Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №580/1029/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1029/26 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Вівдиченко Т.Р., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 046750005373 від 30.07.2025 року, про відмову у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи: з 15.09.1992 року по 25.03.1998 рік, оскільки виправлена дата наказу про прийняття на роботу та відсутній підпис відповідальної особи; періоди отримання допомоги по безробіттю з 07.03.2004 року по 01.12.2004 рік, з 27.12.2004 року по 24.06.2005 рік, з 21.12.2005 року по 15.12.2006 рік, оскільки дати наказу про припинення допомоги по безробіттю не відповідають датам припинення допомоги (зазначений один наказ про призначення та припинення допомоги по безробіттю);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 .

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046750005373 від 30.07.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності з 15.09.1992 по 25.03.1998 та період отримання допомоги по безробіттю з 07.03.2004 по 01.12.2004, з 27.12.2004 по 24.06.2005, з 21.12.2005 по 15.12.2006 та повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 22.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подано апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі № 580/1029/26; постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду прийняте з неповним та невірним з`ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування; судом не було повно і об`єктивно досліджено всіх обставин.

Апелянт звертає увагу, що позивачем по справі є ОСОБА_1 , натомість суд в резолютивній частині рішення зобов`язує Головне управління повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 22.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки суду.

Апелянт зазначає про те, що суд належним чином не проаналізував положення Закону №1058-IV, Порядку №637, Порядку №562 та Інструкції №58 та дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в Республіці Казахстан з 17.01.1982 по 05.08.1982, оскільки відсутні документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, які підтверджують факт неотримання таких виплат; періоду роботи з 15.09.1992 по 25.03.1998, оскільки виправлена дата наказу про прийняття на роботу та відсутній підпис відповідальної особи; періоду отримання допомоги по безробіттю з 07.03.2004 по 01.12.2004, з 27.12.2004 по 24.06.2005, з 21.12.2005 по 15.12.2006, оскільки дати наказу про припинення допомоги по безробіттю не відповідають припинення допомоги (зазначений один наказ про призначення та припинення допомоги по безробіттю).

Суд не врахував, що позивачу повідомлялося, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 15.09.1992 по 25.03.1998, періодів отримання допомоги по безробіттю з 07.03.2004 по 01.12.2004, з 27.12.2004 по 24.06.2005, з 21.12.2005 по 15.12.2006 необхідно надати довідки з посиланням на первинні документи, довідки про реорганізацію, проте будь-які документи відсутні в матеріалах електронної пенсійної справи. Страховий стаж позивача становить 16 років 02 місяці 29 днів, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії, проте всупереч вказаному суд прийняв рішення про задоволення позовних вимог. Викладені обставини залишені судом поза увагою, що є підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 року. Враховуючи вищевикладене, судове рішення, що оскаржується, є незаконним та підлягає скасуванню, як таке, що прийняте без належного з`ясування дійсних обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 22 липня 2025 року щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 30 липня 2025 року №046750005373 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено: «стаж особи становить 16 років 2 місяці 29 днів.

Відповідно до трудової книжки від 21.07.1978 до страхового стажу не зараховано:

- період роботи в Республіці в Казахстан з 17.01.1982 по 05.08.1982, оскільки відсутні документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, які підтверджують факт неотримання таких виплат;

- період роботи з 15.09.1992 по 25.03.1998, оскільки виправлена дата наказу про прийняття на роботу та/відсутній підпис відповідальної особи;

- періоди отриманні допомоги по безробіттю з 07.03.2004 по 01.12.2004, з 27.12.2004 по 24.06.2005, з 21.12.2005 по 15.12.2006, оскільки дати наказу про припинення допомоги по безробіттю не відповідають датам припинення допомоги (зазначений один наказ про призначення та припинення допомоги по безробіттю).

Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача період трудової діяльності з 15.09.1992 по 25.03.1998, період отримання допомоги по безробіттю та перебування на обліку по безробіттю з 07.03.2004 по 01.12.2004, з 27.12.2004 по 24.06.2005, з 21.12.2005 по 24.12.2026, тому до страхового стажу для призначення пенсії за віком має бути зараховано вказаний період.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта необґрунтованими, враховуючи наступне.

Щодо наявності описки у резолютивній частині рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що така підлягає виправленню за заявою сторони або ініціативою суду.

За приписами статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

З урахуванням наведеного нормативного регулювання колегія суддів зазначає, що вказані апелянтом процесуальні описки не призвели до неправильного вирішення справи та не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, відтак колегією суддів відхиляються.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в Республіці Казахстан з 17.01.1982 по 05.08.1982, колегія суддів зауважує, що такі вимоги позивачем не заявлено, судом першої інстанції не задоволено, відтак підстав для надання оцінки відповідним запереченням апелянта колегія суддів не вбачає.

Щодо виправлення дати наказу про прийняття на роботу та відсутності підпису відповідальної особи у трудовій книжці позивача, колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно- правового характеру за умови сплати страхових внесків.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм вбачається, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.74 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція № 162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції № 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Статтею 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (в редакції Закону станом до 10.06.2021 року), статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-Х1І від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Лише у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній порядок підтвердження наявного трудового стажу встановлюється Кабінетом Міністрів України, тобто Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637). До того ж, і пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

В пункті 3 Порядку № 637 зазначається, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи (це вичерпна умова), для підтвердження стажу роботи приймаються інші документи. Тобто, за приписами наведеної норми інші будь-які документи для підтвердження трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці або містяться неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи, а не відомості та записи, що містяться в інших графах трудової книжки.

Відповідна правова позиція викладена у п. 29 постанови Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі №159/4315/16-а.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

В пункті 23 Порядку № 637 зазначається: документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Тобто, за приписами наведеної норми передбачається можливість підтвердження про період роботи без засвідчення печаткою. З цього випливає, що засвідчення печаткою не є обов`язковим елементом підтвердження страхового стажу.

Відповідно до записів трудової книжки позивача ( НОМЕР_1 ) у спірні періоди, не враховані відповідачем до загального стажу, позивач працював на посаді маляра 4 розряду на Шахті «Петровська» Донецького виробничого об`єднання по видобутку вугілля у період з 15.09.1992 по 25.03.1998.

Таким чином, аналіз всіх доказів в сукупності та із записів в трудовій книжці можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про прийняття на роботу та звільнення тощо.

Тому, на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

За таких обставин, доводи апелянта щодо не підтвердження страхового стажу, у зв`язку з тим, що в трудовій книжці позивача міститься виправлення та відсутній відбиток печатки - спростовано матеріалами справи, а отже неврахування відповідачем до страхового стажу вищезазначеного періоду його роботи підтвердженого трудовою книжкою є необґрунтованими та протиправними.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а зазначав, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення (у даному випадку прийняття) у трудовій книжці.

Окрім цього, відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких оформлення записів у трудовій книжці робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оскаржуваного періоду роботи позивача до його страхового стажу.

Щодо дати наказу про припинення допомоги по безробіттю та припинення допомоги, колегія суддів враховує відсутність доводів апелянта в означеній частині вимог.

Як встановлено судом, період отримування позивачем допомоги по безробіттю та перебування на обліку по безробіттю з 07.03.2004 по 01.12.2004, з 27.12.2004 по 24.06.2005, з 21.12.2005 по 24.12.2026 підтверджується довідкою № 262 від 10.09.2025, що видана Дніпропетровським обласним центром зайнятості Синельниківської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості (Покровсько-Межівське управління).

Щодо вимоги надання довідки з посиланням на первинні документи, довідки про реорганізацію, колегія суддів наголошує, що будь-які документи для підтвердження трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці або містяться неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи, а не відомості та записи, що містяться в інших графах трудової книжки.

Колегія суддів враховує, що жодних належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Доказів, які б відповідали вимогам статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Згідно з приписами частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області – залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: Т.Р. Вівдиченко

О.М. Кузьмишина