Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №480/2090/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: М.М. Шаповал

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. Справа № 480/2090/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 4 державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2026, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/2090/26

за позовом ОСОБА_1

до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області (далі - відповідач) , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпеченім у повному обсязі), за період з 27 квітня 2020 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 лютого 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області виплатити його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 квітня 2020 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 лютого 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області стосовно ненарахування та невиплати йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 27 лютого 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 27 лютого 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідач не виплатив належні кошти в день звільнення позивача, тому він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку за період з 27.04.2020 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 27.02.2026 - не більш як за шість місяців з розрахунку його середнього грошового забезпечення за кожен календарний день. Крім того, відповідачем протиправно не виплачено на користь позивача компенсацію за втрату частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2020 по 18.01.2023.

Зобов`язано 4 Державний пожежно-рятувального загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2020 по 18.01.2023 у розмірі 79443,97 грн.

Визнано протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язано 4 Державний пожежно-рятувального загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01.01.2016 по 27.02.2026 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення на підставі рішення суду від 03.09.2025 у справі 480/3082/25, саме за період з 28.04.2020 до 18.01.2023, тобто 996 дні., що із застосовуванням принципу співмірності становить - 140104,44 грн (35,14 % від 398698,80 грн.)

Однак, з огляду на те, що сума виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 79443,97 грн є значно меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку, розрахованому, виходячи з принципу пропорційності, який становить 140104,44 грн та зважаючи на його співвідношення із середнім заробітком та на звернення позивача до суду щодо виплати індексації грошового забезпечення після звільнення (27.04.2020) більше ніж через 5 років (27.03.2026), поведінку сторін для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період, яка має бути виплачена позивачу, має становити 100% невиплаченої на день звільнення суми індексації, що складає 79443,97 грн.

Також суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивач почав вчиняти дії з метою з`ясування правильного/неправильного нарахування йому сум індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення під час проходження ним служби та при розрахунку під час звільнення зі служби лише в кінці 2024 року, тобто більше ніж через 4 роки після звільнення, а не в день звільнення чи здійснення відповідачем з ним розрахунку при звільненні, як це передбачено положеннями статей 116 та 117 КЗпП України. Отже, на день звільнення позивача зі служби цивільного захисту спору щодо необхідності нарахування та виплати сум індексації, а тим паче їх розміру, позивачем не заявлялося та, відповідно, такого спору не існувало.

Вважає, що у випадку прийняття судових рішень щодо зобов`язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, статті 116 та 117 КзпП України не застосовуються.

Вказує, що зобов`язання роботодавця щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється нормами трудового права. У зв`язку з чим немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Таким чином, в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КзпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КзпП України. А отже, позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення в розумінні статті 117 КЗпП України є необґрунтованими та не можуть бути задоволені судом.

Вказує, що особи, які проходять службу цивільного захисту правового статусу "працівник" не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством - Кодексом цивільного захисту України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, а тому дія Кодексу законів про працю України на осіб, які проходять службу цивільного захисту, не поширюється, у зв`язку з чим норми ст. 117 КЗпП, не можуть поширюватись на спірні правовідносини з приводу питань, які випливають з відносин проходження служби цивільного захисту.

Зазначає, що індексація грошового забезпечення за період з січня 2016 по червень 2017 року не вважалась грошовим доходом згідно Закону №2050, оскільки зміни про включення її в грошовий дохід набрали чинності лише в лютому 2021 року, тому відповідач не має правових підстав для нарахування та виплати компенсації.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розгляд апеляційної скарги здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді Мінаєвої К.В. у період з 27.07.2026 по 21.08.2026 у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 №2.2-06/268.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у 22 Державній пожежно-рятувальній частині Управління Державної служби України з надзвичайних ситуації у Сумській області, правонаступником якої став 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 24.07.2020.

Вважаючи, що під час проходження військової служби позивачу в неналежному розмірі було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивач звернувся до суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 480/3082/25, зокрема зобов`язано 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу (базового місяця) для обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 та з урахуванням виплачених сум.

27.02.2026 позивачу було здійснено виплату заборгованих коштів згідно рішення суду від 03.09.2025 у справі № 480/3082/25 у розмірі 79443,97 грн.

Однак компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку сум належних виплат при звільненні відповідачем не було виплачено.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спір в цій справі стосується наявності у позивача, який проходив службу цивільного захисту, права на отримання компенсації за затримку виплати суми остаточного розрахунку при звільненні.

Положеннями частин першої-другої статті 101 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та питання, пов`язані з перебуванням громадян України (далі - громадяни) у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту регулюються Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою КМУ від 11 липня 2013 № 593.

Умови виплати грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом МВС від 16 серпня 2018 року № 623, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 р. за № 936/32388.

Колегія суддів зауважує, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад служби цивільного захисту стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, затримку виплати суми грошової допомоги на оздоровлення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За загальними правилами застосування нормативно-правових актів, норми спеціального законодавства є пріоритетними та підлягають першочерговому застосуванню. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, то у даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства.

Вказане спростовує позицію апелянта на непоширення на позивача норм трудового законодавства.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 проходив службу у відповідача до 24.07.2020 року у 22 Державній пожежно-рятувальній частині Управління Державної служби України з надзвичайних ситуації у Сумській області.

Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що позивачу під час проходження служби відповідачем не було нараховано та виплачено у належному розмірі індексацію грошове забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

При цьому, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 480/3082/25 лише 27.02.2026 відповідачем здійснено виплату належних позивачу сум у загальній сумі 79443,97 грн., тобто, в порушення приписів статті 116 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги статтею 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині зобов`язання 4 Державний пожежно-рятувального загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2020 по 18.01.2023 у розмірі 79443,97 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 27.04.2020 (дата звільнення позивача) індексації грошового забезпечення (дата остаточного розрахунку - 27.02.2026).

Таким чином, період з 27.04.2020 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ.

Проте період з 19.07.2022 до 27.02.2026 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція статті 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту частини 1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 28.04.2020 (перший день після звільнення) по 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 26.02.2026 (день, що передує дню остаточного розрахунку), але не більш як за шість місяців, при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту – Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

З огляду на матеріали справи, останнім днем звільнення позивача зі служби та всіх видів грошового забезпечення є 27.04.2020, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий 2020 та березень 2020 року.

Відповідно до довідки про доходи середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяця, що передують місяцю звільнення - за лютий та березень 2020 року, складає 400,30 грн (24018 грн / 60 день).

Згідно з довідкою про середньоденне грошове забезпечення позивача від 05.05.2026 №634401/1-909/634411 за період лютий 2020 - березень 2020 року складав 400, 30 грн (24017, 82 грн / 60 календарних днів, з урахуванням нарахованих сум грошового забезпечення за лютий 2020 - 12008, 91 грн, березень 2020 - 12008, 91 грн).

День відрахування позивача з усіх видів забезпечення 27.04.2020 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 27.04.2020 року по 18.07.2022 складає 812 календарних днів, 19.07.2022 до 27.02.2026 (у межах шести місяців, тобто до 18.01.2023 року включно) - 184 календарних дні.

Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, колегія суддів враховує, що позивача виключено зі служби 27.04.2020, проте останній з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з відповідним позовом лише 17.04.2025 (справа №480/3082/25), тобто майже через 5 років з моменту звільнення.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату індексації грошового забезпечення, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.

Оскільки позивача звільнено зі служби 27.04.2020, з адміністративним позовом до суду у справі №480/3082/25 він звернувся 17.04.2025, тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 184 дні, з урахуванням вимог Закону №2352-IX (у межах шести місяців), оскільки на дату звернення позивача до суду - 17.04.2025 застосовується вже редакція Закону №2352-IX.

Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів враховує, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат позивачу при звільненні, відповідно до наявної в матеріалах справи інформації складає 146631, 78 грн (посадовий оклад - 2538 грн; оклад за спеціальним званням - 918 грн; надбавка за вислугу років у розмірі 45 % - 1555,20 грн; надбавка за особливості проходження служби 50% - 2505,60 грн; премія 119 % - 3355,80 грн за березень; премія 119 % - 3020,22 грн за квітень; надбавка за кваліфікацію 3 % - 76,14 грн, індексація - 194,86 грн; компенсація невикористаної відпустки - 2751,56 грн; одноразова грошова допомога при звільненні - 129716,40 грн.

На виконання рішення суду позивачу виплачено 79443,97 грн, тому загальна сума складає 226075, 75 грн. Отже, несвоєчасно виплачена сума індексації грошового забезпечення становить 35, 14 % (79443,97 грн х 100 / 226075, 75 грн).

З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 73655, 20 грн (184 календарний день х 400, 30 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 35, 14%, становить 25882, 43 грн.

Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 25882, 43 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з методом розрахунку суми середнього заробітку та з розрахованим розміром суми середнього заробітку, визначений судом першої інстанції та зазначає про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 та критеріїв визначення суми середнього заробітку, встановлених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц при вирішенні даної справи.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в частині неврахування судом часу незвернення позивача до суду з вимогами про стягнення індексації грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Колегія суддів зазначає, що індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної невиплати позивачу сум, які стягнуті на виконання рішення суду у справі №480/3082/25, колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Так, у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 27.02.2024 у справі № 560/11405/23 Верховний Суд зауважував, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини є складовими заробітної плати.

В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

Як встановлено судовим розглядом на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 480/3082/25 відповідач 27.02.2026 року здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 в розмірі 79443,97 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, яка наявна в матеріалах справи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язання 4 Державний пожежно-рятувального загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01.01.2016 по 27.02.2026 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Доводи апелянта про те, що виплачені кошти на виконання рішення суду не є доходом в розумінні Закону №2050-ІІІ, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані кошти нараховані за наслідком донарахування індексації грошового забезпечення та відновлення права позивача, порушеного при неналежному проведенні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ. Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що наведена у постанові від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23 та у постанові від 28.10.2024 у справі № 420/2598/24.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

За приписами пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача та наявність підстав для нарахування та виплати на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте не погоджується з методом розрахунку суми середнього заробітку судом першої інстанції, у зв`язку з чим вважає за необхідне змінити рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку шляхом викладення абзацу третього резолютивної частині рішення в іншій редакції.

Щодо решти позовних вимог, то в цій частині суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення в іншій частині слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 4 державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 по справі № 480/2090/26 змінити шляхом викладення абзацу третього резолютивної частині рішення в наступній редакції:

"Зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувального загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2020 по 18.01.2023 у розмірі 25882, 43 грн.".

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 у справі №480/2090/26 - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна