Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №300/6296/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Дата: 30 серпня 2026 р.

Справа: №300/6296/25

Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/6296/25 пров. № А/857/29222/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року (суддя –Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у вересні 2025 року звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі – ГУПФУ в Івано-Франківській області), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0422405-2410-0917-UA26080030000014307 від 30.05.2025 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік в розмірі 7 236,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірним податковим повідомленням-рішенням відповідачем безпідставно визначено позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об`єкти нежитлової нерухомості), за податковий період 2024 рік. Вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, оскільки цим рішенням нараховано податок на будівлі, які є будівлями сільськогосподарського призначення у розумінні підпункту "ж" пункту 266.2.2 статті 266 Податкового кодексу України і не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказала, що вона є сільськогосподарським виробником, оскільки займається вирощуванням плодових кущів малини, а також утримує в господарстві у тому числі домашню птицю в кількості 100 домашніх качок. З огляду на наведене, позивач просила позов задовольнити повністю.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що матеріали справи будь-яких доказів, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю, окрім тверджень позивача, не містять. Разом з тим, обов`язковою умовою для звільнення від оподаткування на підставі абз. «ж», п.п. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України є використання об`єкта за призначенням у господарській діяльності суб`єкта господарювання.

Позивач подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно загальною площею 509,6 кв м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 14.02.2013 та Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.01.2013 (а.с.12-14).

Згідно довідки Городенківської міської ради від 25.07.2025 №511, ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_2 , займається веденням особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 та утримує в господарстві у тому числі домашню птицю в кількості 100 домашніх качок, а також культивує вирощування плодових кущів малини (а.с.20).

Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0422405-2410-0917-UA26080030000014307 від 30.05.2025, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2024 рік, на суму 7 236,32 грн, що розташоване за адресою: Івано-Франківська область, Коломийський район, м. Городенка, вул. Тараса Шевченка, 1б (а.с.11).

Позивач, вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним звернулася до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач є сільськогосподарським виробником, видами економічної діяльності якого є: вирощування плодових кущів малини; розведення свійської птиці, а нежитлова будівля, що належать позивачу на праві власності, за вимогами ДК 018-2000 віднесена до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", використовується нею безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником, тому не є об`єктом оподаткування, відповідно до пп. "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції необґрунтованими з огляду на наступне.

У відповідності до положень ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України.

Згідно з п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України).

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

В силу положень пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

При цьому колегія суддів враховує, що правильність розрахунків та сума визначених податкових зобов`язань позивачем не оспорюються, її позиція зводиться до того, що вона має право на податкову пільгу, передбачену пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що спірна будівля не повинна була обкладатися податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, апеляційний суд зазначає таке.

Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції на час спірних правовідносин) передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Для застосування податкової пільги, передбаченої пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, та звільнення платника податку від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідна сукупність таких умов:

1) будівля (споруда) належить на праві власності сільськогосподарському товаровиробнику, в тому числі фізичній особі;

2) будівля (споруда) відноситься до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

3) будівля (споруда) не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Наведене правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23-а.

Щодо належності нежитлової будівлі до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, то вказане не є спірним в межах розгляду даної справи.

Ключовим питанням в цій справі є встановлення факту функціонального використання будівлі в сільськогосподарській діяльності позивача. Тобто, для правильного вирішення цієї справи є визначення чи є позивач сільськогосподарським товаровиробником.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Разом з тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 №2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Вказане свідчить, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку в спірний період (2022 -2023 рік) мають особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Колегія суддів вказує на те, що позивач не надала доказів статусу сільськогосподарського товаровиробника, адже сама по собі наявність домашніх качок, кущів малини, не свідчить про те, що позивач виробляла, переробляла та реалізовувала сільськогосподарську продукцію. В даному випадку позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу про те, що у спірний період вона здійснювала операції з постачання (реалізації) сільськогосподарської продукції, тобто була сільськогосподарським товаровиробником.

На думку апеляційного суду, матеріали справи не містять жодного належного чи допустимого доказу, який би підтверджував, що позивач здійснює сільськогосподарську діяльність: звітів про обсяги вирощеної продукції, договорів постачання, купівлі-продажу продукції, актів виконаних робіт, документів на сільськогосподарську техніку, підтвердження руху коштів, пов`язаних із сільськогосподарською діяльністю.

Так само відсутні будь-які відомості про рух продукції, її облік чи зберігання в межах об`єкта, на який позивач просить надати податкову пільгу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що податковий орган не спростував ту обставину що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником.

Однак колегія суддів вказує, що саме позивач не надала жодного належного підтвердження реального використання спірних об`єктів нерухомості у сільськогосподарській діяльності, натомість обмежилась документами, що не мають доказового значення у податковому спорі та не підтверджують здійснення діяльності, яка є необхідною умовою для звільнення від оподаткування.

За загальним правилом в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення в разі його оскарження в суді покладається саме на суб`єкта владних повноважень, проте покладення такого тягаря доказування на відповідача не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Стосовно наданих апелянтом доказів на підтвердження у неї наявності статусу сільськогосподарського товаровиробника.

Позивачем надано довідку Городенківської міської ради від 25.07.2025 №511, яка підписана секретарем міської ради про те, що ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_2 , займається веденням особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 та утримує в господарстві у тому числі домашню птицю в кількості 100 домашніх качок, а також культивує вирощування плодових кущів малини (а.с.20).

Слід зазначити, що особисте селянське господарство - господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства (ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство»).

Ведення особистого селянського господарства для власних потреб, утримання свійських тварин чи обробіток земельної ділянки без документального підтвердження виробництва та реалізації продукції не створює юридичного статусу сільськогосподарського товаровиробника та не дає підстав для застосування податкової пільги, встановленої ПК України.

На думку суду, вказана довідка не є достатньою та не має доказового значення в даному податковому спорі.

Також позивачем надано дві накладні за 2024 рік, однак з них не вбачається ознак реального ведення сільськогосподарської діяльності, такі не підтверджують системність виробництва, реалізації продукції чи фінансового результату.

Суд звертає увагу, що встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

Апеляційний суд резюмує, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про те, що позивач у спірний період займалась сільськогосподарською діяльністю, та використовувала спірну будівлю з метою виробництва сільськогосподарської продукції та її реалізації, тобто була сільськогосподарським товаровиробником в розумінні вимог чинного законодавства, що, у свою чергу, виключає можливість застосування до неї пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Сукупність установлених обставин свідчать, що позивач не довела ні свого статусу сільськогосподарського товаровиробника, ні фактичного використання об`єкту нерухомості у сільськогосподарській діяльності, а тому підстави для застосування податкової пільги відсутні.

Колегія суддів резюмує, що спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та ПК України, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягали задоволенню.

Фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало

Оригінал: reyestr.court.gov.ua