Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №420/42040/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42040/25

Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Дата і місце ухвалення: 13.07.2026 р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства у справах ветеранів України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа Міністерство у справах ветеранів України про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області від 15 серпня 2025 року № 12 «Про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни» щодо ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області відновити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , статус особи з інвалідністю внаслідок війни, який існував до прийняття рішення від 15.08.2025 року № 12, з усіма передбаченими законодавством України правовими наслідками.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасувано рішення Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області від 15 серпня 2025 року №12 «Про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни» щодо ОСОБА_1 .

Зобов`язано Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області відновити ОСОБА_1 , статус особи з інвалідністю внаслідок війни, який існував до прийняття рішення від 15.08.2025 року №12, з усіма передбаченими законодавством України правовими наслідками.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство у справах ветеранів України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 13.07.2026 р. та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що перелік категорій осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначено статтею 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Довідка МСЕК у формулюванні “травма, так, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби” не могла у 2022 році бути підставою для надання статусу особи з інвалідності внаслідок війни відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.

Щодо посилання суду першої інстанції на свідоцтво про хворобу видану позивачу 21.06.1990 № 1039х, згідно якої позивач отримав травму під час виконання обов`язків військової служби, то апелянт звертає увагу, що в пункті 10 Короткий анамнез, вказаного свідоцтва зазначено, що 12.05.1990 позивач отримав травму в результаті халатного поводження з вогнепальною зброєю іншим військовослужбовцем отримав вогнепальний перелом лівої скулової кістки з контузією важкої степені тяжкості лівого очного яблука.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що у разі відсутності у позивача “Удостоверения инвалида о праве на льготы” рішення щодо надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни мало бути переглянуте.

Апелянт наголошує, що у своєму рішенні суд першої інстанції посилається на принцип належного врядування, зокрема на вимогу, що виправлення минулої “помилки” не повинно непропорційно порушувати нове право особи, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Разом з тим, висновок суду щодо необґрунтованості скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є помилковим і не враховує важливої обставини - необхідності дотримання чітких законодавчих норм, які регламентують встановлення такого статусу. Суд першої інстанції з посиланням на принцип належного врядування обґрунтовує необхідність збереження набутого права особи, яка покладалася на добросовісність дій органу влади. Проте цей принцип не може та не повинен слугувати підставою для відхилення або ігнорування чітко встановлених законодавством критеріїв і умов, які визначають порядок набуття відповідних статусів чи прав. Законодавство встановлює конкретні вимоги до доказів та підстав для прийняття таких рішень, що гарантує рівність та справедливість щодо всіх громадян.

Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про помилковість доводів апелянта, тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи.

Позивач є колишнім військовослужбовцем строкової служби. Під час проходження військової служби у 1990 році позивач отримав тяжке поранення внаслідок необережного поводження зі зброєю іншим військовослужбовцем, що підтверджується матеріалами військово-лікарської комісії та медичними документами, зокрема свідоцтвом про хворобу та висновками ВЛК.

З наданого висновку до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 05.10.1992 року вбачається, що позивача було визнано особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково з чітко визначеним причинним зв`язком інвалідність, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

10.10.2022 року у зв`язку з істотним погіршенням стану здоров`я, що перебуває у прямому причинному зв`язку з травмою, отриманою під час проходження військової служби, позивач повторно пройшов медико-соціальну експертну комісію. За результатами огляду йому було встановлено II групу інвалідності безстроково з тим самим причинним зв`язком з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК.

12.08.2025 року позивач отримав лист Болградської районної державної адміністрації Одеської області - Управління соціального захисту населення № 296, у якому зазначено, що за результатами перевірки, проведеної Міністерством у справах ветеранів України, встановлено невідповідність наявних у особовій справі документів та причин інвалідності вимогам статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У зазначеному листі Позивачу було запропоновано терміново надати додаткові документи з попередженням про можливе скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у разі їх ненадання.

15 серпня 2025 року Управлінням соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області було прийнято рішення № 1.2 «Про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни» щодо позивача. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для скасування статусу визначено результати перевірки Міністерства у справах ветеранів України, за якими зроблено висновок про відсутність правових підстав для встановлення Позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з посиланням на пункт 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач вважає зазначене рішення протиправним та за його скасуванням звернувся до суду.

Приймаючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААГ № 231117, позивачу вже встановлена II група інвалідності, травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, інвалідність встановлена безстроково. Крім цього, згідно зі свідоцтвом про хворобу № 1039х, виданим 21.06.1990 року, ОСОБА_1 , отримав травму під час виконання обов`язків військової служби. В пункті 10 Короткий анамнез, вказаного свідоцтва зазначено, що 12.05.1990 року ОСОБА_1 , отримав травму в результаті халатного поводження з вогнепальною зброєю іншим військовослужбовцем отримав вогнепальний перелом лівої скулової кістки з контузією важкої степені тяжкості лівого очного яблука. Отже, вказані вище обставини підтверджують, що виявлена у позивача травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби під час виконання завдання, а тому він має право на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Саме поняття «обов`язків військової служби» невід`ємно пов`язане з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), про що йдеться у ч.1 ст.7 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином на переконання суду першої інстанції, дії відповідача щодо припинення статусу ОСОБА_1 , як особи з інвалідністю внаслідок війни є необґрунтованими та такими, що порушують його право на вказаний статус та пов`язаного з ним соціального захисту.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни, учасників бойових дій як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. №3551-XII (далі – Закон України № 3551-XII).

Згідно із ст.4 Закону України №3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Статтею 7 Закону України №3551-XII визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Так, згідно із ч.1 ст.7 Закону України №3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Частиною 2 ст.7 Закону України №3551-XIІ передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:

1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;

4) осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних: у районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, а з 1 грудня 2014 року - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

5) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок воєнних дій громадянської та Другої світової воєн або стали особами з інвалідністю від зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки;

6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов`язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;

7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах;

8) осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, та осіб, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941 - 1945 років і стали особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;

9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи;

10) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21.11.2013р. по 21.02.2014р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (далі - Революція Гідності), та які звернулися за медичною допомогою у період з 21.11.2013р. по 30.04.2014р.;

11) військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;

12) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;

13) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається нормами Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Положення № 302).

Відповідно до пункту 2 зазначеного Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно пункту 3 Положення №302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни особа з інвалідністю внаслідок війни».

Згідно пункту 7 Положення №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого», «Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України» видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики), за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.

Відповідно до пункту 10 Положення №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

З аналізу наведених норм слідує, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону України №3551-ХІІ безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону, згідно з частиною 1 якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Отже, колегія суддів наголошує, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.1992 р. ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності, пов`язана з виконанням військової служби, 10.10.2022 року у зв`язку з істотним погіршенням стану здоров`я, що перебуває у прямому причинному зв`язку з травмою, отриманою під час проходження військової служби, Позивач повторно пройшов медико-соціальну експертну комісію. За результатами огляду йому було встановлено II групу інвалідності безстроково з тим самим причинним зв`язком з виконанням обов`язків військової служби.

Разом з цим, колегія суддів встановила, що позивачем інвалідність набута в мирний час, а не під час бойових дій. Вказані обставини сторонами не спростовувалися.

Доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що відповідно до Закону України 3551-XII, факт отримання особою інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків є підставою для надання їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.

Для надання особі статусу інваліда війни відповідно до вимог вищенаведених норм необхідним є існування наступних умов - отримання військовослужбовцем інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, що були одержані під час захисту Батьківщини та/або виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті, а також з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Матеріали справи свідчать, що інвалідність позивача настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків у мирний час, а саме отримання травми в результаті халатного поводження з вогнепальною зброєю іншим військовослужбовцем отримав вогнепальний перелом лівої скулової кістки з контузією важкої степені тяжкості лівого очного яблука, що виключає можливість надання йому статусу саме інваліда війни.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до ст.7 Закону України №3551-XII, безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону, згідно із частиною першою якої, ветеранами війни є - особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Зважаючи на викладене, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для наявності у позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки отримання тяжкого поранення внаслідок необережного поводження зі зброєю іншим військовослужбовцем, які отримав позивач під час проходження військової служби та внаслідок яких останньому встановлено інвалідність, не пов`язано з його участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2019р. у справі №824/32/19-а, від 18.11.2020р. у справі №1140/2362/18 та від 02.04.2021р. у справі №0540/9350/18-а.

Так, Верховний Суд у постанові від 18.11.2020 у справі № 1140/2362/18 зазначив, що визначення права на встановлення статусу "інвалід війни" підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань. По-друге, те що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18 дійшов висновку, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни", є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки отримана позивачем травма, внаслідок якої йому встановлено інвалідність, не пов`язана із участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, а одержана внаслідок виконання службових обов`язків, в результаті халатного поводження з вогнепальною зброєю іншим військовослужбовцем, інвалідність позивача не дає йому права на статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII.

При цьому колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року у справі №824/32/19-а, зважаючи на помилкове присвоєння особі статусу, який не міг бути наданий йому в силу вимог норм Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, дійшов висновку, що неможливо стверджувати, що позбавлення цього права свідчить про втручання у права позивача на певні соціальні гарантії, адже на надання такого права позивач не міг та не повинен був розраховувати.

Більш того, апеляційний суд вважає, що в умовах повномасштабної війни, в якій перебуває наша держава, збереження за відповідачем статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, за відсутності доказів участі позивача у бойових діях, суперечить як принципу верховенства права, так і принципу соціальної справедливості.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони в повній мірі спростовують висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим наявні відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства у справах ветеранів України задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук