Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №420/19590/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19590/25

Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. Дата і місце ухвалення: 07.07.2026 р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачеві суми грошового забезпечення за травень 2025 року у день звільнення;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України йому повинен бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2025 року по 15.06.2025 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 01.06.2025 року по 15.06.2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, за період з 01.06.2025 року по 15.06.2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

У задоволені іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ІНФОРМАЦІЯ_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 07.07.2026 р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не встановив вини ІНФОРМАЦІЯ_5 у несвоєчасному проведенні розрахунку. Суд фактично презюмував вину відповідача лише з тієї обставини, що виплата була здійснена після звільнення. Такий підхід суперечить загальним принципам адміністративного судочинства, відповідно до яких кожна обставина, покладена в основу судового рішення, повинна бути встановлена належними та допустимими доказами. Фактично суд підмінив дослідження обставин припущенням про існування вини відповідача.

Отже, апелянт вважає, що висновок суду про протиправність бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_5 не підтверджується доказами, дослідженими під час розгляду справи. Суд першої інстанції, покладаючи обов`язок щодо виплати середнього грошового забезпечення саме на ІНФОРМАЦІЯ_4 , обмежився лише посиланням на те, що останній перебував на фінансовому забезпеченні військової частини та є розпорядником бюджетних коштів. Однак, такий висновок не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи.

Військова частина НОМЕР_1 надала відзив на апеляційну скаргу в якому також просить скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що позивач подав 20 позовів до військової частини НОМЕР_1 та до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Серед них 9 позовів про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. В інших позовах позивач оспорює додаткові виплати. Вказане свідчить, що позивач зловживає процесуальними правами та подає завідомо безпідставні позови. Відповідач вважає необхідним дочекатись розгляду всіх позовів пов`язаних з його грошовим забезпеченням, визначитись з розміром всіх невиплачених при звільнені сум, порахувати відсоток задоволених позовних вимог по відношенню до незадоволених, і лише тоді ставити питання про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності задоволених вимог.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарг відмовити. Позивач зазначає, що приписи Положення №1153 дозволяють дійти висновку про те, що відповідачу до 15 грудня 2024 року було достеменно відомо про звільнення позивача у відставку 01 червня 2025 року у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі. Внаслідок неналежного виконання вимог Правил №280, Інструкції №170 та приписів Положення про спільне фінансове господарство ІНФОРМАЦІЯ_1 і військової частини НОМЕР_1 , затвердженого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.10.2023 року №438, відповідачем було невчасно виплачено позивачеві грошове забезпечення, а саме, із затримкою з 01 червня 2025 року по 15 червня 2025 року.

Крім того, позивач зазначив, що до відповідача доведено наказ Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (по особовому складу) від 20 травня 2025 року №386 про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у відставку за підпунктом «а» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (досягнення граничного віку перебування на військовій службі).

Таким чином, на переконання позивача, вина і відповідальність за невчасну виплату ОСОБА_1 суми грошового забезпечення покладається саме на відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім іншого, ОСОБА_1 подав відповідь на відзив Військової частини НОМЕР_1 , де зазначив, що право працівника (військовослужбовця) на стягнення сум грошового забезпечення (його складових) з роботодавця (військової частини) може бути реалізоване за наявності отримання достовірних відомостей протягом встановленого процесуального строку. В свою чергу зі змісту матеріалів даної справи чітко видно, що предметом спору є матеріально-правова вимога позивача стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, а не стягнення грошового забезпечення (його складових). Таким чином, відповідач – військова частина НОМЕР_1 заявляючи про необхідність визначитися зі стягнення всіх сум, або переплутав зміст спірних правовідносин у даній справі або ж вдався до свідомої маніпуляції, тобто зловживання правом.

В свою чергу Військова частина НОМЕР_1 надала заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримує свої позицію про відмову в задоволенні позову.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 , яка перебувала на фінансовому забезпечені ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01.06.2025 року позивача наказом від 01.06.2025 року №160 Військової частини НОМЕР_1 звільнено з військової служби.

15.06.2025 року із позивачем проведено розрахунок у сумі 28813,04 грн.

Позивач зазначає що дії відповідача відносно несвоєчасного розрахунку є протиправними та відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, тому для захисту порушеного права звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та зазначив, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність щодо нездійснення повного розрахунку при звільнені зі служби та стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за 15 днів. Однак, обов`язок виконання рішення в цій частині позовних вимог слід покласти на ІНФОРМАЦІЯ_8 оскільки саме останній допустило затримку виплати сум у період з 01.06.2025 року по 15.06.2025 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 , яка перебувала на фінансовому забезпечені ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01.06.2025 року позивача наказом від 01.06.2025 року №160 Військової частини НОМЕР_1 звільнено з військової служби. 15.06.2025 року із позивачем проведено розрахунок у сумі 28813,04 грн.

Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Враховуючи, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка зарахована на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_5 , всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_8 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції фактично презюмував вину відповідача лише з тієї обставини, що виплата була здійснена після звільнення та не встановив наявність вини, що суперечить загальним принципам адміністративного судочинства, відповідно до яких кожна обставина, покладена в основу судового рішення, повинна бути встановлена належними та допустимими доказами, слід зазначити наступне.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153.

Для проведення звільнення військовослужбовців з військової служби у кожній військовій частині щорічно до 15 грудня року, що передує року звільнення військовослужбовців з військової служби, складається План звільнення військовослужбовців (додаток 21 ).

До Планів звільнення військовослужбовців включаються: військовослужбовці, які досягають граничного віку перебування на військової служби та виявили бажання звільнитися; військовослужбовці щодо залишення яких на військовій службі понад граничний вік позитивного рішення не прийнято.

Посадова особа, у підпорядкуванні якої є військовослужбовці, які виявили бажання звільнитись чи підлягають звільненню з військової служби, не пізніше ніж за чотири місяці до досягнення ними граничного віку перебування на військовій службі чи закінчення строку Контракту про проходження військової служби, зобов`язана здійснити заходи щодо: розрахунку вислуги років військової служби військовослужбовців; обстеження військово-лікарською комісією військовослужбовців.

Посадові особи відповідно до наданих їм прав зобов`язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі або які не виявили бажання укладати новий контракт.

Документи на звільнення військовослужбовців, які досягають граничного віку перебування на військовій службі або в яких закінчується строк Контракту про проходження військової служби, направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення, не пізніше ніж за два місяці до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку Контракту про проходження військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до військової частини за місцем проходження військової служби у строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад, а також розрахунок військовослужбовців.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення їх з військової служби.

Таким чином колегія суддів вважає, що наведені приписи Положення №1153 дозволяють дійти висновку про те, що відповідачу до 15 грудня 2024 року було достеменно відомо про звільнення позивача у відставку 01 червня 2025 року у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі.

Також слід звернути увагу на Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (надалі – Правила №280).

Відповідно до п.1.1 Правил №280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі – військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 4.3. Правил №280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюється за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Матеріалами справи встановлено, що військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів і перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Положення про спільне фінансове господарство ІНФОРМАЦІЯ_5 і військової частини НОМЕР_1 , затвердженого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.10.2023 року №438.

Згідно п.1.2 Положення начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 є керівником ІНФОРМАЦІЯ_5 , який включений до мережі розпорядників коштів другого рівня і є розпорядником коштів третього рівня.

Відповідно до п.1.3, 1.4 Положення військова частина НОМЕР_1 не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зарахована на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_5 згідно рішення від 13 березня 2022 року №116/14/1/47 фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Розпорядник коштів третього рівня реалізує свої функції через відділ фінансового забезпечення сектору соціальних виплат ІНФОРМАЦІЯ_5 (п.1.5. Положення).

Для належного здійснення заходів фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_1 , яка зарахована на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_5 , особовий склад фінансово-економічного органу військової частини НОМЕР_1 виконує завдання згідно з розподілом повноважень та визначених функціональних обов`язків (посадових інструкцій) спільно із Бухгалтерською службою (п.1.13. Положення).

Для здійснення належних заходів фінансового забезпечення, ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової, бюджетної та оперативної звітності, виконання функцій та завдань, зумовлених специфікою діяльності ІНФОРМАЦІЯ_5 та військової частини НОМЕР_1 , до складу Бухгалтерської служби входить особовий склад фінансового органу військової частини НОМЕР_1 (п.1.15. Положення).

Таким чином, відповідач, здійснюючи функції забезпечувального органу військової частини НОМЕР_1 , мав можливість з 15 грудня 2024 року по 01 червня 2025 року завчасно подати зявку до вищого забезпечувального органу - Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_9 з метою замовлення коштів для виплати позивачеві грошового забезпечення в день звільнення з військової служби, а саме 01 червня 2025 року.

Крім того, оскільки особовий склад фінансового органу військової частини НОМЕР_1 входить до ІНФОРМАЦІЯ_10 , безпосередня відповідальність за належне функціонування цієї бухгалтерської служби покладена на ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Відповідно до п.3.4. Положення Головний бухгалтер: своєчасну виплату грошового забезпечення та заробітної плати.

Проте, внаслідок неналежного виконання вимог Правил №280, Інструкції №170 та приписів Положення про спільне фінансове господарство ІНФОРМАЦІЯ_1 і військової частини НОМЕР_1 , затвердженого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.10.2023 року №438, відповідачем було невчасно виплачено позивачеві грошове забезпечення, саме, із затримкою з 01 червня 2025 року по 15 червня 2025 року.

Крім того, до відповідача доведено наказ Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (по особовому складу) від 20 травня 2025 року №386 про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у відставку за підпунктом «а» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (досягнення граничного віку перебування на військовій службі).

Таким чином, вина і відповідальність за невчасну виплату ОСОБА_1 суми грошового забезпечення покладається саме на відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 .

При цьому, слід звернути увагу, що апелянт в апеляційній скарзі окрім не погодження з позицією суду першої інстанції жодним чином не доводить відсутність вини в його діях та наводить жодних обставин, які заважали здійснити розрахунок з позивачем в день виключення із списків особового складу.

Також слід зазначити, що наявність інших справ у судах жодним чином не спростовує порушення з боку відповідачів строків проведення розрахунку з позивачем при звільненні та не звільняє їх від обов`язку нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, судом першої інстанції також правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції у відповідній частині не спростовують, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук