Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №686/9731/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/9731/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чевилюк З.А.

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

02 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Гавриленко І.А.,

представник позивача Червоняка С.П,

представник відповідача Мельничук О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України про скасування рішення про примусове видворення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача про скасування рішення про примусове видворення.

Відповідно до рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що рішення про примусове видворення прийнято без дотримання встановленої законом процедури, оскільки після скасування дозволу на імміграцію їй не було вручено рішення про примусове повернення із визначенням строку для добровільного виїзду. Крім того, на момент прийняття оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію вже було оскаржено до адміністративного суду. Позивач також посилався на порушення її права на повагу до приватного та сімейного життя, з огляду на тривале проживання в Україні, народження та навчання тут, наявність матері похилого віку та сина, який проживає разом із нею.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що за наявними обліками територіальних органів ДМС позивачка документована Славутським РВВС УМВС в Хмельницькій області паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , за обліками документування паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон не значиться.

Згідно Постанови колегії першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного суду від 05.02.2026 року по справі 686/16732/23, вирок Хмельницького міськрайонного суду від 20.03.2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10.06.2025 року, за яким ОСОБА_1 була визнана винною за ч. 3 ст. 436 2 ККУ як поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, вчиненому повторно та з використанням засобів масової інформації.

Відповідач відбувала покарання з 16.09.2025 по 06.02.2026 року в ДУ «Водянська виправна колонія (№146)» на підставі вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.03.2025 року, за яким засуджена за ч.3 ст.436-2 Кримінального кодексу України на строк до 5 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, крім житла.

Звільнена 06.02.2026 на підставі постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 05.02.2026 року.

30.03.2026 року працівниками правоохоронних органів було доставлено позивачку до УДМС України в Хмельницькій області, яка порушила правила перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: після скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 (рішення про скасування дозволу на імміграцію №352 від 17.05.2023 року, прийняте УДМС у Хмельницькій області, з рішенням ознайомилась 23.02.2026 року, ОСОБА_2 не здійснила виїзд за межі території України в строки, передбачені Законом України «Про імміграцію» та ПКМУ №321 від 19.04.2018 року (чинним на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання) та продовжила проживати без документів на право проживання (перебування).

Відповідно до обліків відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління Хоміч Тамара, уродженка с. Кутки Славутського району Хмельницької області була документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 10.10.2017 терміном дії «безстроково» (орган, що видав 6801) на підставі наданого ВГІРФО УМВС України в Хмельницькій області 29.03.2012 (у формі підписаного висновку) дозволу на імміграцію відповідно до пункту З частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію».

Цього ж дня, 30.03.2026 року відповідачем ухвалено рішення № 6801100100000743 про примусове видворення громадянки РФ ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що після скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання вона не виїхала з України та продовжувала перебувати без належних документів. При цьому рішення про скасування дозволу на імміграцію №352 від 17.05.2023 року було вручено їй 23.02.2026 року та оскаржено 30.03.2026 року у справі №560/5126/26. Надалі, 10.07.2026 року ОСОБА_1 вибула за межі України.

У своєму листі до відповідача від 21.05.2026 року Координаційний штаб констатував, що наразі примусове видворення ОСОБА_1 є недоцільним, оскільки опрацьовується питання щодо передачі її на територію держави агресора за умови повернення громадян України, які перебувають під владою держави агресора, однак згодом повідомив про її вибуття за межі України 10.07.2026 року.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в`їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №150 від 15.02.2020 року, в редакції чинній на дату розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо позивача, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України.

Позивач протягом тривалого часу перебувала на території України без належних правових підстав. При цьому нею не надано доказів на підтвердження обставин, за наявності яких підлягають застосуванню положення частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Також відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що позивач підпадає під гарантії, передбачені статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Своїм підписом на відповідних документах ОСОБА_1 підтвердила факт ознайомлення з їх змістом та усвідомлення його значення. В оскаржуваному рішенні також міститься відмітка про його отримання позивачем.

Відтак, позивачем не спростовано правомірність та законність оскаржуваного рішення, а наведені нею доводи не свідчать про наявність підстав для його скасування. З огляду на викладене, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.