Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №314/164/26 — Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/164/26

Провадження № 2/314/1002/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

01.09.2026 м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі

головуючого судді Швець О.В.,

за участю секретаря судового засідання Павлівської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Вільнянського районного суду Запорізької області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) до Староласпинської сільської ради Донецької області (87111, Донецька область, Кальміульський район, с. Староласпа, вул. Леніна), про визнання права власності,

встановив:

08.01.2026 адвокат Ільїна В.Ю., діючи в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулася до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовною заявою до Староласпинської сільської ради Донецької області про визнання права власності.

Позовна заява обґрунтована тим, що 26 грудня 1991 року між ОСОБА_1 та колгоспом «Авангард» було укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку відповідно до якого позивачем було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 77,0 кв. м, жилою площею 56,20 кв.м. Зазначений договір купівлі-продажу житлового будинку було зареєстровано 26.12.1991р. Бюро технічної інвентаризації Тельманівської районної ради Донецької області за номером 272, що підтверджується відбитком реєстраційного напису на зазначеному договорі. Відповідно до п. 23 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966р., яка діяла на момент реєстрації права власності Позивачем (реєстраційний напис про реєстрацію права власності виконано 26.12.1991р.): на підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток №4). Наведене свідчить про те, що право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 було належним чином зареєстровано за позивачем відповідно до законодавства України діючого на момент такої реєстрації. Після початку повномасштабного вторгнення військами країни-агресора через тимчасову окупацію села Староласпа Донецької області позивач був вимушений евакуюватись із зазначеного населеного пункту. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 було визначено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. У відповідності до зазначеного Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України вся територія Кальміуського району Донецької області (до якої належить село Староласпа, де знаходиться житловий будинок Позивача) визнано тимчасово окупованою територією України із 07.04.2014 року. Зазначені обставини виключають можливість позасудового отримання правовстановлюючого документу на належний позивачу житловий будинок. З метою подальшої реалізації прав власника щодо звернення за відшкодуванням шкоди країною-агресором позивач звернувся через ЦНАП до державного реєстратора за внесенням відомостей про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Проте рішенням державного реєстратора №75235124 від 25.09.2024р. було відмовлено в державній реєстрації прав на нерухоме майно, оскільки Донецька обласна державна адміністрація повідомила, що населений пункт у якому знаходиться будинок за адресою: АДРЕСА_3 - знаходиться на тимчасово окупованій території. Таким чином, неможливо отримати від БТІ інформацію про зареєстроване право.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивачки просить суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 ), право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , яке складається з житлового будинку загальною площею 77,0 кв.м, житловою площею 56,2 кв.м.

Ухвалою суду від 12.01.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по цій справі; розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.02.2026 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, але завчасно надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Виклик відповідача у справі здійснити через розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце проведення засідання, причини неявки не повідомляв. Правом на подання відзиву на даний час не скористався.

Статтею 280 ЦПК України закріплена можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, у разі належним чином повідомленого відповідача про дату, час та місце судового засідання.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до такого.

Судом встановлено, що 26 грудня 1991 року між ОСОБА_1 та колгоспом «Авангард» було укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку відповідно до якого позивачем було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 77,0 кв. м, жилою площею 56,20 кв.м. Зазначений договір купівлі-продажу житлового будинку було зареєстровано 26.12.1991р. Бюро технічної інвентаризації Тельманівської районної ради Донецької області за номером 272, що підтверджується відбитком реєстраційного напису на зазначеному договорі.

Відповідно до копії технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , власником зазначений ОСОБА_1 .

27.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про проведення реєстраційних дій щодо нерухомого майна будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

25.09.2024 державним реєстратором прав на нерухоме майно Духновською О.А. прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що Донецька обласна державна адміністрація, повідомила, що зазначений населений пункт, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_3 - знаходиться на тимчасово окупованій території. Таким чином, неможливо отримати від БТІ інформацію про зареєстроване право.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.1 та 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV(далі - Закон № 1952-IV).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною 3 цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону № 1952-IV).

За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Так, ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IVврегульовано, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IVдержавна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Статтею 24 Закону № 1952-IV передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 24 Закону).

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таким вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №911/3594/17 висловлено правову позицію, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.

У постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Таким чином, відсутність у Державному реєстрі речових прав записів про реєстрацію права власності особи на майно не свідчить про відсутність у неї такого права.

Суд звертає увагу на те, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року.

В період з 31.01.1966 по 19.01.1996 державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснювалась у відповідності до Інструкції про порядок про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Заступником Міністра комунального господарства Української РСР В.Романовим 31.01.1966 року (надалі Інструкція).

Відповідно до п. 4 розділу ІІ Інструкції, Реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Згідно з п. 1 розділу І Інструкції реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.

Як вбачається з п.п. 21-23 розділу IV Інструкції бюро технічної інвентаризації в своїй роботі по реєстрації будинків і домоволодінь зобов`язані:

а) ознайомитись з документами, поданими установами, підприємствами, організаціями і окремими громадянами на підтвердження їх права власності на будинок (домоволодіння);

б) з`ясувати підстави виникнення і порядок переходу до установи, підприємства, організації чи громадянина права власності, правильність оформлення документів, число учасників спільної власності і частку, яка належить кожному із співвласників.

На підставі правовстановлюючих документів, перелічених в додатку №1, бюро технічної інвентаризації складає письмовий висновок.

На підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток № 4).

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Судом встановлено, що реєстрація права власності позивача на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації.

У позивача не існувало обов`язку щодо реєстрації права власності на будинок у відповідному реєстрі речових прав.

Отже, вищевказаний будинок належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі – продажу житлового будинку, на зворотньому боці якого міститься реєстраційний напис. Зазначений документ не потребує додаткової перевірки, оскільки він належним чином підтверджує право власності на будинок.

Позивач у цій справі має на меті здійснення державної реєстрації права власності на належне йому майно (внести відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) з подальшою реалізацією права на звернення за відшкодуванням шкоди, завданої державою-агресором.

Рішення державного реєстратора №75235124 від 25.09.2024 року було відмовлено позивачу в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що Донецька обласна державна адміністрація не надала відповідь щодо підтвердження права власності на будинок.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 22.12.2022 №309, територія Кальміуського району Донецької області є тимчасово окупованою з 07.04.2014.

Суду не надано доказів переміщення Донецького бюро технічної інвентаризації з м. Донецьк, так само як і доказів евакуації реєстраційних справ щодо об`єктів нерухомого майна з м. Донецьк.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, однак не має можливості належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з відсутністю відомостей про її право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та об`єктивною неможливістю внесення таких відомостей до реєстру з наведених вище причин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.15, 317, 321, 328, 392 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 137, 140, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279, 280-283 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) до Староласпинської сільської ради Донецької області (87111, Донецька область, Кальміульський район, с. Староласпа, вул. Леніна), про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 ), право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , яке складається з житлового будинку загальною площею 77,0 кв.м, житловою площею 56,2 кв.м.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ольга Валеріївна Швець

01.09.2026