Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №299/1435/26 — Закарпатський апеляційний суд

Суд: Закарпатський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 30 серпня 2026 р.

Справа: №299/1435/26

Суддя: Джуга С. Д.

Справа № 299/1435/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 серпня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ільїн Олександр Павлович, на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15 квітня 2026 року в частині розподілу судових витрат у складі судді Левка Т.Ю., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Королівської селищної ради Берегівського району про стягнення аліментів, -

встановив:

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Королівської селищної ради Берегівського району про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 02 березня 2026 року роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Королівської селищної ради Берегівського району про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Королівської селищної ради Берегівського району про стягнення аліментів (справа № 299/1435/26).

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ), громадянина Словацької Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканки АДРЕСА_2 аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі по 10 000 (десять тисяч) гривень щомісячно, починаючи з дня звернення до суду 08.10.2025 до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ільїн Олександр Павлович, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині розподілу судових витрат. Абзац резолютивної частини рішення про стягнення судового збору викласти в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) на користь держави судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, прийнявши визнання позову відповідачем, одночасно стягнув із нього на користь держави повний розмір судового збору - 1211,20 грн., не застосувавши спеціальне правило про наслідки визнання позову до початку розгляду справи по суті. Вказує, що у цій справі позивачка за законом була звільнена від сплати судового збору за вимогою про стягнення аліментів, тому технічний механізм «повернення позивачу 50 відсотків сплаченого збору» не міг бути застосований буквально: позивачка цей збір при зверненні до суду не сплачувала. Однак звільнення позивачки від попередньої сплати судового збору не усуває дії спеціального правила ч. 1 ст. 142 ЦПК України та не може перетворювати визнання позову відповідачем до розгляду справи по суті на юридично нікчемну обставину. Саме для таких ситуацій ч. 6 ст. 141 ЦПК України має застосовуватися не ізольовано, а у системному зв`язку з ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Якщо позивач, на користь якого ухвалено рішення, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати стягуються з другої сторони пропорційно до задоволеної частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави. У випадку завчасного визнання позову пропорція відповідальності відповідача за судовий збір повинна враховувати передбачене законом зменшення фінансового навантаження на 50 відсотків. Інакше виникає конструкція, яка суперечить засадам справедливості: відповідач, який визнав позов до початку розгляду справи по суті, фактично опиняється у такому самому становищі щодо судового збору, як і відповідач, який не визнавав позов і змусив суд повністю розглядати спір. Такий підхід суперечив би самій логіці ст. 142 ЦПК України, яка існує саме для того, щоб процесуально заохочувати раннє завершення спору. Відтак суд першої інстанції мав стягнути з відповідача не повний розмір судового збору 1211,20 грн., а 50 відсотків цієї суми, тобто 605,60 грн. Інша частина судового збору з огляду на звільнення позивачки від його сплати та завчасне визнання позову відповідачем не повинна покладатися на відповідача. Зазначене порушення не впливає на правильність вирішення спору по суті щодо аліментів, однак є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Нечаєв Валерій Валерійович, просить врахувати позицію позивача під час розгляду апеляційної скарги. Вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги залишити на розсуд суду, однак при цьому просить врахувати викладені у цих поясненнях обставини, які свідчать про справжній мотив і мету подання апеляційної скарги, а саме свідоме та навмисне затягування моменту виконання судового рішення про стягнення аліментів на користь малолітньої дитини. При розгляді апеляційної скарги врахувати, що предметом спору є права та законні інтереси дитини, а аліменти є коштами дитини, які мають сплачуватися своєчасно, у повному обсязі та незалежно від особистого ставлення батька до виконання свого обов`язку чи мотивів його процесуальної поведінки. Зокрема, вказує, що подання апеляційної скарги є не захистом порушеного права, а частиною послідовної та цілеспрямованої поведінки, спрямованої на: штучне затягування набрання рішенням суду законної сили; відтермінування відкриття виконавчого провадження та примусового стягнення аліментів на дитину; унеможливлення реалізації законного права малолітньої дитини на отримання належного їй утримання від батька. Апелянт посилається на ч. 1 ст. 142 ЦПК України, стверджуючи, що його визнання позову у справі № 299/4998/25 (ще до виділення аліментної вимоги в окрему справу № 299/1435/26) мало юридичне значення для застосування пільги щодо судового збору. Проте така позиція ігнорує очевидне: визнання позову було здійснено в іншій справі, з іншим провадженням, і не може автоматично поширюватись на виділену справу. Кожне окреме провадження є самостійним процесуальним об`єктом. Крім того, норма ч. 1 ст. 142 ЦПК України говорить про повернення позивачу 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. У цій справі позивачка, як особа, що звернулася з вимогою про стягнення аліментів, законом звільнена від сплати судового збору (ст.5 Закону України «Про судовий збір»). Відповідно, механізм «повернення 50 відсотків» до цієї ситуації апріорі незастосовний, а будь-які аналогії є довільним розширювальним тлумаченням процесуального закону, яке не може бути підставою для зміни судового рішення.

Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З огляду на те, що апелянтом оскаржено рішення щодо розподілу судових витрат у малозназній справі, а тому дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом даного апеляційного перегляду, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України, є рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду не оскаржено та не переглядається судом апеляційної інстанції.

Згідно п. п. 1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат вказаним вище вимогам в повній мірі не відповідає.

Матеріалами справи встановлено, що у жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Королівської селищної ради Берегівського району про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі № 299/4998/25 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

10 лютого 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 подав до суду пояснення, в яких просив прийняти визнання відповідачем позову в частині стягнення аліментів.

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Королівської селищної ради Берегівського району, про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, до судового розгляду по суті.

15 квітня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав до суду заяву, в якій також визнав позов та просив задовольнити позовні вимоги щодо стягнення аліментів у заявленому розмірі 10 000 грн. на місяць.

Суд першої інстанції прийнявши визнання позову відповідачем ухвалив рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15 квітня 2026 року, яким позовні вимоги ОСОБА_2 – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Так, згідно з ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 217 ЦПК України, з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Правовий аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті з відповідача підлягає до стягнення 50 відсотків судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви.

Так, при поданні позовної заяви про стягнення аліментів судовий збір підлягав сплаті у розмірі 1211,20 грн.

Позивач у справі про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору на підставі п.3 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

З огляду на вище обставини справи та положення ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, а відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, відтак з відповідача на користь держави підлягало стягненню 50 відсотків судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви, а саме 605,60 грн.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, тому рішення суду підлягає зміні в цій частині.

Керуючись ст.ст.142,374,376,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ільїн Олександр Павлович, задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15 квітня 2026 року в частині розподілу судових витрат – змінити.

Зменшити розмір судового збору, визначеного до стягнення з ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) на користь держави з 1211 (однієї тисячі двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок до 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua