Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №522/24129/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/24129/25

Провадження № 2/522/1952/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гудзюк Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору співпраці, стягнення коштів та відшкодування за спричинену моральну шкоду,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору співпраці, стягнення коштів та відшкодування за спричинену моральну шкоду, по якому просить:

1. Розірвати договір співпраці від 12.09.2024 року, укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 122 278,00 грн (сто двадцять дві тисячі двісті сімдесят вісім гривень).

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКРР: НОМЕР_2 ) вартість послуг з доставки у розмірі 16 955 грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять гривень).

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 )

Мотивує вимоги тим, що 12 вересня 2024 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про співпрацю (далі-Договір), згідно з п. 1.1. якого ФОП ОСОБА_2 (Продавець) приймає на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, поставити та передати у власність ОСОБА_1 (Покупцю) обладнання, номенклатуру, кількість та технічні характеристики якого вказані в Додатку № 1 (далі Обладнання), а Покупець приймає на себе зобов`язання, в порядку, розмірі та на умовах, обумовлених в цьому Договорі, провести оплату.

Згідно зі специфікацією до складу обладнання входить Термінал платіжний «Одномоніторний», ціна одиниці: 61139,00 грн, кількість штук: 2, сума гривень: оплату. 122 278,00 грн. На виконання умов вказаного Договору Позивачем було сплачено 122 278,00 грн. (сто двадцять дві тисячі двісті сімдесят вісім гривень), а саме: 6114,00 грн., відповідно до п. 2.3. Договору; 116164,00 грн., відповідно до п. 2.4. Договору. Також позивачем було сплачено послуги з доставки, у розмірі 16 955 грн. Відповідачем по справі не було виконано взяті на себе зобов`язання. З огляду на наявні несправності Обладнання та інші виявлені порушення умов Договору, термінали платіжні «Одномоніторні» були повернуті Продавцю та отримані ним 04 квітня 2025 року. Відповідачем безпідставно не було повернуто отримані від Позивача кошти.

Стосовно суттєвих порушень умов договору з боку відповідача. З початку експлуатації терміналів Позивачем було виявлено порушення якості отриманого Обладнання, оскільки термінали не працювали, користуватися ними належним чином було неможливо.

Неодноразові звернення до представників відповідача не мали успіху, питання вирішено не було.

Згідно з п. 3.2. Договору у разі виявлення порушень якості (недоробки, дефекти Обладнання та/або робіт і т.д.) Сторони домовились, що Продавець зобов`язується протягом 3 (трьох) календарних днів, з моменту повідомлення Покупцем про виявлення недоробок, своїми силами та за власний рахунок поставити Покупцю якісне Обладнання та провести його переналаштування та/або усунути дефекти та/або пошкодження.

Відповідно до п. 4.1. Договору Продавець гарантує Покупцю працездатність Обладнання протягом всього терміну співпраці, по кожній позиції Обладнання. Однак, одразу після придбання терміналів було виявлено їх несправності, про які неодноразово було повідомлено відповідача по справі. Серед виявлених несправностей: порушення роботи картрідера, зіпсовані купюри та інші недоліки, що підтверджується роздруківкою повідомлень в месенджері Telegram.

За п. 4.2. Договору у разі виникнення несправності та/або дефектів в роботі встановленого Обладнання, Продавець гарантує Покупцю відновлення працездатності пошкодженої деталі та відправку Обладнання покупцю протягом 3 (трьох) робочих днів, 3 моменту надходження обладнання від Покупця до Продавця, якщо шляхом діагностування виявлено, що обладнання не працює через набуті пошкодження або неправильне використання обладнання покупцем, то виправлення несправностей є платним для покупки і не подовжує гарантію.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.11.2025 позов залишено без руху, а 19.11.2025 до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 20.11.2025 по справі відкрито провадження, встановлений загальний порядок розгляду справи.

Ухвалою від 28.01.2026 закрито підготовче судове засідання.

26.03.2026 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача, по яким просить відмовити у задоволені позову. Зазначає, що позовні вимоги грунтуються на твердженні позивача про те, що ФОП ОСОБА_2 поставила платіжні термінали, які нібито були несправними, не усунула їх недоліки, не виконала інших договірних зобов`язань, а після повернення обладнання не повернула отримані кошти. Разом із тим матеріали справи свідчать про інше. Основною тезою позивача є те, що обладнання було непридатним для використання. Однак така позиція не підтверджується належними та допустимими доказами. 3 аналізу переписки сторін убачається, що більшість звернень позивача стосувалися не виробничих дефектів обладнання, а питань його експлуатації, налаштування та роботи в конкретних умовах. Позивач звертався до відповідача, отримував консультації, технічну підтримку та дистанційне обслуговування обладнання, що повністю відповідає умовам укладеного між сторонами договору. Отже, позивач підміняє поняття «несправність обладнання» поняттям «експлуатаційні труднощі».

У своїх поясненнях позивач зазначає, що термінали не були активовані, виникали питання щодо роботи купюроприймача, а представники відповідача рекомендували певні дії. Проте наведені обставини жодним чином не свідчать про наявність виробничого дефекту обладнання. Навпаки, вони підтверджують, що відповідач належним чином здійснював гарантійний супровід та реагував на кожне звернення позивача.

Позивач як доказ несправності обладнання посилається переважно на листування сторін. Однак таке листування не містить жодного висновку спеціаліста чи експерта, не підтверджує наявності виробничого дефекту обладнання, не підтверджує неможливості його ремонту та саме по собі не є доказом несправності обладнання. Фактично із переписки вбачається лише комунікація сторін щодо технічної підтримки. Більше того, саме ця переписка підтверджує належне виконання відповідачем своїх договірних обов`язків, оскільки відповідач своєчасно реагував на звернення, надавав консультації та здійснював сервісний супровід обладнання.

Твердження позивача про несправність обладнання грунтуються виключно на його власних припущеннях. При цьому позивач не подав суду жодного висновку експерта, висновку спеціаліста, акта технічної діагностики чи іншого належного доказу, який би підтверджував існування істотних недоліків обладнання. Усі твердження позивача зводяться до висловів: «не працювало», «не приносило прибутку», «було несправне». Проте такі твердження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Доводи позивача щодо непередання бізнес-плану. По-перше, укладеним договором взагалі не визначено форму такого бізнес-плану, письмову чи усну, а також не встановлено вимог до його змісту. По-друге, навіть якщо припустити, що бізнес-план не був переданий у тому вигляді, як це бачить позивач, сама по собі ця обставина не може свідчити про істотне порушення договору. Позивач не пояснив, яким саме чином відсутність бізнес-плану зробила неможливим використання платіжних терміналів, як це вплинуло.

В судовому засіданні представник повивача підтримала позовні вимоги.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, для розірвання договору з підстав, передбачених частиною другою статті 651 ЦК України, необхідним є встановлення саме істотного порушення договору, а не будь-якого факту неналежного виконання чи виникнення між сторонами спору щодо його виконання.

Судом установлено, що між сторонами було укладено договір про співпрацю від 12 вересня 2024 року, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався поставити позивачу обладнання, визначене у специфікації до договору, а також забезпечувати його працездатність відповідно до передбачених договором гарантійних умов.

На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу 122 278,00 грн.

Позивач посилається на неналежну якість обладнання та його несправність як на підставу для розірвання договору і повернення сплачених коштів.

Разом із тим сам по собі факт звернення позивача до відповідача з приводу роботи обладнання не свідчить про наявність істотного порушення договору.

З наданої сторонами переписки вбачається, що відповідач реагував на звернення позивача, надавав консультації щодо експлуатації та налаштування обладнання, а також здійснював технічний супровід.

При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність саме виробничих дефектів обладнання, неможливість його використання за призначенням, неможливість усунення виявлених недоліків або невиконання відповідачем передбачених договором гарантійних зобов`язань.

Надані суду повідомлення в месенджері містять інформацію про звернення позивача щодо окремих проблем під час експлуатації обладнання, однак самі по собі не є належним підтвердженням технічної причини таких проблем, їх істотності та виникнення з причин, за які відповідає відповідач.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу для розірвання договору, у тому числі факт істотного порушення відповідачем умов договору.

Таких доказів позивачем суду не надано.

Сам факт повернення обладнання відповідачу 04 квітня 2025 року також не свідчить про наявність істотного порушення договору, оскільки повернення обладнання було здійснено позивачем, а матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідач відмовився від виконання передбачених договором гарантійних зобов`язань або не мав можливості усунути заявлені позивачем недоліки.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності передбаченої частиною другою статті 651 ЦК України підстави для розірвання договору.

Щодо вимоги про стягнення 122 278,00 грн

Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача 122 278,00 грн, суд враховує, що зазначені кошти були сплачені позивачем на виконання укладеного між сторонами договору як оплата за придбане обладнання.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Отже, необхідною умовою застосування положень статті 1212 ЦК України є відсутність або припинення правової підстави набуття майна.

У даному випадку позивачем не доведено безпідставності набуття відповідачем сплачених коштів. Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що кошти були перераховані на виконання умов укладеного сторонами договору.

За таких обставин вимога про стягнення 122 278,00 грн саме як безпідставно набутих коштів є необґрунтованою.

При цьому вимога про повернення коштів у зв`язку з розірванням договору має іншу правову природу та не може автоматично ототожнюватися з вимогою про повернення безпідставно набутого майна.

Оскільки судом не встановлено підстав для розірвання договору, відсутні й правові підстави для задоволення похідної вимоги про повернення сплаченої за договором вартості обладнання.

Щодо вимоги про стягнення 16 955,00 грн витрат на доставку

Позивач також просить стягнути з відповідача 16 955,00 грн вартості послуг з доставки.

Однак позивачем не доведено, що зазначені витрати є наслідком протиправного порушення відповідачем договірних зобов`язань, а також не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та понесеними витратами.

Сам факт понесення позивачем витрат на доставку не є достатньою правовою підставою для покладення відповідного обов`язку на відповідача.

За відсутності доведеного порушення відповідачем умов договору та причинного зв`язку між таким порушенням і понесеними витратами вимога про стягнення 16 955,00 грн також задоволенню не підлягає.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У судовій практиці (зокрема, позиція Верховного Суду у постановах від 23.10.2019 у справі № 522/19144/17, від 25.03.2021 у справі № 761/29825/18) визначено, що для задоволення вимог заст. 1212 ЦК України позивач повинен довести: факт набуття майна відповідачем; що майно отримано за рахунок позивача; що не існує правової підстави для такого набуття; що майно набуте помилково або за відсутності волі позивача.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Така правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 29.03.2022 у справі № 296/3518/19 (провадження № 61-20356св21).

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Тобто, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не доведено обставин, які відповідно до закону є підставою для розірвання договору та стягнення з відповідача заявлених грошових коштів.

У задоволені вимоги про відшкодування моральної шкоди також необхідно відмовити, оскільки судом відмовлено в задоволені основних позовних вимог, а позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди, ії розміру та причини – наслідкового зв`язку між діями відповідача і заявленою шкодою.

У зв`язку з цим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору співпраці, стягнення коштів та відшкодування за спричинену моральну шкоду відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.Д. Абухін

02.09.26