Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №240/1512/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/1512/26

Головуюча у 1-й інстанції: Лавренчук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач: Гнап Д.Д.

02 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.03.2025 р. №25/д (затверджене 28.03.2025 р.), в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 , та призначити відповідну одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000000 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень).

В обґрунтування позову вказав, що відповідачем було застосовано неналежну редакцію нормативно-правового акту, а саме ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також не було здійснено повного та всебічного розгляду заяви позивач, що призвело до порушення його прав, а саме права на отримання ОГД за смерть батька, який загинув, захищаючи територіальну цілісність та незалежність нашої Батьківщини.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано п. 3 рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 березня 2025 року №25/д (затверджене 28.03.2025), в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги.

Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2024 про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини щодо призначення одноразової грошової допомоги виникають з дати звернення особи із відповідною заявою і тривають до моменту ухвалення рішення уповноваженим органом. Оскільки на момент звернення позивача із заявою від 24 грудня 2024 року та на момент ухвалення рішення Комісією вже діяла нова редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII, яка, на думку суду, передбачає право повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця на отримання допомоги, Комісія не мала правових підстав вимагати від позивача підтвердження факту перебування на утриманні батька.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт наголошує на неправильному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги виникає в день загибелі (смерті) військовослужбовця, і саме станом на цю дату визначаються коло осіб, які мають право на виплату, та умови виникнення такого права.

Оскільки батько позивача загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності Законом України від 09 грудня 2023 року № 3515-IX, апелянт вважає, що застосуванню підлягала редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII, чинна на дату загибелі, за якою повнолітні діти не належали до самостійної категорії отримувачів одноразової грошової допомоги та могли отримати таку допомогу за наявності відповідних правових підстав, зокрема статусу утриманця.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у додаткових поясненнях просять залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення.

Позивач зазначає, що визначальним є момент звернення за призначенням допомоги та момент прийняття відповідного рішення Комісією. На його думку, оскільки Комісія розглядала його документи після набрання чинності новою редакцією статті 16-1 Закону № 2011-XII, вона була зобов`язана застосувати саме чинне на той час законодавство.

Також позивач посилається на те, що застосування різних умов для повнолітніх дітей залежно від дати загибелі їхніх батьків призводить до нерівності та дискримінації.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

З матеріалів справи встановлено, що 24 грудня 2023 року ОСОБА_2 отримав травму: "Інші уточнені травми з залученням декількох ділянок тіла. Вибухова травма. Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків", яка призвела до смерті.

У Витягу з протоколу №722 від 22.02.2024 засідання комісії 20 регіональної ВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця: причина смерті ОСОБА_2 : Травма, яка призвела до смерті, та причина смерті, так, пов`язана із захистом Батьківщини.

На підставі актового запису про смерть, видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , у якому вказано, що він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Належними доказами підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою від 24.12.2024 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька, ОСОБА_2 .

Розглянувши подані ОСОБА_1 документи, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум протоколом від 21.03.2025 №25/д, документи повернуто на доопрацювання "з метою надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що він перебував на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги".

Вважаючи таке рішення протиправним, а свої права - порушеними, позивач звернувся до суду.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є сином військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив військову службу та під час захисту Батьківщини 24 грудня 2023 року отримав травму у вигляді вибухової травми та ушкодження внаслідок військових дій, яка призвела до його смерті.

Датою смерті військовослужбовця є ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть та витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії від 22 лютого 2024 року № 722, яким встановлено причинний зв`язок смерті із захистом Батьківщини.

На момент загибелі батька позивач був повнолітньою особою.

24 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька.

Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 21 березня 2025 року № 25/д, документи позивача повернуто на доопрацювання для надання документів, які відповідно до законодавства підтверджують факт перебування позивача на утриманні загиблого на дату загибелі.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували перебування позивача на утриманні загиблого батька на дату його смерті.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII, чинна на момент звернення позивача із заявою та прийняття рішення Комісією.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є гарантованою державою виплатою, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Абзацом першим пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» передбачено, що сім`ям загиблих осіб виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Абзацом другим пункту 2 постанови № 168 встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначена у свідоцтві про смерть.

Аналогічне правило міститься у пункті 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, відповідно до якого днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.

Отже, саме з настанням смерті військовослужбовця закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.

Дата звернення особи із заявою про призначення допомоги, дата подання документів та дата прийняття рішення уповноваженим органом не є юридичними фактами, з якими закон пов`язує виникнення такого права, а є елементами процедури його реалізації.

Відтак саме на дату загибелі (смерті) військовослужбовця визначається коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, та встановлюються умови набуття такого права.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25, від 02 червня 2026 року у справі № 560/9476/25, від 28 липня 2026 року у справі № 120/6685/25 та від 29 липня 2026 року у справі № 580/6733/25.

Зокрема, у постанові від 28 липня 2026 року у справі № 120/6685/25 Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов до Міністерства оборони України щодо рішення Комісії, оформленого протоколом від 21 березня 2025 року № 25/д, та відмовив у задоволенні позову.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив з того, що зміни до статті 16-1 Закону № 2011-XII, внесені Законом України від 09 грудня 2023 року № 3515-IX, не поширюються на правовідносини, в яких право на отримання одноразової грошової допомоги виникло до набрання цим Законом чинності.

Аналогічний правовий підхід Верховний Суд застосував у постанові від 29 липня 2026 року у справі №580/6733/25, у якій також розглядався спір щодо права повнолітньої дитини загиблого військовослужбовця на одноразову грошову допомогу за обставин, коли смерть військовослужбовця настала до набрання чинності Законом № 3515-IX, а звернення за допомогою відбулося після набрання ним чинності.

Отже, наявність факту звернення за допомогою після набрання чинності Законом № 3515-IX сама по собі не є підставою для застосування його положень до правовідносин, право в яких виникло до набрання ним чинності.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі означає, що до події або факту застосовується законодавство, чинне на момент їх настання, якщо інше прямо не передбачено законом.

Станом на 24 грудня 2023 року — дату смерті ОСОБА_2 — діяла редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII, відповідно до якої до кола отримувачів одноразової грошової допомоги належали, зокрема, батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, та утриманці загиблого.

Таким чином, повнолітня дитина загиблого військовослужбовця за відсутності статусу утриманця не належала до самостійної категорії отримувачів одноразової грошової допомоги за редакцією статті 16-1 Закону № 2011-XII, чинною на дату смерті ОСОБА_2 .

Законом України від 09 грудня 2023 року № 3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» статтю 16-1 Закону № 2011-XII викладено у новій редакції, якою, зокрема, розширено коло дітей загиблих військовослужбовців, які можуть бути отримувачами одноразової грошової допомоги, без обмеження їхнього віку.

Зазначений Закон набрав чинності 29 березня 2024 року. Разом із тим Закон № 3515-IX не містить положень, які б надавали його нормам зворотну дію та поширювали їх на правовідносини, в яких право на одноразову грошову допомогу виникло до 29 березня 2024 року.

Відтак положення статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, запровадженій Законом № 3515-IX, не можуть застосовуватися для визначення кола отримувачів одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилання суду першої інстанції на те, що адміністративна процедура щодо призначення одноразової грошової допомоги триває до моменту прийняття рішення Комісією, не спростовує наведеного висновку.

Дійсно, після подання заяви відповідний орган здійснює перевірку документів, встановлює наявність передбачених законом підстав та приймає рішення про призначення, відмову у призначенні або повернення документів на доопрацювання.

Проте така процедура спрямована на реалізацію права, яке виникає у зв`язку з настанням передбаченого законом юридичного факту, а не на його виникнення.

Інше тлумачення призвело б до можливості зміни законодавцем після смерті військовослужбовця кола осіб, між якими розподіляється вже виникле право на одноразову грошову допомогу, залежно виключно від часу подання заяви або завершення її розгляду.

Такий підхід суперечив би принципу правової визначеності та статті 58 Конституції України.

Не змінює наведеного висновку і посилання позивача на принцип рівності та недопустимість дискримінації.

Різниця у правовому регулюванні становища осіб, чиї юридично значущі події — загибель військовослужбовця — настали у різні періоди, сама по собі не свідчить про дискримінацію.

У цьому випадку відмінність у правовому становищі пов`язана не з особистими ознаками позивача, а з різними моментами виникнення відповідних правовідносин та зміною законодавства, яка набрала чинності з визначеної законодавцем дати.

Застосування до кожного конкретного випадку законодавства, чинного на момент виникнення відповідного права, є наслідком дії принципу незворотності нормативно-правових актів у часі та забезпечує юридичну визначеність.

Отже, сам по собі факт того, що особи, які є дітьми загиблих військовослужбовців, але втратили батьків у різні періоди, можуть мати різний обсяг прав залежно від законодавства, чинного на дату виникнення відповідного права, не свідчить про дискримінаційне ставлення до них.

За таких обставин визначальним у цій справі є те, що на дату загибелі ОСОБА_2 — ІНФОРМАЦІЯ_1 — позивач був повнолітнім.

Матеріали справи не містять доказів перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого батька на дату його смерті, а тому за законодавством, чинним на момент виникнення права на одноразову грошову допомогу, належність позивача до кола її отримувачів не підтверджена.

За таких обставин Комісія Міністерства оборони України мала правові підстави вимагати документи, які б підтверджували наявність відповідної юридичної підстави для включення позивача до кола отримувачів допомоги.

Відтак повернення документів позивача на доопрацювання для надання документів, які підтверджують факт перебування на утриманні загиблого на дату смерті, не суперечило положенням статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на 24 грудня 2023 року.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 липня 2026 року у справі № 120/6685/25 та від 29 липня 2026 року у справі № 580/6733/25.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність рішення Комісії Міністерства оборони України, оскільки неправильно визначив момент, на який підлягає встановленню коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, та безпідставно застосував до спірних правовідносин редакцію статті 16-1 Закону № 2011-XII, чинну після 29 березня 2024 року.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Згідно з частиною першою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи викладене, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії — відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.