Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №120/16224/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/16224/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

02 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Білої Л.М.,

представника позивача - Шевчука А.А.

представника відповідача - Дубіцької Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0128792405 від 12.05.2025 року, № 0128732405 від 13.05.2025 року, № 0128842405 від 13.05.2025 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0128872405 від 13.05.2025 року (на суму 252 208,00 грн) та рішення про застосування штрафних санкцій № 0129532405 від 13.05.2025 року на суму 126 104 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом відзначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року було відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та просила її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апелянта та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 10.02.2025 року №914к проведена документальна позапланова невиїзна перевірка платника податку - фізичної особи ОСОБА_1 , з питань ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом за період з 01.01.2022 по 31.12.2024 року.

За наслідком перевірки складено акт від 27.03.2025 року №8177/02-32-24-05/2651708337, зі змісту якого слідує, що позивачем допущено до роботи водіями 21 громадянин, відомості про яких включені до ІС «Шлях», без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця та без повідомлення центрального органу виконавчої влади про прийняття працівника на роботу. Таким чином, встановлено порушення трудового законодавства в частині використання праці найманих працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом.

Зокрема, перевіркою встановлено наступні порушення :

1. п.51.1 ст.51, підп.«б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум отриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4 зі змінами, в частині несвоєчасного подання, подання не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за 3, 4 квартали 2022 року, 1, 2, 3, 4 квартали 2023 року та 1 квартал 2024 року;

2. п.36.1 ст.36, п.37.2 ст.37, п.38.1 ст.38, п.164.1, підп.164.2.1 п.164.2 ст.164, підп.168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, підп.«а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, а саме не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 206 352 грн;

3. п.36.1 ст.36, п.37.2 ст.37, п.38.1 ст.38, п.164.1, підп.164.2.1 п.164.2 ст.164, підп.168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, підп.«а» п.176.2 ст.176, п.п.1.4, 1.5, 1.6 п.16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а саме не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військового збору на загальну суму 17 196 грн;

4. п.1 ч.2 ст.6, п.1 ч.1 ст.7, ч.5 ст.8, ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у результаті чого перевіркою донараховано своєчасно не нарахований єдиний внесок за період, що перевірявся, на загальну суму 252 208 грн.

На підставі висновків вказаного акта податковим органом прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

- № 0128792405 від 12.05.2025 року на суму 1 020,00 грн. (за платежем ПДФО);

- № 0128732405 від 13.05.2025 року збільшено зобов`язання по ПДФО на загальну суму 257 840,00 грн (з яких 206 352,00 грн за податковим зобов`язанням та 51 588,00 грн штрафних санкцій);

- № 0128842405 від 13.05.2025 року збільшено зобов`язання по військовому збору на загальну суму 21 495,00 грн (з яких 17 196,00 грн за податковим зобов`язанням та 4 299,00 грн штрафних санкцій);

Також прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0128872405 від 13.05.2025 року (на суму 252 208,00 грн) і рішення про застосування штрафних санкцій № 0129532405 від 13.05.2025 року на суму 126 104,00 грн.

Не погоджуючись із даними рішеннями, позивач звернувся до суду із цим позовом.

За результатами розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 50 Закону України від 5 липня 2012 року №5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Положеннями частини 1 статті 2 КЗпП України визначено, що право громадян України на працю забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню.

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частинами 1, 2 статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Частинами 1, 4 статті 24 КЗпП України застережено, що Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацами 1, 7 пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509, врегульовано, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі: акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постановах від 21.04.2021 року №260/586/20 (п. 10-17 постанови), від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20 (п. 35-40), та від 17.04.2024 у справі №560/3981/23 (п. 40 постанови): акти перевірки ДПС є самостійними підставами для винесення постанови про застосування штрафу.

Підсумовуючи наведені норми права, можна зробити висновок, що праця громадян без оформлення трудових відносин не допускається. Працівник не може бути допущений до роботи також у разі неподання до органів ДПС повідомлення про прийняття працівника на роботу. У разі виявлення факту допуску працівника без оформлення трудових відносин наступає відповідальність передбачена статтею 265 КЗпП України у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої станом на час виявлення порушення. Акт перевірки ДПС є самостійною підставою для винесення постанови про застосування штрафу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту», у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, було установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

За обставин даної справи, податковою перевіркою встановлено, що позивачем допущено до роботи водіями громадян, відомості про яких включені до ІС «Шлях», без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця та без повідомлення центрального органу виконавчої влади про прийняття працівника на роботу.

Як зазначено в акті перевірки, згідно інформації отриманої від Укртрансбезпеки та інформації наявної у системі «Шлях» позивачем внесено дані щодо водіїв, які здійснювали пасажирські перевезення згідно цивільних договорів, в яких предметом послуг є послуги водія.

Наразі, система «Шлях» або, як визначено у Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті це інформаційно-комунікаційна система Укртрансбезпеки, що становить сукупність автоматизованих систем, програмно-інформаційних комплексів, програмних, програмно-технічних та технічних засобів електронної комунікації, що забезпечують обробку та захист інформації, електронну взаємодію з метою надання послуг та забезпечення реалізації державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Відомості що містяться у вказаній інформаційно-комунікаційній системі підтверджують факт перетину кордону певними водіями на певних транспортних засобах, тобто не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження факту наявності чи відсутності трудових відносин.

Так, Верховний Суд у постанові від 09.06.2021 по справі №420/2174/19 вказує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Характерними ознаками трудових відносин є: - систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); - підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; - виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 № 327; - обов`язок роботодавця надати робоче місце; - дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

У правовій позиції, викладеній у постанові від 11.01.2022 у справі №280/5370/19, Верховний Суд вказав на характерні ознаки трудового договору, якими, зокрема є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій»; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Саме наявність таких характерних ознак, а не вимога законодавства про оформлення трудових відносин, вказує про наявність трудових відносин між роботодавцем і найманою особою, і саме за такими ознаками трудові відносини відрізняються від цивільно-правових. Основною ж ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Таким чином, суд першої інстанції вірно виснував, що здійснюючи перевірку позивача, податковому органу слід було детально встановити характер взаємовідносин, які виникли між позивачем та особами, перелік яких наведено в акті.

Натомість, в обґрунтування факту наявності трудових відносин позивача із фізичними особами, перелік яких наведено в п.п.3.1.1 розділу ІІІ акта перевірки, податковим органом зазначено лише, що позивачем допущено до роботи водіями 21 громадянина, відомості про яких включені до ІС «Шлях», без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади про прийняття працівника на роботу.

Разом із тим, акт перевірки не містить опису встановлених обставин, які б вказували саме на наявність трудових відносин між позивачем та фізичними особами, перелік яких наведено в п.п.3.1.1 розділу ІІІ акта перевірки.

В даному випадку, посилання апелянта на акт фактичної перевірки як на підставу, що підтверджує допуск позивачем до роботи 21 громадянина як водіїв без належного оформлення трудових відносин, судова колегія відхиляє, оскільки в акті відсутній конкретний перелік осіб (водіїв), яких, за твердженням відповідача, було допущено до роботи без укладення трудових договорів, що унеможливлює перевірку достовірності та обґрунтованості таких висновків.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на наявність суперечностей у кількісних показниках, що в апеляційній скарзі апелянтом не спростовано.

Так, в акті фактичної перевірки зазначено 19 осіб, тоді як у матеріалах позапланової перевірки вже йдеться про 21 особу, що свідчить про непослідовність та недоведеність позиції відповідача.

Щодо способу обрахунку розміру грошового зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб та військовому збору та ЄСВ, застосованого податковим органом для визначення позивачу сум зобов`язань у акті перевірки, слід зазначити наступне.

Відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена статтею 265 КЗпП України.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

З аналізу перелічених положень законодавства слідує, що у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків, до роботодавця застосовується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

В свою чергу, відповідно до пп. 163.1.1 п. 163.1 ст.163 ПК України - об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пп. 163.1.2 п.163.1 ст.163 ПК України - об`єктом оподаткування резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до п. 164.1 ст.164 ПК України - базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених розділом IV цього Кодексу.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.164.1.2 п. 164.1 ст.164 ПК України - загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Ставки податку на доходи фізичних осіб визначені ст. 167 ПК України.

Згідно з п. 167.1. ст.167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті).

Відповідно до пп. 168.1.1 , 168.1.2., 168.1.5 п. 168.1. ст.168 ПК України - податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Відповідно до п. 171.1 ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до п. 176.2 «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

За змістом абз. 2 п. 57.1 ст. 57 ПК України податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Відтак, суд першої інстанції вірно зауважив, що податковий агент самостійно здійснює нарахування податку з доходів фізичних осіб виходячи з бази оподаткування, якою є нарахований та виплачений на користь працівника дохід у вигляді заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Пунктом першим частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено роботодавців.

У відповідності до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

З наведеного правового регулювання вбачається, що при виплаті доходів на користь фізичних осіб на роботодавця законодавством покладено обов`язок здійснити відрахування із заробітної плати податку з доходів фізичних осіб, військового збору, а також здійснити нарахування на фонд заробітної плати єдиного соціального внеску.

Слід звернути увагу, що Податковий кодекс України не містить алгоритму нарахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору у разі відсутності доказів виплати такого доходу податковим агентом на користь фізичних осіб. Також відсутній механізм нарахування єдиного соціального внеску згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

В контексті спірного питання, суд першої інстанції вірно ідзначив, що для нарахування позивачу контролюючим органом податку з доходів фізичних осіб необхідно було встановити не тільки допуск до роботи працівника без оформлення трудових відносин, а й кількість відпрацьованого часу та розмір нарахованої заробітної плати.

Зі змісту акту перевірки слідує, що податковий орган для визначення бази нарахування податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску використав місячну мінімальну заробітну плату.

Однак, за один день перебування деяких фізичних осіб у базі даних Державної служби України з безпеки на транспорті, податковий орган визначив місячний розмір виплати мінімальної заробітної плати на користь відповідної фізичної особи, працю якої за висновками акту перевірки використовував позивач. Акт перевірки не містить посилань на норми Податкового кодексу України, які регулюють такий порядок нарахування контролюючим органом податку з доходів фізичних осіб та військового збору за відсутності відомостей про фактично нараховані та виплачені суми заробітку на користь фізичних осіб.

Для визначення місячної суми водія використана інформація з системи Шлях, що надана позивачем під час проведення перевірки. Сума нарахованого доходу за повний місяць роботи водія визначена виходячи з мінімальної заробітної плати яка діяла на момент надання водієм послуг з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів незалежно від кількості поїздок протягом місяця.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що база нарахування податку з доходів фізичних осіб визначена податковим органом за відсутності достатніх правових підстав.

В контексті наведеного, судова колегія враховує правові висновки Верховного Суду, які висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі № 280/4057/19, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

За таких обставин та відсутності спростувань з боку апелянта, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, що висновки акту перевірки базують на припущеннях та не підтверджені належними доказами, тому нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску, а також штрафних санкцій пов`язаних з таким нарахуванням, є незаконним.

Відтак, оскаржені рішення контролюючого органу, що стосуються такого нарахування підлягають скасуванню.

Щодо застосування до позивача штрафної санкції в сумі 1020,00 грн. за платежем адміністративні штрафи та інші санкції, судова колегія зазначає наступне.

В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем податкові розрахунки за 1, 2 квартали 2023 року подані не в повному обсязі, а за 3, 4 квартали 2022 року, 3, 4 квартали 2023 року та 1 квартал 2024 року — не подані взагалі. При цьому зазначено, що у відповідних додатках не відображено суми доходів у вигляді нарахування та виплати водіям, відомості про яких містяться в інформаційній системі «Шлях».

Так, відповідно до пункту п. 176.2 ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов`язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку - фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.

Разом із тим, як встановлено вище, висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на відомостях інформаційної системи «Шлях» та припущенні про перебування позивача у трудових відносинах із відповідними водіями.

Однак факт перебування позивача у трудових відносинах із такими особами належними та допустимими доказами не підтверджено. Сам по собі факт внесення осіб до інформаційної системи «Шлях» не є беззаперечним доказом існування трудових відносин, а відтак і не свідчить про обов`язок позивача здійснювати нарахування та виплату доходу таким особам із подальшим відображенням цих сум у податковій звітності.

За відсутності встановленого факту виплати доходу або наявності трудових (чи інших цивільно-правових) відносин, у позивача не виникав обов`язок щодо відображення відповідних сум у податкових розрахунках.

Протилежного відповідачем, апелянтом у справі, суду апеляційної інстанції не доведно.

Отже, висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства вірно визнанні судом першої інстанції необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Таким чином, в розрізі встановлених обставин справи та отриманих пояснень представників сторін, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Наразі, колегія суддів констатує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.