Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №953/12905/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. Справа № 953/12905/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суду м. Харкова від 15.06.2026 (суддя Демченко С.В., повний текст складено 15.06.26) по справі № 953/12905/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції в особі управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції , Департаменту патрульної поліції

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2025 року адвокат Крижанівський В.Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АМ № 1041344 від 03 січня 2023 року, засобами «Електронний суд» звернувся до Київського районного суду м. Харкова з адміністративною позовною заявою до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5766534 від 20 вересня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20 вересня 2025 року співробітники патрульної поліції склали постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5766534 за те, що позивач 20 вересня 2025 року о 16 годині 57 хвилин керував транспортним засобом у м. Харкові по вул. Академіка Павлова, 134/16, будучи позбавленим права керування транспортним засобом, чим порушив п. 2.1.а ПДР. На переконання сторони позивача, вказана постанова є необґрунтованою та підлягає скасуванню, оскільки працівники поліції не зупиняли позивача під час здійснення ним безпосереднього керування транспортним засобом. Окрім того, позивач не здійснював функції водія 20 вересня 2025 року. Посилався на те, що в оскаржуваній постанові не зазначені відомості про конкретну причину зупинення транспортного засобу, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», а також відсутні відомості про те коли, ким та за що був позбавлений позивач права керування транспортним засобами. Також вказав, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт роз`яснення працівниками поліції позивачу його прав, передбачених ст. 268 КУпАП. Враховуючи викладене, вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15.06.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції, Департамент патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5766534 від 20 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 гривень, провадження у справі - закрито.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Департаменту патрульної поліції, на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 484 гривні 48 копійок.

Відповідач, Департамент патрульної поліції, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, представник Департаменту патрульної поліції в апеляційній скарзі зазначає, що з відеозапису «Відео 1 (Xiaomi 70 mai)», з відеореєстратора, що встановлений в службовому автомобілі, вбачається, що о 14:20:33 по проїзній частині рухається транспортний засіб AUDI A4 сірого кольору. О 14:20:37 він різко зупиняється перед транспортним засобом, що стоїть попереду. При цьому о 14:20:49, коли транспортний засіб AUDI A4 продовжив рух, на проїзній частині залишається задній бампер цього транспортного засобу. Через це автомобіль, що стояв позаду, не може продовжувати рух.

На відеозаписі «Відео 2 (471080)» з портативного відеореєстратора поліцейського о 14:23:34 зафіксовано як чоловік в одязі кольору «хакі» зі сторони водійського сидіння підходить до задньої частини транспортний засобу AUDI A4, в цей момент жінка у футболці яскраво жовтого кольору стоїть позаду автомобіля з правої сторони, а потім іде та сідає на переднє пасажирське сидіння.

На переконання апелянта, саме позивач керував транспортним засобом AUDI A4, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.

Натомість 02.09.2026 представник позивача надав до суду апеляційної інстанції клопотання про перенесення судового засідання.

В обгрунтування зазначеного клопотання представник позивача зазначає, що не має змоги з`явитися у вказане судове засідання у справі 953/12905/25 призначене на 13:30, оскільки заплановане судове засідання у Макарівському районному суду Київської області по справі 370/435/26 призначене на 14:30, в якому бере участь особисто.

Отже, колегія суддів вважає, причини неявки представника позивача в судове засідання є необгрунтованими, оскільки призначення судового засідання в іншій справі на 14:30 не є об`єктивною перешкодою для участі представника у судовому засіданні у цій справі, призначеному на 13:30, у тому числі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Враховуючи, що відповідача було належним чином повідомлено про день, час та місце апеляційного розгляду справи, причини його неявки визнано необґрунтованими, при цьому явка відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини не перешкоджають розгляду справи за його відсутності.

З огляду на те, що підстави для задоволення заявленого клопотання відсутні, колегія суддів дійшла висновку, що у його задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 20 вересня 2025 року поліцейський 5 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області Кузьмінов В.А. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5766534, на підставі якої ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та на нього накладений штраф у розмірі 20 400 гривень.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 20 вересня 2025 року о 17 годині 02 хвилини керував автомобілем AUDI A4, реєстраційний номер НОМЕР_2 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом, чим порушив п. 2.1 а ПДР – керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

З долученої до матеріалів справи копії оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від отримання постанови, що підтверджується відомостями зазначеними у п. 9 вказаної постанови.

Відповідно до постанови Слобідського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Постанова Слобідського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року набрала законної сили 09 вересня 2025 року.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 визнав у судовому засіданні провину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення для притягнення останнього до адміністративної відповідальності з дотриманням визначеної законом процедури, відповідач не надав. Отже, у діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, що виключає можливість його притягнення до адміністративної відповідальності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 1.10. ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до п. 2.1. «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з ч. 4 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП вбачається, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підтвердження правомірності дій поліцейського та вчинення позивачем порушення ч. 4 ст. 126 КУпАП відповідачем надано два диски з відеозаписами з бодікамер поліцейських та з реєстратора встановленого в автомобілі поліцейських.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.

Колегія суддів, детально дослідивши всі долучені до матеріалів справи відеозаписи, встановила, що працівники патрульної поліції здійснювали оформлення дорожньо-транспортної пригоди в той час, як на протилежному боці дороги у автомобіля, що рухався по зустрічній смузі руху, відірвався задній бампер.

З наданих відеозаписів убачається, що автомобіль марки AUDI A4, сріблястого кольору, зупинився, після чого в поле зору нагрудної відеокамери працівника поліції потрапляє чоловік у форменому одязі, ймовірно військовослужбовець, який рухається у зворотному напрямку відносно напрямку руху автомобіля AUDI A4, очевидно, з метою забрати відірваний бампер.

У цей же час двоє працівників поліції переходять проїзну частину дороги, прямуючи до автомобіля AUDI A4, та зустрічають жінку, яка спочатку стоїть, а згодом прямує від водійської сторони вказаного автомобіля. Після цього до працівників поліції підходить ОСОБА_1 , тримаючи в руках відірваний бампер.

Переглянувши відеозаписи, зокрема їхні фрагменти, на які посилається представник апелянта в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що з їх змісту неможливо достовірно та однозначно встановити, хто саме перебував за кермом автомобіля AUDI A4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

При цьому жінка, яка перебувала разом із позивачем, неодноразово повідомляла працівникам поліції, що саме вона керувала зазначеним транспортним засобом, а не ОСОБА_1 . Вказані пояснення, не спростовані наданими відповідачем відеозаписами.

Крім того, колегія суддів наголошує, що долучені до постанови письмові пояснення свідка не можуть бути визнані належними та допустимими доказами у цій справі, оскільки представником відповідача не заявлялося клопотання про допит зазначеного свідка в судовому засіданні, сам свідок судом не допитувався, а наведені у його письмових поясненнях відомості не знайшли підтвердження іншими належними та допустимими доказами.

Отже, матеріалами справи не підтверджено належними та допустимими доказами факт керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом AUDI A4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , а відтак і факт вчинення ним адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.

Колегія суддів також звертає увагу, що сама по собі оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення не може бути належним і достатнім доказом вини особи, оскільки така постанова є процесуальним рішенням суб`єкта владних повноважень, а не самостійним доказом, який поза розумним сумнівом підтверджує обставини вчинення адміністративного правопорушення.

Таким чином, з наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення, які б підтверджували наявність у його діях складу адміністративного правопорушення та давали правові підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності з дотриманням визначеної законом процедури.

За таких обставин у діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, що виключає можливість його притягнення до адміністративної відповідальності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст. 126 КУпАП відповідачем не підтверджено наданими доказами, а отже постанова серії ЕНА № 5766534 від 20 вересня 2025 року прийнята відповідачем протиправно, отже підлягає скасуванню з закриттям провадження у адміністративній справі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 15.06.2026 по справі № 953/12905/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Департаменту патрульної поліції.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 15.06.2026 по справі № 953/12905/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва

Постанова складена в повному обсязі 02.09.26.