Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №522/8965/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8965/26-Е

Провадження № 2/522/8367/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

20 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря – Зелінська К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Позивач обґрунтовує позовну заяву тим, що 31.03.2025 року з вини відповідача ОСОБА_2 , який допустив проїзд перехрестя на заборонений сигнал світлофора, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль «ВАЗ 21074» під керуванням позивача ОСОБА_3 . Вина відповідача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, встановлена постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16.06.2025 у справі № 522/7614/25, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25.12.2025, що має преюдиційне значення відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України. Оскільки відповідач не мав чинного полісу ОСЦПВ, а МТСБУ рішенням від 13.05.2026 відмовило у виплаті відшкодування, майнова шкода у розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля (120 653,86 грн згідно зі звітом про оцінку № 135/04-25 від 10.04.2025) підлягає стягненню безпосередньо з заподіювача шкоди на користь позивача як законного користувача ТЗ (ст. 396 ЦК України). Крім того, протиправними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, що виразилася у душевних стражданнях, тривозі та вимушених змінах життєвого ритму, розмір якої оцінено у 15 000,00 грн. На підставі ст.ст. 22, 23, 1166, 1192 ЦК України позивач просить суду стягнути з відповідача 120 653,86 грн майнової шкоди, 15 000,00 грн моральної шкоди та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року провадження по справі відкрито та призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання призначене на 20.08.2026 року сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Таким чином суд вбачає достатньо підстав для ухвалення заочного рішення по справі.

Судом установлено, що 31 березня 2025 року в м. Одесі на перехресті вулиць Європейської та Ланжеронівської сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «КІА Optima» (д/н НОМЕР_1 ) під керуванням водія ОСОБА_2 , автомобіля «ВАЗ 21074» (д/н НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «Nissan Leaf» (д/н НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_4 . Пригодою спричинено механічні пошкодження вказаних транспортних засобів та завдано матеріальних збитків.

Факт учинення ДТП та вина відповідача ОСОБА_2 у порушенні правил дорожнього руху (проїзд перехрестя на заборонений сигнал світлофора), що спричинило пошкодження транспортних засобів, підтверджуються постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2025 року у справі № 522/7614/25, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 грудня 2025 року. Зазначеними судовими рішеннями ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України зазначені обставини щодо вчинення дій відповідачем є преюдиційними та додаткового доведенню не підлягають.

На підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди позивачем надано звіт про оцінку вартості матеріального збитку № 135/04-25 від 10 квітня 2025 року, складений оцінювачем ТОВ «Клевер Експерт» ОСОБА_5 , відповідно до висновків якого вартість матеріального збитку (ринкова вартість автомобіля до ДТП) становить 81 154,32 грн, а вартість відновлювального ремонту автомобіля «ВАЗ 21074» без урахування фізичного зносу вузлів і деталей складає 120 653,86 грн.

Згідно з наданими довідками щодо перевірки чинності полісів внутрішнього страхування на сайті МТСБУ, станом на дату ДТП (31.03.2025) відповідач ОСОБА_2 не мав чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо автомобіля «КІА Optima» (д/н НОМЕР_1 ).

За заявою представника позивача адвоката Дмітрієва Р.Б. від 27 березня 2026 року Моторне (транспортне) страхове бюро України рішенням від 13 травня 2026 року вих. № 3-016/8735 (справа МТСБУ № 136763) відмовило у здійсненні регламентної виплати на підставі підпункту 3 п. 2 ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або спорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб (частина 1 статті 1187 ЦК України).

Отже, за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо ж шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу) відповідальність за шкоду несе володілець джерела підвищеної небезпеки, тобто особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом.

Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування».

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

З метою забезпечення регулювання відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні ухвалено Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», далі Закон №1961-IV.

Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до пункту 22.1 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі її заподіяння шкоди транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність таку шкоду на умовах, визначених цим Законом, відшкодовує МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих (пункт 41.1. статті 41 Закону №1961- IV).

На момент дорожньо-транспортної пригоди відповідач не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик (або МТСБУ) та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Пунктами 33.1-33.4 статті 33 Закону №1961-IV визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Отже, Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права.

Страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування, а протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду - направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (пункти 34-1-34.1 статті 34 Закону №1961- IV).

Відповідно до абзацу 1 пункту 36.1. статті 36 Закону №1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), відповідно до пункту 37.1.4 статті 34 Закону №1961-IV є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, Закон №1961-IV встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

А тому, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).

Нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України).

Закон №1961-IV, ЦК України, інший нормативно-правовий акт не передбачає припинення права потерпілого на отримання відшкодування у разі неподання до МТСБУ заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, як, наприклад у разі пропуску позовної давності.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №147/66/17 від 14.12.2021 зазначено, що «Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності (п.135) … У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Водночас, враховуючи, закріплений у статті 1166 ЦК України, принцип повного відшкодування шкоди, положення ст.1194 ЦК України щодо відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди, в даному випадку наявні підстави для покладення відповідальності з відшкодування шкоди завданої ДТП на відповідача в повному обсязі.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то приписами ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відшкодування моральної шкоди не охоплюється договором страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, то ж, така вимога правильно заявлена позивачем до винуватиці у ДТП.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. (п.3 ч.2 ст.23 ЦК України)

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Оцінюючи матеріали справи та встановлені судом обставини суд приходить до висновку що заявлена сума моральної шкоди підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати позивача, суд виходить з положень 133, ЦПК України, згідно з якими судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,– задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) матеріальну шкоду у розмірі 120 653,86 грн. (сто двадцять тисяч шістсот п`ятдесят три гривні 86 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) моральну шкоду у розмірі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у розмірі 1085,23 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 25.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко