Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №420/22612/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22612/26

Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Дата і місце ухвалення: 31.07.2026р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_1 до комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

23 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , яке ухвалено протоколом №30 від 27.05.2026р. та доведено до відома позивача повідомленням №1277/1106 від 04.06.2026р.;

- зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі заяви від 22.05.2026р. надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

29 липня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинювати будь-які дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації, в особливий, до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.

Вимоги поданої заяви позивач обґрунтовував тим, що у нього наявні законні підстави для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей. В лютому 2026 року ОСОБА_1 було надано відстрочку на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак в червні 2026 року спірним рішенням йому відмовлено в наданні відстрочки з посиланням на те, що з усіх наданих свідоцтвах про народження дитини тільки в одному ОСОБА_1 зазначений як батько дитини. Позивач стверджував, у зв`язку з прийняттям ІНФОРМАЦІЯ_2 незаконного рішення про відмову у наданні відстрочки наразі існує реальний ризик примусової його мобілізації на військову службу. Діючим законодавством не передбачено норму, на підставі якої процедура призову на військову службу під час мобілізації може бути зупинена (або припинена) в разі судового оскарження відмови ТЦК в наданні відстрочки. А відтак, єдиним способом забезпечення ефективного відновлення його прав у спірних правовідносинах є встановлення у судовому порядку заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинювати будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий, до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 31.07.2026р. та задовольнити подану ним заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову судом першої інстанції не враховано, що очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи є самостійною підставою забезпечення позову у відповідності до пункту 2 частини другої статті 150 КАС України. Судом залишено поза увагою, що один і той самий суб`єкт владних повноважень, за однакових фактичних обставин та на підставі тих самих документів, ухвалив два взаємовиключні рішення: про надання в лютому 2026 року ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та про відмову в травні 2026 року у наданні відстрочки.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що у разі протиправного призову ОСОБА_1 на військову службу шляхом протиправної та силової мобілізації (шляхом примусового призову), він набуте правового статусу військовослужбовця, внаслідок чого відстрочка з будь-яких питань стане для нього неможливою до визнання протиправними та скасування рішень суб`єктів владних повноважень – наказу начальника ТЦК про призов та наказу командира військової частини про зарахування особи до списків особового складу військової частини. У разі призову позивача під час розгляду справи він буде направлений до військової частини та не зможе виконувати повноцінно функції батька, що негативно вплине на права та інтереси трьох неповнолітніх дітей, які проживають разом із ОСОБА_1 в одній сім`ї та перебувають на його утриманні. Такий підхід суду суперечить буквальному змісту статті 150 КАС України та фактично звужує передбачені законом гарантії судового захисту.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частинами 1, 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції зазначив, що ним не встановлено будь-яких об`єктивних даних, з яких можливо зробити висновок, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. За висновками суду, у разі забезпечення даного позову у спосіб, про який просить ОСОБА_1 , судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному процесі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленого протоколом №30 від 27.05.2026р., щодо відмови в наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Дії або рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову та мобілізації позивача останнім не оскаржуються, тому визначений позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо призову його на військову службу виходить за межі предмету спору.

Аналіз положень статті 151 КАС України дає підстави для висновку, що заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмету позову.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що забезпечення позову не може спрямовуватись на блокування передбаченої законом діяльності суб`єкта владних повноважень у воєнний час, якщо така діяльність не є предметом оскарження.

Більше того, колегія суддів враховує, що позивачем не надано жодних підтверджуючих документів, що свідчать про вжиття ІНФОРМАЦІЯ_5 дій щодо призову ОСОБА_1 на військову службу.

Зокрема, позивачем не надано доказів, що відповідачами вчиняються активні мобілізаційні заходи по відношенню до ОСОБА_1 , які полягають у врученні йому повістки, направленні на проходження військово-лікарської комісії, відправки до військової частини тощо та що існує реальна загроза вжиття заходів, спрямованих на призов заявника на військову службу під час мобілізації.

В даному випадку доводи позивача ґрунтуються на припущеннях стосовно його ймовірної мобілізації на військову службу, а тому не свідчать про існування дійсної і реальної загрози невиконання рішення суду чи суттєвої перешкоди у такому виконанні.

Сама ж лише незгода позивача із рішенням відповідача про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу та звернення до суду з позовом щодо її оскарження, не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Колегія суддів враховує, що з матеріалів адміністративної справи не встановлено очевидних ознак протиправності спірного рішення відповідача.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023р. у справі №640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено існування обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов`язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин, в той час як в цій справі наразі відсутні жодні докази на підтвердження настання обставин, про які вказував позивач. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність відповідних правовідносин.

А відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову та відмовив в її задоволенні.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду першої інстанції від 31.07.2026р. колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук