Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №676/2991/26 — Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/2991/26

Номер провадження 2/676/3320/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

02 вересня 2026 року м. Кам`янець-Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Гладій Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Сенчишеної Р.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Томашевська О.А. звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором позики від 22.02.2024 року в розмірі 115 955,82 грн., судового збору в розмірі 1 331,20 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позову представник позивача зазначає, що її довіритель 22.02.2024 року уклала із ОСОБА_2 в простій письмовій формі Договір позики, відповідно до якого надала у позику відповідачу грошові кошти в розмірі 150 000,00 грн. Вказані кошти відповідач зобов`язувався повернути 31.08.2025 року, що підтверджується Розпискою ОСОБА_2 та в разі прострочення повернення у визначений строк останній зобов`язувався сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Кошти передавались відповідачу у приміщені банку, в присутності знайомого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця с. Княгинин Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. У квітні 2024 року відповідач позивачу повернув 8 000,00 грн., та протягом 2024 року повернув ще 22 000,00 грн. та 10 000,00 грн. Враховуючи зазначене, сума боргу відповідача на початок 2025 року становить 110 000,00 грн. У зв`язку з тим, що термін на повернення боргу минув, відповідач перестав відповідати на телефонні дзвінки та не намагався будь-яким шляхом зв`язатись із позивачкою чи повернути борг, тому її довіритель ОСОБА_1 27.11.2025 року звернулась до Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області із заявою про те що ОСОБА_2 не повертає кошти, які отримав в позику. З огляду на викладене, загальна сума боргу становить: 110 000,00 грн (сума боргу), 2 052,32 – проценти, 3 903,50 – індексація, усього розмір заборгованості становить 115 955,82 грн. Станом на 14 квітня 2026 року відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором позики не виконує, повністю ігнорує дзвінки позивача, раніше по телефону обіцяв повернути кошти в найближчому майбутньому, проте цього не зробив. На переконання позивача відповідач ОСОБА_2 не має наміру в добровільному порядку повернути кошти, що зумовило звернення до суду із вказаним позовом.

Відзив на позов відповідач до суду не подав.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області 30.04.2026 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18.05.2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання позивач ОСОБА_5 та її представник адвокат Томашевська О.А. не з`явились, про місце і час розгляду справи судом повідомлені належним чином, однак направили суду письмову заяву про розгляд справи у їх відсутності, позов підтримують і просять задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, однак про причини неявки суду не повідомив, заяв, клопотань на адресу суду не подавав.

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню ч.8 ст.178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку загального позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги ст.280 ЦПК України, а також беручи до уваги згоду позивача по справі, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі тих доказів, які є в матеріалах справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 22.02.2024 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в простій письмовій формі укладено Договір позики, тобто боргову Розписку.

Згідно з умовами вказаної розписки, позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в сумі 150 000,00 грн. строком до 31.08.2025 року та в разі прострочення повернення у визначений строк відповідач був зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

На підтвердження укладення відповідачем усного договору суду надано Розписку 22.02.2024 року, яка власноруч підписана відповідачем ОСОБА_2 .

Зі змісту вказаного документу боргової Розписки, вбачається наявність між сторонами боргових зобов`язань у вигляді усного Договору позики та вбачається факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця.

З Розписки від 22.02.2024 року вбачається, що в квітні 2024 року відповідач позивачу повернув 8 000,00 грн., та в подальшому протягом 2024 року повернув ще 22 000,00 грн. та 10 000,00 грн., що засвідчено підписами сторін. Враховуючи зазначене, сума боргу відповідача на початок 2025 року становила 110 000,00 грн

Позичальник відповідач у добровільному порядку вказану суму боргу у зазначений у Розписці час не повернув.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, ст.1046 ЦК України

Частина 2 ст.1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 виникли відносини позики, як один із видів зобов`язальних відносин, що підтверджується Розпискою від 22.02.2024 року.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Крім того, за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором ч.1 ст.1049 ЦК України.

На підтвердження свого права на пред`явлення вимоги про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивачем надано суду оригінал розписки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На час розгляду справи судом відповідачем не надано заперечень проти позову, власного контррозрахунку заборгованості, доказів, що свідчать про погашення заборгованості чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості у добровільному порядку, а також будь-яких належних та достовірних доказів на підтвердження існування істотних обставин у відповідача, які слугували б поважною причиною невиконання взятих на себе зобов`язань.

Крім того, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не підписував боргову Розписку, враховуючи вище викладене, а також те, що боргова розписка від 22.02.2024 року підтверджує факт укладення Договору позики, а відтак і отримання коштів відповідачем та виникнення в нього обов`язку в їх поверненні, який ним в свою чергу не виконано, оскільки оригінал боргової Розписки знаходився у позивача по справі, тому з сукупності вказаних підстав, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за Договором позики в сумі 110 000,00 грн.

Щодо нарахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, то боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 31.07.2024 у справі №161/11703/22

Крім того, Верховний Суд в постанові від 07.02.2018 у справі №910/11249/17 зробив висновок, що положення статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання,

Наявність боргового зобов`язання - не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

У додатку до позовної заяви позивачем здійснено розрахунок, відповідно до якого розмір річних відсотків, зазначений в Договорі позики з 31.08.2025 року по 14.04.2026 року становить 2 052,32 грн., а сума інфляційних втрат за період з 01.09.2025 року по 28.02.2026 року з врахуванням індексу інфляції становить 3 903,50 грн.

Заявлені до стягнення позивачем суми основного боргу у розмірі 110 000,00 грн. за Договором, а також нараховані відповідно до змісту договору та вимог ЦК України розміри 3 % річних в розмірі 2 052,32 грн., інфляційних витрат в розмірі 3 903,50 грн., які не спростовані відповідачем, на загальну суму 115 955,82 грн., суд вважає обґрунтованими і доведеними в повному обсязі і такими, що підлягають до стягнення із боржника.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 1 331,20 грн, у зв`язку з документальним підтвердженням їх понесення позивачем.

Також позивач заявила до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Суд зазначає, що позивачем на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу додані до позову: копія Ордеру на надання правничої допомоги від 26.11.2025 року, копія Договору про надання правничої допомоги № 26/11 від 26.11.2025 року, копії Додаткової угоди № 1 від 02.04.2026 року до Договору про надання правничої допомоги № 26/11 від 26.11.2025 року, копія Квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 02.04.2026 року.

Суд вважає, що вказані документи можна визнати належними доказами на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, також вважає, що такі судові витрати дійсно пов`язані саме із розглядом вказаної справи. Проаналізувавши перелік та складність наданих адвокатом послуг, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Крім того, суд враховує, що у матеріалах справи відсутні заперечення відповідача щодо неспівмірності вказаних витрат, в тому числі його клопотання про зменшення розміру вказаних витрат. Разом з тим, надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують фактичність, необхідність та зв`язок заявлених витрат із розглядом вказаної справи.

За таких обставин, беручи до уваги характер правовідносин у вказаній справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд прийшов до висновку, що на користь позивача підлягають стягненню з відповідача понесені витрати на правову допомогу в повному обсязі.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Керуючись ст.ст.12-13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 22.02.2024 року в розмірі 115 955,82 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 331,20 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Інші учасники справи, а також відповідачі у разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02 вересня 2026 року.

Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Гладій Л.М.