Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №463/5211/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/5211/25 Головуючий у 1 інстанції: Боброва Ю.Ю.

Провадження № 22-ц/811/295/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення ненарахованої та невиплаченої надбавки,

ВСТАНОВИЛА:

06 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького», в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ № 145/к/тр від 07 лютого 2025 року «Про припинення виплати надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни» та стягнути з відповідача на його користь ненараховану та невиплачену заробітну плату в розмірі 6 217,88 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 01 квітня 2019 року працює на посаді лаборанта лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на підставі наказу № 91-к від 29 березня 2019 року. Загальний стаж його роботи становить понад 50 років. До призначення на зазначену посаду позивач із 16 серпня 1994 року працював у Львівському науково-дослідному інституті епідеміології і мікробіології на посаді молодшого наукового співробітника лабораторії вірусних інфекцій на підставі наказу № 52-к від 15 серпня 1994 року. У подальшому Львівський науково-дослідний інститут епідеміології і мікробіології було перейменовано на Державну установу «Львівський НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України» відповідно до наказу МОЗ України № 71-О від 12 квітня 2011 року. Наказом МОЗ України № 776 від 10 липня 2017 року Державну установу «Львівський НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України» у зв`язку з реорганізацією приєднано до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та створено структурний підрозділ «Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького». Позивач зазначав, що в період його роботи на посаді лаборанта лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій до складу заробітної плати входили, зокрема, посадовий оклад та надбавка у розмірі 60 відсотків за стаж роботи в науково-дослідній установі з особливо небезпечними інфекціями, яку він отримував до 09 лютого 2025 року включно. Однак з 10 лютого 2025 року виплату зазначеної надбавки йому повністю припинено на підставі наказу № 145/к/тр від 07 лютого 2025 року «Про припинення виплати надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни» Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Зі змістом зазначеного наказу позивач ознайомився 10 березня 2025 року. Посилаючись на незаконність припинення виплати надбавки, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ № 145/к/тр від 07 лютого 2025 року, а також стягнути з відповідача ненараховану та невиплачену заробітну плату за період із лютого по травень 2025 року в загальному розмірі 6 217,88 грн.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену заробітну плату у розмірі 5 087,34 грн (п`ять тисяч вісімдесят сім гривень 34 копійки).

Стягнуто з державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» на рахунок держави 968,97 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 97 копійок) судового збору.

У решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржило Державне некомерційне підприємство «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького».

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

На думку апелянта, суд не врахував положення частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та умов оплати праці здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Тому встановлений статтею 103 КЗпП України двомісячний строк попередження працівника у спірних правовідносинах застосуванню не підлягав. Скаржник посилається на те, що на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан, а тому зміни умов оплати праці, передбачені наказом від 7 лютого 2025 року, могли застосовуватися після ознайомлення з ними працівника. Оскільки ОСОБА_1 був ознайомлений із наказом 10 березня 2025 року, відповідні зміни, на думку апелянта, підлягали застосуванню з 11 березня 2025 року, а не з 10 травня 2025 року. У зв`язку з цим апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність виплати позивачу надбавки за тривалість безперервної роботи за період до 10 травня 2025 року. За твердженням скаржника, така надбавка мала бути донарахована лише за період з 10 лютого 2025 року до 10 березня 2025 року, оскільки саме 10 березня 2025 року позивач був ознайомлений із наказом про зміну умов оплати праці. Апелянт також посилається на дані щодо фактично нарахованої та виплаченої позивачу заробітної плати. Зокрема, у лютому 2025 року ОСОБА_1 відпрацював 20 робочих днів, а за 5 робочих днів йому вже була нарахована та виплачена надбавка у розмірі 829,05 грн. Водночас позивач просив стягнути 3 268,82 грн ненарахованої надбавки за лютий та березень 2025 року. Таким чином, скаржник вважає, що суд першої інстанції, неправильно визначивши момент, з якого змінилися умови оплати праці, безпідставно визначив період, за який підлягала виплаті надбавка.

Просить змінити рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2025 року в частині розміру стягнутої на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року працює на посаді лаборанта лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на підставі наказу № 91-к від 29 березня 2019 року. Загальний стаж роботи позивача становить понад 50 років (а.с. 165–198).

Наказом МОЗ України № 71-О від 12 квітня 2011 року Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни перейменовано у Державну установу «Львівський НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України».

Відповідно до наказу МОЗ України № 776 від 10 липня 2017 року Державну установу «Львівський НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України» приєднано до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

Протоколом засідання комісії з атестації робочих місць на кафедрах Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького № 23 від 31 березня 2023 року визначено робочі місця у Науково-дослідному інституті епідеміології та гігієни, робота на яких дає право на компенсацію за важкі та шкідливі умови праці (а.с. 16).

Наказом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 04 квітня 2023 року № 1218-з «Про результати атестації робочих місць за умовами праці в Науково-дослідному інституті епідеміології та гігієни (лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій)» встановлено доплати працівникам, які працюють на атестованих робочих місцях (а.с.17). Дію таких доплат продовжено наказом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 15 жовтня 2024 року № 2906-з (а.с. 18).

08 жовтня 2024 року продовжено дію результатів атестації робочих місць працівників лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни, проведеної у 2019 році, на період дії воєнного стану та протягом шести місяців з дня його припинення чи скасування. Відповідне продовження погоджено з первинною профспілковою організацією працівників Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (а.с. 199).

Наказом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького №145/к/тр від 07 лютого 2025 року «Про припинення виплати надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни», з урахуванням наказу МОЗ України від 22 жовтня 2024 року № 488-Н/1784 «Про затвердження Змін до Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення», яким внесено зміни до Умов, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України, МОЗ України від 05 жовтня 2005 року № 308/519, з 10 лютого 2025 року припинено виплату надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни, у тому числі позивачу (а.с. 15).

Зі зворотного боку (а.с. 15) убачається, що позивач ознайомився із зазначеним наказом 10 березня 2025 року.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказу №145/к/тр від 07 лютого 2025 року «Про припинення виплати надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни» не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Щодо стягнення заробітної плати, колегія суддів зазначає таке.

Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (частина третя статті 32 КЗпП України).

Статтею 103 КЗпП України також визначено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Попередження – це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці (див. постанову Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі №308/18965/23 (провадження № 61-14911св24)).

Особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», визначено Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ, який набрав чинності з 24 березня 2022 року (далі - Закон України № 2136-ІХ).

У період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 та статті 103 КЗпП України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX.

Згідно частини другою статті 3 Закону України № 2136-ІХ у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану»(пункт 3 Прикінцевих положень Закону України № 2136-ІХ).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2023 року в справі №212/2542/22 (провадження № 61-162св23) вказано, що: «за пунктом 2 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України (який є чинним з 24 березня 2022 року) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-ІХ (який набрав чинності з 24 березня 2022 року) (далі - Закон України № 2136-ІХ) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі №212/2480/22 (провадження № 61-588св23) зроблено такий висновок: «З урахуванням зміни редакції частини третьої статті 32 КЗпП України у взаємозв`язку із статтею 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у відповідній редакції) Верховний Суд доходить висновку, що у спорах роботодавця та працівника щодо виконання останнім вимог трудового договору та Правил внутрішнього трудового розпорядку у разі, якщо зі зміною істотних умов праці (режиму роботи) працівник був ознайомлений після початку робочого часу, раніше встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку, то змінені істотні умови праці (режим роботи) навіть у випадку легітимної відсутності у роботодавця обов`язку щодо завчасного повідомлення працівника та їх наслідки для нього настають лише після його ознайомлення з цими змінами (режимом роботи)». Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

З матеріалів справи убачається, що з Наказом Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» від 07 лютого 2025 року № 145/к/тр «Про припинення виплати надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни» позивач ознайомлений 10 березня 2025 року, тоді як зміна умов оплати праці запроваджена з 10 лютого 2025 року.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача спірної надбавки за період з 10 лютого 2025 року до 10 травня 2025 року є помилковим. Оскільки позивача було ознайомлено з наказом про припинення виплати надбавки 10 березня 2025 року, надбавка підлягає стягненню за період з 10 лютого 2025 року, тобто з дня запровадження відповідних змін, до 10 березня 2025 року включно, тобто до дня ознайомлення позивача з указаним наказом.

Із розрахунку заробітної плати убачається, що у лютому 2025 року позивач мав 20 робочих днів, з яких за 5 робочих днів йому вже було нараховано та виплачено надбавку за тривалість безперервної роботи в сумі 829,05 грн.

Відповідно до розрахунку, наведеного апелянтом, розмір ненарахованої надбавки за період з 10 лютого 2025 року до 10 березня 2025 року становить 3 268,82 грн, з яких 2 321,34 грн — за 14 робочих днів лютого 2025 року, та 947,48 грн — за 6 робочих днів березня 2025 року.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив питання про наявність у позивача права на отримання спірної надбавки, однак неправильно визначив період, за який така надбавка підлягає стягненню, що призвело до завищення розміру присудженої суми.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої ненарахованої та невиплаченої заробітної плати шляхом зменшення її суми з 5 087,34 грн до 3 268,82 грн. У решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» - задовольнити.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2025 року в частині задоволених позовних вимог – змінити.

Зменшити суму ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, що підлягає стягненню з Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 – з 5 087,34 грн до 3 268,82 грн.

У решті рішення суду – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 01.09.2026.

Головуючий

Судді