Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №520/3290/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Ніколаєва О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. Справа № 520/3290/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/3290/26

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) ззвернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) , в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом №113/в від 04 грудня 2025 року (пункт 1), в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька, ОСОБА_2 .

- зобов`язати Міністерство оборони України (в особі Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги) призначити та виплатити ОСОБА_1 частку одноразової грошової допомоги у розмірі 50% від загальної суми (7 500 000 гривень), передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, з урахуванням Закону №3515-IX та рівного розподілу між особами, які мають право на отримання допомоги.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька є незаконним та підлягає скасуванню.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом №113/в від 04 грудня 2025 року (пункт 1), в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька, ОСОБА_2 ;

Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю батька - військовослужбовця ОСОБА_2 в період дії воєнного стану, пов`язаною із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду, які викладені у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону. Оскільки законодавець удосконалив правове регулювання спірних правовідносин, розширивши перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, внесенням змін до статті 16-1 Закону №2011-XII, яким до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону віднесли також і повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця, тому застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 3, 17, 65 Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд дійшов висновку, що виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов`язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов`язку та належним способом захисту прав ОСОБА_1 є визнання протиправним та скасування рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом №113/в від 04 грудня 2025 року (пункт 1), в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька, ОСОБА_2 та зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю батька - військовослужбовця ОСОБА_2 в період дії воєнного стану, пов`язаною із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду, які викладені у цьому рішенні.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №520/3290/26 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1 - 1-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. До того ж, відповідно до пунктом 1.4 Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану (далі – Порядок №45): особи, які мають право на отримання ОГД, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», що вказана у свідоцтві про смерть. Тобто право осіб на отримання ОГД визначається станом на дату загибелі військовослужбовця.

Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 16.01.2024 року смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому при вирішенні питання щодо наявності права і підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги необхідно керуватися законодавством, що діяло станом на цю дату, а саме Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на 06 січня 2024 року.

Вважає, що в даному випадку коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , в період дії воєнного стану, визначається статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на дату його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у даному випадку мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються пенсію у разі втрати годувальника члени сім`ї, які мають право на відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця.

Однак позивач не відноситься до дітей загиблого, які не досягли повноліття (адже, ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Крім того, позивачем не надано жодного належного і допустимого документу на підтвердження того, що він станом на дату (06.01.2024) загибелі ОСОБА_2 був членом його сім`ї, який має право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, що надало б підстави встановити право позивача на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Вважає, що відсутні підстави вважати рішення Комісії Міноборони від 04 грудня 2025 року (Протокол засідання №113/в від 04.12.2025 року, пункт 1) протиправним та підстави для скасування цього рішення - відсутні.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що суд першої інстанції не зобов`язував Міністерство оборони України негайно здійснити виплату, не визначав остаточно суму виплати і не перебирав на себе повноваження Комісії Міністерства оборони України, а обраний судом спосіб захисту відповідає статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що саме Міністерство оборони України має довести правомірність рішення Комісії від 04.12.2025, оформленого протоколом №113/в Вказує, що правомірність рішення Комісії має оцінюватися за мотивами, викладеними у самому спірному рішенні та за матеріалами, які були покладені в його основу, а нові пояснення або ширше тлумачення позиції Міністерства оборони України в апеляційній скарзі не можуть замінити відсутню або неповну мотивацію протоколу №113/в від 04.12.2025.

Зазначає, що Комісія Міністерства оборони України не надала достатньої індивідуальної оцінки його ситуації, оскільки одноразова грошова допомога має соціально-компенсаційну природу як державна гарантія для сім`ї та членів сім`ї загиблого військовослужбовця; він є рідним сином загиблого, тобто не сторонньою особою, а членом сім`ї з найближчим родинним зв`язком; за наявними матеріалами справи у загиблого фактично залишилися тільки повнолітні діти, а інших отримувачів ОГД Комісія не встановила. Тому формальна відмова без оцінки цих обставин фактично залишає сім`ю загиблого без реальної адміністративної оцінки компенсаційної гарантії встановленої законом. Вважає, що такий підхід не узгоджується із соціальною метою Закону №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України №168 та Закону №3515-IX у контексті належного, повного і мотивованого адміністративного розгляду. Саме тому рішення суду першої інстанції про скасування формальної відмови та повторний розгляд заяви є пропорційним і має бути залишене без змін.

Просить апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі №520/3290/26 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі №520/3290/26 залишити без змін .

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених вимог, апеляційним судом не надається оцінка рішенню суду в частині відмови.

Розгляд апеляційної скарги здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді Мінаєвої К.В. у період з 27.07.2026 по 21.08.2026 у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 №2.2-06/268.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Таранівською сільською радою Зміївського району від 10.03.1993.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 20.12.2013 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано 21.02.2003.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 29.04.2013, підтверджується, що ОСОБА_4 (батько ОСОБА_2 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 19.04.2022, ОСОБА_5 (мати ОСОБА_2 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Під час виконання службових обов`язків із забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, 06 січня 2024 року в районі населеного пункту Іванівна Куп`янського району Харківської області загинув солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується сповіщенням від 10.01.2024 № 14/3/103.

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 16.01.2024 Зміївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного регіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачу на момент загибелі його батька виповнилося 30 років.

У зв`язку з загибеллю батька ОСОБА_2 , позивач звернувся до Міністерства оборони України з заявою щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

За результатами розгляду заяви, рішенням Міністерства оборони України, оформленого Протоколом Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.12.2025 №113/в зазначено, що на розгляд комісії не надходили документи, які підтверджували б право ОСОБА_1 на призначення та отримання одноразово грошової допомоги як утриманця відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". У зв`язку з чим позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 .

Позивач, не погодившись з таким рішенням, звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до частин другої, третьої, п`ятої статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Закон № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – одноразова грошова допомога), – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону №2011-XII.

Так, пунктом 1 статті 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції чинній на момент смерті батька позивача) було визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Разом з тим, 29.03.2024 набрав чинності Закон №3515-ІХ, яким статтю 16-1 Закону №2011-XII викладено в такій редакції:

« 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-XII)».

Отже, починаючи з 29.03.2024 законодавець істотно розширив коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, віднісши до них, зокрема, усіх дітей загиблого (померлого) військовослужбовця незалежно від їх віку, факту перебування на утриманні чи наявності права на пенсію у разі втрати годувальника.

Пунктом 3 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 8, 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону № 2011-XII та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.06.2023 № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», враховуючи необхідність вирішення багатьох невідкладних питань, пов`язаних із запровадженням воєнного стану, виконанням завдань щодо подолання збройної агресії та захисту держави, мобілізаційних та низки інших процесів, Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168, положеннями якої врегулював деякі особливості окремих виплат (в тому числі одноразової грошової допомоги), зокрема для військовослужбовців як осіб, які безпосередньо залучені до виконання завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Пунктом 1-1 постанови №168 (тут і далі - в редакції, яка була чинною на момент смерті батька позивача) установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За змістом абзаців 1 та 2 пункту 2 постанови №168 сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-12 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Аналіз наведених вище положень Закону № 2011-ХІІ та постанови №168 свідчать про те, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною виплатою компенсаційного характеру, право на яку мають, зокрема, визначені в статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ члени сім`ї загиблого військового, які можуть реалізувати таке право протягом трьох років з дня його виникнення.

Судовим розглядом встановлено, що позивач як повнолітній син загиблого в період дії воєнного стану військовослужбовця звернувся із заявою про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги після отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 16.01.2024, відповідно до якого останній загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Водночас спірне в цій справі рішення відповідача оформлене протоколом про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги було прийнято 04.12.2025 тобто в період дії нової редакції статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, яка передбачає право на отримання одноразової грошової допомоги повнолітніми дітьми.

Позивач в якості підстав для обґрунтування своїх вимог посилається на нині чинну редакцію статті 16-1 Закону № 2011-XII, що зазнала змін внесених 29.03.2024 Законом №3515-ІХ.

Водночас відповідач, приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що для визначення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги слід керуватись редакцією статті статті 16-1 Закону № 2011-XII чинною на день загибелі військовослужбовця (06.01.2024).

Зважаючи на те, що законодавче регулювання правовідносин, пов`язаних з виплатою одноразової грошової допомоги, в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання такої допомоги, зазнало змін необхідно встановити у якій редакції має застосовуватися стаття 16-1 Закону № 2011-XII у спірних правовідносинах у цій справі, які пов`язані із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги повнолітньому сину військовослужбовця, який загинув до набрання чинності Законом № 3515-IX, яким внесено зміни до зазначеної норми в частині визначення кола осіб, що мають право на отримання такої допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, у зв`язку з чим колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо офіційного тлумачення наведеної вище норми Основного Закону.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 вказав на те, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права — закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Таким чином, виходячи з концепції безпосередньої (прямої) дії нормативно-правового акта в часі, новий нормативно-правовий акт поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, за винятком випадків, коли закон чи інший нормативно-правовий акт пом`якшує або скасовує відповідальність особи, а також коли в ньому прямо передбачено поширення його дії на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Як було зазначено вище абзацом 2 пункту 2 постанови №168 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата загибелі військовослужбовця, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. Аналогічні за змістом положення містяться також в пункті 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та пункті 1.4. розділу I наказу Міністерства оборони України № 45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» (в редакціях чинних на момент смерті батька позивача).

Враховуючи таке правове регулювання, колегія суддів зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події.

При цьому визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, які мають таке право. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №280/1098/25, від 02.06.2026 у справі №560/9476/25 колегія суддів дійшла висновку, що зміни до законодавства, які набрали чинності після настання події, з якою закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема щодо розширення кола осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до правовідносин, у межах яких право на таку допомогу виникло до набрання чинності відповідними змінами.

З огляду на викладене, враховуючи положення Конституції України, правові позиції Конституційного Суду України щодо дії нормативно-правових актів у часі, колегія суддів у контексті спірних правовідносин зазначила, що під час вирішення питання щодо наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент виникнення такого права, тобто на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з моменту загибелі (смерті) військовослужбовця, саме на цей момент визначається коло осіб, які мають право на її призначення та виплату. Отже, зміни, внесені Законом № 3515-IX до статті 16-1 Закону № 2011-XII, якими розширено коло осіб, що мають право на отримання такої допомоги, не підлягають застосуванню до правовідносин, у яких право на допомогу виникло до набрання чинності Законом № 3515-IX.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що відповідач законно та обґрунтовано відмовив позивачу, як повнолітньому сину загиблого військовослужбовця у призначенні одноразової грошової допомоги, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги відповідача приймаються колегією суддів в якості належних.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 по справі № 520/2390/26 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 по справі № 520/3290/26 скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерство оборони України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна