Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №600/2191/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2191/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Рупташ Ю.Т., позивача ОСОБА_1 , представників відповідача Скакун Є.В. та Агатія В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29.01.2026 року.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання по справі; встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

У ході підготовки справи до розгляду по суті судом: з`ясовано зміст заявлених вимог; з`ясовано позицію відповідача; отримано від сторін заяви по суті справи, письмові докази, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; вчинено інші дії, передбачені частиною другою статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 29.07.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Згідно змісту поданих позивачем заяв по суті справи, додаткових письмових пояснень та пояснень у судовому засіданні, в обґрунтування заявлених вимог позивач вказував про недотримання відповідачем процедури призначення фактичної перевірки суб`єкта господарювання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що виразилося у не обґрунтуванні необхідності проведення перевірки позивача, не зазначенні про наявність (отримання) інформації, яка стала приводом для її проведення. Також позивачем зазначалося і про недопущення ним порушення, зазначеного в оскаржуваному рішенні (не проведення готівкових коштів через РРО), про необґрунтованість та безпідставність висновків відповідача щодо його встановлення та про неправомірність розміру штрафної санкції, визначеної оскаржуваним рішенням.

Згідно поданих відповідачем заяв по суті справи та пояснень у судовому засіданні, податковий орган щодо заявлених вимог заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити, вказуючи про законність проведення фактичної перевірки у позивача та про обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Додаткові пояснення Головного управління ДПС у Чернівецькій області та додані до них документи, які були подані в системі «Електронний суд» 01.09.2026 року та надійшли до суду 02.09.2026 року безпосередньо перед судовим засіданням, призначеним судом на 02.09.2026 року о 12:00 для проголошення судового рішення у цій справі, не беруться до уваги, адже такі були подані відповідачем уже на стадії ухвалення судового рішення.

Суд зауважує, що у судовому засіданні 25.08.2026 року представник відповідача, надавши пояснення щодо суті спору та відповівши на поставлені запитання, не заперечував щодо постановлення судом ухвали про закінчення з`ясування обставин справи та перевірки її доказами і переходу до судових дебатів (частини третя статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України), а в подальшому - до стадії ухвалення судового рішення (стаття 227 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено право сторони, зокрема відповідача – суб`єкта владних повноважень, подавати до суду додаткові пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі та подавати суду додаткові докази на стадії ухвалення судом судового рішення.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України з метою контролю за дотриманням платником податків норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин їх працівниками (найманими особами) Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області 09.09.2025 року прийнято наказ №1861-п «Про проведення фактичної перевірки», яким вирішено провести фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 у гуртовому складі за адресою: АДРЕСА_1 , за період діяльності згідно статті 102 Податкового кодексу України тривалістю, що не перевищуватиме 10 діб із 09.09.2025.

За результатом проведення фактичної перевірки податковим органом складено Акт від 18.09.2025 №35686/Ж5/24-13-07-04/ НОМЕР_1 , у якому відображено встановлення порушень ФОП ОСОБА_1 пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Не погоджуючись із висновками перевірки, 06.10.2025 року позивачем подано податковому органу заперечення на Акт №35686/Ж5/24-13-07-04/2134101879 від 18.09.2025 року, які були розглянуті Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області та прийнято рішення про правомірність висновків акту перевірки, а заперечення позивача залишено без задоволення.

На підставі акта перевірки №35686/Ж5/24-13-07-04/2134101879 від 18.09.2025 року, Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2025 року №0000036499/Ж10/24-13-07-04, яким за порушення позивачем п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», згідно статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовано до позивача штрафні санкції на суму 1076296 грн 74 коп.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС України, яка за результатом розгляду скарги позивача вирішила таку задовольнити, а ППР Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 22.10.2025 року №0000036499/Ж10/24-13-07-04 скасувати. Водночас ДПС України зобов`язала Головне управлінням ДПС у Чернівецькій області вжити заходів щодо прийняття нового ППР на підставі акта фактичної перевірки та рішення про результати розгляду скарги від 09.01.2026 року №722/6/99-00-06-03-02-06.

На підставі акта перевірки №35686/Ж5/24-13-07-04/2134101879 від 18.09.2025 року, рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 09.01.2026 року №722/6/99-00-06-03-02-06, Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29.01.2026 року, яким у зв`язку із встановленням порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (не проведення готівкових коштів через РРО), на підставі пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції на суму 1076296 грн 74 коп.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС України, яка за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 прийняла рішення від 08.04.2026 року №8858/6199-00-06-03-02-06 про відмову у її задоволенні, а ППР Головного управління ДПС у Чернівецькій області №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29.01.2026 року залишено без змін.

За таких обставин, не погоджуючись із ППР №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29.01.2026 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно правової позиції Верховного Суду в постанові від 21 лютого 2020 у справі № 826/14123/18, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

Водночас судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформульований правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Отже, питання правомірності дій контролюючого органу щодо призначення і проведення перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про оскарження рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17.

Таким чином, оскільки незаконність оскаржуваного рішення позивач обґрунтовує, в першу чергу, протиправністю дій податкового органу щодо призначення фактичної перевірки, за результатами якої відповідачем було прийнято оскаржуване рішення, то суд, беручи до уваги наведену вище правову позицію Верховного Суду, спочатку надає оцінку таким доводам позивача.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції на час виникнення спірних відносин).

Цим Кодексом передбачені функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).

Зокрема, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

З обставин справи вбачається, що оскаржуване позивачем рішення прийнято за результатом проведення фактичної перевірки, призначеної наказом від 09.09.2025 року №1861-п, у якому правовою підставою його винесення зазначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Так, згідно пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України).

Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою, підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює. Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

У ході судового розгляду даної справи Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області не було надано суду належних та достовірних доказів наявності у податкового органу та/або отриманої ним в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування щодо можливого допущення ФОП ОСОБА_1 порушення законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України).

Не вказано про таку інформацію Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області і у заявах по суті справі.

Щодо тверджень представника відповідача у судовому засіданні про те, що підставою для проведення фактичної перевірки позивача згідно підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України був «до перевірочний аналіз, проведений підрозділами Головного управління ДПС у Чернівецькій області», то такі суд відхиляє, адже указане не є отриманою в установленому законодавством порядку інформацією від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.

До того ж у заявах по суті справи відповідачем не було про це зазначено, а у ході судового розгляду справи на підтвердження таких доводів не було надано належних і достовірних доказів.

Отже, відповідач як суб`єкт владних повноважень у ході судового розгляду цієї справи не обґрунтував й, відповідно, не надав належних та достовірних доказів наявності підстав, передбачених підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, для призначення й проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що приймаючи наказ від 09.09.2025 року №1861-п про проведення фактичної перевірки позивача, податковий орган лише обмежився посиланнями на норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але при цьому у ході судового розгляду цієї справи не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки у позивача, наявність (отримання) якої саме інформації стосовно ФОП ОСОБА_1 стало приводом для її проведення.

Вказане свідчить про незаконність призначення фактичної перевірки позивача і, як наслідок, про незаконність застосованої відповідачем до позивача за результатом проведення такої перевірки суми штрафу, яка визначена оскаржуваним рішенням.

Оскільки згідно правової позиції Великої Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 про те, що невиконання контролюючим органом вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками, то суд, враховуючи викладене, приходить до висновку про незаконність оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29.01.2026 року.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім цього, задовольняючи позов, суд виходить з наступного.

Згідно змісту акту фактичної перевірки від 18.09.2025 №35686/Ж5/24-13-07-04/ НОМЕР_1 під час її проведення встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - не проведення готівкових коштів через РРО, а саме: реалізація питної води ТМ «Караван» та товарної групи «Бакалія» на загальну суму 1076296,74 грн без документального підтвердження щодо реалізації даного товару без застосування РРО/ПРРО.

У зв`язку з цим на підставі пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції на суму 1076296 грн 74 коп (ППР №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29.01.2026 року).

Так, згідно абзаців 5, 6, 19 статті 2 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо;

розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями;

розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Фізичні особи - підприємці, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, при продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або наданні послуг мають право в розрахунковому документі зазначати назву товару (послуги) у вигляді, що відображає споживчі ознаки товару (послуги) та ідентифікує належність такого товару (послуги) до товарної групи чи послуги.

Згідно пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання:

100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;

150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Отже, суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції. Пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.

Перші два обов`язки суб`єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення.

Предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Вказане є правовою позицією Верховного Суду у постанові від 09.09.2024 року у справі №280/6832/23 щодо застосування наведених норм права.

Поряд з цим суд зауважує, що особливістю адміністративного судочинства, порівняно з іншими видами судочинства, є обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 75 -76 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктом 83.1 статті 83 ПК України передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи; мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.

Однак у графі « 4.5. Додатки до акта перевірки» акту перевірки від 18.09.2025 №35686/Ж5/24-13-07-04/2134101879 відсутні посилання на докази, визначені ПК України, які достовірно підтверджували би висновки перевірки про не проведення позивачем готівкових коштів через РРО на суму 1076296,74 грн.

У ході судового розгляду справи відповідач як суб`єкт владних повноважень на підставі належних, достовірних та достатніх доказів не довів обґрунтованість висновків перевірки про не проведення готівкових коштів через РРО, тобто ним не доведено факти реалізації (продажу покупцям) позивачем питної води ТМ «Караван» та товарної групи «Бакалія» на загальну суму 1076296,74 грн.

При цьому, як свідчить зміст акту фактичної перевірки, проведення контрольної розрахункової операції не проводилося, а до висновків про реалізацію позивачем питної води ТМ «Караван» та товарної групи «Бакалія» на загальну суму 1076296,74 грн без документального підтвердження щодо реалізації даного товару без застосування РРО/ПРРО відповідач дійшов з огляду на виявлення відсутності залишків товару станом на 09.09.2025 року.

Утім, сама по собі відсутність залишків товару на складі за адресою: м. Чернівці, вул. Донбасівська, 1/Ф, не свідчить саме про факт реалізації позивачем покупцям товару у перевіряємий період на суму 1076296,74 грн.

До цього суд звертає увагу на те, що у запереченнях, поданих контролюючому органу на акт фактичної перевірки, позивач указував про відсутність залишків товарів станом на 09.09.2025 року за адресою: м. Чернівці, вул. Донбасівська, 1/Ф, в тому числі у зв`язку із ремонтом приміщення та переміщенням частини товарів на інший склад за адресою: м. Чернівці, вул. Донбасівська, 1/Ю.

Проте, як свідчать наявні у справі матеріали, указаним твердженням позивача податковий орган не надав належної оцінки та не перевірив повідомлених позивачем обставин.

Указане додатково свідчить про необґрунтованість та передчасність висновків фактичної перевірки, наведених в акті від 18.09.2025 №35686/Ж5/24-13-07-04/2134101879, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Посилання відповідача у заявах по суті справи та в судовому засіданні на те, що 29.09.2025 року позивачем в ЄРПН зареєстровано низку податкових накладних на реалізацію товарів суд відхиляє, адже такі обставини мали місце вже після проведення фактичної перевірки позивача (09.09.2025 року) та складення акту перевірки (18.09.2025 року), а, відтак, не можуть слугувати обґрунтуванням правомірності висновків перевірки.

Отже, наведене свідчить про необґрунтованість висновків перевірки про реалізацію позивачем питної води ТМ «Караван» та товарної групи «Бакалія» на загальну суму 1076296,74 грн без документального підтвердження щодо реалізації даного товару без застосування РРО/ПРРО, що слугувало прийняттю оскаржуваного рішення.

Тому податкове повідомлення-рішення №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29.01.2026 року є незаконним.

Крім цього, приходячи до висновку про його незаконність, суд також виходить з необґрунтованості розміру штрафної санкції, застосованої відповідачем до позивача.

Так, згідно приписів пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, на підставі якого відповідачем застосовано до позивача штрафні санкції на суму 1076296,74 грн, сума штрафних (фінансових) санкцій визначається у відсотках від вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг), при цьому за порушення, вчинене вперше - 100 відсотків вартості проданих товарів (робіт, послуг), а за кожне наступне вчинене порушення - 150 відсотків вартості товарів (робіт, послуг).

Однак у ході судового розгляду справи відповідачем не доведено (не надано належних і достовірних доказів) факту продажу позивачем товару без застосування РРО вперше на суму 1076296,74 грн (сума штрафу 100% вартості проданих товарів).

Не доведено відповідачем і фактів кожного наступного вчинення позивачем порушення та накладення на нього у зв`язку з цим штрафу у розмірі 150 відсотків вартості товарів.

Згідно приписів підпункту 58.1.1. пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України у податковому повідомленні-рішенні зазначається або додається до нього детальний розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних фінансових санкцій.

Проте в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29.01.2026 року відсутній детальний розрахунок штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до позивача, а в ході судового розгляду справи відповідачем не надано детального розрахунку штрафних (фінансових) санкцій як додатку до вказаного податкового повідомлення-рішення.

У судовому засіданні представником відповідача було зазначено про відсутність такого детального розрахунку штрафних (фінансових) санкцій до податкового повідомлення-рішення №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29.01.2026 року.

Викладене дає підстави суду для висновку про недоведеність відповідачем правомірності застосування до позивача штрафних санкцій на суму 1076296,74 грн.

Наведене є ще однією підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного позивачем рішення.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі платіжної інструкції №1049 від 02.05.2026 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 10762,97, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області №000004029/Ж10/24-13-07-04 від 29 січня 2026 року, прийняте стосовно ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління ДПС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 10762,97 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Повне судове рішення складено 02 вересня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач – Головне управління ДПС у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, ЄДРПОУ 44057187).

Суддя О.П. Лелюк