Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №520/2813/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 01 вересня 2026 р.

Справа: №520/2813/25

Суддя: Макаренко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. Справа № 520/2813/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, по справі № 520/2813/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 треті особи ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-2), треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 , в особі уповноважених осіб, щодо ненадання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за результатом розгляду його заяви від 05.12.2024;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особі уповноважених осіб, прийняти рішення, яким надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за результатом розгляду його заяви від 05.12.2024;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо мобілізації 25.12.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , в особі уповноважених осіб, щодо зарахування 26.12.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до списсків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , в особі уповноважених осіб, щодо не здійснення звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з військової служби особового складу Збройних сил України Військової частини НОМЕР_1 за результатом розгляду рапорту від 17.01.2025;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , в особі уповноважених осіб, негайно звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з військової служби особового складу Збройних сил України Військової частини НОМЕР_1 ;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення Харківського окружного адміністративного суду ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особі уповноважених осіб, зобов?язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення Харківського окружного адміністративного суду Військовою частиною НОМЕР_1 , в особі уповноважених осіб, зобов?язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- вирішити питання про стягнення на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , понесених ним судових витрат.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 у справі № 520/2813/25 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, окреслено недоліки, які слід усунуто та надано строк на їх усунення на протязі п?яти днів з моменту отримання ухвали суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі № 520/2813/25 відкрито провадження та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

18 лютого 2025 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в задоволенні якої ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 у справі № 520/2813/25 було відмовлено.

10 березня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява про уточнення та збільшення позовних вимог (а.с.225-242 том 1), зокрема, ОСОБА_1 доповнив учасників справи співвідповідачем - Військовою частиною НОМЕР_2 (далі – відповідач-3) і остаточно виклав позовні вимоги наступним чином:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 оформлене протоколом комісії від 17 грудня №56 в частині, що стосується відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,, прийняте за результатом розгляду його заяви від 05.12.2024;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.12.2024 №718 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині, що стосується виключення 26.12.2024 з військового обліку, призиву та направленню для проходження військової служби під час мобілізації до лав Збройних сил України військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.12.2024 №384 в частині, що стосується зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 до списків особового складу НОМЕР_1 та приступлення до виконання обов`язків;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , в особі уповноважених осіб, щодо не здійснення звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з військової служби особового складу Збройних сил України Військової частини НОМЕР_1 за результатом розгляду рапорту від 17.01.2025;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.02.2025 № 51 в частині, що стосується зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до списків особового складу НОМЕР_2 та приступлення до виконання обов`язків;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 , в особі уповноважених осіб, негайно звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з військової служби особового складу Збройних сил України військової частини НОМЕР_2 ;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення Харківського окружного адміністративного суду Військовою частиною НОМЕР_2 , в особі уповноважених осіб, зобов?язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- вирішити питання про стягнення на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , понесених ним судових витрат.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 520/2813/25 залучено Військову частину НОМЕР_2 в якості співвідповідача та прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі № 520/2813/25 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_3 , Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі № 520/2813/25 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити вимоги позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на те, що суд першої інстанції належним чином підтвердив наявність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у зв`язку з доглядом за непрацездатним батьком, який має інвалідність), тоді як попри встановлене право на відстрочку, ТЦК протиправно відмовив у її наданні, що призвело до незаконного видання наказів про призов та направлення його до військової частини.

Також заявник апеляційної скарги наголошує на ігноруванні відповідачами ухвал суду та зловживанні процесуальними правами. Зокрема, відповідачі не надали суду першої інстанції у встановлений строк відзиви на уточнену позовну заяву разом із доказами, які б підтверджували правомірність їхніх дій, чим порушили вимоги ч. 4 ст. 159 та ч. 2 ст. 77 КАС України щодо обов`язку доказування суб`єктом владних повноважень. Суд першої інстанції, за твердженням скаржника, не вжив передбачених законом заходів для витребування цих доказів за власною ініціативою та не дав належної оцінки аргументам позивача, ухваливши рішення на основі «особистої думки судді».

Окрім того, заявник апеляційної скарги заперечує проти висновків суду першої інстанції про те, що оскаржувані накази про мобілізацію та зарахування до списків особового складу є актами одноразового застосування, які вже вичерпали свою дію фактом їх виконання. Так, позивач стверджує, що відповідачі помилково та однобічно трактують постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23. Він наголошує, що визнання процедури призову протиправною має тягнути за собою скасування наказів, оскільки вони є похідними від незаконних дій ТЦК і продовжують створювати для нього правові наслідки (перебування на військовій службі). Водночас позивач в апеляційній скарзі посилається на публічні коментарі судді-спікера КАС ОСОБА_2 , згідно з якими рішення у подібних справах не є «вироком» для тих, хто був мобілізований з порушенням процедури, а суди мають оцінювати кожен конкретний випадок індивідуально.

Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі вказує на бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 , яка проігнорувала та не розглянула по суті його рапорт від 17.01.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами (потреба в постійному догляді за батьком з інвалідністю І Б групи). Військова частина також проігнорувала адвокатські запити та не надала жодних відповідей чи копій документів щодо реєстрації та розгляду цього рапорту, що заявник апеляційної скарги вважає грубим порушенням закону.

На думку позивача, рішення суду першої інстанції порушує принципи верховенства права, законності, правової визначеності та «належного урядування». Позивач наголошує, що процедура надання відстрочки та призову має бути чіткою і передбачуваною, а державні органи не повинні виправдовувати свої помилки чи свавільні дії введенням воєнного стану. з посиланням на приведене вище, позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 та повністю задовольнити позовні вимоги - визнати протиправними й скасувати рішення про відмову у відстрочці, накази про мобілізацію та зарахування до особового складу, а також визнати протиправною бездіяльність щодо розгляду рапорту про звільнення.

Відповідачі своїм правом на подання письмового відзиву не скористались.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 грудня 2024 року ОСОБА_1 позивачем направлено по пошті заяву до відповідача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзц.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви додано: копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного; копія паспорту ОСОБА_1 ; копію РНОКПП ОСОБА_1 ; акт встановлення факту здійснення догляду; копія довідки МСЕК та індивідуальна програми реабілітації; копія паспорту ОСОБА_3 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію паспорту ОСОБА_4 ; копія свідоцтва ОСОБА_5 ; копія довідки про взяття на облік ВПО; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_4 ; копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомленням 17.12.2024 №5075 повідомив позивача, що протоколом від 17.12.2024 №56 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Також зазначено причину відмови: відсутні документи, що підтверджують непрацездатність дружини особи з інвалідністю.

25 грудня 2024 року позивач визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК від 25.11.2024 №421.

26 грудня 2024 року позивача виключено з військового обліку та направлено для проходження військової служби під час мобілізації до лав Збройних Сил України до Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом із наказу від 26.12.2024 №718.

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.12.2024 №384 з 26.12.2024 позивача зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення, курсантом навчального взводу навчальної роти НОМЕР_3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки та встановлено оклад за посадою.

Згідно з довідкою від 27.02.2025 №1470 позивач проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_2 , зарахований до списків особового складу наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.02.2025 №51.

Вважаючи, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність щодо незаконної мобілізації та інших подальших дій, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наступного:

- щодо права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації суд першої інстанції констатував, що хоча позивач на момент мобілізації мав право на її отримання (через непрацездатність матері та догляд за батьком з інвалідністю), зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку вже не може поновити порушене право, оскільки ОСОБА_1 вже був фактично призваний до лав Збройних Сил України

- щодо вимог про скасування наказів про призов та зарахування до списків особового складу суд першої інстанції зазначив, що ці накази є актами індивідуальної дії, які вичерпали свою силу фактом їх виконання. Скасування вже реалізованих наказів порушило б принцип правової визначеності, а чинне законодавство не передбачає звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов;

- щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини через не звільнення зі служби, суд першої інстанції вказав на відсутність доказів фактичного подання позивачем рапорту про звільнення командуванню. Оскільки факт звернення з рапортом не доведено, у суду були відсутні підстави для висновку про наявність протиправної бездіяльності з боку військової частини.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції констатував, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, що стало підставою для повної відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу вимог статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент перегляду цієї адміністративної справи судом апеляційної інстанції, строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII:

- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина друга статті 4 Закону № 3543-XII).

Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 3543-XII встановлено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. (частини першої статті 22 Закону № 3543-XII).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Військовозобов`язані та резервісти, які перебувають на зборах, у разі оголошення мобілізації продовжують перебувати на зборах. За необхідності зазначені особи призиваються на військову службу командирами відповідних військових частин за розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України. Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (частина п`ята статті 22 Закону № 3543-XII).

Відповідно до абзацу тринадцятого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Тобто на підставі абзацу тринадцятого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII (у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які, зокрема, мають одного із своїх батьків з інвалідністю I групи за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Отже, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному недостатньо наявність батька з інвалідністю І групи, але також необхідно довести, що відсутності інші особи, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Як встановлено судом першої інстанції, 05 грудня 2024 року позивачем направлено по пошті заяву до відповідача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзц.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі- заява про надання відстрочки).

ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомлення 17.12.2024 №5075 повідомив позивача, що протоколом від 17.12.2024 №56 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Також зазначено причину відмови: відсутні документи, що підтверджують непрацездатність дружини особи з інвалідністю.

Натомість, як вбачається із матеріалів справи, що поданої позивачем 05.12.2024 заяви про надання відстрочки було долучено акт встановлення факту здійснення догляду від 17 січня 2024 року, в якому було зазначено про те, що ОСОБА_6 , яка є дружиною ОСОБА_3 , в силу приписів статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має статус непрацездатної особи.

Дана обставина також підтверджується поданою до суду копією пенсійного посвідчення ОСОБА_7 № НОМЕР_4 від 16.12.2011.

Поряд з цим, згідно з нормами частини 1-3 статті 75 Сімейного кодексу України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що мати позивача є непрацездатною особою, адже досягнув пенсійного віку, а тому не може здійснювати догляд за чоловіком.

Відповідно статті 201 Сімейного кодексу України визначено імперативний обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

В контексті наведеного, зважаючи на норми згаданих вище нормативно-правових актів, обов`язок утримання особи з інвалідністю І чи ІІ групи (батька чи матері) в силу Закону покладений виключно на працездатних дітей такої особи.

Враховуючи, що пенсійне посвідчення матері підтверджує її непрацездатність, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач на момент мобілізації мав право на отримання відстрочки від призову на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у заяві позивача датованій 05.12.2024, відсутнє посилання на долучення пенсійного посвідчення ОСОБА_7 № НОМЕР_4 від 16.12.2011, тобто при поданні заяви про надання відстрочки від призову таке посвідчення не було подано.

Наведене також вказує на те, що при ухваленні 17.12.2024 відмови у наданні позивачу відстрочки від призову у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_4 не було документів, які б вказували на те, що дружина особи з інвалідністю є особою пенсійного віку, у зв`язку з чим не може реалізувати свій обов?язок у догляді за власним чоловіком.

В той же час, 25 грудня 2024 року позивач визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК від 25.11.2024 №421, а 26 грудня 2024 року позивача виключено з військового обліку та направлено для проходження військової служби під час мобілізації до лав Збройних Сил України до Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом із наказу від 26.12.2024 №718.

З матеріалами справи вбачається, що на момент вирішення справи судом апеляційної інстанції позивач є військовослужбовцем.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (частина дев`ята статті 1 Закону № 2232-XII).

Згідно із частиною другою статті 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону № 2232-XII).

Частиною першою статті 4 Закону № 2232-XII передбачено, що збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII передбачено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно з частиною одинадцятою статті 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Абзац 2 частини першої статті 39 Закону № 2232-XII передбачає, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

З наведеного вбачається, що правове регулювання військового обов`язку здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII, а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається статтею 23 Закону № 3543-XIII.

Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять:

військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти);

військову службу за контрактом осіб рядового складу;

військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять:

строкову військову службу;

військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;

військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підпунктом 1 пункту 252 Положення № 1153/2008 визначено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду, зокрема, проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”;

здійснюють ознайомлення громадян України з їх правами та обов`язками під час взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу та проходження зборів, а Центральне управління та регіональні органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів України - під час призову на військову службу та проходження зборів.

Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом; беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Таким чином, право на відстрочку від призову під час мобілізації та право на звільнення з військової служби є різними за своїм змістом, підставами виникнення та правовими наслідками правовими категоріями.

Право на відстрочку виникає до моменту набуття особою статусу військовослужбовця та стосується стадії призову на військову службу під час мобілізації. Таке право врегульоване статтею 23 Закону № 3543-XII та полягає у звільненні окремих категорій осіб від призову під час мобілізації за наявності визначених законом умов.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій (у чіткій відповідності до приписів чинного законодавства) та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 280/6033/22 та від 14 травня 2026 року у справі № 620/183/23.

Так, пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

При цьому відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку призовників, військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов`язком військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про зміну їх сімейного стану.

При цьому, колегія суддів зауважує, що правовий статус особи, яка реалізувала право на відстрочку у визначеному законом порядку, та особи, яка такого права не реалізувала, не є тотожним.

Особа, яка до моменту призову звернулась із заявою та документами, що підтверджують наявність підстав для відстрочки, набуває правового становища особи, щодо якої територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний перевірити наявність відповідних підстав та прийняти рішення з урахуванням установлених законом гарантій звільнення від призову під час мобілізації.

Натомість у випадку, коли особа, маючи передбачене законом право на відстрочку, не реалізувала його у визначений спосіб до моменту призову, а після призову була зарахована до списків особового складу військової частини, спірні правовідносини переходять у сферу проходження військової служби та регулюються спеціальним законодавством про військову службу.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 14 травня 2026 року у справі № 620/183/23.

При цьому, право на звільнення з військової служби виникає після набуття особою статусу військовослужбовця та регулюється статтею 26 Закону № 2232-XII. Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 вказаного Закону.

Отже, наявність у особи права на відстрочку від призову не є тотожною наявності права на звільнення з військової служби після фактичного призову та зарахування до списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, на момент призову позивач мав право на отримання відстрочки від призову на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В той же час, наявність права позивача на отримання відстрочки від призову відповідно до статті 23 Закону № 3543-XII, сама по собі наявність у особи такого права не звільняє її автоматично від обов`язку проходження військової служби, а передбачає можливість реалізації права на відстрочку у визначеному законом порядку, із поданням вичерпного переліку документів при реалізації такого права.

При цьому наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.

Зазначені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 липня 2023 року у справі № 380/7792/22, від 19 вересня 2023 року у справі № 160/14641/22, від 16 листопада 2023 року у справі № 160/15200/22.

Відтак, оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак дії ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлені судом під час розгляду даної справи, щодо його призову на військову службу, не є підставою для звільнення з військової служби останнього, відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII.

Таким чином, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення вимог апеляційної скарги в частині задоволення вимог позовної заяви ОСОБА_1 щодо:

- визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 оформлене протоколом комісії від 17 грудня №56 в частині, що стосується відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 прийняте за результатом розгляду його заяви від 05.12.2024;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 , в особі уповноважених осіб, прийняти рішення, яким надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 за результатом розгляду його заяви від 05.12.2024;

- визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо мобілізації 25.12.2024 ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ;

- визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.12.2024 №718 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині, що стосується виключення 26.12.2024 з військового обліку, призиву та направленню для проходження військової служби під час мобілізації до лав Збройних сил України військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

Щодо іншої частини вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби, передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Окрім того, згідно з пунктом 260 Розділу ІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008), під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Нормами підпункту 2 пункту 225 Розділу ІІ Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Системний аналіз приведених норм свідчить про те, що військовослужбовці Збройних Сил України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, через сімейні обставини або з визначених цим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 07 травня 2025 року у справі № 420/30227/24.

В той же час, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення (п.233 Положення № 1153/2008).

Тобто задля реалізації права бути звільненим з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних, військовослужбовці, як визначено підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, мають висловити своє бажання, яке оформлюється у вигляді рапорту, до якого додаються всі наявні документи, які підтверджують підстави звільнення.

Натомість, як встановлено колегією суддів із матеріалів справи, що 25 грудня 2024 року позивач визнаний придатним до військової служби, а 26 грудня 2024 року позивача виключено з військового обліку та направлено для проходження військової служби під час мобілізації до лав Збройних Сил України до Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.12.2024 №384 з 26.12.2024 позивача зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення, курсантом навчального взводу навчальної роти НОМЕР_3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки та встановлено оклад за посадою.

Тобто, як на день звернення із позовом до адміністративного суду, так і на день розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач є військовослужбовцем, а відтак порядок звільнення з військової служби позивача регулюється статтею 26 Закону № 2232-XII та Положенням № 1153/2008.

Колегія суддів досліджуючи питання наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, з огляду на існування для цього обґрунтованих підстав, передбачених пунктом 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX, на підстави ухвали суду апеляційної інстанції від 22 вересня 2025 року витребувала з Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, рапорт про звільнення позивача з військової служби та рішення Військової частини НОМЕР_1 прийняте за результатами розгляду відповідного рапорту, а також матеріали перевірки за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення позивача з військової служби.

Отримала у відповідь на відповідну ухвалу інформація, не змогла підтвердити факт звернення позивача із рапортом про його звільнення з військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . Так, згідно пояснень ВЧ НОМЕР_1 , наведених у відзиві на апеляційну скаргу від 23.10.2025 р., у військової частини відсутній наведений рапорт позивача.

Тобто, у суду відсутні підстави вважати, що позивач у належній формі (рапорт) висловив своє бажання Військовій частині НОМЕР_1 бути звільненим з військової служби з підстав, передбачених пунктом 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність у матеріалах справи належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про дотримання позивачем встановленого законом порядку реалізації свого права на звільнення з військової служби. Оскільки факт подання відповідного рапорту до командира Військової частини НОМЕР_1 не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду, у відповідача не виникло передбаченого законом обов`язку щодо розгляду такого звернення та прийняття за ним відповідного управлінського рішення. Відтак, за відсутності самого факту звернення із рапортом, не може йтися про протиправну бездіяльність військової частини, що унеможливлює задоволення позовних вимог у цій частині.

Окремо колегія суддів наголошує, що на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач згідно з довідкою від 27.02.2025 №1470 проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_2 , куди його було зараховано на підставі наказу командира від 20.02.2025 №51. Дана обставина додатково підтверджує, що оскарження дій чи бездіяльності командування попереднього місця служби (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо не звільнення позивача з військової служби без належно оформленого та поданого рапорту не може призвести до ефективного захисту або відновлення його порушених прав, оскільки наразі він перебуває в підпорядкуванні іншого розпорядчого органу.

У даному випадку в матеріалах справи відсутні жодні докази того, що рапорт про звільнення з військової служби позивачем подавався до Військової частини НОМЕР_1 та наведена військова частина ухилялась від його реєстрації та розгляду. Оскільки обов`язок доказування в адміністративному процесі покладається на сторону, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог, саме на позивача покладався обов`язок надати суду беззаперечні підтвердження реального вручення або направлення відповідного рапорту (наприклад, копію рапорту з відміткою про реєстрацію у службі діловодства, поштові квитанції з описом вкладення тощо). За відсутності таких відомостей, самі лише усні або письмові заяви позивача про умисне ухилення командування від виконання своїх обов`язків мають характер припущень і не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Більш того, ненадання таких доказів повністю нівелює можливість кваліфікувати дії чи бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 як протиправні. Суд наголошує, що адміністративна процедура розгляду питань про звільнення з військової служби є чітко регламентованою, а її початковим та обов`язковим етапом є належне фіксування волевиявлення військовослужбовця. Не встановивши факту офіційного надходження рапорту до розпорядчого органу, колегія суддів позбавлена правових підстав вважати, що відповідач допустив бездіяльність, оскільки неможливо порушити порядок розгляду документа, існування та отримання якого не підтверджено жодним належним і допустимим доказом у матеріалах справи

Таким чином, сукупність досліджених судом апеляційної інстанції доказів та фактичних обставин справи вказує на те, що позивачем не було дотримано чітко регламентованої процедури ініціювання процесу звільнення з військової служби за наявності для цього підстав, передбачених пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122-IX. За таких умов, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення за результатами апеляційного перегляду відсутні.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.02.2025 № 51 у частині, що стосується зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу та приступлення до виконання обов`язків, колегія суддів зазначає таке.

Спірний наказ № 51 було видано уповноваженою посадовою особою на підставі діючих та не скасованих розпорядчих документів про переведення (направлення) позивача для подальшого проходження служби. Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено порушень процедури прийому військовослужбовця до нової частини, а сам факт його прибуття та перебування у розпорядженні Військової частини НОМЕР_2 підтверджується матеріалами справи, командир діяв виключно в межах своїх дискреційних повноважень та відповідно до вимог Положення № 1153/2008.

Відтак, правові підстави для визнання вказаного наказу протиправним та його скасування відсутні.

Аналогічним чином підлягає відхиленню і похідна позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 негайно звільнити ОСОБА_1 з військової служби.

Як вже було встановлено, позивачем не було дотримано обов`язкового порядку врегулювання цього питання, а саме - не підтверджено факт звернення із належним чином оформленим рапортом про звільнення безпосередньо до командування Військової частини НОМЕР_2 .

Колегія суддів наголошує, що право на звільнення з військової служби за наявності передбачених законом підстав реалізується виключно шляхом подання рапорту по команді, який є імперативною передумовою для запуску відповідної адміністративної процедури.

Між тим, слід зауважити, що позивачем у позові стверджується лише про те, що ним подавався рапорт до Військової частини НОМЕР_1 . У справі також відсутні докази звернення ОСОБА_1 із іншим рапортом про звільнення з військової служби, який би було подано до Військової частини НОМЕР_2 .

Як було зазначено вище, звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється наказом по особовому складу, а виключення із списків особового складу військової частини - наказом по стройовій частині, який є похідним від наказу по особовому складу. Для підготовки та видання таких наказів установлена відповідна процедура та передбачені відповідні повноваження командирів. Рішення по суті рапорту (про задоволення рапорту чи відмову у його задоволенні) приймає посадова особа, визначена пунктом 225 Положення №1153/2008.

Тобто повноваження щодо звільнення військовослужбовців з військової служби належить до виключної компетенції посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.

Отже, згідно з положеннями Конституції України та КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд не втручається та не може втручатися в конституційні повноваження щодо видання командирами військових частин, підміняти їх і перебирати на себе повноваження, надані їх згідно з приписами нормативно-правих актів.

З огляду на викладене колегія суддів суду апеляційної інстанції висновує, що повноваження щодо видання наказів про звільнення військовослужбовців належить до виключної компетенції посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.

В той же час, за відсутності доказів подання такого рапорту до Військової частини НОМЕР_2 та, як наслідок, відсутності факту протиправної відмови чи бездіяльності з боку теперішнього командування позивача, передчасне зобов`язання військової частини в судовому порядку вчинити дії щодо звільнення особи є втручанням у дискреційні повноваження військового керівництва. З огляду на це, вимоги позивача про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 негайно звільнити його з військової служби є необґрунтованими та до задоволення не підлягають

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що визнання процедури призову протиправною має тягнути за собою скасування наказів, оскільки вони є похідними від незаконних дій ТЦК і продовжують створювати для нього правові наслідки (перебування на військовій службі), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовий статус особи, яка реалізувала право на відстрочку у визначеному законом порядку, та особи, яка такого права вчасно не реалізувала, не є тотожним. Більш того, оскільки на момент розгляду справи позивач перебуває у статусі військовослужбовця, а правові підстави для його звільнення в порядку статті 26 Закону № 2232-XII у встановленому порядку не реалізовані (що також підтверджується відсутністю належним чином поданого рапорту), визнання дій ТЦК та СП щодо процедури призову протиправними не може автоматично тягнути за собою скасування наказів про зарахування до списків особового складу військової частини. Зазначені накази були видані уповноваженим командуванням у межах їхньої дискреції, а тому порушення, допущені на етапі призову, за умови нереалізації особою свого права на відстрочку до моменту призову, не є самостійною підставою для припинення військовослужбовцем виконання військового обов`язку та скасування актів індивідуальної дії.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що слід звернути увагу на публічні коментарі судді-спікера КАС ОСОБА_2 , згідно з якими рішення у подібних справах не є «вироком» для тих, хто був мобілізований з порушенням процедури, а суди мають оцінювати кожен конкретний випадок індивідуально, колегія суддів вважає безпідставними, адже публічні виступи, інтерв`ю чи коментарі суддів (у тому числі суддів-спікерів) у засобах масової інформації або на інших публічних платформах не є джерелом права, не мають статусу офіційного тлумачення законодавства та не є судовими рішеннями, які містять обов`язкові для врахування правові висновки в розумінні частини п`ятої статті 242 КАС України. Зазначені висловлювання відображають виключно особисту науково-теоретичну або експертну позицію щодо загальних тенденцій правозастосування і не можуть слугувати правовою підставою для зміни чи скасування судового рішення у конкретній справі.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ненадання відповідачами відзиву на уточнену позовну заяву та доказів у встановлений строк свідчить про ігнорування ними ухвал суду, зловживання правами чи ухвалення рішення судом першої інстанції на основі «особистої думки судді», з огляду на таке.

Відповідно до положень КАС України, подання відзиву на позовну заяву є правом, а не обов`язком відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву та витребуваних судом доказів без поважних причин не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами та не позбавляє суд права вирішити спір на підставі тих доказів, що містяться у справі. Більш того, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції з метою всебічного дослідження обставин у відповідачів було витребувано необхідні матеріали.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції керувався виключно «особистою думкою», є суб`єктивною незгодою з судовим рішенням, яка спростовується матеріалами справи, а тому не може слугувати підставою для його скасування.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції доводів про незаконність дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо затримання позивача та утримання його в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем такі позовні вимоги заявлені не були.

Наведене вище, вказує на те, що у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, а надані до суду матеріали та доводи скаржника не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 по справі № 520/2813/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua