Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №260/6300/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/6300/24 пров. № А/857/11015/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про скасування пункту рішення,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Ващилін Р.О.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, в якому просив: визнати незаконним та скасувати пункт 1.2 рішення XXXVI сесії VIII скликання Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 18.04.2024 року № 1902/VIII-2024, про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; зобов`язати Холмківську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області повторно розглянути заяву про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у зв`язку з придбанням нерухомого майна, розташованого в АДРЕСА_1 , з метою використання такої будівлі та ведення особистого селянського господарства, звернувся до органу місцевого самоврядування для отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Однак за результатами розгляду поданого клопотання у наданні такого дозволу було відмовлено на підставі положень пп. 5 п. 27 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України. Вказане рішення відповідача вважає протиправним, оскільки положення такого пункту не можуть поширюватися на безоплатну передачу земельних ділянок власникам розташованих на них об`єктів нерухомості.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на період дії воєнного стану законодавством встановлено заборону на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну власність і надання дозволів на розроблення відповідної документації, за винятком, зокрема, земельних ділянок, на яких розташоване нерухоме майно заявника. Хоча позивач посилався на наявність у нього такого нерухомого майна, при зверненні до сільської ради він не надав договору купівлі-продажу та не повідомив про наявність у нього права власності на об`єкт, у зв`язку з чим сільська рада правомірно відмовила у наданні дозволу. Суд першої інстанції також зазначив, що питання наявності права позивача на отримання земельної ділянки має насамперед вирішувати уповноважений орган на підставі повного пакета документів, а суд не може підміняти його та втручатися у дискреційні повноваження. При цьому позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до сільської ради, надавши докази права власності на нерухоме майно.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував положення ч. 11 ст. 120 та підпункту 5 пункту 27 розділу Х Земельного кодексу України, які передбачають виняток із заборони безоплатної передачі земель державної та комунальної власності для власників розташованих на них об`єктів нерухомого майна. Вказує, що він є власником нежитлової споруди – навісу, розташованого на спірній земельній ділянці, а тому вважає відмову сільської ради у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою безпідставною, а рішення суду – таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 29 березня 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до голови Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі – Холмківська сільська рада) із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою з метою відведення у власність земельної ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,30 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . До такої заяви долучив довіреність, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та копію документа, що посвідчує особу (ідентифікаційний код, паспорт).

За результатами розгляду зазначеної заяви рішенням 36 сесії 8 скликання Холмківської сільської ради № 1902/VIII-2024 від 18.04.2024 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 було відмовлено на підставі пп. 5 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі – ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України.

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Так, п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України передбачене право громадян на безоплатну передачу земельних ділянок у їх власність шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 121 ЗК України врегульовано норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно положень ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Зазначені повноваження органів місцевого самоврядування кореспондуються також з питаннями, що віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради, передбаченими ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі – Закон), та вирішуються виключно на пленарних засіданнях таких, серед яких вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернувся у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу місцевого самоврядування – Холмківської сільської ради.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою оскарженої відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стали положення пп. 5 п. 27 розділу Х Перехідних положень ЗК України.

Оцінюючи правомірність такої відмови із зазначених в рішенні мотивів, колегія суддів враховує наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

В подальшому дію воєнного стану в Україні неодноразово продовжено та не скасовано станом на час розгляду даної адміністративної справи.

Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

06 квітня 2022 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» № 2145-IX від 24 березня 2022 року (далі – Закон № 2145), який набув чинності 07 квітня 2022 року.

Вказаним Законом № 2145 Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктами 27 і 28, які урегульовують питання щодо земельних відносин під час дії воєнного стану.

Безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом (пп. 5 п. 27 Розділ X «Перехідні положення» ЗК України).

Отже, вказаний Закон № 2145, який доповнив ЗК України, встановлює заборону під час дії воєнного стану на вчинення дій стосовно безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі та формування земельної ділянки. Поряд з цим вказана заборона не поширюється на передачу земельних ділянок у власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна.

Обґрунтовуючи протиправність оскарженого рішення, позивач в апеляційній скарзі вказує, що він є власником розташованого на спірній земельній ділянці нерухомого майна. На підтвердження вказаної обставини ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи першу сторінку копії договору купівлі-продажу від 16.09.2009.

Судом першої інстанції встановлено, як слідує з такої копії, такий договір укладений між Приватним підприємством «Телсі» (продавець) та громадянином ОСОБА_1 (покупець). За цим договором продавець зобов`язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Предметом продажу є нежитлова споруда – навіс, що розташована в АДРЕСА_2 .

Також судом першої інстанції встановлено, з наданої позивачем копії заяви, з якою його представник звернувся до Холмківської сільської ради для отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою, слідує, що зазначений вище договір купівлі-продажу органу місцевого самоврядування при зверненні наданий не був.

Окрім того, представник ОСОБА_1 не повідомляв відповідача також про те, що заявник бажає отримати земельну ділянку, як власник розташованого на ній нерухомого майна.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приймаючи оскаржуване рішення від 18 квітня 2024 року щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою на час запровадження воєнного стану, Холмківська сільська рада діяла в порядку, встановленому законодавством, оскільки жодних відомостей щодо неможливості поширення на заявника положень пп. 5 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до заяви долучено не було.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням вищевикладеного, приймаючи рішення в даній справі, не вбачається за можливе вирішити питання наявності у позивача права на отримання спірної земельної ділянки у власність на підставі поданих до суду документів, оскільки таке відноситься до дискреційних повноважень уповноваженого органу. Отже, вказане питання повинно вирішуватися Холмківською сільською радою за результатами дослідження повноти поданих документів, а також їх відповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

При цьому, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості отримати у встановленому порядку дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом повторного звернення до органу місцевого самоврядування із заявою з долученням доказів наявності права власності на об`єкт нерухомості, що розташований на спірній земельній ділянці.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 260/6300/24 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська