Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №465/5674/25 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/5674/25

Провадження 2-а/465/135/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02.09.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі головуючого судді Мартьянової С.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції, третя особа Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львова про визнання недійсною постанови про адміністративне стягнення та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції, третя особа Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львова про визнання недійсною постанови про адміністративне стягнення та стягнення моральної шкоди, та просив суд визнати недійсною постанову про адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №550465 від 08.02.2022, а також просив стягнути моральну шкоду у розмірі 40800,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 08.02.2022 стосовно позивача було складено постанову про адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №550465. У травні 2025 з позивача почали стягувати кошти по виконавчому провадженню ВП №68911360. Постанова серії БАБ №550465 від 08.02.2022 не відповідає закону, оскільки відомості які зазначені в даній постанові, а саме що він позбавлений права керування апеляційним судом м. Львова від 08.09.2021 не відповідають дійсності. Незаконні стягнення спричинили погіршення його здоров`я, має моральні страждання, які оцінені позивачем у розмірі 40800,00 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 02.01.2026 про повернення позовної заяви в адміністративній справі №465/5674/25 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17.04.2026 поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовом. Прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила суд відмовити у задоволенні позовну у зв`язку з його безпідставністю посилаючись на наступні обставини.

Так, з матеріалів справи про адміністративне правопорушення встановлено, що 08 лютого 2022 року в ході виконання службових обов`язків, інспектором поліції

Левицьким Т.М. був помічений транспортний засіб ВАЗ 21013 з номерним знаком

НОМЕР_1 , як пізніше стало відомо під керуванням позивача, що рухався о 12 год. 25 хв., у м. Львові по вул. Зелена, 81 та порушив п.9.2.«б» Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Вчинене позивачем порушення ПДР України стало підставою для зупинки транспортного засобу під його керуванням, що відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 35 3У

«Про Національну поліцію», а саме поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив ПДР України.

В ході спілкування та перевірки водія транспортного засобу по єдиній телекомунікаційній системі бази даних Національної поліції інспектором УПП у Львівській області ДПП встановлено, що позивач, відповідно до постанови Личаківського районного суду міста Львова від 09.06.2021 року, у справі №463/3716/21 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП з позбавленням права керування транспортними засобами на один (1) рік.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08.09.2021 у справі

№463/3716/21 постанову судді Личаківського районного суду м.Львова від 09 червня 2021 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУПАП залишено без змін.

В результаті, позивача визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 122 КУпАП та ч.4 ст. 126 КУпАП та на підставі ч.2 ст.36 КУПАП застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн. Відповідно до ч.2 ст.36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Відтак, до Позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн., оскільки санкція ч.4 ст.126 КУпАП передбачає більш сувору міру покарання ніж санкція ч.2 ст.122 КУпАП.

Дане стягнення відповідач вважає застосоване в чіткій відповідності букві закону та метою якого є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим Позивачем та і іншими особами. наведених обставин вбачається, що працівники поліції діяли в межах наданих їм законом повноважень, у спосіб та порядку, передбачених нормами КУПАП, Закону України «Про Національну поліцію», Правил дорожнього руху України та Інструкції МВС №1395. Отже, підстав для скасування постанови серії БАБ №550465 від 08.02.2022 не вбачається.

Так, стаття 307 КУпАП визначає: Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою ції статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.

Стаття 308 КУПАП визначає: У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за

вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Відтак, відділом адміністративної практики УПП у Львівській області ДПП, як структурним підрозділом поліції, працівники якого уповноважені здійснювати перевірку платежів по штрафах, через підсистему «Адмінпрактика-штрафи» Інформаційного порталу Національної поліції України встановлено, що штраф у розмірі 20 400 грн., згідно постанови серії БАБ №550465 у встановлений законом термін є неоплаченим.

Тому, у відповідності до вимог ст. 308 КУпАП, постанову серії БАБ №550465 від 08 лютого 2022 року скеровано для примусового виконання у Личаківський ВДВС у м. Львові ЗМУ МЮ.

Отже, дії працівників управління патрульної поліції у Львівській області ДПП щодо направлення постанови серії БАБ №550465 від 08.02.2022 до Личаківського ВДВС у місті Львові ЗМУ МЮ для примусового виконання є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам КУпАП та Інструкції №1395.

Також, в позовній заяві позивач повідомляє, що незаконні стягнення спричинили погіршення його здоров`я та спричинили моральні страждання, які він оцінює в 40800 грн.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)

шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності,

престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими люди, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується

заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставин справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед відповідач звертає увагу суду на те, що сам факт незгоди позивача із винесеною постановою про притягнення до адміністративної відповідальності не є безумовною і достатньою підставою для стягнення моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Крім того, дії працівників поліції при винесенні постанови та подальшому направленні її на примусове виконання здійснювалися в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а тому відсутні підстави вважати їх протиправними.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Однак, позивачем таких доказів не надано.

18.05.2026 на адресу суду від представника Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила суд відмовити у задоволенні позовну у зв`язку з його безпідставністю посилаючись на наступні обставини.

Так, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з її правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Інспектор поліції Левицький Т.М., маючи законні підстави вважати

Позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, здійснив розгляд справи, ознайомив позивача зі статтею 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП, повідомив позивачу його права та обов`язки, відповідно до вимог статей 287, 289, 307, 308 КУпАП, роз`яснив строки й порядок виконання постанови про накладення штрафу та оскарження постанови. По завершенню розгляду справи, керуючись вимогами ст.283 КУпАП, відповідно до 4.2 ст.36 КУпАП виніс оскаржувану постанову серії БАБ №550465 від 08.02.2022 відносно ОСОБА_2 , якою притягнув останнього до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 20 400 грн.

Зважаючи на те, що позивач вчинив два адміністративні правопорушення, а саме під час зміни напрямку руху не ввімкнув покажчик повороту відповідного напрямку, чим порушив вимоги п.9.2.«б» ПДР України, а також керував транспортним засобом, будучи позбавленим такого права, чим порушив п.2.1. «а» ПДР України, які одночасно розглядалися однією посадовою особою, до Позивача застосоване стягнення в межах санкції, встановленої за більше серозне правопорушення з числа вчинених.

Відтак, до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн., оскільки санкція ч.4 ст.126 КУпАП передбачає більш сувору міру покарання ніж санкція ч.2 ст.122 КУпАП.

Дане стягнення відповідач вважає застосоване в чіткій відповідності букві закону та метою якого є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим Позивачем та і іншими особами.

З наведених обставин вбачається, що працівники поліції діяли в межах наданих їм законом повноважень, у спосіб та порядку, передбачених нормами КУпАП, Закону України «Про Національну поліцію», Правил дорожнього руху України та Інструкції МВС №1395. Отже, підстав для скасування постанови серії БАБ №550465 від 08.02.2022 не вбачається.

В подальшому, у відповідності до вимог ст. 308 КУпАП, постанову серії БАБ №550465 від 08 лютого 2022 року скеровано для примусового виконання у Личаківський ВДВС у м. Львові ЗМУ МЮ.

Також відповідач зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Однак, позивачем таких доказів не надано.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому відповідності до ст. 229 ч.4 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1ст. 6 КАС України).

Адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами (ч. 1ст. 286 КАС України).

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року N 580-VIII.

За приписами статті 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Згідно ст. 222 КУАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення зокрема: порушення правил дорожнього руху, в тому числі відповідальність за які передбачені частиною перша, друга і четверта статті 126.

Відповідно до положень пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1395 від 07.11.2015 р. та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 р. за N 1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених зокрема частинами першою, другою, і четвертою статті 126 КУпАП.

Згідно з п. 2 розділу III Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 126 КУАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Закон України "Про дорожній рух" регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Частиною 4 ст. 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами , тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до загальних положень ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

У відповідності до п.1.3 ПДР України, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001 року, що кореспондується з п.1.9. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, за порушення яких вони несуть відповідальність згідно з законодавством.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Як вбачається з постанови у справі про адміністративне правопорушення від 08.02.2022, серії БАБ №550465, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21013 д.н.з НОМЕР_1 , рухаючись по вул.. Зелена, 81, водій не увімкнув покажник повороту відповідного напрямку та був позбавлений права керування апеляційним судом м. Львова від 08.09.2021, чим порушив п.9.2.«б» Правил дорожнього руху.

Позивачем отримано вищевказану постанову, про що свідчить його підпис, та в графі п.8 постанови «Права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за статтею 289 КУпАП роз`яснено», також стоїть підпис позивача.

В позові позивачем зазначено, що посилання в постанові про те, що його позбавлено права керування Львівським апеляційним судом від 08.09.2021 є нікчемним.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 09.06.2021 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 454 грн. судового збору у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався своїм правом на оскарження та останнім було подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного суду на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 09.06.2021.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08.09.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишено без задоволення, а постанову судді Личаківського районного суду м. Львова від 09 червня 2021 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. ст. 130 КУпАП – без змін.

Стаття 126 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Так ч.4 вказаної статті передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом.

Відповідно до ч.2 ст. 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.

Згідно ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Обов`язок доказування правомірності складання постанови про адміністративне правопорушення, наявності в діях особи складу правопорушення покладено законом на відповідача.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суд вважає доведеним факт керування позивачем транспортним засобом та факт відсутності у нього права керування на момент складання оскаржуваної постанови.

Посилання позивача на те, що інспектором не доведено не вмикання ним покажчика повороту, не спростовує наведених обставин та не свідчить про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП.

Питання щодо належного користування покажником повороту може мати значення для встановлення іншого адміністративного правопорушення, однак воно не є визначальним для кваліфікації за ч.4 ст. 126 КУпАП.

Доводи позивача фактично зводяться до оцінки обставин, яка не входить до складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, та не спростовують установленого факту керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обізнаність позивача щодо наявності постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення ним правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, якою його позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, оскільки саме позивачем було подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного суду про скасування постанови Личаківського районного суду м. Львова від 09.06.2021, а також як вбачається з постанови Львівського апеляційного суду від 08.09.2021 позивачем були надані пояснення на підтримку його апеляційної скарги, а отже останній був особисто присутній в судовому засіданні та надавав пояснення.

Таким чином, позивачем було порушено вимоги чинного законодавства, а саме ч.4 ст.126 КУпАП, а дії працівника поліції є законними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства, спрямовані на виконання своїх службових обов`язків, а тому постанова про притягнення ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП є законною, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Частинами першою та другою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, відповідно до частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 40800,00 грн. та не підтверджено її документально.

Отже, суд зазначає, що позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди останнім не доведена з передбачених статтями 23, 1166, 1167 ЦК України обставин і підстав, які зумовлюють наявність такої шкоди. Зокрема не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння моральної шкоди саме неправомірними діями відповідачів.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки позивач є особою з інвалідністю 2 групи (загальне захворювання) і за Законом звільнений від сплати судового збору, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72-79, 139, 241-246, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції, третя особа Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львова про визнання недійсною постанови про адміністративне стягнення та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Мартьянова С.М.