Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №727/15838/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/15838/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чебан В.М.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

02 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,

секретаря судового засідання: Лучіцька В.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

Представника відповідача: Бушкевича Олега Андрійовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління” на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління” про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління” про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівці від 02 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

27 квітня 2026 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Позивач щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила суд відмовити в її задоволенні.

Під час розгляду справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що за результатами проведеної контрольної перевірки транспортного засобу №6201 маршруту № 6А о 09:07 годині виявлено правопорушення, а саме: безквитковий проїзд, у зв`язку з чим визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.135 КУпАП та винесено постанову про адміністративне правопорушення.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернулась до суду для її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Порядок реалізації проїзних квитків та контролю за оплатою проїзду встановлюється відповідними підзаконними нормативними актами: Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Мінтрансзвязку України від 27.12.2006 р. № 1196, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, Правилами надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2004 р. № 1735 та іншими.

Відповідно до положень зазначених нормативних актів, пасажир здійснює оплату транспортних послуг за встановленим тарифом (вартістю). Тарифи та вартість проїзних квитків встановлюються відповідно до законодавства.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 41 ЗУ «Про автомобільний рух» передбачено, що пасажир зобов`язаний: мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток.

Безквитковий проїзд пасажира, в тому числі проїзд без реєстрації або компостування проїзного документа, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст.135 КУпАП.

З матеріалів справи встановлено, що 10.12.2025 року контролером - інспектором КП «Чернівецького тролейбусного управління» винесено постанову №026541 о 10:24 годині виявлено правопорушення, а саме: безквитковий проїзд, у зв`язку з чим визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 135 КУпАП.

Згідно з статтею 135 КУпАП, безквитковий проїзд пасажира, в тому числі проїзд без реєстрації або компостування проїзного документа, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років: у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; в міському транспорті - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості проїзду; в автобусі приміського або внутрішньорайонного сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; в автобусі міжміського і міжнародного сполучення та у міжміському електротранспорті - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; на суднах морського і внутрішнього водного транспорту - тягне за собою накладення штрафу в п`ятикратному розмірі від вартості проїзду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Відповідно до ч.2 ст.77КАСУкраїни в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, пунктом першим статті 247 КУпАП визначено, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно з статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами. Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно положень частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, на відповідача як на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення.

Суд не надає оцінки доказам, доданим до апеляційної скарги, оскільки вони не були подані до суду першої інстанції, а відповідач не обґрунтував неможливість їх подання під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому, сама по собі постанова про адміністративне правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 177/525/17.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні і беззаперечні докази наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.135 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп2010 констатовано, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.62КонституціїУкраїни ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі N 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом наявності складу порушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує процедура його фіксування.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).

Згідно зі статтею 17ЗаконУкраїни«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином судом враховано висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 20.10.2011 р. по справі «Рисовський проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).

Із врахуванням зазначених положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Відповідачем не надано суду, у порядку передбаченому КАС, доказів, які були досліджені та були взяті до уваги при винесенні оскаржуваної постанови. Таким чином, відповідач не виконав свій обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення. Відтак, вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не підтверджується жодним доказом, окрім оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, що є предметом оскарження.

Пунктом 3 ч. 3 ст.286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності винесена без достатніх доказів, які б підтверджували вину позивача та факт вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 135 КУпАП, а тому постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача слід скасувати та закрити провадження у справі.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління” залишити без задоволення, а рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 02 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили у порядку ст.ст. 272, 325 КАС України та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не може бути оскаржена.

.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.