Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №440/5578/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 р.Справа № 440/5578/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, по справі № 440/5578/26

за позовом Полтавського апеляційного суду

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України , Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича

про визнання дій протиправними та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Полтавський апеляційний суд, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій просить суд:

-визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В.;

-визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 24.04.2026 у виконавчому провадженні №80845499 про стягнення виконавчого збору.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року позовну заяву Полтавського апеляційного суду (вул. Соборності, 18, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 42262431) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00015622), Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001) про визнання дій протиправними та скасування постанови - задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24.04.2026 у виконавчому провадженні №80845499 про стягнення виконавчого збору.

Стягнуто на користь Полтавського апеляційного суду за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судові витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 2 662, 40 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що норми пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не застосовуються до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду (надалі також ДААС) від 09.02.2026 у справі №440/10814/24, яка набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність Полтавського апеляційного суду щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, а також зобов`язано Полтавський апеляційний суд нарахувати та виплатити вказану компенсацію. Крім того, цієї постановою ДААС зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування відповідних виплат у межах бюджетних призначень.

04.03.2026 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №440/10814/24 на виконання зазначеного судового рішення, який був пред`явлений до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

24.04.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80845499 та одночасно постанову про стягнення з Полтавського апеляційного суду виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн.

27.04.2026 вказана постанова про стягнення виконавчого збору надійшла на адресу Полтавського апеляційного суду, після чого позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Полтавський апеляційний суд звільнений від сплати виконавчого збору на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконання відповідного судового рішення здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон №1404-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Отже, виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення суду, початком якого є відкриття виконавчого провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

За приписами ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження, а виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України за відсутності умов, передбачених частинами 5, 9 статті 27 Закону № 1404-VIII.

Колегія суддів наголошує, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання, яке державний виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак, одночасно з відкриттям виконавчого провадження державний виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про його стягнення в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Разом з тим, частинами п`ятою та дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII визначений вичерпний перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується.

Отже, обов`язок державного виконавця відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII при відкритті виконавчого провадження вирішити питання про стягнення виконавчого збору кореспондується з його обов`язком встановити чи примусове виконання передбачає справляння виконавчого збору і врахувати визначені законом випадки, коли виконавчий збір не стягується.

При цьому, пунктом 3 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Отже, у разі виконання судового рішення за рахунок коштів, передбачених відповідною бюджетною програмою в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», законодавством прямо передбачено звільнення боржника від сплати виконавчого збору.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIII, та особливості їх виконання встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі Закон № 4901-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 4901-VI Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що стягувачем у виконавчому провадженні ВП №80845499 з примусового виконання виконавчого листа по справі №440/10814/24, є ОСОБА_1 , а боржником - Полтавський апеляційний суд.

Полтавський апеляційний суд за організаційно-правовою формою є державним органом, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фінансування Полтавського апеляційного суду здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України згідно із ч.1 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

При цьому, як зазначає позивач в позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу, що згідно з паспортом бюджетної програми ДСА України є головним розпорядником щодо бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», відповідальними виконавцями за якою є територіальні управління ДСА України, апеляційні та місцеві спеціалізовані суди.

Крім того, відповідно до листів ДСА України №11-10950/26 від 22.05.2026 «Про виділення додаткових бюджетних асигнувань», №11-5629/26 від 12.03.2026 «Про виділення додаткових бюджетних асигнувань», №11-9905/26 від 06.05.2024 «Про виділення додаткових бюджетних асигнувань», №11-12194/26 від 08.06.2026 «Про виділення додаткових бюджетних асигнувань», №11-14282/26 від 09.07.2026 «Про виділення додаткових бюджетних асигнувань», №11-16689/26 від 11.08.2026 «Про виділення додаткових бюджетних асигнувань» встановлено, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя", головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку виконання рішення суду в частині зобов`язання вчинити певні дії щодо майна (коштів) на користь судді, боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом № 4901-VI, а тому, виконавчий збір на підставі пункту 3 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VІІІ у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується, а отже і відсутні підстави для винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.

Доводи відповідача про те, що рішення, яке виконується не є рішенням про стягнення коштів, оскільки судом не визначено конкретної суми, а лише покладено на боржника обов`язок здійснити розрахунок та забезпечити виплату, є безпідставними, оскільки резолютивною частиною рішення Полтавський апеляційний суд зобов`язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 по день фактичної виплати такої суддівської винагороди включно за весь час затримки виплати. При цьому відсутність у судовому рішенні конкретно визначеної суми не змінює грошового характеру зобов`язання.

При цьому, визначальною вимогою звільнення боржника від сплати виконавчого збору відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону України № 1404-VIII є те, що виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Водночас, частиною першою статті 2 Закону України № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган, державне підприємство, установа, організація, а частиною 1 статті 7 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Отже, в порядку Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання судових рішень про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган.

Враховуючи, що виконання рішення щодо виплати коштів на користь судді, боржником за яким є державний орган, здійснюється за бюджетною програмою встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору відсутні.

Посилання апелянта на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 320/30260/25 та Другого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 520/32378/25, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не суду апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 161/502/17, колегія суддів вважає безпідставним у зв`язку з тим, що правовідносини у зазначеній справі та у даній справі не є тотожними, оскільки у справі № 161/502/17 виконавчий лист передбачав зобов`язання Департаменту соціальної політики Луцької міської ради провести перерахунок та виплатити щорічну разову допомогу до 5 травня 2011 року, тобто одноразовий характер виконання перерахунку та виплати грошової допомоги, а не стягнення періодичних платежів.

Водночас, у даній справі виконавчий лист передбачав зобов`язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 по день фактичної виплати такої суддівської винагороди включно за весь час затримки виплати, тобто стягнення періодичних платежів.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24.04.2026 у виконавчому провадженні №80845499 про стягнення виконавчого збору є протиправною та правомірно скасована судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 по справі № 440/5578/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова

Повний текст постанови складено 01.09.2026 року