Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №212/12247/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 212/12247/25 Суддя (судді) першої інстанції: Нестеренко Т.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Вівдиченко Т.Р., Кузьмишиної О.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, у якому просить скасувати постанову серії ЕНА № 5912138 від 11 жовтня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП.

В обґрунтування позову зазначено, що 11 жовтня 2025 року о 12:18 старшим лейтенантом поліції полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області Косяком В.Е. відносно позивача було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5912138.

Позивач вважає вказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки працівником поліції його транспортний засіб було зупинено безпідставно, за відсутності передбачених статтею 35 Закону України «Про національну поліцію» правових підстав для зупинки. Позивач стверджує, що правил дорожнього руху не порушував, а тому вимога поліцейського про пред`явлення документів була неправомірною.

Крім того, позивач вказує на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б об`єктивно підтверджували факт вчинення ним адміністративного правопорушення, зокрема відеозапис з технічних приладів чи засобами фото- і кінозйомки. Також позивач звертає увагу на порушення процедури розгляду справи, оскільки він не був належним чином повідомлений про розгляд справи за ст. 130 КУпАП відносно нього, внаслідок чого був позбавлений права на захист та надання пояснень.

Окремо позивач зауважує, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки в ній не зазначено технічний засіб, яким здійснено фіксацію правопорушення. На переконання позивача, дії працівників поліції були упередженими, а висновки про його вину ґрунтуються виключно на припущеннях, що суперечить принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.

З огляду на викладене, позивач просить суд визнати дії інспектора поліції протиправними, скасувати постанову серії ЕНА № 5912138 від 11 жовтня 2025 року та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5912138 задоволено.

Постанову серії ЕНА № 5912138 за ч. 4 ст. 126 КУпАП про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП скасовано і закрито справу про адміністративне правопорушення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Позиція суду мотивована тим, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача.

Також суд вказав про те, що заявлені витрати є обґрунтованими та підлягають стягненню у повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 10 червня 2026 року відповідач звернувся з апеляційною скаргою та просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 року у справі №212/12247/25; прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі; не скасовувати постанову серії ЕНА №5912138 від 11.10.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Свої вимоги мотивує наступним:

- судом першої інстанції грубо порушені норми матеріального та процесуального права;

- представником позивача не надано доказів та документу, що свідчить про фактичну оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, відсутня змога встановити дійсний розрахунок понесених позивачем вказаних витрат, у зв`язку з чим апелянт вважає, що підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні;

- представником позивача при визначенні вартості його послуг у суді першої інстанції (10 000,00 грн) було штучно завищено суму гонорару за надання юридичних послуг;

- заявлені до відшкодування позивачем витрати на професійну правничу допомогу є не співмірними із складністю цієї справи, наданий адвокатом обсягом послуг, не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру;

- справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не складними, дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, Єдиний державний реєстр судових рішень містить велику кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ; предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУПАП;

- суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки доказам (постанова серії ЕНА №5912138, відомості інформаційних баз, відеозаписи з нагрудної камери працівника поліції) та фактично переклав обов`язок доказування на відповідача у спосіб, який суперечить положенням КУпАП;

- судом помилково враховано ту обставину, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.11.2025 було скасовано рішення про позбавлення позивача права керування транспортними засобами;

- на момент вчинення адміністративного правопорушення постанова Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 6.08.2025 була чинною та підлягала виконанню; відомості про позбавлення права керування містились у відповідних реєстрах та були обов`язковими для врахування працівниками поліції; подальше скасування судового рішення не свідчить про незаконність дій поліцейських на момент винесення постанови та не спростовує факту наявності чинного рішення суду під час фіксації правопорушення;

- суд безпідставно визнав неналежним доказом відеозапис з нагрудної камери поліцейського;

- твердження позивача про незаконність зупинки транспортного засобу є безпідставними, оскільки працівники поліції діяли в межах повноважень, передбачених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»;

- суд першої інстанції не врахував, що позивач фактично зловживав процесуальними правами, надаючи суперечливі пояснення та намагаючись уникнути адміністративної відповідальності шляхом формального оскарження доказів, які безпосередньо підтверджують факт правопорушення;

- сукупність наявних у справі доказів підтверджує правомірність винесеної постанови.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження; призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

27 серпня 2026 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу та просить відмовити Департаменту патрульної поліції у задоволенні апеляційної скарги повністю; залишити рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30.04.2025 у справі № 212/12247/25 без змін; стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 10 (десять) тисяч гривень; проводити всі наступні судові засідання по справі в режимі відеоконференції за допомогою онлайн сервісу «Електронний Суд» або «EasyCon» з адвокатом: Морозовим Вадимом Юрійовичем.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, постановою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушеннях, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Вказано про те, що постанова про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, прокурором та потерпілим, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Покровський районний суд міста Кривого Рогу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 6 листопада 2025 року поновлено адвокату Морозову В.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , строк на апеляційне оскарження постанови судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 06 серпня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційну скаргу адвоката Морозова В.Ю. задоволено.

Постанову Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

11 жовтня 2025 року о 12:18 старшим лейтенантом поліції полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області Косяком В.Е. відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5912138.

Під час перевірки документів за допомогою баз даних було встановлено, що ОСОБА_1 згідно з постановою Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року у справі №212/8756/25 позбавлений права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Позивач не погоджується з накладеним на нього стягненням та посилаючись на обставини викладені у позовній заяві просить суд скасувати спірну постанову.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам справи, колегія суддів враховує наступне.

Щодо позбавлення права керування транспортним засобом

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до пункту 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до пункту 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

За положеннями пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Пунктом 2.1.а Правил дорожнього руху України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з частинами 1-4 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно з частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пункту 3, пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

Відповідно до вимог частини 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 11 жовтня 2025 року водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом, будучи позбавленим права керування відповідно до рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року у справі №212/8756/25 строком на 1 рік. Відповідні дії кваліфіковано відповідачем як порушення п. 2.1.а Правил дорожнього руху України.

Постановою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року у справі №212/8756/25 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушеннях, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Вказано про те, що постанова про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, прокурором та потерпілим, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, постанова Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року у справі №212/8756/25 доступна для загального доступу 7 серпня 2025 року.

Відповідно до приписів статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 6 листопада 2025 року поновлено адвокату Морозову В.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , строк на апеляційне оскарження постанови судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 06 серпня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційну скаргу адвоката Морозова В.Ю. задоволено.

Постанову Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зі змісту наведеної постанови Дніпровського апеляційного суду від 6 листопада 2025 року вбачається, що судом справа була розглянута за відсутності ОСОБА_1 , про наявність оскарженої постанови він дізнався тільки 11 жовтня 2025 року, від працівників патрульної поліції, оскільки копію протоколу він не отримував, про те що справа перебувала на розгляді обізнаний не був, повісток не отримував.

Суд вказав про те, що дані про належне повідомлення особи, що притягається до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи відсутні. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази вручення копії оскарженої постанови судді Аюпову Д.Ю. або його захиснику. З матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга адвокатом Морозовим В.Ю. в інтересах ОСОБА_1 була подана 16 жовтня 2025 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Як вбачається з матеріалів справи із заявою про ознайомлення з матеріалами справи захисник Морозов В.Ю. звернувся 14 жовтня 2025 року. Після чого 15 жовтня 2025 року захисник з апеляційною скаргою звернувся через підсистему «Електронний суд». Тож, ураховуючи вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, враховуючи, що ОСОБА_1 та його захиснику до 14 жовтня 2025 року не було відомо про результати розгляду справи, апеляційний суд дійшов до висновку про необхідність задоволення клопотання захисника Морозова В.Ю. та поновлення строку на апеляційне оскарження, як такого, що пропущений не з вини апелянта, і розцінив обставини, на які він посилається, як поважні.

Таким чином, строк апеляційного оскарження рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року у справі №212/8756/25 розпочався 11 жовтня 2025 року та тривав до 21 жовтня 2025 року включно.

Отже, станом на дату винесення спірної постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року не набрала законної сили, оскільки тривав строк її апеляційного оскарження.

Крім того, станом на 11 жовтня 2025 року Єдиний державний реєстр судових рішень не містив відповідних відомостей про набрання законної сили постанови Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 6 серпня 2025 року.

Відповідно до положень ч. 4, 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно статті 317-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.

Особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.

Якщо посвідчення водія не було тимчасово вилучено в порядку, передбаченому статтею 265-1 цього Кодексу, особа, позбавлена права керування транспортним засобом, зобов`язана негайно здати посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції.

У разі виявлення в особи посвідчення водія, яке підлягає здачі, його вилучення здійснюється поліцейським.

Після закінчення строку позбавлення права керування транспортним засобом посвідчення водія повертається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відтак, станом на 11 жовтня 2025 року ОСОБА_1 не був позбавлений права керування транспортними засобами.

Висновки суду першої інстанції про те, що вищевказана постанова набрала законної сили колегія суддів не погоджує, відповідно рішення суду підлягає зміні у мотивувальній частині.

Згідно з ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Юридичний склад адміністративного правопорушення передбачена нормами права сукупність ознак (елементів), за наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Таку сукупність ознак формують чотири складових елементи: об`єкт, об`єктивна сторона (характеризують зовнішню сторону правопорушення); суб`єкт та суб`єктивна сторона (характеризують внутрішню сторону правопорушення).

Отже, особа може бути притягнуто до адміністративної відповідальності виключно за умови встановлення складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, колегія суддів відхиляє висновки апелянта щодо доведеності вини позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Щодо обов`язку доказування, колегія суддів зауважує, що положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування у спорі покладено на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Водночас суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване.

Щодо доказів фіксації правопорушення

Відповідно до статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Як вбачається зі змісту спірної постанови, пункт 7 не містить вказівки про долучення до її матеріалів відеозаписів події, зокрема номерів бодікамер співробітників поліції, відеореєстаторів службової машини та ін.

В контексті вищенаведеного, судом апеляційної інстанції враховується правова позиція Верховного Суду у справі № 428/2769/17 від 24 січня 2019 року, згідно якої суд зазначив, що зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. У разі відсутності в постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, наданий відповідачем відеофайл не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції також зауважує, що зазначення інформації про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення є обов`язковим реквізитом постанови по справі про адміністративне правопорушення згідно приписів ч.1 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За наведеного правового регулювання, відсутність інформації про здійснення відеозапису події у спірній постанові свідчить про неможливість встановлення взаємозв`язку між наданими відповідачем відеозаписами та оскаржуваною постановою.

З урахуванням вищенаведеного, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5912138 від 11 жовтня 2025 року.

Колегія суддів зауважує, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2018 у справі №338/1/17.

Колегія суддів враховує, що будь-яких інших належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, матеріали справи не містять.

Процесуальний обов`язок, передбачений частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не виконаний, оскільки останнім не спростовано порушення приписів ч. 1 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Щодо вимоги працівників поліції про пред`явлення посвідчення водія

Згідно з частиною 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;

10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Відповідно до пункту 2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

У свою чергу, відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:

а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1;

б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу;

в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов`язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Аналогічні положення закріплені в статті 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов`язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відтак, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов`язаний надати, зокрема посвідчення водія.

Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність документів, зазначених в пункті 2.1 Правил дорожнього руху кореспондується із обов`язком водія механічного транспортного засобу мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Разом з тим, за позицією позивача, останній був безпідставно зупинений працівником поліції, а тому вимога працівника поліції пред`явити посвідчення водія та є безпідставною.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суд від 25 вересня 2019 року у справі № 127/19283/17.

Отже, вказані доводи позивача щодо безпідставної зупинки підлягають відхиленню.

Згідно з ч. 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи те, що під час судового розгляду відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, колегія суддів вважає недоведеною вину останнього у вчиненні правопорушення і, як наслідок, наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до приписів частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується відповідними доказами (договір про надання правничої допомоги від 13 жовтня 2025 року, квитанція про сплату коштів від 17 жовтня 2025 року, акт приймання-передачі виконаних робіт від 17 жовтня 2025 року).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що заявлена до відшкодування сума є неспівмірною із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Здійснивши системний аналіз наведених вище доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі підготовки процесуальних документів для забезпечення юридичного представництва інтересів, враховуючи заперечення апелянта, колегія суддів зазначає, що сума в розмірі 5 000,00 грн відповідає принципу співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу, що підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до частини 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що апелянт в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог, то таку слід задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 139, 229, 241, 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінити розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень)

У іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту ухвалення і не може бути оскаржена.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: Т.Р. Вівдиченко

О.М. Кузьмишина