Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №620/6655/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/6655/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі також відповідач, ГУНП в Чернігівській області), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2008, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки та 19 календарних днів щорічної відпустки за 2016 рік;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2015–2020 роки;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 503 календарні доби невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток у розмірі 233 797 грн 03 коп;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо непроведення повного розрахунку з позивачем у день звільнення 24.12.2020 року;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.12.2020 по 18.01.2023 у розмірі 383 441 грн 85 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області звільнений зі служби з 24.12.2020, однак при звільненні відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок і не виплатив компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за спірний період.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог та зазначив, що діяв у спосіб визначений чинним законодавством України на час спірних правовідносин.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій не погоджувався з доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У строк, встановлений судом, позивачем усунуто недоліки позовної заяви, подано заяву про усунення недоліків та про поновлення строку звернення до суду. Враховуючи викладені у заяві обставини, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.08.2026 клопотання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про поновлення строку подання суду відзиву на позовну заяву у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Поновлено Головному управлінню Національної поліції в Чернігівській області процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів та долучити їх до справи № 620/6655/26.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.08.2026 у задоволенні заяви Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.08.2026 у задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження – відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 у період з 07.08.2000 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ -міліції, безпосередньо в УМВС України в Чернігівській області, а у період з 07.11.2015 до 24.12.2020 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Чернігівської області.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 24.12.2020 № 372 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (за станом здоров`я (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до листа від 03.04.2026 № 65464-2026 та довідки від 10.08.2026 № 100023-2026 позивач за період служби не використав, зокрема додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, за 2015-2020 роки. Відповідач повідомив, що частиною 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану відпустку в році звільнення. З огляду на вказане відповідач у виплаті компенсації за невикористану відпустку відмовив.

Відповідно до наданої довідки від 10.08.2026 позивач використав щорічні відпустки за 2016 рік - 22 доби, за 2017 рік - 41 добу, за 2018 рік - 42 доби, за 2019 рік - 44 доби. На день звільнення позивач не використав 03 доби щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за 2015 рік та 41 добу щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за 2020 рік.

Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України листом від 13.03.2026 № 100/31/06-04 на адвокатський запит представника позивача надіслав архівні витяги з наказів Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Чернігівській області від 05.11.2007 № 199, від 04.03.2010 № 31, від 16.07.2010 № 123, від 08.07.2011 № 132, від 10.12.2010 № 196.

Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України листом від 04.05.2026 № 200/31/11-06.4 на адвокатський запит представника позивача повідомив, що питання організації користування архівними документами ГУМВС, УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та на залізницях, що тимчасово зберігаються в архівних підрозділах відповідних головних управлінь Національної поліції України, врегульовані наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04.11.2016 № 1162.

У зв`язку зі збройною агресією РФ та з метою збереження архівних документів Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, які знаходилися на зберіганні в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області, їх тимчасово переміщено до приміщень ГДА МВС. Серед тимчасово переміщених архівних документів знаходяться накази по особовому складу, а також картки нарахування грошового забезпечення сержантського та офіцерського складу, в тому числі за 2000-2015 роки. У картках грошового забезпечення міститься інформація про надання чергових та інших видів відпусток особовому складу УМВС України в Чернігівській області, що слугувало підставою для надання архівних витягів стосовно ОСОБА_1 від 11.03.2016 №№ 688, 689, 690, 691, 692. Згідно з Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 р. за № 571/20884, строк зберігання наказів з кадрових питань (особового складу) про надання щорічних оплачуваних відпусток та відпусток у зв`язку з навчанням становить 5 років. Процедура складання та оформлення актів про вилучення для знищення документів тимчасового строку зберігання встановлена низкою нормативно- правових актів у сфері архівної справи та діловодства, і відноситься до компетенції юридичних осіб, у діяльності яких утворювалися документи. Діловодні документи УМВС України, зокрема примірники актів про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, до ГДА МВС не приймалися-передавалися.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

У спірний період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ був чинний Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон №565-XII), за правилами статті 18 якого визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки, врегульовано відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (надалі - Положення №114).

Згідно статті 1 Закону України «Про міліцію» №565-XII від 20.12.1990 (далі - Закон №565-XII, чинного на момент проходження служби позивачем) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Частинами 1-2 статті18 Закону №565-XII передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.

Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати (частина 1 статті19 Закону №565-XII).

Працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом (стаття 21 Закону №565-XII).

Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист (частина 1 статті.22 Закону №565-XII).

Відповідно до пункту 49 Положення № 114 передбачалося, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові, короткострокові, через хворобу, канікулярні, у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ, додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - по добове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

Відповідно до п.52 Положення №114 чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.

За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (п.п.3 п.55 Положення №114).

Пунктом 56 Положення № 114 визначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

З огляду на вищевказані джерела правового регулювання, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Положенням № 114, яке є спеціальним законодавством та регулює проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, передбачено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. При цьому, особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці 1 цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Разом з тим, відповідно до листа Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України від 13.03.2026 № 100/31/06-04 встановлено, що на адвокатський запит представника позивача надіслав архівні витяги з наказів Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Чернігівській області від 05.11.2007 № 199, від 04.03.2010 № 31, від 16.07.2010 № 123, від 08.07.2011 № 132, від 10.12.2010 № 196.

Також, Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України листом від 04.05.2026 № 200/31/11-06.4 на адвокатський запит представника позивача повідомив, що питання організації користування архівними документами ГУМВС, УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та на залізницях, що тимчасово зберігаються в архівних підрозділах відповідних головних управлінь Національної поліції України, врегульовані наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04.11.2016 № 1162. У зв`язку зі збройною агресією РФ та з метою збереження архівних документів Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, які знаходилися на зберіганні в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області, їх тимчасово переміщено до приміщень ГДА МВС. Серед тимчасово переміщених архівних документів знаходяться накази по особовому складу, а також картки нарахування грошового забезпечення сержантського та офіцерського складу, в тому числі за 2000-2015 роки. У картках грошового забезпечення міститься інформація про надання чергових та інших видів відпусток особовому складу УМВС України в Чернігівській області, що слугувало підставою для надання архівних витягів стосовно ОСОБА_1 від 11.03.2016 №№ 688, 689, 690, 691, 692. Згідно з Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 р. за № 571/20884, строк зберігання наказів з кадрових питань (особового складу) про надання щорічних оплачуваних відпусток та відпусток у зв`язку з навчанням становить 5 років. Процедура складання та оформлення актів про вилучення для знищення документів тимчасового строку зберігання встановлена низкою нормативно- правових актів у сфері архівної справи та діловодства, і відноситься до компетенції юридичних осіб, у діяльності яких утворювалися документи. Діловодні документи УМВС України, зокрема примірники актів про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, до ГДА МВС не приймалися-передавалися.

Суд зауважує, що відповідно до п.16 ст.1 частини 1 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України 20.07.98 №41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 1998 р. за №576/3016 (який був чинним до 01.01.2013 року), накази, розпорядження міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій про надання відпусток зберігаються 5 років.

Відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, термін зберігання документів (графіків, заяв, відомостей) про надання та використання щорічних, творчих, соціальних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням - 1 рік, накази про надання щорічних оплачуваних відпусток - 5 років.

Суд зазначає, що встановити факт невикористання позивачем відпусток за 2000-2015 роки - неможливо.

Відтак, суд вважає, що у разі відсутності (у зв`язку із закінченням терміну зберігання) у відповідача доказів, які можуть підтвердити правомірність позовних вимог, позивач має самостійно надати докази на обґрунтування позову.

Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Водночас, вимогу про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток при звільненні за 2000-2015 роки позивач обґрунтовує виключно не наданням відповідачем доказів того, що позивачу виплачувалась компенсація у спірний період, стверджуючи при цьому, що у вказані періоди йому відпустка не надавалась.

Суд зауважує, що позивач, звільнившись у листопаді 2015 року, мав знати про невиплату йому компенсації за невикористані у 2000-2015 роках відпустки та своєчасно звернутись до роботодавця із відповідним запитом про отримання підтверджуючої інформації.

При цьому, позивач просить нарахувати та сплатити йому грошову компенсацію за невикористані у 2000-2015 роках чергові відпустки, тобто 11 років після звільнення з органів внутрішніх справ.

Відтак, своєю бездіяльністю позивач сам унеможливив отримання належних доказів для відновлення його порушеного права.

Зважаючи на викладене, суд вважає безпідставними твердження позивача щодо наявності у нього права на отримання компенсації за невикористані дні відпустки, а відтак відсутня протиправна бездіяльність щодо не нарахування та не виплати компенсації за невикористані дні відпустки за період з 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2008, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки.

У подальшому було прийнято Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі також Закон №504/96-ВР) який встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням(статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України).

Закон України «Про Національну поліцію» (далі також Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Стаття 60 Закону №580-VIII встановлює, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі також Порядок № 260).

Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу III Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.

При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Сторонами не заперечується, що за період служби в Національній поліції позивач набув право на додаткову оплачувану відпустку як учасник бойових дій за 2015-2020 роки, яку не використав.

Відповідно до аналізу наведеного вище законодавства, у наступному календарному році, у тому числі й за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку.

Відпустки за попередні роки, які невикористані поліцейським в році звільнення, не можуть бути залишені без розрахунку (виплати грошової компенсації), адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 по справі № 160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого Верховним Судом у справах № 818/1276/17, № 820/5122/17 та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 640/85/20.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не заперечується, що на момент звільнення з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області позивач не використав додаткову відпустку, право на яку отримав під час проходження служби, а тому при звільненні набув право на отримання відповідної грошової компенсації.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за спірний період.

Ухвалюючи рішення суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а,відповідно до якої у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої законом України «Про відпустки» і статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.

Як свідчать матеріали справи, позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним частину щорічної відпустки за 2016 рік – 19 календарних днів та додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки. Докази проведення виплат вказаної компенсації відсутні.

Враховуючи, що саме під час звільнення зі служби в поліції із поліцейським повинен бути повністю проведений розрахунок, відтак наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримання остаточного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Так, за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 24.12.2020 № 372 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (за станом здоров`я (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Отже враховуючи зазначені норми права та обставини справи, суд зазначає, що саме з наступної дати після звільнення позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що день фактичного розрахунку з позивачем ще не настав, оскільки позивач зазначає про наявність заборгованості перед ним по належним при звільненні сумам.

З огляду на це заявлені позивачем вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку з позивачем у день звільнення 24.12.2020 року та стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.12.2020 по 18.01.2023 у розмірі 383 441 грн 85 коп є передчасними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом:

визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік – 19 діб та додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік – 14 діб, за 2016 рік – 14 діб, за 2017 рік – 14 діб, за 2018 рік – 14 діб, за 2019 рік – 14 діб, за 2020 рік – 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції;

зобов`язання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік – 19 діб та додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік – 14 діб, за 2016 рік – 14 діб, за 2017 рік – 14 діб, за 2018 рік – 14 діб, за 2019 рік – 14 діб, за 2020 рік – 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до приписів статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із статтею 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн до суду надано копії: ордеру на надання правничої допомоги серії СВ № 1175403 від 09.06.2026; акт про надання правничої допомоги та розрахунок гонорару адвоката Мусієнка В.О.; договору № 12/11-25 про надання правничої допомоги від 12.11.2025; квитанції до прибуткового касового ордера № 09/06 від 09.06.2026 на суму 20000,00 грн; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 001239; рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару.

Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред`явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Водночас, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).

З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалась, справа № 620/6655/26 віднесена судом до справ незначної складності. Також суд враховує заперечення представника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області. Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Зважаючи на те, що предметом даного спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 3067,55 грн.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,20 грн.

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн та судовий збір у розмірі 605,20 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік – 19 діб та додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік – 14 діб, за 2016 рік – 14 діб, за 2017 рік – 14 діб, за 2018 рік – 14 діб, за 2019 рік – 14 діб, за 2020 рік – 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік – 19 діб та додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік – 14 діб, за 2016 рік – 14 діб, за 2017 рік – 14 діб, за 2018 рік – 14 діб, за 2019 рік – 14 діб, за 2020 рік – 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,20 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 40108651.

Повний текст рішення виготовлено 02 вересня 2026 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА