Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №320/34977/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/34977/25 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В., Дудін С.О., Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Василенка Я.М.,

Кузьменка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Вдовенко Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Політичної партії «Народовладдя» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Політичної партії «Народовладдя» до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , про визнання незаконними та нечинними пунктів нормативно-правового акта,

У С Т А Н О В И В :

Політична партія «Народовладдя» звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому позивач просив суд визнати незаконними та нечинними підпункти 3, 24, 25, 26, 27, 28, 29 пункту 5, пункти 47-56, 58, 61, 83-95, 97 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01 червня 2011 року «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що оскаржувані підпункти Порядку суперечать більш новому нормативно-правовому акту, який має вишу юридичну силу. Двоставковий тариф, який встановлюється переліченими вище нормами Порядку формування тарифів, складається з двох складових: умовно-змінної та умовно-постійної. Умовно-змінна частина двоставкового тарифу вираховується залежно від обсягу споживання споживачем послуг. Умовно-постійна складова тарифу є абонентською платою. В той же час, абзацами 9-11 частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який був прийнятий 09 листопада 2017 року, передбачається, що плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України. Отже, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачає можливості запровадження двоставкового тарифу на комунальні послуги. Крім того, вказаним законом чітко встановлено, що плата за комунальну послугу залежить від добутку тарифу та обсягу споживання. Абонентська плата не залежить від обсягу споживання, а тому не може включатись до тарифу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Політична партія «Народовладдя» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.07.2026.

02.07.2026 до суду від сторони відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

29.07.2026 по справі оголошено перерву.

31.08.2026 у судовому засіданні представник апелянта та третя особа вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

31.08.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є політичної партією, створеною та зареєстрованою за законодавством України, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основний вид діяльності: 94.92 Діяльність політичних організацій. Позивач має зареєстровані, як самостійні юридичні особи обласні організації партії: Кіровоградську обласну організацію Політичної парті «Команда Левченка «Народовладдя» та Політична партія Київська обласна організація Політичної партії «Команда Левченка «Народовладдя».

Основною метою діяльності партії є сприяння зміцненню України, як незалежної, демократичної, суверенної, правової держави, розвиток демократичного суспільства, сприяння формуванню вираження політичної волі громадян, а також участь у виборах та інших політичних заходах (частина перша статті 2 Статуту політичної партії «Народовладдя»).

Відповідно до пункту 11 частини другої статті 2 Статуту політичної партії «Народовладдя» одним із завдань політичної партії є захист прав, свобод та інтересів громадян України від протиправних дій органів державної влади та місцевого самоврядування в порядку, встановленому Конституцією України, законами України та цим Статутом.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 2 Статуту для виконання свої програмних і статутних завдань партія в межах чинного законодавства України й свого Статуту має право захищати права і законні інтереси Партії та її членів, в тому числі виступати у судах всіх інстанцій та ланок позивачем, відповідачем або у будь-якому іншому процесуальному статусі, представляти права й законні інтереси партії та її членів в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських організацій, судах, органах прокуратури, органах внутрішніх справ, підприємствах і установах всіх форм власності.

Позивач у позовній заяві стверджував, що до нього звернулась ініціативна група громадян, які просили посприяти в перерахуванні комунальних послуг, розрахованих за двоставковим тарифом, який масово практикується, зокрема в Полтавській області, де вони проживають.

До заяви про усунення недоліків позовної заяви ,позивач долучив квиток члена партії та розрахунок на оплату № АВ-10857 від 31.05.2025, де покупцем послуги є ОСОБА_1 .

Позивач наголосив на тому, що вправі оскаржувати Порядок № 869 у зв`язку з тим, що він: застосовується до позивача та його місцевих організацій, як до споживачів комунальних послуг; потенційно може бути застосований до позивача та його місцевих організацій також в частині тих норм, що оскаржуються та регулюють запровадження двоставкового тарифу; Порядок № 869 в частині тих норм, що оскаржуються та регулюють запровадження двоставкового тарифу, вже застосовується до деяких членів позивача. Тому, крім наведених вище доводів про універсальність Порядку № 869, позивач звертається з позовом також і в рамках представництва своїх членів.

Позивач, вважаючи пункти Порядку № 869 такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сил, звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не було доведено порушення своїх прав, при цьому, не можна установлювати чи захищати права та інтереси таких третіх осіб, тобто приймати рішення саме на користь такої особи, без встановлення порушення прав чи інтересів позивача по справі.

Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк судом не враховано норми ч. 2 ст. 264 КАС України, якими передбачено право оскаржити нормативно-правовий акт особою, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Апелянт наголошує на тому, що є суб`єктом, до якого застосовується спірний Порядок (в будь-який момент можуть бути застосовані до позивача/місцевих організацій). За статутною діяльністю, позивач звернувся до суду з позовом також в рамках представництва своїх членів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 55 Конституції України, встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У контексті завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому, особа повинна довести (а суд встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Статтею 5 КАС України, регламентовано право на звернення до суду та способи судового захисту, зокрема, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тож, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві, є не будь-який законний інтерес, а лише порушений суб`єктом владних повноважень.

Позивач в адміністративному процесі це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Неналежним позивачем є особа, якій не належить право на звернення до суду з адміністративним позовом.

З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Для визначення інтересу, як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес, як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто, належить конкретній особі - позивачу або скаржнику; порушений суб`єктом владних повноважень.

З урахуванням наведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи політичної партії є абстрактними, адже відсутнє обґрунтування негативного впливу оскарженого Порядку № 869 на конкретні реальні індивідуально виражені права чи інтереси саме позивача, а не члена партії, ініціативної групи осіб тощо. Так, позивач не визначив його власні права чи інтереси, які мав би захистити (поновити) суд.

Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, між позивачем і відповідачем відсутні публічно-правові відносини, оскаржуваний Порядок № 869 не створює для позивача прав та/або обов`язків, зокрема з мотивів, які пов`язані з його діяльністю як політичної партії, не має належного юридичного підґрунтя.

Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, матеріали справи, а також норми Закону України «Про політичні партії в Україні», не підтверджують повноваження позивача діяти в інтересах зазначених осіб, зокрема, як членів партії чи осіб, які звернулись до партії за захистом своїх прав та інтересів (ініціативної групи).

Слід звернути увагу на тому, що норми ч. 2 ст. 264 КАС України, визначають, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Водночас, політична партія є юридичною особою і може звертатися до суду лише за захистом власних прав та охоронюваних законом інтересів, а захист прав фізичної особи (члена партії), є компетенцією саме цієї особи. До того ж, політична партія не має правового статусу, який би дозволяв їй діяти, як «законний представник» члена партії в суді.

При цьому, закріплене у Статуті позивача твердження, на яке останній посилається, як на безумовне право бути позивачем у справах, де захищаються права та інтереси членів партії, не повинно суперечити нормам чинного законодавства України. Безпосередньо позивач політична партія «Народовладдя» повинен бути тією особою, щодо якої застосовано такий акт або особою, яка є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

При цьому, ототоження представником апелянта статусу політичної партії та громадської організації, з посиланням на відповідну практику Верховного Суду щодо розгляду по суті спорів за позовами громадських організацій, не ґрунтується на нормах закону.

У даному випадку, припущення на майбутнє, що позивач може відкрити представництво в Полтавській області і стати суб`єктом, до якого буде застосований Порядок № 869, є безпідставними та недоведеними.

Отже, як обґрунтовано виснував суд першої інстанції, задоволення вимог позивача створюватиме юридичні наслідки саме для інших осіб, однак, у позовній заяві не обґрунтовано, які саме наслідки зазначене рішення суду зумовить для нього, як позивача, тому, враховуючи приписи ст. 264 КАС України, позивачем не доведено суду, які його особисті права та інтереси порушені або можуть бути порушені оскаржуваним Порядком.

Колегія суддів зазначає про те, що особи та суб`єкти владних повноважень можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб лише тоді, коли це право прямо надано їм законом (ч. 4 ст. 5 КАС України), водночас, ані Закон України «Про політичні партії в Україні», ані КАС України не надають політичним партіям права представляти у судах інтереси своїх членів або виборців у спорах щодо оскарження тарифів. Спеціальна правосуб`єктність політичної партії спрямована на формування політичної волі громадян та участь у виборах, у розрізі розмежування політичної діяльності партії та захисту індивідуальних соціально-економічних прав громадян. Посилання позивача виключно на порушення прав окремого члена партії, не є належним обґрунтуванням права на подання позовної заяви. Підсумовуючи, слід зауважити, що фізична особа, чиї права на практиці порушує цей нормативно-правовий акт, має право самостійно звернутися до суду з позовом до Кабінету Міністрів. Політична партія в такому випадку може надати особі юридичну, консультаційну чи медійну підтримку, проте не може замінити його в статусі позивача.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині порушення прав та інтересів позивача і, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому, проте без необхідності встановлення відповідності оскаржуваних норм Порядку актам вищої юридичної сили.

Тож, позовні вимоги не підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Політичної партії «Народовладдя» - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко

Повний текст постанови складено 02.09.2026.