Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №462/4596/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4596/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої cудді Палюх Н.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України,

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася в суд з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на її користь інфляційні втрати у розмірі 42014,69 грн, 3% річних у розмірі 4183,59 грн та судовий збір.Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у справі №1316/4082/12 від 24.07.2014 з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача було стягнуто грошові кошти у розмірі 11 863 грн 36 коп. Рішення суду набрало законної сили 08.08.2014 та підлягало обов`язковому виконанню. На підставі зазначеного рішення судом був виданий виконавчий лист. Боржник ОСОБА_2 протягом тривалого часу не виконував рішення суду, у зв`язку з чим органами державної виконавчої служби вживалися заходи примусового виконання та ініціювався розшук боржника органами Національної поліції. Оскільки заходи щодо встановлення майна боржника були безрезультатними, в 2020 році виконавчий лист було повернуто стягувачу. Фактичне виконання рішення суду відбулося у порядку примусового виконання органами державної виконавчої служби, що підтверджує відсутність добровільного виконання та факт тривалого прострочення: 11.05.2026 відбулося часткове стягнення з боржника присуджених коштів, а 12.05.2026 – повне погашення заборгованості. Обов`язок відповідача сплатити грошові кошти, визначений рішенням суду, яке набрало законної сили 08.08.2014, є грошовим зобов`язанням, на яке поширюється дія статті 625 ЦК України. Відповідно до здійсненого розрахунку: сума інфляційних втрат за період з серпня 2014 року по квітень 2026 року становить 42 014,69 грн, сума 3% річних за період з 09.08.2014 по 11.05.2026 становить 4 183,59 грн. Загальна сума до стягнення становить: 46 198,28 грн. За наведеного просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 18.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить прийняти часткове визнання позовних вимог, а саме в частині стягнення встановленого індексу інфляції за період з 24.12.2017 по 17.07.2020, що становить 1877,57 грн та 3% річних за цей період, що становить 913,11 грн, а всього на суму 2790,68 грн, оскільки розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є неповними та не об`єктивними, без урахування обставин, що впливають на період нарахування цієї відповідальності та норм чинного законодавства України. Позивачем пропущені строки позовної давності, адже розрахунки 3% річних та інфляційних втрат проведені з 08.08.2014 по травень місяць 2026 року, тобто фактично за 11 років 8 місяців. Враховуючи, що загальний термін позовної давності становить три роки (з урахуванням призупинення строків позовної давності з 02.04.2020 по 04.09.2025), то в даному випадку наявні підстави для застосування строків позовної давності за вимогами позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 08.08.2014 по 24.12.2017, а тому просить застосувати строк позовної давності до цього періоду. Також просить не застосовувати у розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат за період з 17.07.2020 по 12.05.2026 з підстав, визначених ч. 3 ст. 13 та ч.ч.1,4 ст. 613 Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи таке тим, що 16.07.2020 виконавчий лист № 1316/4082/12 виданий 04.11.2014 Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення заборгованості в сумі 11 863,36 грн було повернуто позивачу. При цьому, лише на початку травня місяця 2026 року позивач повторно звернулася з виконавчим листом №1316/4082/12 виданим 04.11.2014, яким стягнуто на її користь 11 863,36 грн до державної виконавчої служби. Отже, позивач з 17.07.2020 (наступний день після дати повернення виконавчого листа) по 04.05.2026 (дата звернення позивача з виконавчим листом до виконавчої служби) з виконавчим листом №1316/4082/12 виданим 04.11.2014 про стягнення основної суми боргу до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців не зверталася. Окрім цього, 13.10.2023 матір позивача - ОСОБА_3 , на користь якої також стягнуто кошти відповідно до вироку суду по справі №1316/4082/12, отримала через його представника кошти у розмірі 80 000, 00 грн, у тому числі на добровільне виконання грошового зобов`язання перед позивачем. Отже, 13.10.2023 відповідач здійснив заходи для добровільного виконання рішення суду по справі №1316/4082/12 та передавав через матір позивача кошти поза межами виконавчого провадження в якості добровільного виконання в повному обсязі вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2014, ухваленого по справі №1316/4082/12. Таким чином, викладені вище обставини та докази, що їх підтверджують свідчать про те, що позивач виконавчий лист з 17.07.2020 (наступний день після дати повернення позивачу виконавчого листа) по 04.05.2026 (дата звернення позивача з виконавчим листом до виконавчої служби) на виконання до державної виконавчої служби не подавав, а добровільне виконання від відповідача не прийняв, чим створив передумови для штучного збільшення суми 3% річних та інфляційних втрат. У період з 17.07.2020 по 04.05.2026 позивач не реалізовувала права стягувача, що визначає в його поведінці недобросовісність, а також з 13.10.2023 відмовилася від прийняти належне виконання від відповідача, а лише 04.05.2026 подала виконавчий лист на примусове виконання. Оскільки несплата відповідачем суми, стягнутою на підставі вироку суду по справі №1316/4082/12 з 17.07.2020 (наступний день після дати повернення позивачу виконавчого листа) по 04.05.2026 (дата звернення позивача з виконавчим листом до виконавчої служби) обумовлено неподанням позивачем та не перебуванням виконавчого листа на виконанні у відділі державної виконавчої служби, а також відмовою позивача прийняти належне виконання від відповідача, відповідач звертається до суду з проханням не нараховувати інфляційні втрати та 3 відсотки річних за період з 17.07.2020 по 12.05.2026.

Позивач подала відповідь на відзив, у якому зазначає, що доводи відзиву та заяви про застосування позовної давності не спростовують заявлених позовних вимог. Оскільки судове рішення набрало законної сили 08.08.2014, першим днем прострочення є 09.08.2014. Прострочення тривало до фактичного погашення відповідних частин боргу 11–12.05.2026. Подальше примусове стягнення основної суми боргу не усуває наслідків попереднього тривалого прострочення та не звільняє відповідача від обов`язку сплатити суми, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України. Зазначає, що у кримінальній справі ОСОБА_3 і ОСОБА_1 були двома самостійними цивільними позивачами та стягувачами, кожна з яких мала окреме право вимоги до відповідача. Переговори представника відповідача із Салагуб Л.Р. стосувалися врегулювання її власних вимог. Позивачка не брала участі у домовленостях щодо суми 80 000 грн, не погоджувала передання через матір належних їй коштів і не уповноважувала матір приймати виконання від її імені. Відповідач мав можливість добровільно сплатити кошти безпосередньо позивачці або скористатися іншими передбаченими законом способами належного виконання. Доказів того, що позивачка перешкоджала вчиненню таких дій, відповідач не надав. Тому підстав для виключення з розрахунку інфляційних втрат і трьох процентів річних періоду після 13.10.2023 або після повернення виконавчого листа немає. Окрім цього, зазначає що заява відповідача про застосування загальної трирічної позовної давності не враховує правової природи основного грошового зобов`язання, оскільки позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Заявлені нею інфляційні втрати та три проценти річних є наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання з відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я та пов`язаної з наслідками дорожньо-транспортної пригоди. У зв`язку із цим позовна давність на заявлені вимоги не поширюється, а нарахування підлягають здійсненню за весь період прострочення — від виникнення обов`язку виконати судове рішення до фактичного погашення заборгованості у травні 2026 року. Тому заява відповідача про застосування позовної давності до вимог за період із 08.08.2014 до 24.12.2017 задоволенню не підлягає. Фактично відповідач здійснив розрахунок лише за самостійно обраний ним період із 24.12.2017 до 17.07.2020 та на цій підставі частково визнав вимоги в загальній сумі 2 790,68 грн. Інші періоди виключено не внаслідок виявлення математичних помилок, неправильних індексів інфляції чи неправильної формули, а внаслідок спірного правового тлумачення відповідачем обставин справи. Позивачка підтримує поданий до суду уточнений розрахунок, відповідно до якого інфляційні втрати становлять 42 014,69 грн, три проценти річних — 4 183,59 грн, а загальний уточнений розмір позовних вимог — 46 198,28 грн, а тому просить позов задовольнити.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначає, що несплата ним суми, стягнутою на підставі вироку суду по справі №1316/4082/12 з 17.07.2020 (наступний день після дати повернення позивачу виконавчого листа) по 04.05.2026 (дата звернення позивача з виконавчим листом до виконавчої служби) обумовлено неподанням позивачем та не перебуванням виконавчого листа на виконанні у відділі державної виконавчої служби, а також відмовою позивача прийняти належне виконання від нього, а тому просить не нараховувати інфляційні втрати та 3 відсотки річних за період з 17.07.2020 по 12.05.2026.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 27.07.2026 у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 24.07.2014 у справі №1316/4082/12 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами терміном на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалість два роки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10000,00 грн моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 50000,00 грн моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 судові витрати у розмірі по 1863,36 грн на кожну.

Вирок набрав законної сили 08.08.2014.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 року по справі № 320/4938/17).

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження №80902644 від 12.05.2026, виконавче провадження з виконання виконавчого листа №1316/4082/12, виданого 04.11.2014 Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11863,36 грн закінчене, у зв`язку тим, що на рахунок Залізничного ВДВС у м.Львові надійшли кошти у повному обсязі.

Факт виконання вироку суду від 24.07.2014 також підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про надходження на рахунок ОСОБА_1 коштів, а саме: 11.05.2026 у розмірі 5300,00 грн та 12.05.2026 у розмірі 6563,36 грн.

Відтак, судом встановлено, що вирок суду фактично виконаний відповідачем 12.05.2026.

Дані обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Невиконання умов, визначених змістом зобов`язання, згідно ст. 610 ЦК України є його порушенням.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц та постанові від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц).

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Зобов`язання по стягненню боргу за рішенням суду зводиться до сплати грошей, відтак є грошовим зобов`язанням.

Отже, між сторонами було наявне грошове зобов`язання, яке відповідач вчасно належним чином не виконував, що дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов`язання, оскільки боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення коштів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зазначено, що «стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)».

Схожі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11 та від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

Як встановлено судом, вирок суду від 24.07.2014 відповідачем виконаний частково 11.05.2026 та повністю 12.05.2026, чому позивач просить стягнути із відповідача інфляційні втрати у розмірі 42014,69 грн та 3 % річних у розмірі 4183,59 грн за період із 09.08.2014 по 12.05.2026.

Відповідачем не надано суду будь яких доказів, які б спростовували розрахунок позивача, як і не надано власного розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних за вищевказаний період, а тому наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних приймається судом.

Щодо покликань відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Як встановлено судом, вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 24.07.2014 у справі №1316/4082/12 ОСОБА_2 засуджений за ч.2 ст.286 КК України та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10000,00 грн моральної шкоди.

За змістом вироку суду відшкодування шкоди присуджено на користь ОСОБА_1 у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок вчинення злочину.

Оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання, заявлені у зв`язку з тривалим невиконанням грошового зобов`язання з компенсації моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, суд приходить до переконання, що на зазначені вимоги позовна давність не поширюється.

Наведене також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.01.2022 (справа №336/4262/19).

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при подачі позову судовий збір, що становить 1064,96 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 268, 509, 610, 612, 625 ЦК України, 2, 12, 13, 81, 82, 89, 133, 141, 264, 265, 274-275,279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

ПозовОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 42014,69 грн та 3 % річних в розмірі 4183,59 грн, а всього 46198 (сорок шість тисяч сто дев`яносто вісім) грн 28 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 1064,96 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя: