Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №520/15874/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. Справа № 520/15874/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/15874/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі – відповідач, ГУ НП в Харківській області), у якому просив суд:

- визнати протиправними дії ОСОБА_2 в листі ГУНП в Харківській області №237212-2026 від 15.05.2026 (1335013) щодо розгляду вимоги про відшкодування шкоди від "29" квітня 2026 р. у відповідності до п. 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом МЮУ, Генеральної прокуратури України, МФУ від 04.03.1996р. № 6/5/3/41;

- зобов`язати уповноважених осіб ГУНП в Харківській області розглянути вимогу про відшкодування шкоди від "29" квітня 2026 р. у відповідності до п. 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом МЮУ, Генеральної прокуратури України, МФУ від 04.03.1996р. № 6/5/3/41;

- стягнути з ГУНП в Харківській області моральну шкоду, що полягає у позбавленні права власності, права на розгляд вимоги та відриві від звичних занять, розмір якої буде визначений психологічною експертизою.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 по справі № 520/15874/26 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 .

Роз`яснено позивачу його право звернутися з даним позовом до суду загальної юрисдикції у порядку, визначеному ЦПК України.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/15874/26 від 29 червня 2026 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно допустив спір про підсудність, оскільки постановою Харківського апеляційного суду від 10.02.2026 у справі №953/968/25 аналогічний спір між тими самими сторонами вже віднесено до адміністративного судочинства, після чого зазначену справу передано до Харківського окружного адміністративного суду, який відкрив провадження та ухвалив рішення по суті спору. На думку апелянта, предметом даного позову є оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо розгляду вимоги про відшкодування шкоди відповідно до пункту 12 Положення №6/5/3/41 та зобов`язання відповідача розглянути таку вимогу, а не вирішення питання про відшкодування шкоди, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про розгляд спору в порядку цивільного судочинства є помилковим. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки всім поданим доказам і доводам, не врахував висновків, викладених у постанові Харківського апеляційного суду від 10.02.2026 у справі №953/968/25, а також у постановах Верховного Суду у справах №520/26563/25 та №520/25881/25, чим, на його думку, порушив вимоги статті 242 КАС України. Також зазначає, що оскаржувана ухвала порушує принципи правової визначеності та легітимних очікувань, оскільки попередні судові рішення сформували у нього очікування щодо розгляду аналогічних вимог саме в порядку адміністративного судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ НП в Харківській області просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін. Зазначає, що Положення №6/5/3/41, на яке посилається апелянт, прийняте за часів функціонування іншої системи правоохоронних органів та не приведене у відповідність до чинного законодавства, у зв`язку з чим не покладає на слідчі підрозділи Національної поліції України обов`язку приймати постанову, передбачену статтею 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Крім того, відповідач вважає, що правовідносини, пов`язані з неповерненням вилученого майна та відшкодуванням збитків у зв`язку з неповерненням речових доказів, не охоплюються сферою дії зазначеного Закону, а тому положення спеціального Закону та Положення №6/5/3/41 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Стверджує, що заявлені позивачем вимоги не є вимогами про відшкодування шкоди, а фактично зводяться до зобов`язання відповідача повторно розглянути його звернення, тоді як вимогу від 29.04.2026 вже було розглянуто, про що позивачу надано письмову відповідь листом від 15.05.2026 №237212-2026, у зв`язку з чим відповідна позовна вимога є безпредметною.

Крім цього, відповідач вказує на відсутність у позивача підстав для звільнення від сплати судового збору та зазначає про подання ним до адміністративного суду інших позовів з аналогічними вимогами, один із яких перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції, що, на його думку, також має враховуватися при вирішенні даного спору.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є вимоги позивача про відшкодування шкоди, яка полягає у невиконанні ухвали Ленінського районного суду міста Харкова від 09.07.2024 у справі №643/5565/24 щодо повернення майна, тимчасово вилученого під час проведення обшуку в межах кримінального провадження №42021222040000017, а тому позивач фактично звернувся з вимогою про винесення постанови про відшкодування шкоди у кримінальному провадженні. З огляду на це суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги за своїм змістом і метою є вимогами про стягнення шкоди, не пов`язані з вимогами вирішити публічно-правовий спір, а відтак їх розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів та має здійснюватися за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту частини першої статті 5 КАС України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовим спором є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення – публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратурою або судом, визначено статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Вказані положення кореспондуються із нормами, наведеними у частині першій статті 1 Закону №266/94-ВР.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України (в інших випадках заподіяння шкоди цими органами) діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України).

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Водночас цими нормами не заперечується обов`язковості наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи посадової особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади чи посадової особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і доведення наявності цих умов лежить на позивачеві, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Порядок застосування та реалізація вказаних вище норм Цивільного кодексу України у відносинах щодо відшкодування майнової шкоди, в тому числі завданої органом державної влади, зокрема, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду або органом державної влади при виконанні ними своїх повноважень наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 (справа №755/13879/16-ц), 20.09.2018 (справа № 686/23731/15-ц), 22.04.2019 (справа №236/893/17).

Аналізуючи наведені норми у взаємозв`язку з характером спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду заяви від 29.04.2026 та зобов`язання повторно розглянути її відповідно до пункту 12 Положення №6/5/3/41 спрямовані на реалізацію права позивача на відшкодування шкоди, завданої неповерненням майна, вилученого в межах кримінального провадження.

Адміністративні суди, можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Беручи до уваги, що вимоги позивача за своїм змістом і метою є вимогами про стягнення шкоди і непов`язані з вимогами вирішити публічно-правовий спір, їхній розгляд адміністративним судом неможливий.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах було викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.07.2018 у справі № 826/2004/18, від 05.12.2018 у справі № 803/980/17, у постановах від 12.05.2022 у справі №420/6424/18 та від 13.02.2020 у справі №500/2395/18.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що заявлені ним вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду заяви та зобов`язання повторно її розглянути становлять самостійний публічно-правовий спір. Такі вимоги безпосередньо пов`язані з наміром позивача отримати відшкодування шкоди, завданої неповерненням майна, вилученого в межах кримінального провадження, а тому мають похідний характер від приватноправових вимог про відшкодування шкоди.

Посилання апелянта на судові рішення у справах №953/968/25, №520/26563/25 та №520/25881/25 висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки належність спору до відповідної судової юрисдикції визначається з урахуванням предмета та підстав саме поданого позову, характеру спірних правовідносин і змісту права, за захистом якого звернулася особа. Розгляд інших справ за участю тих самих сторін не свідчить про тотожність спірних правовідносин та не має визначального значення для вирішення питання щодо юрисдикції цієї справи. З огляду на це доводи апелянта про порушення принципу правової визначеності також є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, оскільки заявлений позивачем спір за своїм змістом і характером правовідносин підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 по справі № 520/15874/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій