Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №240/7594/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/7594/26

Головуючий у 1-й інстанції: Приходько О.Г.

Суддя-доповідач: Слободонюк М.В.

02 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 27 лютого 2026 року звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за № 0013852-2411-0626-UA18060130000061781 від 13.03.2025 на суму 22039,65 грн та за № 0013853-2411-0626-UA18060130000061781 від 13.03.2025 на суму 93421,80 грн.

Ухвалою суду від 16 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Надалі ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачу п`ятиденного строку для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

На виконання цих вимог суду представником позивача подано заяву, в якій викладено пояснення про те, що лише у листопаді 2025 року, після реєстрації в Електронному кабінеті платника податків, позивачу стало відомо про наявність заборгованості зі сплати земельного податку щодо належних йому об`єктів нерухомого майна. З огляду на значну кількість об`єктів нерухомості та з метою уникнення виникнення податкового боргу і пов`язаних із цим заходів примусового стягнення (податкової застави, арешту чи опису майна), 12 листопада 2025 року позивач подав скарги до Головного управління ДПС у Житомирській області. Після отримання рішення про відмову в задоволенні зазначених скарг позивач 06 лютого 2026 року звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України в порядку адміністративного оскарження. За результатами її розгляду ДПС України відмовила у задоволенні скарги у зв`язку з пропуском строку адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, після чого позивач звернувся до суду з цим позовом. За таких обставин заявник наголошує, що з моменту, коли позивач дізнався про наявність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, останній був зацікавлений у захисті своїх прав, а тому просив поновити строк звернення до суду як такий, що пропущено з поважних причин.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року визнано неповажними вказані представником ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду з позовом у цій справі.

Цією ж ухвалою залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0013852-2411-0626-UA18060130000061781 та № 0013852-2411-0626-UA18060130000061781 від 13.03.2025.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки належні та допустимі докази вручення чи належного направлення спірних податкових повідомлень-рішень у матеріалах справи відсутні. Зазначає, що надана відповідачем форма 119 не містить відбитка календарного поштового штемпеля, підпису працівника поштового зв`язку та не підтверджена фіскальним чеком, а тому не може вважатися належним доказом направлення поштової кореспонденції, а тим більше її фактичного вручення.

Крім того, апелянт наголошує, що про існування спірних податкових повідомлень-рішень він дізнався лише у листопаді 2025 року, після чого невідкладно розпочав вживати заходи щодо їх оскарження.

У своєму відзиві відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (частина четверта цієї статті).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 сформулював правову позицію, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження), визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів”.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За загальним правилом строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 зауважила, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, при визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічний підхід до тлумачення поняття “повинен був дізнатися”, що вжите у статті 122 КАС України, неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.06.2021 (справа № 805/4179/18-а), від 26.05.2021 (справа № 320/1778/20), від 28.05.2021 (справа №521/21455/16-а), від 31.03.2021 (справа № 240/12017/19), від 21.02.2020 (справа №340/1019/19).

Отже, при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом перш за все слід визначити строк, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та момент початку його перебігу. Лише після встановлення зазначених обставин суд переходить до оцінки поважності причин пропуску такого строку, якщо він дійсно був пропущений. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 06 липня 2023 року (справа № 380/7418/22).

Найперше, на що суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом даного спору є податкові повідомлення-рішення за № 0013852-2411-0626-UA18060130000061781 від 13.03.2025 на суму 22039,65 грн та за № 0013853-2411-0626-UA18060130000061781 від 13.03.2025 на суму 93421,80 грн.

Так, колегією суддів встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були надіслані на податкову адресу позивача засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Дане поштове відправлення було повернуто податковому органу 07 квітня 2025 року з доданням довідки установи поштового зв`язку про причини повернення/досилання (ф.20): "за закінченням терміну зберігання" з відміткою поштового штемпеля "07 квітня 2025 року".

У свою чергу суд першої інстанції, визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, виходив виключно з того, що спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до вимог Податкового кодексу України вважаються врученими позивачу 07 квітня 2025 року, тобто у день повернення поштового відправлення за закінченням строку його зберігання, а відтак саме з цього часу для позивача розпочався відлік визначеного у ч. 2 ст. 122 КАС України строку.

Проте колегія суддів вважає такий висновок передчасним.

Дійсно, пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що податкове повідомлення - рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Порядок листування платників податків та контролюючих органів закріплено у статті 42 ПК України.

Пунктом 42.1 статті 42 ПК України встановлено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з пунктом 42.3 статті 42 ПК України якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

За приписами пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 8 квітня 2021 року у справі № 812/821/17.

Водночас у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №640/9016/20, від 24 вересня 2025 року у справі № 520/7480/25.

Разом із тим, наведені вище положення Податкового кодексу України встановлюють спеціальний порядок визначення моменту належного вручення платнику податків відповідного рішення для цілей податкових правовідносин та пов`язують з таким моментом виникнення передбачених законом юридичних наслідків.

Однак, визначені статтею 42 ПК України наслідки, при яких податкове повідомлення-рішення вважається врученим у випадку повернення поштової кореспонденції, не означають фактичного ознайомлення платника податків із його змістом та не можуть без урахування конкретних обставин справи автоматично ототожнюватися з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права в розумінні ч. 2 ст. 122 КАС України.

Такий підхід обумовлений тим, що передбачений статтею 42 ПК України порядок вручення податкових повідомлень-рішень регулює насамперед порядок доведення рішень контролюючого органу до відома платника податків та пов`язані з цим податкові наслідки, тоді як положення статті 122 КАС України визначають процесуальний строк реалізації особою права на судовий захист.

Таким чином, для правильного вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду необхідно розмежовувати поняття юридично встановленого моменту вручення податкового повідомлення-рішення та фактичної обізнаності особи про прийняття такого рішення.

Як вже наголошував апеляційний суд вище та убачається з матеріалів справи, доказів фактичного отримання ОСОБА_1 поштового відправлення, яке містило оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідачем не надано. Навпаки, поштове відправлення було повернуто контролюючому органу 07 квітня 2025 року із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Отже, зазначена обставина свідчить про те, що відповідне поштове відправлення не було фактично вручено позивачу.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що до листопада 2025 року позивач був обізнаний про прийняття щодо нього оскаржуваних податкових повідомлень-рішень або про визначені ними суми грошових зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2026 року у справі № 520/22570/25 вказав на те, що у спорах щодо оскарження податкових повідомлень-рішень сам по собі факт їх направлення контролюючим органом за податковою адресою платника не є достатньою підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду. Для вирішення цього питання суд повинен встановити, коли особа фактично дізналася або об`єктивно могла дізнатися про прийняття такого рішення.

За таких обставин посилання суду першої інстанції виключно на те, що відповідно до приписів Податкового кодексу України податкові повідомлення-рішення вважаються врученими 07 квітня 2025 року, не є достатнім для висновку, що саме з цієї дати розпочався перебіг установленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до суду.

Інше тлумачення покладало б на особу наслідки пропуску строку звернення до суду незалежно від того, чи була вона фактично обізнана про існування рішення суб`єкта владних повноважень та про порушення ним її прав, що не відповідає завданню адміністративного судочинства та принципу ефективного судового захисту.

Згідно з поясненнями позивача, про існування спірних податкових повідомлень-рішень та визначених ними податкових зобов`язань він дізнався лише у листопаді 2025 року після реєстрації в Електронному кабінеті платника податків. Водночас уже 12 листопада 2025 року ним було подано скарги до Головного управління ДПС у Житомирській області, а після отримання рішення за результатами їх розгляду 06 лютого 2026 року позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України. Після отримання рішення ДПС України від 24 лютого 2026 року про залишення скарги без розгляду, позивач 27 лютого 2026 року звернувся до адміністративного суду.

Отже, наведена послідовність дій позивача, за відсутності доказів його обізнаності про оскаржувані податкові повідомлення-рішення до листопада 2025 року, свідчить про те, що після фактичного виявлення порушення своїх прав він вживав заходів щодо їх захисту та не допускав бездіяльності протягом тривалого часу.

Апеляційний суд нагадує, що положення процесуального закону щодо строків звернення до суду мають застосовуватися з урахуванням принципу пропорційності та забезпечення особі ефективного доступу до правосуддя, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним, однак обмеження такого права не повинні застосовуватися надмірно формально та мають переслідувати легітимну мету із дотриманням розумного співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.

Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно визнав неповажними наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, оскільки належним чином не встановив момент, коли позивач фактично дізнався або за обставинами справи повинен був дізнатися про прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. Відтак ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Канигіна Т.С. Кузьмишин В.М.