Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №560/14289/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/14289/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

02 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови від 02.07.2026 ВП №80479722 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що Управлінням вчинено усі необхідні дії, спрямовані на повне та своєчасне виконання рішення суду, відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі №560/7718/25, яке набрало законної сили 28.11.2025, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.

На підставі виконавчого листа від 09.03.2026 державним виконавцем 12.03.2026 відкрито виконавче провадження ВП №80479722, боржника зобов`язано протягом десяти робочих днів виконати рішення суду у спосіб та порядок, встановлені виконавчим документом. Постанову про відкриття виконавчого провадження надіслано боржнику рекомендованою кореспонденцією, яку останній отримав 23.03.2026 (трек-код Укрпошти R067122869536).

08.06.2026 до Відділу надійшла заява стягувача, за змістом якої рішення суду виконано не у спосіб та порядок, встановлені виконавчим документом: доплата до пенсії на виконання рішення суду не нараховується та не виплачується, а пенсія продовжує виплачуватися з обмеженням максимальним розміром.

Станом на 02.07.2026 (дату винесення оскаржуваної постанови) документів, які б свідчили про повне фактичне виконання рішення суду, боржником державному виконавцю надано не було, про що державним виконавцем складено відповідний акт.

За таких обставин, 02.07.2026 державним виконавцем винесено постанову ВП №80479722 про накладення на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання без поважних причин рішення суду у справі №560/7718/25.

Вважаючи постанову про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пункті 1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За правилами частин першої-другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

У відповідності до п.1, пп.1 п. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Ч.1 ст.18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом ( п.1,16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII).

За приписами п. 1 ч.1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У свою чергу, статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 0840/3476/18, від 19 вересня 2019 року у справі №686/22631/17 та від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19.

З матеріалів справи з`ясовано, що резолютивна частина рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі №560/7718/25 зобов`язує позивача здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром - тобто встановлює для позивача триваючий обов`язок, а не одноразову дію, вичерпану перерахунком станом на 01.01.2025. Водночас із матеріалів справи вбачається, що позивач, здійснивши з 01.03.2025 індексацію пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209, самостійно застосував до проіндексованої суми обмеження максимальним розміром, внаслідок чого розмір пенсії залишився на рівні 40388,69 грн замість проіндексованих 41888,69 грн. Таким чином, позивач визнає факт застосування обмеження максимальним розміром після 01.03.2025, що суперечить способу виконання, визначеному резолютивною частиною судового рішення та виконавчим документом.

Оцінюючи доводи апелянта про поважність причин невиконання рішення суду, а саме посилання на обмеженість бюджетних призначень Пенсійного фонду України, умови воєнного стану та відсутність чинного порядку фінансування видатків на виконання судових рішень після визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, судова колегія враховує таке.

Поважними, в розумінні норм Закону №1404-VIII, можуть вважатися лише об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

За таких обставин, посилання позивача, апелянта у справі, на бюджетні обмеження та нормативну невизначеність не можуть бути визнані поважними причинами невиконання судового рішення у розумінні статей 63, 75 Закону №1404-VIII, оскільки не є об`єктивно непереборними обставинами, що виключають можливість виконання рішення суду в частині, що не пов`язана виключно з бюджетним фінансуванням, а саме в частині незастосування обмеження пенсії максимальним розміром з 01.03.2025.

Слід також враховувати, що пенсійний орган у межах виконавчого провадження ВП №80479722 не скористався правами, наданими Законом №1404-VIII, а саме: не звертався до державного виконавця із заявою про відкладення вчинення виконавчих дій, не звертався до суду із заявою про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, а також не надав державному виконавцю до винесення постанови про накладення штрафу доказів поважності причин невиконання рішення суду.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, апелянтом таких доказів суду не подано.

Таким чином, враховуючи встановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державний виконавець під час перевірки стану виконання правомірно встановив, що рішення суду не було виконане у повному обсязі і поважні причини такого невиконання встановлені не були, що давало правомірні підстави для накладення штрафу.

Відтак, на момент прийняття державним виконавцем постанови від 02.07.2026 ВП №80479722 наявними були обидві умови для накладення на боржника штрафу: факт невиконання позивачем рішення суду у справі №560/7718/25 у спосіб та порядок, встановлені виконавчим документом, та відсутність доведених поважних причин такого невиконання.

Також, колегія суддів зазначає, що констатація боржником факту неможливості виконання судового рішення в повному обсязі, з посиланням на певні обставини, не є достатнім доказом на підтвердження поважності причин такого невиконання.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність в діях відповідача ознак протиправності та, як наслідок, відсутності підстав для скасування спірної постанови.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.