Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №335/176/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.09.2026 Справа № 335/176/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/176/26 Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н.І.

Провадження № 22-ц/807/2006/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.

суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Ковтуном Владиславом Ігоровичем, на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу ЖБК-4 ДТМЗ про визнання права власності на кооперативну квартиру в порядку набувальної давності,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Ковтуна В.І., звернулась до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу ЖБК-4 ДТМЗ про визнання права власності на кооперативну квартиру в порядку набувальної давності у якому просила визнати за нею право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_2 у період з 28.11.1963 по 29.07.1966 працювала у Дніпровському титано-магнієвому заводі. За час перебування у трудових відносинах з Дніпровським титано-магнієвим заводом вона вступила до житлово-будівельного кооперативу № 4. Спірну квартиру було надано ОСОБА_2 , як члену ЖБК на підставі ордеру № 37 від 12.02.1971. Даний ордер надав право зайняття квартири жилою площею 26,63 кв.м, корисною площею 40,39 кв.м, яка складається з двох кімнат, однієї кухні. На час заселення у квартиру до складу сім`ї входили: чоловік – ОСОБА_3 ; донька – ОСОБА_4 . Позивачка є онукою ОСОБА_2 та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 28.01.2004 та по теперішній час. Вона сплачує усі комунальні послуги. Позивачка добросовісно, відкрито та безперервно володіє вищевказаним нерухомим майном 21 рік. У зв`язку із наведеним, позивачка вимушена звернутись до суду, оскільки іншим чином неможливо вирішити питання, пов`язане із правом власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву. Разом із тим, 02.06.2026 від ОСОБА_5 , яка є керівником Житлово-будівельного кооперативу ЖБК-4 ДТМЗ, надійшла заява про розгляд справи за її відсутності у якій зазначено, що вона визнає позовні вимоги ОСОБА_1 .

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Ковтуна В.І., подала апеляційну скаргу в якій просить рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2026 скасувати, ухвалите нове рішення, яким позов задовольнити та визнати за нею право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржниця зазначає, що судом першої інстанції помилково застосовано норми матеріального права. Основним мотивом рішення є те, що ОСОБА_6 не сплатила пайові внески у повному обсязі за спірну квартиру. Зазначені факти були предметом розгляду іншої справи № 335/4484/25. За результатами розгляду позовної заяви вона була залишена без розгляду, оскільки стороні позивача дійсно не вдалось зібрати всі підтвердження сплати пайових внесків ОСОБА_6 , яка є бабусею ОСОБА_1 . Після цього вже ОСОБА_1 , як онука ОСОБА_6 , звернулась до суду із позовом про визнання права власності за набувальною давністю, оскільки ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 2004 року, а проживає у ній з народження. Суд помилково відмовив у позові ОСОБА_1 з мотивів несплати пайових внесків, оскільки предмет позову у даній справі це набуття права власності за набувальною давністю. Судом хибно застосована позиція Верховного Суду у справі № 335/176/26. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції. Свідок ОСОБА_6 повідомила також суду про те, що її онука ОСОБА_1 у період з 1986 по 2022 рік проживала у спірній квартирі, сплачувала комунальні платежі. Представник відповідача ОСОБА_5 під час судового розгляду визнала позовні вимоги у повному обсязі. Враховуючи те, що позивачка добросовісно заволоділа чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно проживати у спірній квартирі, апелянт вважає можливим визнати за нею право власності за набувальною давністю.

У встановлений судом п`ятнадцятиденний строк відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Ковтун В.І., підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити. Зазначив, що ОСОБА_1 обізнана про розгляд справи в апеляційному суді.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, таких як: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Отже, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позову про те, що позивачка добросовісно заволоділа чужим майном та відкрито й безперервно володіє ним понад десять років, оскільки відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст. 344 ЦК України. Позивачка отримала спірну квартиру у користування саме з волі власника та на момент такого набуття у користування знала хто є власником цієї квартири. Обставини набуття вказаної квартири у користування передбачали, що вона володіла майном не як власник.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Дванадцятого лютого 1971 року Міським житловим управлінням Запорізької міської ради депутатів трудящих ОСОБА_7 видано ордер № 37 на право заняття двокімнатної квартири жилою площею 26,63 кв.м, корисною площею 40,39 кв.м у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 на наступний склад сім`ї: чоловік – ОСОБА_3 та донька – ОСОБА_4 .

За змістом свідоцтва про народження, виданого Московським відділом ЗАГС 25.09.1964, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .

Згідно з копією квитанції ЖБК № 83 від ОСОБА_7 за квартиру АДРЕСА_3 , прийнято суму 1479,79 руб.

У довідці про загальну вартість квартири та відсоток сплаченого паю зазначено, що загальна вартість квартири становить 3493,58 руб., сплачено 40% у сумі 1479,79 руб.

Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 06.05.1974, адресованій до Житлово-будівельного кооперативу № 4 ЗТМК, ОСОБА_3 зробив розпорядження наступного змісту: свою долю паю в сумі 1200 руб. на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , передаю співвласнику вказаної квартири ОСОБА_7 . Дана заява посвідчена представником ЖБК-4 ДТМЗ Пархоменком І.І.

Як видно зі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 28.05.1974 Орджонікідзевським відділом ЗАГС, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 розірвали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 28.05.1974 зроблено запис № 389.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 11.07.1987 Орджонікідзевським відділом ЗАГС, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 11.07.1987 уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_9 ».

Як видно зі свідоцтва про народження, виданого Орджонікідзевським відділом ЗАГС 14.01.1987, батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_8 та ОСОБА_11 .

У паспорті громадянина України, виданому 06.09.2021 Орджонікідзевським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , міститься запис про укладення нею шлюбу з ОСОБА_12 . Також у даному паспорті міститься запис про те, що ОСОБА_1 з 28.01.2004 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки № 7 від 25.09.2025, виданої ОСОБА_1 за підписом голови правління ЖБК-4 ДТМЗ Тимофієнко Л.О., ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . За останні десять років оплачувала комунальні послуги (вода, утримання будинку, опалення).

Відповідно до технічного паспорту від 20.11.2024, виданого на замовлення Запорізької міської ради на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа даної квартири складає 40,39 кв.м, а житлова площа складає 26,63 кв.м.

За змістом відповіді Районної адміністрації по Вознесенівському району Запорізької міської ради № 01-14/2017 від 23.07.2025, будинок АДРЕСА_4 належить до територіальної громади м. Запоріжжя. Головою житлово-будівельного кооперативу «ЗМК-4» є ОСОБА_5 . Інформація кому належить на праві власності зазначений будинок, кому видавалося свідоцтво про право власності на вказаний будинок, на підставі якого розпорядчого документа та в якому році був створений ЖБК по АДРЕСА_4 , хто був власником, балансоутримувачем вказаного житлового будинку до створення ЖБК в районній адміністрації міської ради відсутня. Також у районній адміністрації міської ради відсутня інформація про наявність чеків про сплату пайових внесків ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та про те, чи була видана довідка про сплату пайових внесків у повному обсязі ОСОБА_2 за зазначене житло.

Листом ТОВ «ЗТМК» від 25.02.2025 № ЄС/02-89 ОСОБА_6 повідомлено, що відомості (документи) про сплату нею пайових внесків до Житлово-будівельного кооперативу № 4 ЗТМК за квартиру АДРЕСА_1 в архівах ТОВ «ЗТМК» відсутні.

Листом № 05-07/Д-662 від 21.03.2025 Державний архів Запорізької області повідомив представника позивачки, адвоката Ковтуна В.І. про те, що в документах заводського комітету професійної спілки Дніпровського титано-магнієвого заводу за 1962-1964 роки відомості про житлово-будівельний кооператив ЖБК-4 ДТМЗ по вулиці Кам`яногірській у місті Запоріжжі, списки членів кооперативу відсутні. В протоколах засідань Запорізького міськвиконкому за 1962-1964 роки рішення про затвердження Статуту та списків членів ЖБК-4 ДТМЗ не виявлено. У протоколах засідань Орджонікідзевського райвиконкому м. Запоріжжя за 1974 рік рішення про передачу квартирного паю в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не виявлено. Документи ЖБК-4 ДТМЗ по вулиці Камяногірській у місті Запоріжжі до Державного архіву Запорізької області не передавались. Надати копію посвідчення або довідку про членство ОСОБА_2 у ЖБК-4 ДТМЗ, копії довідок (чеків) про розмір сплати пайового внеску за 1962-1976 роки немає можливості.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що позивачка є її онукою та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , з моменту свого народження. Вона проживала у квартирі до березня 2022 року, а потім поїхала до Польщі. Квартиру купувала свідок задовго до народження ОСОБА_1 . Упродовж 15 років свідок сплачувала пайові внески за вказане житло через банківську установу в розмірі 9 рублів 85 копійок, вона була членом кооперативу. Усі пайові внески були виплачені нею до народження ОСОБА_1 . Квитанції про сплату внесків за квартиру у неї не збереглись. Свідок переїхала у зазначену квартиру у 2022 році. Також свідок підтвердила факт оплати житлово-комунальних послуг за цією адресою безпосередньо позивачкою.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у ст. 344 ЦК України.

Так, згідно з положеннями ч. 1,4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності – добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнішнього володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнішнє володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнішнє володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступлення від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.01.2023 у справі № 278/2443/18 (провадження № 61-19963св21), від 01.11.2023 у справі № 369/2190/22 (провадження № 61-3246св23).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77, 79, 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 отримала спірну квартиру у користування з волі бабусі і на момент набуття такого права знала хто є власником цієї квартири. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обставини набуття вказаної кватири у користування позивачки передбачали, що вона володіла майном не як власник. Доказів зворотного суду надано не було.

Користування спірним нерухомим майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності у спірних правовідносинах. Сам по собі факт користування ОСОБА_1 квартирою, утримання її, здійснення оплати житлово-комунальних послуг не може бути підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Вартує уваги й те, що за твердженням свідка ОСОБА_6 позивачка у спірній квартирі взагалі не проживає з 2022 року.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і взаємозв`язку, дійшов правильного висновку про відсутність умов, визначених ст. 344 ЦК України, для визнання за позивачкою права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Врахувавши наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на законність та обґрунтованість судового рішення.

Відповідно до пп. «б» та «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, – у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Ковтуном Владиславом Ігоровичем, на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу ЖБК-4 ДТМЗ про визнання права власності на кооперативну квартиру в порядку набувальної давності – залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2026 у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 02.09.2026.

Головуючий Д.І. Сакоян

Судді Д.С. Бредун

Л.Г. Салтан