територіальної громади м. Києва, зареєструвавши право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, яка належить позивачу, без належної перевірки поданих відповідачем документів, а тому вимога про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса та звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкта нерухомого майна є належною та ефективною вимогою, задоволення якої призведе до поновлення порушених прав позивача щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що Гаражний автокооператив "Вікторія" не набув права користування/власності земельною ділянкою, адже відповідного рішення Київська міська рада не приймала і рішення КМР №342/9830 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Гаражному автокооперативу "Вікторія" на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га, для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки" не є відповідним рішенням.

Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення гаражного кооперативу "Вікторія" до Київської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було досліджено наступні документи:

- реєстраційну справу, в якій відсутнє рішення щодо передачі земельної ділянки під будівництво об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 ;

- акт обстеження земельної ділянки від 31.01.2020, у якому встановлено відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку;

- лист КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 29.10.2019, яким повідомлено, що згідно з даними реєстрових книг КП БТІ за адресою: АДРЕСА_1 , не проводилась реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна;

- лист Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу КМР (КМДА) від 24.01.2020, в якому зазначено, що дозвільні документи, які дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва (гаражних боксів) не видавалося та не реєструвалося;

- відсутність документу про присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;

- відсутність рішення КМР щодо передачі земельної ділянки юридичних чи фізичним особам (т. 2, а.с. 51-76).

Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про неможливість взяти участь у судовому засіданні через зайнятість у іншому засіданні. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю. Відповідач приватний нотаріус КМНО Потапов М.Ю. про причини своєї неявки суд не сповістив.

Враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.01.2021 гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі "Вікторія" за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстрований за ОСОБА_1 .

Право власності було зареєстроване на підставі довідки, серія та номер № 16, виданий 09.03.2016, видавник КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна", технічний паспорт, серія та номер 01-15/05/14, виданий 1504.2014, видавник ПП ПКБ "Хебіет".

Рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень прийнято приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потаповим М.Ю. 01.04.2016 № 29056823.

Відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва останній не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об'єкта будівництва (гаражні бокси) за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з листом КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 29.10.2019 згідно з даними реєстрових книг КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" за адресою: АДРЕСА_1 , проведена реєстрація права власності на гаражний бокс № НОМЕР_2 , р. НОМЕР_3 в ГБК "Вікторія" за фізичною особою.

31.01.2020 Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва та за результатами складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Обстеження проведено на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.

У ході вказаного обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом " Вікторія "; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

Відповідно до довідки гаражного автокооперативу "Вікторія" від 09.03.2016 № 16 ОСОБА_1 є членом гаражного автокооперативу "Вікторія" та є власником гаражу № НОМЕР_1 , ряд НОМЕР_4 , гаражний бокс побудований господарчим способом, сума пайового внеску за гараж у розмірі 1500,00 грн. станом на 2015 рік сплачена ним у повному обсязі.

Звертаючись до суду з позовом, Київська міська рада, вважаючи, що за відповідачем незаконно зареєстровано право власності на гараж, який розташований на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності, оскільки рада будь-яких рішень щодо передачі спірної земельної ділянки під будівництво їй у власність чи користування не приймала, просила суд, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на спірний гараж за відповідачем.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16, провадження № 12-30гс21). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Частиною другою статті 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У разі, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, провадження № 12-39гс23).

Крім того, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та що відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18.

Враховуючи, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна за відповідачем, а також те, що приватний нотаріус Потапов М.Ю. не є належним відповідачем у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічний за своє суттю висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.07.2026 у справі № 758/8502/20.

Щодо вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин.

Пунктом 2 статті 22 Закону Україну «Про столицю України - місто-герой Київ» у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Розпорядження землями комунальної власності міста Києва, у тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, відповідно до статті 9 ЗК України належить до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Відповідно до пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на будівлю набуває лише той, хто має речове право на землю.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За змістом статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до постанов Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 509/1784/17 (провадження № 61-2875св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 301/1460/18-ц (провадження № 61-4891св19) у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

За частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою (постанова Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 758/3718/20, провадження № 61-1781св25).

Статтею 152 ЗК України передбачено, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (її власника), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що гаражному автокооперативу «Вікторія» було погоджено місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га згідно Розпорядженням Київського міського голови № 969-мг від 03.08.2001 «Про погодження місць розташування об`єктів». В подальшому, на підставі рішення Київської міської ради № 342/9830 від 23.10.2013 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» гаражному автокооперативу « Вікторія » був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 1,45 га для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.

Разом з тим, відповідно до наведених норм ЗК України вказане розпорядження Київського міського голови № 969-мг від 03.08.2001 «Про погодження місць розташування об`єктів» та рішення Київської міської ради № 342/9830 від 23.10.2013 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу « Вікторія » на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки», не є рішеннями про передачу якоїсь конкретної земельної ділянки у користування чи у власність гаражному автокооперативу «Вікторія».

Договори оренди земельної ділянки з гаражним автокооперативом «Вікторія» не укладалися.

Як вбачається з матеріалів справи, Київська міська рада також не приймала рішень про передачу у користування чи у власність земельної ділянки ОСОБА_1 .

При цьому, як вже зазначалося вище, відповідно до акту обстеження земельної ділянки №20-0050-07 від 31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва, за результатами якого встановлено, що земельна ділянка площею 1, 4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом « Вікторія »; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

Відтак, відсутні підстави вважати, що у відповідача у встановленому законом порядку виникло право користування або право власності на земельні ділянку.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що земельна ділянка не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності територіальної громади міста Києва відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкта нерухомого майна, тобто таке майно вважається самочинним, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов`язання звільнити самовільно зайняту спірну земельну ділянку шляхом приведення її у придатний для використання стан є помилковим.

При цьому, слід зауважити, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, суд виходив виключно із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки в контексті спірних правовідносин, ураховуючи зміст позовних вимог та їх обгрунтування, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Разом з тим, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Водночас, надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117-118 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

У цій справі Київська міська рада обґрунтовувала заявлені нею позовні вимоги про звільнення відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки і приведення її у придатний для використання стан саме порушенням права власності на спірну землю її дійсного власника - територіальної громади міста Києва.

Отже, виходячи з мети позову, вказані вимоги слід інтерпретувати як вимоги, спрямовані на усунення перешкод власнику у здійсненні ним права власності на земельну ділянку, що згідно з наведеними у цій постанові положеннями закону є ефективними, що спростовує відповідні висновки суду першої інстанції.

Також, як вбачається з матеріалів справи, у суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування наслідків сплину строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом, яка була обгрунтована тим, що позивач у своїй позовній заяві просив скасувати рішення реєстратора від 01.04.2016, однак за захистом свого порушеного права звернувся до суду лише у серпні 2021 року, тобто більше ніж через 5 років.

Вказана заява судом першої інстанції не вирішувалася, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх необгрунтованості.

Так, відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Законодавець у ст. 257 ЦК України визначив загальну позовну давність тривалістю три роки.

Відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України наслідком спливу строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи справді порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

При цьому аргументи відповідача про те, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

Крім того, слід зазначити, що чинним законодавством на позивача не покладено обов`язку щодо періодичного ознайомлення з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 922/3403/20.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає необґрунтованими наведені відповідачем доводи та висловлені міркування щодо обізнаності Київської міської ради про порушене право оскаржуваною державною реєстрацією права власності з посиланням на дату проведення такої реєстрації.

Натомість, Київська міська рада у своїй позовній заяви та у відповіді на відзив наголошувала, що дізналася про рішення приватного нотаріуса Потапова М.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2016 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.07.2021 № 264710014, яка наявна в матеріалах справи.

Доказів зворотнього матеріали справи не містить.

Вищевказане дає можливість суду прийти до обґрунтованого та переконливого висновку про те, що Київська міська рада не була обізнана про порушення законодавства під час проведення державної реєстрації права власності на майно за відповідачем із відповідної дати запису про право власності до отримання позивачем інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.07.2021.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що з 07.07.2021 у позивача виникла реальна можливість дізнатися про порушення своїх прав, за захистом яких Київська міська рада звернулася до суду із даним позовом, та саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності.

Я вбачається з матеріалів справи, Київська міська рада звернулася до суду з даним позовом у серпні 2021 року, тобто в межах передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності, а тому підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у даній справі відсутні.

Також, слід зауважити, що, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/11527/17 зроблено висновок про те, що судом апеляційної інстанції правомірно залишено без задоволення заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності з тих мотивів, що за змістом статей 268, 391 ЦК України позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, а тому власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Таким чином, у зв`язку неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, ухвалене судом першої інстанції рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення вказаної позовної вимоги. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2102 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3153 грн. 00 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Київської міської ради - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 листопада 2025 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги Київської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку - скасувати.

Ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Позовну вимогу Київської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 листопада 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3153 (три тисячі cто п`ятдесят три) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 31 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова