Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №753/2385/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/8393/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 753/2385/25

02 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарях - Колесник А.В., Козачук А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Каліушка Ф.А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 24.04.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4642639, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у розмірі 5 000,00 грн. строком на 30 днів, тобто, до 24.05.2021 року. Проценти за користування кредитом 3 750,00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Комісія за надання кредиту 950,00 грн., яка нараховується за ставою 19.00% від суми кредиту одноразово.

10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №06Т, відповідно до умов якого, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4642639 від 24.04.2021 року.

Позивач зазначав, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення коштів внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, а ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до нього.

З урахуванням викладених обставин, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №4642639 від 24.04.2021 року у розмірі 24 700,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 000,00 грн., заборгованості за відсотками 18 750,00 грн та заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 950,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №4642639 від 24.04.2021 року в загальному розмірі 24 700,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відмовити.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставини справи, дав їм неналежну правову оцінку та дійшов необгрунтованого висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідач у справі ОСОБА_2 заперечує факт отримання коштів за вказаним кредитним договором.

Вважає, що договір був укладений невстановленою особою, яка шахрайським способом використала його особисті персональні дані.

Банківська картка, вказана в платіжному дорученні на перерахування коштів йому не належить.Не надано позивачем і виписки по особовому рахунку позичальника, а відтак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем не доведено обставини видачі кредиту, його розміру, а також розміру заборгованості. А сам по собі розрахунок заборгованості, за відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, яку просить стягнути позивач.

Звертає увагу суду на те, що ним було з`ясовано, що у період часу з 15 квітня по 24 травня 2021 року на його ім`я було оформлено кредити у різних фінансових установах.

Після цього він звернувся до відділу поліції із заявою про вчинення злочину.

Заяву про вчинення злочину було приєднано до матеріалів досудового розслідування внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019000000000376 від 25 квітня 2021 року.

Під час досудового розслідування 08 вересня 2021 року його було допитано в якості потерпілого. Однак, 23 грудня 2021 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва кримінальне провадження № 12019000000000376 закрито у зв`язку з закінченням строків досудового розслідування.

При цьому, слідчим під час досудового розслідування було встановлено, що кредит оформлено онлайн з використанням одноразового пароля шляхом направлення одноразового ідентифікатора СМС- повідомленням на номер мобільного телефону НОМЕР_1 та здійснено дзвінок на вказаний номер телефону, і в подальшому, працівниками кібер-поліції відбиралися записи телефонних розмов по вказаному номеру телефону і було встановлено, що вказаним номером він, ОСОБА_1 , ніколи не користувався і він належить іншій особі.

А тому підписати договір шляхом отримання одноразового ідентифікатора він ніяк не міг.

Крім того, зазначає, що анкета-заява на кредит від 24.04.2021 року не містить жодних реквізитів, які б вказували на її підписання сторонами, навіть з урахуванням одноразового ідентифікатора.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» Романенко Михайло Едуардович просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року - без змін. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі2000,00 грн, понесені за складання відзиву на апеляційну скаргу.

Зазначає, що з боку відповідача відбулося підписання договору про споживчий кредит № 4642639 від 24.04.2021 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором - Z54179, 24.04.2021 о 20:25 год. Звертає увагу, що PDF файл Договору про споживчий кредит № 4642639 від 24.04.2021 року міститься у матеріалах справи у додатках до позову, завантаживши який та, відкривши через програмне забезпечення, призначене для читання PDF файлів (ADOBE READER), суд має змогу переконатись у наявності підпису та побачити одноразовий ідентифікатор, як зображено на скріншоті вище.

Отже, кредитний договір, який був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, свідчить про укладання між сторонами даного правочину.

Серед матеріалів справи відсутні докази на підтвердження факту, що персональні дані відповідача були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені.

Посилання на кримінальне провадження № 12019000000000376 безпідставні. Дане провадження було відкрите ще 25 квітня 2019 року (згідно з ухвалою Печерського суду), тобто, за два роки до укладення спірного договору. Вказане кримінальне провадження закрито ухвалою слідчого судді від 23.12.2021. Вина будь-яких третіх осіб у викраденні персональних даних ОСОБА_1 , чи вчиненні шахрайства за цим епізодом не встановлена вироком суду. Жодних належних доказів, які б спростовували використання його персональних даних саме ним, відповідач суду не надав.

Доводи відповідача про те, що позика є неукладеною через відсутність факту передачі грошей, а платіжна картка йому не належить, повністю спростовуються наявними первинними документами, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерлік та фінансову звітність».

Матеріалами справи підтверджено рух коштів на підставі платіжного доручення № 44612063 від 24.04.2021року.

В судовому засіданні апеляційного суду 04.06.2026 року відповідач ОСОБА_1 повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити. Після надання пояснень відповідач заявив, що має намір звернутись до банку для отримання виписки про рух коштів по рахунку на підтвердження доводів апеляційної скарги, у зв?язку з чим у розгляді справи було оголошено перерву до 02.07.2026 року на 15-40 год. Про вказану дату судового засідання відповідач був повідомлений безпосередньо в суді 04.06.2026 року, що підтверджується його розпискою. В судове засідання 02.07.2026 року відповідач не з?явився, причин неявки суду не повідомив, доказів суду не надав, а тому колегія суддів ухвалила продовжити розгляд справи у відсутності відповідача.

Представник позивача ТОВ « Діджи Фінанс» в судове засідання повторно не з?явився. Про день та час розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення відповідача, обговоривши доводи апеляційної скаргита відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.04.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4642639, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у розмірі 5 000,00 грн., строком на 30 днів, тобто, до 24.05.2021 року. Проценти за користування кредитом 3 750,00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Комісія за надання кредиту 950,00 грн., яка нараховується за ставою 19.00% від суми кредиту одноразово (п.п. 1.1. - 1.5.2. кредитного договору).

На виконання умов договору про надання споживчого кредиту №4642639 від 24.04.2021 року ТОВ «Мілоан» було здійснено переказ грошових коштів ОСОБА_4 у в сумі 5000 грн на платіжну картку НОМЕР_2 , що підтверджується платіжним дорученням № 44612063 від 24.04.2021року.

Вищевказаний договір укладено в електронному вигляді у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» та його було підписано позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором і зазначенням у договорі персональних даних відповідача.

Судом також встановлено, що 10.08.2021року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс»було укладено договір факторингу №06Т, згідно з умовами якого ТОВ «Мілоан»передає за плату, а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними в реєстрі боржників в тому числі і за договором №4642639 від 24.04.2021 року.

Таким чином, ТОВ «Діджи Фінанс»набуло статусу кредитора за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4642639 від 24.04.2021 року.

27.09.2024 року ТОВ «Діджи Фінанс»направляло відповідачу ОСОБА_4 у на адресу його реєстрації досудову претензію про виконання зобов`язання за договором №4642639 від 24.04.2021у розмірі 24 700 грн.

Проте, в добровільному порядку заборгованість відповідачем не погашена.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_5 а про стягнення заборгованості, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачсвої зобов`язання щодо сплати кредитних коштів не виконував у зв`язку із чим у нього утворилась заборгованість, розмір якої підтверджено належними доказами, а тому вимоги кредитора про стягнення такої заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2025 рокуу відповідає.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Крім того, згідно з ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Таким чином, підписавши 24.04.2021 року договір №4642639 про надання коштів на умовах споживчого кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором Z54179, ОСОБА_1 добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та розмір відсотків за користування кредитом.

Аналогічний висновок викладено й у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц та від 12 січня 2021 року по справі №524/5556/19.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (Z54179).

Відповідач був повністю ознайомлений з умовами кредитного договору до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу.

З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем, кредитний договір не міг бути укладений сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що договір від 24.04.2021 №4642639 укладено відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором від 24.04.2021 року №4642639 ТОВ «Мілоан» виконало своєчасно і належним чином, надававши кредитні кошти в повному обсязі.

На виконання умов договору про надання споживчого кредиту від 24.04.2021 року №4642639ТОВ «Мілоан» було здійснено переказ грошових коштів відповідачу в сумі 5000 грн на платіжну картку НОМЕР_2 , що підтверджується платіжним дорученням №44612063 від 24.04.2021 року.

У свою чергу, взяті на себе зобов`язання відповідач належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

ТОВ «Діджи Фінанс»на підставі договору факторингу №06Т від 10.08.2021року набуло право вимоги за кредитним договором від 24.04.2021 №4642639, укладеним між первісним кредитодавцем ТОВ «Мілоан» та відповідачем, тому у нього, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договором платежів у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів враховує, що відповідач не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування наявності у нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5000 грн та належного виконання зобов`язання по сплаті вказаної заборгованості за кретитом, та щомісячної сплати відсотків за кредитом.

Вказаний висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, провадження № 61-20799св19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, провадження № 61-18967св20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, провадження № 61-2904св21.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгунтовано стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 24.04.2021 №4642639 у розмірі 24 700 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн, заборгованості за відсотками 18 750 грн та заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 950 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем на підтвердження перерахування відповідачу коштів за кредитним договором не надано належних доказів, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивачем до позовної заяви надано платіжне доручення №44612063 від 24.04.2021 року про переахуваггя коштів в сумі 5000 грн на платіжну картку НОМЕР_2 за договором №44612063 від 24.04.2021 року.

Заперечуючи проти стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження відсутності у нього заборгованості за кредитом або свого відповідного розрахунку заборгованості, як і не надано довідки баку, що платіжна карта НОМЕР_2 не належить йому - ОСОБА_4 .

Отже, вказані твердження відповідача є припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що доказом того, що відповідач не укладав кредитний договір №44612063 від 24.04.2021року є звернення відповідача із заявою про вчинення кримінального правопорушення, яку було приєднано до матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019000000000376 від 25 квітня 2021 року, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки факт наявності кримінального провадження та внесення даних у Єдиний державний реєстр до судових розслідувань свідчить лише про початок розслідування, але ніяк не можуть підтверджувати те, що відповідач не укладав з позивачем кредитний договір.Крім того, вирок суду, який набрав законної сили та яким встановлено факт, що відповідач не укладав кредитний договір №44612063 від 24.04.2021 року, відсутній.

Дослідивши надані позивачем до позовної заяви докази, колегія суддів зазначає, що відповідачем ні до позовної зави, ні до суду першої інстанції протягом розгляду справи не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження його доводів про неукладення ним кредитного договору №4642639 від 24.04.2021 року з ТОВ Мілоан», на підтвердження відсутності у нього волевиявлення на укладення даногог кредитного договору; щодо невідповідності умов кредитного договору внутрішній волі відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22 (провадження № 61-11751св23) зазначено, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору у мотивувальній частині судового рішення; належним способом захисту особи, яка вважає договір неукладеним, є визнання обов`язку боржника за договором відсутнім.

ОСОБА_1 позовні вимоги щодо визнання обов`язку боржника за спірним договором відсутнім не заявляв.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені відповідачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в даній частині, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: