Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №569/16599/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 569/16599/26 пров. № А/857/41329/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., суддів Димарчук Т. М., Сала П. І., за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., представника позивача Патяк Д.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2026 року у справі № 569/16599/26 за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, -

Короткий зміст позовних вимог

09.07.2026 Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (далі – Управління ДМС, позивач) звернулося до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , в якому просить затримати відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, помістити відповідача до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України строком на 6 місяців. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після втрати підстав для перебування в Україні відповідач ухилився від виїзду з території держави у встановлені строки та не вжив заходів щодо легалізації свого перебування в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 15.02.2012. Зважаючи, що ОСОБА_1 тривалий час порушував законодавство України про правовий статус іноземців, у нього відсутній документ, що посвідчує особу та дає право на в`їзд/виїзд з України, що в подальшому унеможливить проведення примусового повернення, застосування процедури реадмісії, позивач вказує, що необхідно застосувати передбачені законом заходи та затримати іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі України з одночасним поміщенням до державної установи, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

09.07.2026 Рівненський міський суд Рівненської області прийняв рішення, яким позов Управління ДМС задовольнив повністю: - затримав громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення в подальшому заходів щодо примусового видворення за межі України; - помістив громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України строком на 6 місяців. При прийнятті цього рішення суд першої інстанції дійшов таких висновків: - відповідач грубо та свідомо порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не довів законності перебування на території України, тому суд має всі підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виїзду за межі території України; - ОСОБА_2 є громадянином Республіки Білорусь, не має паспортного або іншого документа, що б посвідчували його особу та/або давали йому право на виїзд з України, а тому потребує ідентифікації його особи; -застосування більш м`яких заходів є недоцільним з огляду на особу відповідача та на відсутність в нього легальних джерел доходу в Україні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Представник позивача оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права; просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування вимог апеляційної скарги представник апелянта наводить такі обставини та аргументи: - судом не надав належної оцінки тому, що відповідач в`їхав в Україну 28.08.2019 та безперервно проживає в м. Рівне протягом майже семи років, тривалий час на законних підставах мав посвідку на тимчасове проживання, оформлену у зв`язку з возз`єднанням сім`ї з громадянкою України, жодних правопорушень, окрім формального порушення строків перебування, не вчиняв, за що вже притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП. Вважає, що ці обставини свідчать про відсутність суспільної небезпеки з боку відповідача та ставлять під сумнів обґрунтованість висновку суду про необхідність застосування найсуворішого із можливих заходів забезпечення; - 20 липня 2026 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення, ОСОБА_1 подав до адміністрації Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства письмову заяву, в якій просив розглянути питання про надання йому можливості пройти службу у Збройних Силах України з метою захисту держави Україна від збройної агресії Російської Федерації. Це спростовує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач буде ухилятися від виїзду за межі території України; - відповідач не розуміє української мови в тому об`ємі, щоб самостійно розуміти зміст дій та рішень, що приймалися відносно нього службовими особами та він не отримав належне роз`яснення його прав. Відповідач з моменту затримання не був забезпечений перекладачем з мови, якою він вільно володіє, а відтак не мав змоги розуміти зміст дій та рішень, що приймалися відносно нього службовими особами та не міг отримати належне роз`яснення його прав.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи, процедура розгляду справи тощо

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представник апелянта до суду не прибув, хоча був двічі завчасно повідомлений про розгляд справи судом та призначені на 20.08.2026 та 27.08.2026 судові засідання, заяв чи клопотань процесуального характеру не надсилав.

Представник позивача в судовому засіданні навів аргументи, аналогічні до доводів позовної заяви, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи

громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 востаннє здійснив в`їзд в Україну 28.08.2019 через КПП «Удрицьк» за паспортом НОМЕР_1 від 18.10.2013 (строк дії паспорта до 18.10.2023), приїхав в Україну у приватних справах до дружини, громадянки України ОСОБА_3 , з якою 02.06.2018 уклав шлюб.

ОСОБА_1 вперше був документований посвідкою тимчасове проживання в Україні на підставі возз`єднання сім`ї з громадянкою України у 2019 році, надалі здійснював обмін посвідок по закінченню терміну дії; остання посвідка № НОМЕР_2 видана 29.06.2021 терміном дії до 24.06.2022.

ОСОБА_1 не підтримує контактів з дружиною, котра виїхала до Німеччини, з 2021 року; шлюб відповідача з ОСОБА_3 розірвано за позовом дружини 31.08.2022 на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області у справі №570/2335/22.

04.10.2024 Управління ДМС України в Рівненській області прийняло рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 , іноземця було зобов`язано здати посвідку та виїхати з України протягом семи днів з дня отримання рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, про що відповідача повідомлено листом №5601.8-3566/56.1-24 від 10.10.2024.

ОСОБА_1 територію України після анулювання посвідки на тимчасове перебування в Україні не залишив.

Зі слів відповідача, паспорт громадянами Білорусі у нього вкрали у 2023 році в м. Рівне на залізничному вокзалі.

07.07.2026 співробітники УСР у Рівненській області ДСР НПУ виявили та доставили до Рівненського міського відділу Управління ДМС України в Рівненській області громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він порушив закон про правовий статус іноземців та осіб без громадянства і перебуває в Україні понад строки встановлені законом; під час затримання у іноземця були відсутні будь-які документи, що посвідчують особу та дають право перетину кордону України.

07.07.2026 за порушення правил перебування на території України відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

07.07.2026 року ОСОБА_1 було затримано та поміщено на три доби до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

07.07.2026 Рівненський МВ УДМС України в Рівненській області прийняв рішення №5610100100000903 про примусове видворення з України громадянина Білорусі ОСОБА_1 .

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі – Закон №3773).

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №3773 строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України. Частиною третьою статті 5 Закону №3773 визначено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій - двадцятій і двадцять четвертій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування (частина чотирнадцята статті 5 Закону №3773).

Відповідно до абзацу першого частини двадцять другої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 5-1 Закону №3773 строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону [в тому числі частиною чотирнадцятою статті 4], - відповідно до поданих документів, але не більш як на один рік.

Відповідно до пункту частини першої статті 15 Закону №3773 в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: - іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України; - іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання […].

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №3773 іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування. Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи: 1) письмові заяви іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, що подаються особисто до територіального органу чи до підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), […] за місцем проживання іноземця або особи без громадянства не менше ніж за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України; 2) документи, що підтверджують наявність підстав для подальшого перебування на території України; 3) паспортний документ іноземця […] 5) документи, що підтверджують наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.

Частинами першою-другою статті 21 Закону №3773 визначено, що в`їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюються Кабінетом Міністрів України. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані подавати інформацію про підтвердження наявності фінансового забезпечення на вимогу уповноважених законом службових осіб.

Відповідно до вимог статті 26 Закону №3773:

- іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства […] за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) […]. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення (частина перша);

- примусове повернення […] не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону) (частина восьма).

Відповідно до статті 30 Закону №3773:

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках […] (частина перша);

- рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом (частина друга);

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (частина третя);

- іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців […] (частина четверта).

Відповідно до частини першої, четвертої, п`ятої статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Взяття на поруки підприємством, установою чи організацією полягає у наданні уповноваженими особами підприємства, установи чи організації, яких суд вважає такими, що заслуговують на особливу довіру (поручителями), письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання іноземцем або особою без громадянства покладених на нього (неї) обов`язків відповідно до частини четвертої цієї статті і зобов`язуються за потреби доставити його (її) до суду чи органу (підрозділу), який подав позов.

Внесення застави полягає у внесенні іноземцем, особою без громадянства або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності чи така, що фінансується з державного чи місцевого бюджету, чи у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, чи яка належить суб`єкту господарювання, що перебуває у державній або комунальній власності.

Позиція суду апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

І. зібрані у справі докази підтверджують, що відповідач, іноземець ОСОБА_1

1) в`їхав в Україну в 2019 році на підставі чинного паспорта громадянина Республіки Білорусь (строк дії – до 18.10.2023) з метою возз`єднання сім`ї з громадянкою України, надалі отримав право тимчасово перебувати в Україні на річний строк, визначений у посвідці. За зверненнями відповідача строк тимчасового перебування в Україні неодноразово продовжувався, хронологічно остання посвідка видана 29.06.2021 на строк перебування до 24.06.2022. З огляду на положення Постанови КМУ «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» №1202 від 21.10.2022 (в редакції, чинній до 07.05.2026) ця посвідка підтверджувала законні підстави для тимчасового проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування;

2) в 2022 році втратив фактичні підстави для тимчасового перебування в Україні, оскільки більше не підтримав контактів з дружиною, котра виїхала до Німеччини, а їх шлюб 31.08.2022 розірвано за позовом дружини на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області у справі №570/2335/22;

3) в 2024 році втратив правові підстави перебування в Україні, оскільки 04.10.2024 уповноважений підрозділ ДМС України прийняв рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 , відповідача було зобов`язано здати посвідку та виїхати з України.

Оцінка цих обставин через призму наведених вище норм Закону №3773 свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про свідоме грубе порушення відповідачем законодавства України про правовий статус іноземців, оскільки ОСОБА_1 кілька років перебував на території України понад встановлений законом строк, при цьому не вживав будь-яких заходів для легалізації свого становища.

ІІ. Аргумент апелянта про те, що відповідач безперервно проживає в м. Рівне протягом майже семи років, на думку апеляційного суду, ніяк не доводить твердження представника апелянта про відсутність суспільної небезпеки з боку відповідача та не ставить під сумнів обґрунтованість висновку суду першої інстанції про необхідність застосування найсуворішого із можливих заходів забезпечення. Навпаки, перебування ОСОБА_1 в Україні після розірвання шлюбу із дружиною в 2022 року свідчить про те, що відповідач чотири роки не виїжджав з України, не маючи обґрунтованих підстав для подальшого перебування в Україні, а отже – висновок суду про високу ймовірність ухилення відповідача від виїзду є обґрунтованим.

В цьому ж контексті суд оцінює покликання представника апелянта на те, що відповідач потребував перекладача та не повністю розумів прийнятих щодо нього рішень. По перше, відповідач письмово відмовився від послуг перекладача, що підтверджується його підписами у відповідних графах складених позивачем процесуальних документів. По друге, враховуючи тривалість безперервного проживання відповідача в Україні (сім років) його відмова від послуг перекладача видається логічною та зрозумілою, а твердження його адвоката про недостатнє володіння відповідачем українською мовою – надуманим та нічим не підтвердженим.

ІІІ. у відповідача відсутні документи, що дають право на виїзд з України (паспорт громадянина Республіки Білорусь прострочений та втрачений, посвідчення на тимчасове проживання в Україні анульоване). Отже, позивач не мав підстав приймати рішення про примусове повернення відповідача на підставі ст. 26 Закону №3773 та мав підстави приймати рішення щодо затримання у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та примусового видворення відповідно до цього закону.

ІV. За встановлених судом обставин позивач мав повноваження та правові підстави прийняти рішення про примусове видворення відповідача з України. Оскільки відповідач це рішення не оскаржив, то таке підлягало виконанню у встановлений Законом №3773 спосіб, в т.ч. шляхом подання позову з метою затримання іноземця для ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

V. Закон №3773 визначає відсутність в іноземця, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, підставою для звернення до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням позивача або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовної заяви про застосування судом до іноземця одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3)взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Оцінюючи аргументи апелянта щодо безпідставного обрання судом першої інстанції найсуворішого заходу, апеляційний суд визнає такий беззмістовним, адже представник відповідач не повідомив суд першої інстанції та/або апеляційний суд про бажаючих взяти ОСОБА_1 на поруки чи про наявність у відповідача коштів та/або доходів для внесення застави. Водночас суд першої інстанції при вирішенні цього питання виходив із відсутності у відповідача легальних доходів в Україні. Отже, суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення про затримання відповідача з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

VІ. Апеляційний суд відхиляє як помилковий аргумент представника апелянта про те, що подання ОСОБА_1 20.07.2026 (після ухвалення оскаржуваного рішення) до адміністрації Волинського ПТТ заяви про надання можливості проходити службу у ЗСУ з метою захисту України від збройної агресії Російської Федерації свідчить про помилковість рішення суду першої інстанції. По перше, подання такої заяви суперечить особистим поясненням ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді першої інстанції про те, що піти служити в ЗСУ він не має можливості по стану здоров`я, тому розцінюється апеляційним судом як штучне створення підстав для оскарження судового рішення. По друге, оскаржене судове рішення не перешкоджає прийняттю позитивного рішення за заявою відповідача. По третє, права позивача, з огляду на його аргументи, зачіпає рішення про його примусове видворення з України, а не похідне рішення про затримання для забезпечення його виконання. Отже, ці аргументи відповідача не спростовують, а навпаки – підтверджують висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 буде ухилятися від виїзду за межі території України.

З огляду на наведені мотиви апеляційний суд приходить до висновку, що за встановлених обставин справи позовні вимоги Управління ДМС України були обґрунтованими, а суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Сторони не надали суду доказів понесення ними судових витрат, що підлягають розподілу апеляційним судом.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2026 року у справі № 569/16599/26 – без змін.

Судові витрати не розподіляти.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до касаційного суду. Постанова у повному обсязі буде складена протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий суддя Р. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 01.09.26