Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №520/5715/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. Справа № 520/5715/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/5715/26

за позовом ОСОБА_1

до Національного університету цивільного захисту України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України(далі - відповідач) , в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Національного університету цивільного захисту України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 по 27 лютого 2026 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями);

- зобов`язати Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 по 27 лютого 2026 року відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідач протиправно не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 по 27 лютого 2026 року.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 позов задоволено.

Визнано протиправними дії Національного університету цивільного захисту України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 по 27 лютого 2026 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 по 27 лютого 2026 року відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в рамках розгляду даної справи встановлено наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивач звернувся до відповідача із заявою ”Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” після виконання Національним університетом цивільного захисту України судового рішення по справі 520/31049/26. За результатами розгляду зазначеної заяви відповідачем була надана відповідь та а в межах повноважень прийнято рішення про відмову у виплаті такої компенсації, тому відсутні підстави вважати, що відповідач допустив протиправну бездіяльність або порушив права позивача.

Звертає увагу суду, що позивач, звертаючись до суду після свого звільнення вважав, що відповідач не виплатив всю суму, яка належала при звільненні, при цьому ОСОБА_1 мав розуміти, що він, звертаючись до суду перший раз з вимогою по оплаті праці має право й на компенсацію втрати частини доходу, а тому, добросовісно користуючись своїми правами, мав би заявляти одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і по вимогам щодо компенсації втрати частини доходу ще при першому зверненні до суду.

Вважає, що не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі, й при звільненні, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із відповідача і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розгляд апеляційної скарги здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді Мінаєвої К.В. у період з 27.07.2026 по 21.08.2026 у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 №2.2-06/268.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 по 31 липня 2024 року, проходив публічну службу в Державній службі України з надзвичайних ситуацій та у відповідності до наказу Національного університету цивільного захисту України від 01 серпня 2024 року № 399 по особовому складу, звільнений зі служби за п.п. 2 п. 176 Положення про проходження служби цивільного захисту особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593 (за віком), та згідно з наказом Національного університету цивільного захисту України від 01 серпня 2024 року № 399 (по особовому складу з кадрових питань) Позивача з 31 липня 2024 року виключено зі списків особового складу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 по справі №520/31049/24 зобов`язано Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (премій згідно наказів: від 06.03.2020 року № 71 – 98% посадового окладу, від 07.04.2020 року № 92 - 98% посадового окладу, від 07.05.2020 року № 104 - 98% посадового окладу, від 09.06.2020 року № 128 - 98% посадового окладу, від 08.07.2020 року № 163 - 98% посадового окладу, від 10.08.2020 року № 194 - 98% посадового окладу, від 08.09.2020 року № 263 - 98% посадового окладу, від 07.10.2020 року № 315 - 98% посадового окладу, від 10.11.2020 року № 375 - 98% посадового окладу, від 10.12.2020 року № 422 - 98% посадового окладу, від 14.01.2021 року №4 - 98% посадового окладу, від 08.02.2021 року №29 - 119% посадового окладу, від 10.03.2021 року №71 - 119% посадового окладу, від 09.04.2021 року №105 - 119% посадового окладу, від 07.05.2021 року №137 - 119% посадового окладу, від 11.06.2021 року №187 - 119% посадового окладу, від 09.07.2021 року №220 - 119% посадового окладу, від 09.08.2021 року №244 - 119% посадового окладу, від 09.09.2021 року №310 - 119% посадового окладу, від 08.10.2021 року №359 - 119% посадового окладу, від 08.11.2021 року №403 - 119% посадового окладу, від 08.12.2021 року №453 - 119% посадового окладу, від 13.01.2022 року №10 - 119% посадового окладу, від 15.02.2022 року №49 - 180% посадового окладу, від 11.03.2022 року №73 - 180% посадового окладу, від 09.04.2022 року №106 - 180% посадового окладу, від 10.05.2022 року №139 - 180% посадового окладу, від 09.06.2022 року №187 - 180% посадового окладу, від 11.07.2022 року №239 - 180% посадового окладу, від 09.08.2022 року №278 - 180% посадового окладу, від 09.09.2022 року №354 - 180% посадового окладу, від 10.10.2022 року №424 - 180% посадового окладу, від 10.11.2022 року №483 - 180% посадового окладу, від 09.12.2022 року №533 - 180% посадового окладу, від 10.01.2023 року №6 - 245% посадового окладу, від 11.02.2023 року №50 - 400% посадового окладу, від 11.03.2023 року №94 - 400% посадового окладу, від 08.04.2023 року №150 - 400% посадового окладу, від 10.05.2023 року №204 - 400% посадового окладу), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним військовим званням) за період з 01.02.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив нарахування грошового забезпечення позивача, право на яке останній набув під час проходження служби, у розмірі 67750,83 грн., а в подальшому 11 квітня 2025 року виплатив грошове забезпечення у сумі 52168,14 грн. утримавши податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18% у сумі 12195,15 грн. та військовий збір за ставкою 5 % у сумі 3387,54 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року ухваленого у справі №520/15261/25 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримані з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 ухваленого у справі № 520/31049/24.

На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування коштів у розмірі 9343,31 грн., які виплатив 27 лютого 2026 року.

На звернення представника позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходів, відповідач листом від 03.03.2026 року відмовив у такій виплаті.

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Відтак, безпідставними є доводи відповідача про те, що не одночасне заявлення вимог по оплаті праці та компенсації втрати частини доходу ще при першому зверненні до суду, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із відповідача і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами, оскільки приписи Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчать, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної невиплати позивачу сум, які стягнуті на виконання рішень суду у справах №520/31049/24 та №520/15261/25, колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

Як встановлено судовим розглядом на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 по справі №520/31049/24 відповідач здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.02.2020 по 19.05.2023, право на яке останній набув під час проходження служби, у розмірі 67750,83 грн., а в подальшому 11 квітня 2025 року виплатив грошове забезпечення у сумі 52168,14 грн. утримавши податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18% у сумі 12195,15 грн. та військовий збір за ставкою 5 % у сумі 3387,54 грн.

Після чого 27 лютого 2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №520/15261/25 відповідач здійснив виплату грошової компенсації за суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 ухваленого у справі № 520/31049/24 в сумі 9343,31 грн.

Тобто позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення за період 01.02.2020 по 19.05.2023 лише 27 лютого 2026 року.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії Національного університету цивільного захисту України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 по 27 лютого 2026 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями) та зобов`язання Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 по 27 лютого 2026 року відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки висновків суду не спростовують.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 по справі № 520/5715/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна