Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №520/4184/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. Справа № 520/4184/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, по справі № 520/4184/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях , Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі по тексту відповідач-1), відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі по тексту відповідач-2), в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №129646 від 31 грудня 2024 року, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №129646 від 31 грудня 2024 року, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Стягнуто з відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Відповідач-1, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, на неповне з`ясування обставин справи, на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідач-1 зазначив, що в ходi проведеної перевiрки транспортного засобу MAN TGX 18.480, державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ, державний номер НОМЕР_2 , пiд керуванням водiя ОСОБА_2 , який обладнано цифровим тахографом, було встановлено, що транспортний засіб на праві приватної власностi належить ОСОБА_3 , проте використовується позивачем у своїй господарськiй дiяльностi, даний факт було встановлено на пiдставi наданої водiєм товарно-транспортної накладної № 372 вiд 19.11.2024 року де у гpaфi зазначено . У водiя ОСОБА_2 на момент проведення перевiрки було встановлено вiдсутнiсть роздрукiвки даних роботи водiя за перiод з 10:37 28.09.2024 року до 17:13 18.11.2024 року або бланку підтвердження діяльності водiя, що свідчить про порушення позивачем ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому оскаржувана постанова є правомірною.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.11.2024 року інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області в рамках проведення заходів державного контролю з додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт на автомобільній дорозі М-06, 756 км+800м, проведено рейдову перевірку транспортного засобу MAN TGX 18.480, державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ, державний номер НОМЕР_2 .

За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, у якому зафіксовано, що у водія ОСОБА_1 відсутня роздруківка даних роботи водія за період з 10:37 28.09.2024 до 17:13 18.11.2024 або бланк підтвердження діяльності водія.

На підставі вказаного акту перевірки Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову №129646 від 31 грудня 2024 року, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 гривень за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому застосування до нього штрафу на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 цього Закону, як до суб`єкта господарювання, є протиправним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Предметом оскарження у справі є постанова відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №129646 від 31 грудня 2024 року, якою за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" до ОСОБА_1 на підставі абз. 3 ч. 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт"застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд апеляційної інстанції перевіривши оскаржуване рішення на відповідність критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, приходить до висновку, що таке рішення прийнято незаконно, виходячи з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частинами сімнадцятої - двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі;використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку;супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю;використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі;у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства;здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Відповідно до частини 21 статті 6 Закону № 2344-III порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі - Порядок № 1567), який визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Згідно з частинами першою - другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При цьому, колегія суддів зазначає, що перелік документів, визначених ст. 48 Закону № 2344-III не є вичерпним.

Згідно з пунктом 1.3 Розділу І Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженогонаказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року №340, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 14 вересня 2010 року за №811/18106 (далі Положення №340) вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Пунктом 6.1 Розділу VI Положення №340 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

За приписами пункту 6.4 Розділу VI Положення №340 графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника.

У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).

Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.

Порядок використання тахографів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція).

Згідно з п.3.3 Інструкції, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення внутрішніх перевезень.

В силу п. 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Приписами пункту 25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

В силу частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

При цьому, передбачена Законом № 2344-ІІІ відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу застосовується саме до автомобільних перевізників.

З матеріалів справи слідує, що 21.11.2024 року інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області в рамках проведення заходів державного контролю з додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт на автомобільній дорозі М-06, 756 км+800м, проведено рейдову перевірку транспортного засобу MAN TGX 18.480, державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ, державний номер НОМЕР_2 під керуванням позивача.

За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 21.11.2024 року № АР 072965, у якому зафіксовано, що у водія ОСОБА_1 відсутня роздруківка інформації про режим роботи водія за період з 10:37 28.09.2024 до 17:13 18.11.2024, а також відсутній бланк підтвердження діяльності водія за вказаний період, що є порушенням статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" .

На підставі вказаного акту перевірки Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову №129646 від 31 грудня 2024 року, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 гривень за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Колегія суддів зазначає, що, у рамках цієї справи, спірні правовідносини обмежені питанням правильності визначення саме позивача автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладення на нього адміністративно-господарських санкцій.

Так, абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N 2344-III, визначено, що суб`єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Своєю чергою згідно з вказаною нормою права водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка, а послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

При цьому, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.

Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку № 363 від 14 жовтня1997 року, визначено:

перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;

товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач визначив ОСОБА_1 як автомобільного перевізника з товарно-транспортної накладної № 372 вiд 19.11.2024 року, де у гpaфi зазначено .

Так, згідно ТТН № 372 вiд 19.11.2024 року замовником-вантажоодержувачем є ТОВ «Сонячний Сад», вантажовідправником вказано ТОВ «Сучасна Енергія», автомобільним перевізником-водієм вказано ОСОБА_1 , товар перевозився транспортним засобом MAN TGX 18.480, державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ, державний номер НОМЕР_2 .

Згідно з інформації наявній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 12.07.2005 року ОСОБА_1 вів підприємницьку діяльність за видом 60.24 ДIЯЛЬНIСТЬ АВТОМОБIЛЬНОГО ВАНТАЖНОГО ТРАНСПОРТУ (основна), проте 30.07.2014 року припинив діяльність як фізична особа-підприємець.

Транспортний засіб MAN TGX 18.480, державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ, державний номер НОМЕР_2 згідно свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів належать ОСОБА_3 , який згідно даних, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 "ЗАМОВНИК" і фізичною особою ОСОБА_1 "ВИКОНАВЕЦЬ" було укладено договір №11 від 19.11.2024 року, згідно з п. 1.2 якого ВИКОНАВЕЦЬ зобов`язується протягом дії цього договору виконувати роботу водія на транспортному засобі ЗАМОВНИКА з перевезення вантажів по території України.

Згідно відомостей про нарахування заробітної плати за 2024 рік ОСОБА_3 проводилося нарахування заробітної плати ОСОБА_1 .

Згідно листа ФОП ОСОБА_3 №01 від 19.02.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , з 19 листопада 2024 року працював як водій на підставі цивільно-правового договору №11 від 19.11.2024 року. 19 листопада 2024 року ОСОБА_1 виїхав у рейс як водій на транспортному засобі MAN TGX 18.480, державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ, державний номер НОМЕР_2 , виконуючи рейс з перевезення вантажу на підставі ТТН №372 від 19.11.2024 року за маршрутом м. Дніпро – м. Ужгород. Замовлення було прийняте ФОП ОСОБА_3 , як перевізником, у телефонному режимі 18.11.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний Сад» (ЄДРПОУ 42270964, 20901, Черкаська обл., Чигиринський р-н, м. Чигирин, вул. Миру, буд. 4В, кв. 25). Щодо зазначення у Товарно-транспортній накладній №372 від 19.11.2024 року ОСОБА_1 у якості перевізника, ФОП ОСОБА_3 повідомив, що таке зазначення є помилковим, помилка була допущена вантажовідправником при оформленні ТТН.

Згідно копії витягу з журналу замовлень ФОП ОСОБА_3 за 2024 рік, водієм по замовленню Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний Сад», отриманого 18.11.2024 року, за маршрутом м.Дніпро-м.Ужгород, є ОСОБА_1 .

Отже, з наведеного слідує, що позивач, щодо якого була оформлена товарно-транспортна накладна №372 від 19.11.2024 року, у спірних правовідносинах виконував функції водія, а не перевізника у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Достеменних та беззаперечних доказів в спростування наведених вище обставин відповідачем не надано.

Доводи відповідача-1, наведені в апеляційній скарзі, про те, що Верховний Суд у постановi від 12.02.2023 року по справi №120/554/23 наголосив, що пояснения позивача з пiдтверджуючими доказами, що вiн у спiрних вiдносинах не був автомобільним перевiзником, повинні були бути повідомлені відповідачу до винесення спірної постанови, а оскільки позивач на розгляд справи не прибув та таких відомостей не надав, то він вважається таким, що не скористався своїм правом на спростування відомостей щодо перевізника колегія суддів до уваги не бере та зазначає, що наведена постанова Верховного Суду таких висновків не містить.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах відповідач-1 є суб`єктом владних повноважень й суд в рамках розгляду справи в порядку адміністративного судочинства оцінює правомірність його рішень/дій через призму критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Перевезення вантажу є договірними відносинами, які можуть оформлятися не тільки товарно-транспортною накладною, а посилання відповідача-1 на товарно-транспортну накладну №372 від 19.11.2024 року (як одну із форм договору перевезення вантажу) треба інтерпретувати у вимірі фактичних обставин і оцінювати цей доказ у сукупності з іншими доказами, які є у справі.

Згідно доказів, наявних у матеріалах справи, позивач у спірних правовідносинах має статус водія, а не автомобільного перевізника.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 28.12.2023 у справі №300/4673/22 обов`язок із встановлення дійсного автомобільного перевізника має Укртрансбезпека, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов`язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була в момент перевезення автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку несе компетентний контролюючий орган - Укртрансбезпека.

Враховуючи, що спірну постанову відповідач виніс щодо особи, яка не є автомобільним перевізником вантажу, то відповідно позивач не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Зважаючи на викладене, застосування до позивача штрафу на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 цього Закону, як до суб`єкта господарювання, є протиправним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову.

Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак, відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 по справі № 520/4184/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій