Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №200/761/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року справа №200/761/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі №200/761/25 (головуючий суддя І інстанції – Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2024 по 27.01.2025 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2024 по 27.01.2025 у сумі 356 803 гривні 27 копійок.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем протиправно не нарахований та невиплачений йому середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 11.09.2024 по 27.01.2025 року включно.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2024 по 27.01.2025 включно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2024 по 27.01.2025 у сумі 109338 гривень 79 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 116, 117 КЗпП України є безпідставними.

Також при ухваленні рішення у справі судом першої інстанції не враховано принципи співмірності та розумності заявлених позовних вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не враховано правові висновки Верховного Суду, а також неправильно застосована нова редакція ст.117 КЗпП України.

Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Встановлені обставини справи.

Позивач – ОСОБА_1 (далі – позивач) з 26.07.2018 по 10.09.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі – відповідач).

Відповідно до наказу від 09.09.2024 №1030-ОС позивача 10.09.2024 звільнено з військової служби у зв`язку зі звільненням з полону.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі №200/7263/24 зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок усіх видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020-2023 рік” станом на 01 січня 2020-2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

28.01.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі №200/7263/24 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у загальній сумі 202922,86 грн., що підтверджується банківською випискою та платіжною інструкцією від 30.01.2025 № FMU3UL7FPP8L9MA9.

Представник позивача розрахував середньоденне грошове забезпечення позивача наступним чином:

З довідки доходи вбачається: виплати за липень 2024 року складають 107 788,83 грн.; виплати за серпень 2024 року складають 51 361,20 грн.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”, середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (107 788,83 грн. + 51 361,20 грн.) / 62 = 2566,93 грн. Середній заробіток складає: 2566,93 грн. х 139 днів (з 11.09.2024 по 27.01.2025) = 356 803,27 грн.

Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення, яка надано відповідача, від 20.02.2025 №192 розрахунок середньоденного грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням позивачу виплачено грошове забезпечення: у липні 2024 року – 24385,00 (31 календарний день); у серпні 2024 року – 24385,00 (31 календарний день) із розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавка за вислугу років - 35%, надбавка за особливості проходження служби - 40%, преміювання, 530%. Розмір середньоденного грошового забезпечення складає 786,61 грн.

Відповідно до довідки про остаточний розрахунок грошового забезпечення від 20.02.2025 №191 позивачу виплачено при виключенні зі списків особового складу грошове забезпеченні у розмірі 260 613,85 грн.

Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що відповідно до приписів статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 11.09.2024 по 27.01.2025 включно здійснюється не більш, як за шість місяців без застосування принципу співмірності.

Оцінка суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до абзацу 1 пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Як визначено частиною другою цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням.

Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Як свідчать матеріали справи позивач виключений зі списків та всіх видів забезпечення 10.09.2024, проте, повний розрахунок з позивачем при звільненні здійснено тільки 28.01.2025.

Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.

Законом №2011 та Положенням №1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -КЗпП України.

За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статтей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

На підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (180 днів), тобто за період з 11.09.2024 по 27.01.2025, у зв`язку з невиплатою йому при звільненні грошового забезпечення у загальній сумі 202 922,86 грн.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Відтак, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

На підставі пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Строк затримки по виплаті належних позивачу сум слід рахувати з 11.09.2024, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

28.01.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/7263/24 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у загальній сумі 202 922,86 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Період з 11.09.2024 до 27.01.2025 регулюється чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, та даний період не перевищує 6 місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Судом враховано, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану та не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2025 у справі №460/2645/24.

А тому, суд погоджується з висновком відповідача про те, що позивач хибно включає винагороду, передбачену Постановою № 168, при розрахунку середнього грошового забезпечення, що не відповідає положенням Порядку № 100, та бере до уваги розрахунок середній заробіток, який викладено у довідці №192, яку долучено до матеріалів справи.

Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення розрахунок середньоденного грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням від 20.02.2025 року №192 позивачу виплачено грошове забезпечення: за липень 2024 року – 24385,00 грн., за серпень 2024 року – 24385,00 грн., разом – 48770,00 грн. Розмір середньоденного грошового забезпечення складає 786,61 грн

Розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2024 по 27.01.2025, суд виходить з наступного.

Затримка становить 139 календарних днів.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 109338,79 грн (786,61 х 139).

У справі № 440/6856/22 Верховний Суд розглянув можливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX та констатував, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц не поширюються на спірні правовідносини, що тривають після 19.07.2022, оскільки з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець усунув чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2024 року у справі № 360/380/23, та в подальшому й у постанові від 27.03.2025 по справі № 560/5923/24, констатував, що у межах цієї справи необхідно ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

За цією позицією, для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки застосовуються два режима : 1) до липня 2022 року із застосуванням принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові за весь період затримки такої виплати; 2) після липня 2022 року із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд в даному випадку застосовує для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати позивачці вартості неотриманого речового майно обмеження шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності.

Відтак, враховуючи наведене та ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час прийняття рішення), відповідач повинен виплати позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (180 днів), тобто за період з 11.09.2024 по 27.01.2025 (139 днів), в розмірі 109338,79 гривень.

Суд вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача щодо не врахування судом першої інстанції принципів співмірності та розумності заявлених позовних вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та правових висновків Верховного Суду, з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

«105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції виходив з таких обставин та критеріїв:

- позивача звільнено в вересні 2024 року, з позовом про зобов`язання виплатити спірні суми звернувся до суду у лютому 2025 року, після отримання перерахованого грошового забезпечення у загальній сумі 202 922,86 грн у січні 2025 року, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі №200/7263/24, що не є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів;

- період затримки (прострочення) виплати, а також те, що тривалість цього періоду пов`язана з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, у зв`язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні;

- розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не перевищує розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Крім того, істотність частки суми перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 202922,86 гривень/109338,79 гривень (сума перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду /середній заробіток за час затримки розрахунку) = 1,86. Тобто, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні майже вдвічі менший, ніж розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні

Тому суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до розрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні принципу співмірності.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі №200/761/25 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі №200/761/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 вересня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

Т.Г.Гаврищук

Е.Г. Казначеєв