Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №240/13332/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/13332/25

Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук О.В.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

02 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 року, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 20.12.2024 згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

27.03.2026 позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, яка ухвалою суду від 27.04.2026 року була задоволена.

Суд ухвалив змінити спосіб виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі №240/13332/25, встановивши новий спосіб виконання судового рішення в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити виплату пенсії з врахуванням раніше виплачених сум: "Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 нараховану за період із 20.12.2024 по 31.03.2025, однак не виплачену пенсію в загальній сумі 115773 (сто п`ятнадцять тисяч сімсот сімдесят три ) гривні 14 копійок".

23.07.2026 позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з заявою в порядку статті 383 КАС України.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 37.07.2026 року заява позивача, подана в порядку ст. 383 КАС України, повернута заявнику.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати останню та ухвалити нове рішення, яким заяву передати до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду по суті.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Ухвалюючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вказав на невідповідність поданої заяви вимогам встановленим частиною 4 ст. 383 КАС України, що в силу ч. 5 ст. 383 КАС України є окремою підставою для її повернення.

Так, на переконання суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з пропуском десятиденного строку, передбаченого ст. 383 КАС України.

Судова колегія не погоджується з позицією суду першої інстанції з огляну на наступне.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначені норми Конституції України відображені в процесуальному законодавстві України. Так стаття 14 КАС України передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною четвертою статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом в Україні є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII).

За приписами частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав для повернення заяви позивача суд зазначив пропуск десятиденного строку для звернення із заявою про контроль за виконанням судового рішення, встановленого частиною четвертою статті 383 КАС України.

Надаючи оцінку вказаній позиції суду першої інстанції, судова колегія звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.07.2021 у справі № 9901/226/19, де зазначено, що передбачений частиною четвертою статті 383 КАС України строк, упродовж якого особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, є спеціальним строком звернення до адміністративного суду, який від загального строку відрізняється лише своєю тривалістю (є коротшим) і обумовлюється специфікою відповідних відносин, у яких визначеності (ясності) у спірних правовідносинах потрібно досягнути якомога швидше.

Законодавчі підходи до визначення початку відліку строку звернення до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на стадії виконання судового рішення, не відрізняються від загальних чи спеціальних для окремих особливих видів правовідносин. Як відомо, початок відліку строку визначається взаємозамінно або від дня, коли особа (1) дізналася або (2) повинна була дізнатися про порушення свого права. При визначенні початку строку звернення береться до уваги, коли особа насправді дізналася про наявність відповідного порушення, чи мала вона реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше або, що дія, рішення чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на певний день мали ознаки, за якими можна визначити їхню протиправність.

На стадії виконання судового рішення визначати день відліку строку на подання заяви з підстави, передбаченої частиною першою статті 383 КАС України, потрібно з урахуванням своєрідності відносин, які виникли з приводу протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень на цій стадії, яка зазвичай має (може) проявлятися у формі ухвалення/видання певних протиправних рішень, дій чи бездіяльності. Це стадія, на якій судове рішення, що набуло законної сили і є обов`язковим до виконання, має бути таки виконаним, бо в протилежному випадку не буде досягнуто мети правосуддя. На цій стадії особа-позивач (або стягувач) вправі сподіватися, що відповідач (можливо, не щиро, проти власного бажання та волі), не буде опиратися виконанню судового рішення, а, навпаки, виконає його, тож позивач вправі очікувати, що судове рішення буде обов`язково виконане (реалізоване) і порушені права, які були захищені судом, будуть відновлені.

Однак це не означає, що в такій проєкції відносин стягувач може займати пасивну, винятково очікувальну позицію й безвідносно до поведінки відповідача чекати на позитивний для нього результат. Навпаки, на цій стадії для визначення початку відліку строку оскарження протиправної бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень потрібно брати до уваги поведінку стягувача та встановлені законом заходи, до яких останній має вдатися, аби виконати рішення суду. Якщо суб`єкт владних повноважень не виконує судове рішення й чинить це протиправно, то особа-позивач, якщо не відмовився (а далі наполягає) від захисту свого порушеного права, вправі домагатися виконання судового рішення засобами примусу, які встановлені законом.

Власне установлений частиною четвертою статті 383 КАС України десятиденний строк звернення особою-позивачем з відповідною заявою передбачає, що така особа має право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності на стадії виконання судового рішення упродовж цього відтинку, щойно дізнається або не могла не дізнатися, що суб`єкт владних повноважень діє відносно неї протиправно (видає не ті рішення або не видає відповідних рішень, займає пасивну позицію щодо виконання рішення суду, вдається до інших подібних дій).

Отже, день (явище, фактор), з якого починається перебіг строку оскарження, не є статичним, він є мінливим, ситуативним, динамічним, залежить від конкретних умов виконання судового рішення, послідовності та ролі дій суб`єктів виконавчого провадження.

Видається правильним, що визначення цього дня має провадитися не стільки від якоїсь певної разової зовнішньої події, скільки від сукупності факторів, приміром таких, що залежать від ролі, характеру та ступеня участі як стягувача, так і боржника. Власне зі співвідношення змісту дій суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, з одного боку, і дієвого ставлення стягувача до таких дій, з другого, можна визначити правову природу цих дій, час, з якого вони виникли й упродовж якого вони тривають, а звідси визначити, чи знав про них позивач, і якщо реально знав (не міг не знати) і через якийсь проміжок часу звернувся за захистом від них, то тоді можна уяснити правову природу цього звернення й визначити, чи воно було вчасним або відбулося з пропуском строку.

Суд не повинен тлумачити положення частини четвертої статті 383 КАС України у такий спосіб, щоб створювати перешкоди для забезпечення виконання рішення суду, і має бути в одній системі координат із принципом обов`язковості судового рішення.

В межах даної справи, скаржник вказує на триваючу, на його думку, протиправну бездіяльність відповідача щодо виконання судового рішення в частині нарахування та виплати пенсії.

При цьому з поданих позивачем документів неможливо встановити, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, оскільки невиконання судового рішення є триваючим, тобто неможливо встановити пропуск десятиденного строку для звернення із заявою про контроль за виконанням судового рішення, встановленого частиною четвертою статті 383 КАС України.

При цьому, суд зазначає, що позивач звертався як до боржника, так і до суду щодо питань невиконання судового рішення.

Ці обставини, а також дії скаржника, що свідчать про його активну позицію щодо захисту своїх прав, мали бути враховані судом першої інстанції при встановленні фактичних обставин справи, зокрема, для визначення моменту, коли скаржник дізнався або міг дізнатися про ймовірні порушення з боку відповідача, що є ключовим для правильного застосування частини четвертої статті 383 КАС України.

Відтак, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про невідповідність поданої позивачем заяви вимогам встановленим частиною 4 ст. 383 КАС України.

За правилами частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду заяви позивача, поданої в порядку ст. 383 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви позивача, поданої в порядку ст. 383 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.