Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №420/17770/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/17770/26

Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. Дата і місце ухвалення: 17.07.2026р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

11 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді по суті рапорту ОСОБА_1 від 22 жовтня 2025 року про звільнення з військової служби та у неприйнятті рішення у строк і порядку, встановлені законодавством;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2026р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме: надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з наданням відповідних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2026р. позовну заяву повернуто позивачу без розгляду на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України.

Роз`яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду в порядку, передбаченому законом.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 17.07.2026р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення з даним позовом до суду судом першої інстанції не враховано триваючий характер порушення, допущеного військовою частиною НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 22 жовтня 2025 року про звільнення з військової служби та неприйняття рішення у строк і порядку, встановлені чинним законодавством. Тобто, предметом позову є не оскарження одноразового рішення, прийнятого відповідачем у певну дату, та не оскарження завершеної дії. До того ж, судом залишено поза увагою, що позивач є діючим військовослужбовцем, перебуває у відносинах військової підлеглості, зобов`язаний виконувати накази командування, дотримуватися встановленого режиму служби, розпорядку дня та обмежень щодо місця перебування і можливості вибуття з місця служби. Внаслідок цього ОСОБА_1 не міг вільно розпоряджатися своїм часом у тому самому обсязі, що й цивільна особа, та мав об`єктивно обмежені можливості для оперативної організації судового захисту.

Також, апелянт посилається на те, що судом не надано правової оцінки тим обставинам, що підставою подання рапорту була необхідність догляду за матір`ю, яка має II групу інвалідності та відповідно до медичного висновку потребує постійного стороннього догляду. У вільний від несення військової служби час позивач був змушений надавати матері необхідну допомогу та поєднувати виконання службових обов`язків із сімейним обов`язком щодо забезпечення її повсякденних потреб. Позивач також звертав увагу суду на те, що він не залишався пасивним, а через представника послідовно направляв адвокатські запити та скарги, обґрунтовано очікуючи вирішення питання командуванням або вищими органами військового управління.

Посилається апелянт і на те, що закінчення встановленого Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 6 серпня 2024 року №531, чотирнадцяти денного строку розгляду паперового рапорту визначає момент, із якого невиконання відповідачем покладеного обов`язку набуло ознак протиправної бездіяльності. Водночас, закінчення зазначеного строку не припинило самого обов`язку відповідача розглянути рапорт та прийняти рішення. Після спливу строку рапорт не втратив юридичного значення, не був повернутий позивачу, не був залишений без розгляду на підставі певного оформленого рішення і не був вирішений по суті. Він продовжував перебувати у розпорядженні відповідача, який надалі утримувався від виконання покладеного на нього обов`язку. Суд першої інстанції фактично ототожнив момент виникнення бездіяльності з моментом її припинення.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.2 ст.312 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

22 жовтня 2025 року позивач подав по команді рапорт про звільнення його з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю II групи безстроково.

З метою отримання інформації про стан розгляду рапорту представником позивача 09.02.2026р. було направлено адвокатський запит за вих. №92/26, а 25.03.2026р. — повторний адвокатський запит за вих. №2-253/26, щодо повідомлення про результати розгляду рапорту, надання копії наказу про звільнення, а в разі неприйняття рішення — зазначення причини не розгляду або відмови із посиланням на відповідні норми законодавства.

15.04.2026р. представник позивача подав скарги до Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України на бездіяльність військової частини НОМЕР_1 .

11.06.2026р. ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду щодо оскарження бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду його рапорту від 22.10.2025р. та прийняття за наслідками такого розгляду рішення.

Повертаючи ухвалою від 17.07.2026р. позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, встановлений ч.5 ст.122 КАС України. Суд зазначив, що позивач повинен був звернутися до суду з цим позовом у місячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто ще у листопаді 2025 року. Сама по собі обставина проходження позивачем військової служби не свідчить про пропуск строку звернення до суду внаслідок виникнення обставини непереборної сили. Позивач почав вживати заходи для з`ясування результатів розгляду його рапорту від 22 жовтня 2025 року лише з лютого 2026 року. При цьому, будь-яких обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду з даним адміністративним позовом, у т.ч. протягом розумного строку, позовна заява не містить.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої про пропуск позивачем строку звернення до суду та відсутність поважних причин для його поновлення колегія суддів виходить з наступного.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В свою чергу, за визначенням, наведеним у п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади АРК, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, враховуючи, що даний спір стосується проходження ОСОБА_1 публічної служби та звільнення з публічної служби, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк звернення з даним позовом до суду регулюється ч.5 ст.122 КАС України та становить один місяць, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення з публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді по суті його рапорту від 22 жовтня 2025 року про звільнення з військової служби та у неприйнятті рішення за результатами такого розгляду.

Частиною 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Звернення з рапортом – це офіційне звернення військовослужбовця до командування з викладом питання службового чи особистого характеру та висловленням прохання або пропозиції.

Рапорт - це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Положеннями Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024р. №531, передбачено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Відповідно до п.9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Таким чином, військова частина на підставі вказаної норми Порядку мала розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.10.2025р. у строк не більше 14 днів із дня подання відповідного рапорту, тобто не пізніше 05.11.2025р.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень — це пасивна поведінка органу влади або посадової особи, що полягає у невиконанні дій, які вони зобов`язані були вчинити на підставі закону.

Відсутність станом на 06.11.2025р. рішення, прийнятого за наслідками розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, свідчить про допущення бездіяльності, про яку відомо ОСОБА_1 , та саме з вказаної дати розпочинає відлік місячного строку звернення до суду з позовом щодо оскарження протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України.

З даним позовом ОСОБА_1 звернувся в червні 2026 року, тобто зі значним пропуском строку звернення, передбаченого процесуальним законом.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

З аналізу положень статей 123, 171 КАС України слідує, що питання дотримання позивачем строку звернення із позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження, а його пропуск є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких його пропущено, не відповідають критеріям поважності.

Як слідує зі змісту ст.123 КАС України подання до суду позовної заяви з пропуском строку звернення до суду не є безумовною підставою для застосування наслідків такого пропуску у вигляді повернення такої позовної заяви або залишення її без розгляду. Відповідний строк може бути поновлений ухвалою суду за наявності поважних, документально підтверджених причин його пропуску. При цьому, обов`язок доведення існування таких причин покладено на позивача, тобто особу, яка звертається на суду.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.11.2024р. у справі №120/359/24, проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби. Під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду (обмеження доступу до правової допомоги); військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори (виконання обов`язків служби); участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду (фактор часу); враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку (повага до особливого статусу військовослужбовців); проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку (обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя).

Таким чином, саме по собі введення воєнного стану в Україні та перебування особи на військовій службі не можуть слугувати безумовними підставами поновлення строку звернення до суду за відсутності доказів, що такі обставини об`єктивно перешкоджали цьому у конкретному випадку.

Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій позивачем не надано належних доказів того, що перебування його на військовій службі унеможливило дотримання ним строку звернення до суду, а також, що у вільний від несення військової служби час він був змушений надавати матері необхідну допомогу та поєднувати виконання службових обов`язків із сімейним обов`язком щодо забезпечення її повсякденних потреб, на що посилався ОСОБА_1 в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Апелянт стверджує, що бездіяльність відповідача щодо розгляду його рапорту від 22.10.2025р. є триваючою та закінчення строку розгляду рапорту, передбаченого Порядком №531, не припинило самого обов`язку відповідача розглянути рапорт та прийняти рішення.

Колегія суддів не приймає до уваги такі посилання апелянта, оскільки у такому випадку оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень не повинно обмежуватися строком звернення до суду, в той час як законодавець у статті 122 КАС України такий строк визначив.

За наведених обставин, доводи, якими апелянт у даній справі обґрунтовує свої вимоги, колегія суддів розцінює як намагання ОСОБА_1 штучно продовжити встановлений процесуальним законом строк звернення з позовом до суду.

Позивач не повідомив і не підтвердив доказами існування обставин (пов`язаних із введенням воєнного стану, або не пов`язаних), які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та були пов`язаними з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду.

Верховний Суд у постанові від 28.04.2021р. у справі №П/320/591/20 зазначив про те, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання верховенства права, а точніше, одного з його елементів - правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 р., п. 33).

На підставі викладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позов подано з пропуском строку звернення до суду, підстави для його поновлення відсутні, а тому позовна заява підлягає поверненню ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук