Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №520/32776/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 р. Справа № 520/32776/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 23.06.25 по справі № 520/32776/24

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

до Комунального підприємства "Харківводоканал"

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Харківській області, позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства “Харківводоканал” (далі по тексту – КП «Харківводоканал», відповідач), в якому просив суд:

- стягнути з Комунального підприємства “Харківводоканал” на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ( НОМЕР_1 в ХОУ АТ “Ощадбанк” МФО 351823 код ЄДРПОУ 14099344) заборгованість по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, за період з вересня по жовтень 2024 року в сумі 217614,60 грн, а саме: сп. 1 -9165,70 грн; сп. 2 – 208448,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що КП «Харківводоканал» має заборгованість по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, яка в добровільному порядку сплачено не була, а отже вказана сума боргу підлягає стягненню в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі №520/32776/24 адміністративний позов – залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 повністю та прийняти нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства «Харківводоканал» на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ( НОМЕР_1 в ХОУ АТ «Ощадбанк» МФО 351823 код ЄДРПОУ 14099344 заборгованість по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених за віком на пільгових умовах за період з вересня по жовтень 2024 року в сумі 217614,60 грн, а саме: за Списком 1 - 9 165,70 грн; за Списком 2 – 208448,90 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача не виник обов`язок по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій працівникам за Списками № 1 та № 2, які працювали на вказаному підприємстві є таким, що не відповідає дійсності, оскільки 03.07.2025 позивачем був отриманий від АТ «Харківобленерго» передавальний Акт по КП ВТП «ВОДА» від 17.10.2011, підписаний представниками КП каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод", (правонаступником якого є КП «Харківводоканал») - заступником генерального директора-директором фінансово-економічного департаменту КП КГ «ХКОВ» Мірошніченко Т.Г., начальником управління правового забезпечення КП КГ «ХКОВ» Кашин В.М., в якому зазначено про передавання всіх активів і пасивів КП ВТП «ВОДА» до КП каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" з набуттям останнім усіх прав і обов`язків станом на 01.10.2011. Таким чином є документальне підтвердження того, що відповідач є правонаступником КП ВТП «ВОДА» та прийняв обов`язок по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Вважав необґрунтованими твердження відповідача про те, що майно КП "ВТП "Вода" не було передано Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради на підставі договорів оперативного управління, адже борг по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах виник за вересень - жовтень 2024 року, тобто після 2011 року (затвердження передавального акту), відповідно і не міг потрапити до ліквідаційного акту.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Вважав, що розрахунки позивача базуються на невірно визначених об`ємах набутого пенсіонерами стажу, оскільки увесь страховий стаж на КП «ВТП «ВОДА» безпідставно віднесено пенсійним органом до стажу на КП «Харківводоканал». Таким чином, позивач намагається незаконно стягнути з відповідача відшкодування, у тому числі за той стаж, який був зароблений на інших підприємствах, правонаступником яких КП «Харківводоканал» не є та ніколи не був, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Зазначив, що вказана позиція КП “Харківводоканал” знаходить своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по справі № 817/1290/17, у якій було зроблено правовий висновок, що оскільки підприємство не є правонаступником іншого підприємства, на якому працювали особи, яким призначено пенсію на пільгових умовах, воно не має і відповідно обов`язку по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, а «видача довідки про підтвердження пільгового характеру роботи не свідчить про визнання факту роботи таких осіб на підприємстві» (пункти 22, 35 Постанови ВС).

Окремо звернув увагу, що хоча на 4 сесії 6 скликання Харківської міської ради Харківської області і прийнято рішення від 12.01.2011 № 132/11 про реорганізацію “Виробничо-технологічного підприємства “Вода” шляхом його приєднання до Комунального підприємства каналізаційного господарства “Харківкомуночиствод”, однак процес реорганізації ще не закінчено. У подальшому, КП КГ “Харківкомуночиствод”, згідно з рішенням Харківської міської ради 12 сесії 6 скликання від 23.12.2011 № 577/11 було перейменовано на КП “Харківводоканал”. Проте, саме рішення № 132/11 містить лише намір власника та визначає початок процесу реорганізації, але вказане рішення в жодному разі не може вважатися і не є підставою для державної реєстрації факту правонаступництва прав КП «ВТП «ВОДА» КП “Харківводоканал”.

Повідомив, що за даними з ЄДРПОУ, КП «ВТП «Вода» не є ліквідованим та перебуває «В стані припинення». Таким чином, на теперішній час, КП “Харківводоканал” не є правонаступником КП “ВТП “Вода”, а вирішення питання щодо правонаступництва можливо лише після виключення підприємства, яке реорганізується, з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, тобто, після закінчення процедури реорганізації та переходу прав і обов`язків до правонаступника. Тому вимоги Пенсійного фонду щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій вищезазначеним пенсіонерам є хибними та суперечать приписам діючого законодавства.

Просив врахувати, що Другим апеляційним адміністративним були розглянуті аналогічні справи та відмовлено позивачу у його незаконних вимогах. Так, постановами ДААС від 25.09.2024 по справі № 520/7642/24 та від 25.11.2024 по справі № 520/21442/23 було відмовлено у задоволенні апеляційних скарг позивача, а постановою ДААС від 05.08.2024 по справі № 520/37952/23 апеляційну скаргу КП «Харківводоканал» задоволено, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2024 скасовано, прийнято постанову, якою відмовлено в задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Крім того, позиція відповідача також підтверджується великою кількістю судової практики Харківського окружного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду по аналогічним справам №№820/3774/18, 520/5191/19, 820/3273/19, 520/8692/2020, 520/4099/2020, 520/13516/2020, 520/13517/2020, 520/18915/2020, 520/19092/2020, 520/14074/19, 520/6011/21, 520/11578/21, 520/18635/21, 520/9325/22, 520/12539/22, 520/7642/24, 520/32776/24, 520/14366/25 та ін.

Позивачем надано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій наголошено, що відповідач самостійно, у наданих пенсіонерам довідках про підтвердження пільгового стажу вказує, що особа набула пільговий стаж не тільки на КП Харківводоканал, а і на КП ВТП «ВОДА», починаючи з 01.12.2004, тобто фактично, відповідач своїми діями визнає, що КП «Харківводоканал» є правонаступником КП ВТП «ВОДА», та прийняв, зберігає, використовує особові справи працівників, накази про прийняття на роботу, переведення, присвоєння розряду, атестації робочих місць, табелі обліку робочого часу, відомості про виплату заробітної плати працівникам КП ВТП «ВОДА».

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 по справі № 520/32776/24 клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зупинення провадження у справі № 520/32776/24 - залишено без задоволення.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2025 по справі № 520/32776/24 клопотання представника відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задоволено.

Зупинено провадження у справі № 520/32776/24 за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 520/32776/24 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду по справі № 520/35281/24.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.09.26 по справі № 520/32776/24 поновлено провадження у справі № 520/32776/24 за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 520/32776/24.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Комунальне підприємство "Харківводоканал" зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як платник страхового збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку суми відшкодування пільгових пенсій по Списку № 1, сума заборгованості Комунального підприємства "Харківводоканал" за період з вересня по жовтень 2024 року складає 9165,70грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку суми відшкодування пільгових пенсій по Списку № 2, сума заборгованості Комунального підприємства "Харківводоканал" за період з вересня по жовтень 2024 року складає 208448,90 грн.

Загальна сума заборгованості КП "Харківводоканал" перед ГУ ПФУ в Харківській області по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з вересня по жовтень 2024 року складає 217614,60 грн.

Позивачем проведено розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що підлягають відшкодуванню, призначених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 за віком на пільгових умовах відповідно до пунктів «б» - «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пунктів 2-8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачем направлено листи із розрахунками сум, що підлягають відшкодуванню на поштову адресу КП «Харківводоканал», які отримані уповноваженими особами відповідача, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що відповідачем у добровільному порядку не відшкодовано витрати на виплату та доставку пільгових пенсій у загальному розмірі 217614,60 грн, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності у відповідача обов`язку щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, оскільки матеріалами справи не підтверджено набуття КП «Харківводоканал» статусу правонаступника КП ВТП «Вода» у встановленому законом порядку, а також не доведено, що відповідні пенсіонери набули пільговий стаж, який є підставою для відшкодування, саме на підприємстві, правонаступником якого є відповідач.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право має пряму дію та гарантується державою як складова соціальної функції держави.

Реалізація зазначеного конституційного права здійснюється через систему загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, правові, фінансові та організаційні засади якої визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV). Крім того, також спеціальним законом, що визначає підстави призначення пенсій на пільгових умовах є Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд України є органом, який здійснює управління солідарною системою, забезпечує акумулювання страхових внесків, фінансування та виплату пенсій, а також несе витрати, пов`язані з організацією їх виплати. Отже, саме на Пенсійний фонд покладено обов`язок гарантувати безперервність, повноту та своєчасність пенсійних виплат незалежно від поведінки окремих платників.

Статтею 13 Закону № 1788-XII встановлено категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах. Зокрема, відповідно до пункту «а» цієї статті таке право мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах та на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за умови підтвердження спеціального стажу результатами атестації робочих місць.

Відповідно до підпунктів «б»–«з» статті 13 Закону № 1788-XII право на дострокове пенсійне забезпечення мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, також затвердженим Кабінетом Міністрів України, за наявності встановленого спеціального стажу.

Платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі – Закон № 400/97-ВР) є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об`єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об`єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи – суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Відповідно до статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 і 2 частини першої статті 1 цього Закону, крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, об`єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» відповідно до пунктів «б» – «з» статті 13 Закону № 1788-XII, та призначених після дня набрання чинності зазначеним Законом відповідно до пунктів 2– 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, у період до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Згідно зі статтею 3 Закону № 400/97-ВР збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.

Законом № 1058-IV також передбачено призначення пенсій на пільгових умовах. Зокрема пунктами 2– 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено категорії осіб, яким пенсія за віком призначається на пільгових умовах, зокрема працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, за умови досягнення встановленого віку та наявності відповідного страхового стажу.

Відповідно до частини 2 Прикінцевих Положень Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди:1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, законодавством встановлено спеціальний фінансовий механізм, відповідно до якого держава гарантує призначення та виплату пенсій на пільгових умовах як складову реалізації конституційного права на соціальний захист, тоді як підприємства, на яких набувався відповідний спеціальний стаж, зобов`язані компенсувати Пенсійному фонду України фактичні витрати, пов`язані з виплатою та доставкою таких пенсій.

Зазначений обов`язок має публічно-правовий характер, виникає безпосередньо із закону та не залежить від волевиявлення суб`єкта господарювання. Його зміст полягає у відшкодуванні Пенсійному фонду України фактичних витрат, пов`язаних із фінансуванням дострокових пенсійних виплат та забезпеченням їх своєчасного і повного отримання пенсіонерами. Під доставкою пенсії у розумінні законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування слід розуміти організаційні та фінансові заходи щодо доведення належних сум до одержувача через уповноважені банківські установи або операторів поштового зв`язку. Такі витрати є складовою фактичних витрат на виплату пенсій і відповідно до статті 2 Закону № 400/97-ВР підлягають компенсації підприємствами, на яких набувався спеціальний стаж.

Таким чином, обов`язок із компенсації фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є елементом встановленого законом механізму розподілу фінансового навантаження між державою та суб`єктами господарювання, діяльність яких зумовила виникнення у працівників права на дострокове пенсійне забезпечення.

Відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (далі – Інструкція), відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до частини другої Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.

Пунктом 6.3 Інструкції передбачено, що у разі ліквідації або зміни власника підприємства суми зазначених витрат вносять правонаступники.

Таким чином, закон прямо пов`язує виникнення обов`язку з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій із підприємством, на якому працівником набуто спеціальний стаж, а у випадку реорганізації такого підприємства — з його правонаступником, який у порядку, визначеному законодавством, набуває прав та обов`язків реорганізованого суб`єкта господарювання.

Відповідно до пунктів 6.4 та 6.5 Інструкції розмір сум до відшкодування визначається органами Пенсійного фонду України шляхом складання розрахунків фактичних витрат на підставі відомостей відділів з призначення пенсій. Такі розрахунки надсилаються підприємствам у встановлені строки.

Згідно з пунктом 6.7 Інструкції підприємства щомісяця до 25 числа зобов`язані вносити до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат.

Пункт 6.8 Інструкції регламентує порядок направлення розрахунків у випадках, коли пенсія призначається не за місцезнаходженням підприємства, та визначає, що відшкодування здійснюється підприємством за місцем його обліку.

Отже, з аналізу наведених норм убачається, що законодавством визначено чіткий, імперативний та процедурно врегульований механізм формування і сплати сум відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. Визначення розміру таких витрат віднесено до компетенції органів Пенсійного фонду України, які на підставі відомостей про призначення пенсій складають розрахунки фактичних витрат і надсилають їх відповідним підприємствам.

Надісланий розрахунок є належною та достатньою правовою підставою для виникнення обов`язку зі сплати визначених сум, а підприємство не наділене правом ухилятися від виконання такого обов`язку з мотивів незгоди із самим принципом його покладення. Обов`язок сплати має імперативний характер і підлягає виконанню у строки, прямо встановлені Інструкцією.

При цьому законодавець спеціально врегулював питання збереження такого обов`язку у випадку припинення або реорганізації підприємства, передбачивши його перехід до правонаступника. Такий підхід спрямований на забезпечення безперервності фінансового забезпечення солідарної системи пенсійного страхування та недопущення уникнення виконання встановлених законом зобов`язань шляхом зміни організаційно-правового статусу суб`єкта господарювання.

Колегією суддів встановлено, що органом Пенсійного фонду України до КП «Харківводоканал» у порядку, передбаченому пунктами 6.4– 6.8 Інструкції, направлялися розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пунктів «б»–«з» статті 13 Закону № 1788-XII та пунктів 2– 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, за період з вересня по жовтень 2024 року на загальну суму 217614,60 грн по пенсіонерах : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Зазначені розрахунки охоплювали витрати як за Списком № 1, так і за Списком № 2, а загальна сума визначених до відшкодування витрат становила 217614,60 грн (Список № 1 - 9165,70 грн; Список № 2 – 208448,90 грн).

Вказані обставини не заперечуються сторонами та не є спірними.

Водночас, ключовим у цій справі є питання про те, чи пов`язується виникнення у юридичної особи обов`язку з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій виключно з державною реєстрацією припинення підприємства, що реорганізується, чи такий обов`язок переходить до правонаступника з моменту переходу прав та обов`язків відповідно до передавального акта, та чи може формальна відсутність запису про припинення юридичної особи бути самостійною підставою для звільнення правонаступника від виконання встановленого законом публічно-правового обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації майно, права та обов`язки юридичної особи переходять до її правонаступників.

Стаття 106 ЦК України визначає, що реорганізація здійснюється за рішенням учасників юридичної особи або органу, уповноваженого установчими документами, а у випадках, встановлених законом, — за рішенням відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами комісія з припинення складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи стосовно всіх її кредиторів і боржників, включаючи зобов`язання, що оспорюються сторонами. Передавальний акт затверджується органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи.

Із наведених положень убачається, що законодавець пов`язує реорганізацію юридичної особи шляхом приєднання з переходом до правонаступника всіх прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється, на підставі передавального акта, який фіксує факт такого переходу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №910/5953/17 зазначено, що лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво між кількома особами. Натомість при злитті, приєднанні чи перетворенні правонаступником є одна особа, а тому будь-який розподіл прав та обов`язків виключається. Відсутність у передавальному акті згадки про конкретне майно або зобов`язання не означає, що вони не перейшли до правонаступника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 761/40822/21, у якій наголошено, що правонаступництво юридичної особи за своєю природою є універсальним та передбачає одночасний перехід до правонаступника всіх прав і обов`язків юридичної особи, що припиняється, незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган спрямовує волю на передачу не окремих прав чи обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто у разі універсального правонаступництва до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта.

Отже, зі змісту частини першої статті 104 та статті 107 ЦК України у їх системному зв`язку з правовими позиціями Верховного Суду випливає, що при реорганізації юридичної особи шляхом приєднання, до правонаступника переходить увесь комплекс прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється, без будь-яких винятків чи обмежень. Такий перехід охоплює всі активи і пасиви, включаючи наявні, спірні та невиконані зобов`язання.

Волевиявлення уповноваженого органу, спрямоване на реорганізацію шляхом приєднання, має наслідком передачу не окремих прав чи обов`язків, а всієї їх сукупності як єдиного майнового комплексу. За своєю правовою природою такий перехід є універсальним правонаступництвом, що означає повний та безумовний перехід до правонаступника всіх без винятку прав і обов`язків юридичної особи, яка припиняється.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.03.2026 по справі № 520/32776/24, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до пункту 1 рішення Харківської міської ради 4 сесії 5 скликання від 12 січня 2011 року № 132/11 «Про реорганізацію шляхом приєднання комунального підприємства “Виробничо-технологічне підприємство “Вода”», міська рада вирішила:

«Реорганізувати в порядку, встановленому чинним законодавством, комунальне підприємство “Виробничо-технологічне підприємство “Вода” шляхом приєднання його до комунального підприємства каналізаційного господарства “Харківкомуночиствод”».

Зазначене рішення прийнято уповноваженим органом місцевого самоврядування в межах його компетенції та є юридичною підставою для здійснення реорганізації у формі приєднання. Відповідно до статей 104, 107 ЦК України така форма реорганізації зумовлює перехід усього майна, прав та обов`язків юридичної особи, що приєднується, до правонаступника.

Оскільки рішенням не передбачено розподілу прав та обов`язків між кількома суб`єктами, приєднання має наслідком універсальний перехід усього комплексу прав та обов`язків до юридичної особи, до якої здійснено приєднання.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що за даними з ЄДРПОУ, КП «ВТП «Вода» не є ліквідованим та перебуває «В стані припинення», які також були підтримані судом першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного.

Правові засади державної реєстрації припинення юридичної особи визначені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі – Закон № 755-IV).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV державна реєстрація є офіційним засвідченням державою факту створення, припинення юридичної особи або інших змін у її статусі шляхом внесення відповідних відомостей до ЄДР.

Згідно з пунктом 26 частини 2 статті 9 Закону № 755-IV в ЄДР містяться дані про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію, керуючого припиненням тощо) та про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог.

Пунктом 11 частини 1 статті 17 Закону № 755-IV встановлено, що державна реєстрація припинення юридичної особи здійснюється на підставі поданих документів, зокрема передавального акта — у разі реорганізації.

Подібні положення закріплені у пункті 9 частини 4 статті 17 Закону № 755-IV, згідно з яким для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи подається, зокрема, примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта або розподільчого балансу - у разі внесення змін, пов`язаних із внесенням даних про юридичну особу, правонаступником якої є зареєстрована юридична особа.

Системний аналіз положень статей 104, 107 ЦК України у їх взаємозв`язку із нормами Закону № 755-IV свідчить, що державна реєстрація припинення юридичної особи має реєстраційний (публічний) характер і спрямована на офіційне засвідчення вже вчинених юридичних дій, але не створює самого факту правонаступництва, оскільки юридичним фактом, з яким закон пов`язує визначення обсягу та суб`єкта переходу прав і обов`язків при реорганізації шляхом приєднання, є затвердження передавального акта. Саме цей документ фіксує універсальний перехід усього комплексу активів і пасивів юридичної особи, що припиняється, до її правонаступника. Якщо передавальний акт затверджений і з нього вбачається передача всіх прав та обов`язків, правонаступництво вважається таким, що настало, незалежно від технічної завершеності реєстраційної процедури.

Такий підхід узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду. Зокрема, об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц прямо вказала, що момент переходу прав та обов`язків при приєднанні не пов`язується із внесенням запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 802/1950/17-а та від 20 лютого 2025 року у справі № 916/925/24.

Верховний Суд у цих справах наголосив, що пов`язування моменту виникнення правонаступництва виключно з державною реєстрацією припинення створює ризик порушення прав кредиторів та допускає ситуацію, за якої правонаступник фактично отримує все майно правопопередника, але не несе відповідальності за його зобов`язаннями. Такий формальний підхід є несумісним із природою універсального правонаступництва.

Отже, аналізуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що внесення запису до ЄДР має декларативний характер і не може переважати над реальним переходом прав та обов`язків, засвідченим передавальним актом. Відсутність запису про припинення юридичної особи, що реорганізується, сама по собі не свідчить про відсутність правонаступництва та не є самостійною підставою для звільнення правонаступника від виконання обов`язків, у тому числі публічно-правового характеру.

За наявності передавального акта, яким передано всі активи та пасиви юридичної особи, що припиняється, а також з огляду на встановлений факт припинення нею господарської діяльності та відсутності у неї можливості самостійно виконувати майнові зобов`язання, обов`язок щодо їх виконання переходить до правонаступника незалежно від завершення державної реєстрації припинення.

Державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті реорганізації є завершальною стадією відповідної процедури та має публічно-реєстраційний характер. Водночас вона не є самостійним юридичним фактом виникнення правонаступництва, оскільки перехід прав та обов`язків пов`язується законом із затвердженням передавального акта.

Формальне збереження в Єдиному державному реєстрі запису про юридичну особу, яка припинила господарську діяльність та передала свій майновий комплекс правонаступнику, не може розглядатися як підстава для звільнення останнього від виконання обов`язків, що перейшли до нього у порядку універсального правонаступництва.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.03.2026 по справі № 520/32776/24, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 132/11 та наказу Управління комунального майна та приватизації № 471 від 08.04.2011 було укладено передавальний Акт по КП ВТП «ВОДА» від 17.10.2011 про передання всіх активів та пасивів КП ВТП «ВОДА» до КП каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" (у подальшому перейменовано на КП «Харківводоканал»), з набуттям останнім усіх прав і обов`язків станом на 01.10.2011.

За таких обставин, враховуючи наявність у даній справі передавального акта, яким передано всі активи та пасиви від КП ВТП «ВОДА» до КП каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" (у подальшому перейменовано на КП «Харківводоканал»), обов`язок щодо виконання майнових зобов`язань перейшов до відповідача, як правонаступника, незалежно від завершення державної реєстрації припинення.

При цьому, зміна найменування юридичної особи не є припиненням суб`єкта права і не тягне виникнення нової юридичної особи. Ідентифікаційний код юридичної особи (ЄДРПОУ) залишається незмінним, що свідчить про продовження існування того самого суб`єкта господарювання. Відтак права та обов`язки, набуті КП КГ «Харківкомуночиствод» у результаті приєднання КП «ВТП «Вода», збереглися за тією ж юридичною особою після зміни її найменування на КП «Харківводоканал».

За таких обставин саме юридична особа, до якої було здійснено приєднання, незалежно від подальшої зміни її найменування, є правонаступником прав та обов`язків підприємства, що приєдналося.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Статут юридичної особи лише відображає її правовий статус і не є джерелом виникнення правонаступництва. Відсутність у ньому окремої згадки про КП «ВТП «Вода» не може нівелювати правові наслідки прийнятого рішення про приєднання та не впливає на факт переходу прав і обов`язків у результаті реорганізації.

За таких умов покладення обов`язку з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій на підприємство, яке передало всі активи, припинило діяльність і фактично позбавлене майнової основи для здійснення розрахунків, суперечило б правовій природі універсального правонаступництва та положенням пункту 6.3 Інструкції, яким прямо передбачено перехід відповідного обов`язку до правонаступника у разі реорганізації.

Універсальне правонаступництво означає повний і одночасний перехід усього комплексу прав і обов`язків від юридичної особи, що припиняється, до правонаступника. Передача всіх активів і пасивів за передавальним актом виключає можливість збереження відповідальності за зобов`язаннями за суб`єктом, який втратив економічну спроможність їх виконувати, а також не допускає існування подвійної відповідальності як у підприємства, що приєдналося, так і у його правонаступника.

Формальне перебування юридичної особи у стані припинення саме по собі не може блокувати реалізацію прав кредитора, якщо встановлено факт реорганізації та передачі всіх прав і обов`язків іншій юридичній особі. Інше тлумачення створювало б ситуацію, за якої суб`єкт, що отримав майно і продовжує діяльність, не ніс би відповідальності, тоді як підприємство без активів залишалося б формальним боржником, неспроможним виконати зобов`язання.

Такий підхід призвів би до фактичної неможливості виконання судового рішення, що не узгоджується з вимогами статті 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення, гарантіями статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині ефективного судового захисту та принципом добросовісності, закріпленим у статті 3 ЦК України. Покладення обов`язку на юридичну особу, яка фактично припинила господарську діяльність, не має активів та не здійснює розрахунків, створювало б ситуацію, за якої судове рішення не забезпечувало б реального поновлення порушеного права. Механізм відшкодування витрат на доставку пільгових пенсій спрямований на забезпечення стабільності солідарної системи пенсійного страхування та захист публічного інтересу, а тому не може зводитися до формального покладення обов`язку на суб`єкта, неспроможного його виконати.

З урахуванням публічно-правової природи обов`язку з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, універсального характеру правонаступництва при приєднанні, правових позицій Верховного Суду щодо моменту переходу прав і обов`язків, припинення господарської діяльності та закриття розрахункових рахунків КП «ВТП «Вода», колегія суддів доходить висновку, що КП «Харківводоканал» набуло статусу універсального правонаступника незалежно від внесення запису про припинення до Єдиного державного реєстру.

Отже, саме на КП «Харківводоканал» покладається обов`язок з відшкодування спірних сум витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій має триваючий публічно-правовий характер і виникає безпосередньо із закону у зв`язку з набуттям працівниками відповідного спеціального стажу на підприємстві. Такий обов`язок не є одноразовим зобов`язанням, яке існувало виключно на момент реорганізації, а охоплює також подальші нарахування, що здійснюються органами Пенсійного фонду України відповідно до встановленого законодавством механізму.

Перехід прав та обов`язків у порядку універсального правонаступництва означає, що правонаступник відповідає не лише за зобов`язання, наявні на момент реорганізації, але й зобов`язаний виконувати ті обов`язки, які конкретизуються або виникають у майбутньому, якщо їх підставою є діяльність юридичної особи, що припинилася. Отже, те, що спірні нарахування здійснені у 2024 році, не змінює правової природи обов`язку та не звільняє правонаступника від його виконання, оскільки підставою такого обов`язку є діяльність підприємства, реорганізованого у 2011 році.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.03.2026 по справі № 520/32776/24, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування.

Посилання відповідача на правові позиції Харківського окружного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду колегія суддів не приймає до уваги, адже в силу частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, якою у спірних правовідносинах є постанова Верховного Суду від 09.03.2026 по справі № 520/32776/24.

З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції про відсутність у КП «Харківводоканал» обов`язку з відшкодування спірних сум з підстав формальної відсутності запису про припинення КП «ВТП «Вода» в ЄДР не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що є підставою для його скасування з прийняттям постанови про задоволення позову та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи те, що суд першої інстанції не належним чином встановив фактичні обставини у даній справі, що призвело до прийняття невірного рішення, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 520/32776/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327 -329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 520/32776/24 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до Комунального підприємства «Харківводоканал» про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства “Харківводоканал” (61052, Україна, м. Харків, вул. Конторська, 90, код ЄДРПОУ 03361715) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ( НОМЕР_1 в ХОУ АТ “Ощадбанк” МФО 351823 код ЄДРПОУ 14099344) заборгованість по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, за період з вересня по жовтень 2024 року в сумі 217614,60 грн, а саме: Список № 1 - 9165,70 грн; Список № 2 – 208448,90 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко Я.В. П`янова