Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №600/2085/26-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2085/26-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Піхало Н.В.

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

02 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

секретаря судового засідання: Товстун Н.M.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 24 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної прикордонної служби України ( відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») про скасування постанови від 21 квітня 2026 року № 003653Е щодо накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 4 250 грн за вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, а саме за порушення встановленого строку перебування іноземців в Україні більш як на 30 днів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірна постанова про накладення адміністративного стягнення є безпідставною, винесеною без з`ясування всіх обставин справи та за відсутності належних доказів про вчинення ним адміністративного правопорушення за ч.2 ст. 203 КУпАП.

Вказав, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем не було враховано ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 4 серпня 2025 року про забезпечення позову, якою гарантується йому право на проживання та вільне пересування в Україні під час розгляду його судових справ. Однак при пред`явленні на кордоні вищевказаної ухвали суду, прикордонна служба повністю її проігнорувала й відповідно при складанні оскаржуваної постанови не було враховано, що його присутність в Україні є необхідною для участі в судових справах.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 24 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У 2023 році ОСОБА_3 , громадянин Великої Британії, розпочав навчання в Запорізькому державному медико-фармацевтичному університеті.

15 квітня 2025 року рішенням Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на підставі звернення Запорізького державного медико-фармацевтичного університету анульовано та вилучено посвідку на тимчасове проживання позивача.

20 квітня 2025 року ОСОБА_3 виїхав з України, про що вказано в рішенні Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2026 року.

22 квітня 2025 року ОСОБА_1 в`їхав на територію України на загальних підставах та набув право на тимчасове перебування в Україні у строк, визначений підпунктом 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150, а саме не більше як 90 днів протягом 180 днів для громадян держав із безвізовим порядок в`їзду, якщо інше не передбачено законодавством України або міжнародними договорами України.

30 липня 2025 року Вознесенським районним відділом у м. Запоріжжі Управління ДМС в Запорізькій області прийнято рішення про примусове повернення позивача до країни походження.

Ухвалою Вознесенського районного суду м. Запоріжжя від 4 серпня 2025 року забезпечено позов ОСОБА_3 у справі за його позовом до Запорізького державного медико-фармацевтичного університету про визнання протиправним та скасування наказу про відрахування та зобов`язання поновити на навчанні й відповідно зупинено дію рішення начальника управління Державної міграційної служби у Запорізькій області від 30 липня 2025 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства винесене відносно громадянина Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та заборонено управлінню Державної міграційної служи у Запорізькій області до ухвалення рішення у справі вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження пересування та залишення громадянина Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії на території України до ухвалення рішення в справі ( а.с. 48-52).

21 квітня 2026 року без супроводу представників Міграційної служби позивач прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення «Порубне» з метою перетину державного кордону на виїзд з України до Румунії та під час здійснення прикордонного контролю працівниками прикордонної служби виявлено, що останній перевищив дозволений строк перебування на території України на 275 діб, у зв`язку з чим працівниками прикордонної служби притягнуто позивача до відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 4 250 грн. за вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, а саме за порушення встановленого строку перебування іноземців в Україні більш як на 30 днів, а саме 275 днів ( а.с. 53-54).

Не погодившись з постановою про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 прибув на територію України на підставі паспорту громадянина Великої Британії 22 квітня 2025 року, а тому мав законні права перебування в Україні не більше ніж 90 днів, а саме до 21 липня 2025 року. Позивач здійснив виїзд з України 21 квітня 2026 року, тобто перевищив вставлений законом строк перебування на 275 днів, що є підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП за порушення встановленого строку перебування іноземців в Україні більш як на 30 днів.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав, що ухвалою від 04.08.2025 фактично було гарантовано його право проживати та вільно пересуватися Україною, поки розглядаються його справи. Його фізична присутність в Україні є необхідною, оскільки він є стороною по справах в українських судах і хоче брати участь засіданнях. Судова ухвала про забезпечення позову або тимчасовий захист є вищим конституційним мандатом та є обов`язковою до виконання на всій території України всіма органами державної влади, включаючи Державну прикордонну службу.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що при притягненні позивача до відповідальності діяв в межах наданих йому повноважень, в міру та в спосіб визначених законодавством України, відповідно, оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою. Окрім того, позивач не надав жодного доказу, який підтверджує порушення його прав та являється підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 003653Е.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Водночас наведені положення Конституції України щодо гарантій свободи пересування не означають, що перебування іноземця на території України є безумовним та не обмежується вимогами міграційного законодавства. Такі гарантії поширюються на осіб, які перебувають на території України на законних підставах, тоді як умови та строк такого перебування іноземців визначаються відповідно до законодавства України.

Згідно ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.9 КУпАП саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Частиною 1 ст.23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Стаття 203 КУпАП, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбачає відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні.

Так, перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування) - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.203 КУпАП).

Перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.203 КУпАП).

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3 ст.203 КУпАП).

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження в справі про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтями 245, 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону тощо.

Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це.

Згідно з положеннями статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Положеннями ст.283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Для правильного вирішення цієї справи визначальним є встановлення того, чи мав позивач станом на 21 квітня 2026 року законні підстави для перебування на території України понад строк, визначений законодавством, та, відповідно, чи були наявні підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП.

Як уже встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, після анулювання посвідки на тимчасове проживання позивач 20 квітня 2025 року виїхав з України, а 22 квітня 2025 року повторно в`їхав на територію України на загальних підставах як громадянин держави з безвізовим порядком в`їзду.

Таким чином, з 22 квітня 2025 року строк його тимчасового перебування на території України підлягав обчисленню відповідно до загального правила, встановленого підпунктом 2 пункту 2 Порядку, тобто не більше 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено законодавством або міжнародними договорами України.

Згідно з пунктами 1, 4 Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Під час перебування на території України обчислення дозволеного іноземцю строку перебування здійснюють посадові особи ДМС шляхом відрахування 180 днів назад від дня контролю.

Отже, після в`їзду на територію України 22 квітня 2025 року позивач мав право тимчасово перебувати в Україні протягом встановленого законом строку, який закінчився 21 липня 2025 року, якщо до цього часу ним не було набуто іншої передбаченої законом підстави для продовження такого перебування.

Матеріалами справи не підтверджується наявність у позивача після 21 липня 2025 року посвідки на тимчасове проживання, іншого документа на право проживання (перебування) в Україні або рішення уповноваженого органу про продовження строку його тимчасового перебування.

Навпаки, встановлено, що посвідку на тимчасове проживання позивача було анульовано та вилучено рішенням Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області від 15 квітня 2025 року. Після цього позивач виїхав з України, а його подальший в`їзд 22 квітня 2025 року відбувся вже на загальних підставах, у зв`язку з чим саме з цієї дати для нього розпочався строк тимчасового перебування, передбачений законодавством для громадян держав з безвізовим порядком в`їзду.

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт законного в`їзду іноземця на територію України не означає набуття ним безстрокового права на перебування в Україні. Законність в`їзду та законність подальшого перебування є взаємопов`язаними, однак юридично різними питаннями. В`їзд на загальних підставах надавав позивачу право на тимчасове перебування протягом визначеного законом строку, але не звільняв його від обов`язку дотримуватися встановлених правил перебування після спливу такого строку.

Саме тому для вирішення цієї справи необхідно розмежовувати обставини, які стосуються права позивача перебувати в Україні до 21 липня 2025 року, та обставини, які могли б свідчити про наявність у нього законних підстав для перебування в Україні після цієї дати.

Останнім днем дозволеного перебування позивача на території України за вказаною підставою було 21 липня 2025 року. Після спливу цього строку продовження законності перебування позивача могло бути пов`язане лише з наявністю іншої передбаченої законом підстави, зокрема з відповідним рішенням Державної міграційної служби про продовження строку перебування.

Разом з тим доказів прийняття ДМС або її територіальним органом рішення про продовження позивачу строку тимчасового перебування на території України матеріали справи не містять. Не встановлено також наявності у позивача іншого документа, який би станом на 21 квітня 2026 року надавав йому право перебувати на території України понад загальний строк, визначений для громадян держав з безвізовим порядком в`їзду.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що ухвала Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 4 серпня 2025 року сама по собі надала йому право на подальше законне перебування на території України.

Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що нею було зупинено дію рішення начальника Управління Державної міграційної служби у Запорізькій області від 30 липня 2025 року про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни та заборонено Управлінню Державної міграційної служби у Запорізькій області до ухвалення рішення у відповідній справі вчиняти дії, спрямовані на обмеження пересування та залишення позивача на території України.

Разом з тим наведена ухвала не містить висновку про продовження позивачу встановленого законодавством строку тимчасового перебування в Україні, не визначає нового строку такого перебування та не замінює собою рішення Державної міграційної служби, передбачене пунктом 4 Порядку.

Зупинення дії рішення про примусове повернення та заборона відповідному територіальному органу ДМС вчиняти визначені судом дії не є тотожними продовженню строку тимчасового перебування іноземця на території України. Зазначені заходи забезпечення позову спрямовані на збереження існуючого стану правовідносин до вирішення спору по суті та не створюють самостійної, не передбаченої законом підстави для перебування іноземця на території України після закінчення встановленого строку.

Зазначений висновок має принципове значення для вирішення цього спору, оскільки апелянт фактично ототожнює зупинення дії рішення про примусове повернення з продовженням строку законного перебування в Україні. Однак такі правові наслідки є різними.

Рішення про примусове повернення приймається щодо іноземця у зв`язку з наявністю передбачених законодавством підстав для його повернення, тоді як продовження строку тимчасового перебування є окремою юридичною процедурою, здійснення якої належить до компетенції ДМС та її територіальних органів за наявності визначених Порядком підстав і підтвердних документів.

Тому навіть за умови зупинення судом дії рішення про примусове повернення позивач для набуття права на перебування в Україні понад загальний строк повинен був мати іншу належну правову підставу, передбачену законодавством.

При цьому колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що необхідність його перебування в Україні для участі у судових справах автоматично створювала таку правову підставу.

Дійсно, право особи на судовий захист та участь у розгляді справ є гарантованим, однак реалізація цього права не означає автоматичного виникнення у іноземця права на перебування на території України поза межами строків, установлених міграційним законодавством.

Якщо іноземець вважає, що наявність відповідних обставин унеможливлює його виїзд з України або обумовлює необхідність продовження строку перебування, він має скористатися передбаченим законодавством механізмом звернення до компетентного органу з відповідною заявою та підтвердними документами.

У цій справі доказів такого звернення позивача до ДМС, подання ним документів на підтвердження необхідності продовження строку перебування, а також прийняття компетентним органом рішення про продовження такого строку матеріали справи не містять.

Отже, посилання апелянта на необхідність його фізичної присутності в Україні для участі у судових засіданнях саме по собі не свідчить про наявність у нього законної підстави для перебування в Україні після закінчення 90-денного строку.

Колегія суддів також звертає увагу на часову послідовність подій.

Встановлений для позивача строк тимчасового перебування закінчився 21 липня 2025 року. Лише 30 липня 2025 року було прийнято рішення про його примусове повернення, а 4 серпня 2025 року судом постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою зупинено дію цього рішення.

Отже, на момент постановлення ухвали про забезпечення позову передбачений для позивача загальний строк тимчасового перебування вже закінчився.

За таких обставин зупинення дії рішення про примусове повернення не могло саме по собі поновити або продовжити строк, який закінчився до постановлення цієї ухвали, та не створювало нового документа на право перебування позивача в Україні.

Інше тлумачення фактично призвело б до висновку, що ухвала про забезпечення позову автоматично продовжує строк перебування іноземця на території України на невизначений період до закінчення судового розгляду. Проте такого правового наслідку ні зі змісту ухвали Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 4 серпня 2025 року, ні з наведених вище положень законодавства не вбачається.

При цьому колегія суддів не ставить під сумнів обов`язковість виконання судового рішення, на яку посилається апелянт. Однак обов`язковість виконання ухвали про забезпечення позову полягає у необхідності виконання саме тих приписів, які нею встановлені, а не в наданні їй правового змісту, якого вона не містить.

Зокрема, відповідачем у цій справі не ставиться під сумнів факт існування ухвали суду від 4 серпня 2025 року та її зміст. Проте така ухвала не містить припису, який би надавав позивачу право перебувати в Україні понад встановлений законодавством строк, а тому не може бути доказом наявності такого права.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на 21 квітня 2026 року позивач не мав документально підтвердженої законної підстави для перебування на території України, а встановлений для нього 90-денний строк тимчасового перебування був перевищений на 275 днів.

Саме встановлений строк перебування є юридично значущим для визначення наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП. У цьому випадку об`єктивна сторона правопорушення полягає у перевищенні іноземцем встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів.

У цій справі тривалість перебування позивача після закінчення дозволеного строку є значною та становить 275 днів. При цьому доказів наявності у нього протягом цього періоду належно оформленої правової підстави для продовження строку перебування матеріали справи не містять. Так само відсутні докази того, що позивач звертався до компетентного органу з питання продовження строку свого перебування та отримав відповідне рішення.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що посадова особа відповідача мала достатні правові та фактичні підстави для висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що справа про адміністративне правопорушення була розглянута уповноваженою посадовою особою за участю позивача. Як зазначає відповідач, під час розгляду справи позивачу було роз`яснено його права, забезпечено участь перекладача та надано можливість надати пояснення щодо обставин його перебування на території України. Доказів протилежного апелянтом не надано.

Колегія суддів також бере до уваги доводи відповідача про те, що питання можливості в`їзду позивача на територію України у майбутньому та правові наслідки невиконання накладеного адміністративного стягнення не були предметом заявлених у суді першої інстанції позовних вимог у відповідному обсязі.

Відповідно до частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість оскарженого рішення в межах заявлених у суді першої інстанції позовних вимог і не наділений повноваженнями вирішувати вимоги, які не були предметом такого розгляду.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про правомірність постанови № 003653Е від 21 квітня 2026 року.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 24 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.