Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №520/18257/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 вересня 2026 року справа № 520/18257/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області (вул. Васильківського, буд. 4,м. Ізюм,Харківська обл., Ізюмський р-н,64309, код ЄДРПОУ44893979) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив (з урахуванням уточненого позову) :

- визнати протиправною бездіяльність Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, яка полягає у неналежному розгляді звернення ОСОБА_1 від 03.05.2026 та ненаданні повної, конкретної й обґрунтованої відповіді по суті поставлених у зверненні питань;

- зобов`язати Ізюмську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 03.05.2026 та надати повну, конкретну й обґрунтовану відповідь по суті поставлених у зверненні питань, з урахуванням правової оцінки суду, у тому числі щодо фактичної доступності або недоступності медичної, рятувальної, правоохоронної, комунальної та іншої допомоги травмованій особі за адресою: АДРЕСА_2 , у період з 16.03.2022 по 30.03.2022.

В обґрунтування позову зазначалося, що позивач звернувся до Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області із зверненням від 03.05.2026. Зазначене звернення було подано після отримання попередньої відповіді Ізюмської МВА від 04.03.2026 №Н-304/05-23, тобто повторним, і в ньому позивач просив надати додаткову, уточнену і конкретну відповідь щодо фактичної доступності медичної, рятувальної, правоохоронної, комунальної та іншої допомоги травмованій особі за адресою: АДРЕСА_2 , у період з 16.03.2022 по 30.03.2022.

Позивач вказував, що 14.05.2026 Ізюмська МВА надала відповідь №84-838/05-23, з якою позивач не згоден, оскільки у цій відповіді, на його думку, не надано відповіді по суті поставлених питань, а лише повідомлено, що скановані копії звернення направлено до низки установ, які компетентні щодо надання інформації.

Позивач вважав, що протиправна бездіяльність Ізюмської МВА полягає у тому, що вона не виконала обов`язок належно розглянути звернення від 03.05.2026 по суті, не перевірила викладені у зверненні факти, не надала відповіді на поставлені питання, не прийняла рішення за результатами розгляду звернення та не повідомила позивача про суть такого рішення.

Ухвалою суду від 17.07.2026р. відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

До суду надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач позов не визнав та зазначив, що діяв в межах своїх повноважень, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

При цьому відповідач указав на те, що інформація, яку в своєму зверненні просив надати позивач, не відноситься до компетенції Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, а відтак, з урахуванням приписів ст.7 Закону України «Про звернення громадян» звернення позивача було перенаправлено до відповідних комунальних підприємств та інших установ, які відповідно до своїх повноважень володіють інформацією, яку витребовував позивач. В свою чергу на адресу позивача було надіслано лист № 84-838/05-23 від 14.05.2026 р., в якому повідомлено, що його звернення надіслано за належністю до інших установ та організацій.

Також відповідач зазначив, що всі установи та організації, на адресу яких було надіслано звернення позивача надали на його адресу належні відповіді, копії яких відповідач надав до суду.

Позивач надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої наполягав на задоволенні позовних вимог та зазначав, що не вимагав від Ізюмської міської військової адміністрації самостійно проводити експертизу, вимірювати температуру всередині квартири або встановлювати винуватість конкретних осіб, а натомість просив зібрати офіційні відомості, які перебували у володінні різних органів і служб, та надати на їх основі зрозумілу відповідь про фактичні умови і доступність допомоги. Якщо точні відомості були відсутні, відповідач мав прямо це зазначити, пояснити причини відсутності інформації та вказати, які дії були вчинені для її отримання.

Також позивач зазначив, що витребував інформацію, оскільки вона необхідна у кримінальному провадженні №12022221070001075 від 09.11.2022р., в якому слідчий, як вважає позивач, самостійно не витребував повної інформації, через що позивачу доводиться самостійно збирати інформацію, яка має істотне значення для перевірки повноти розслідування та встановлення обставин смерті близької людини.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 03.05.2026р. позивач звернувся до відповідача із заявою «про надання додаткових уточнень до відповіді Ізюмської міської адміністрації від 04.03.2026р. № Н-304/05-23», в якій ОСОБА_1 зазначав, що вже звертався до відповідача із заявою від 16.02.2026р. про надання інформації, на яку отримав відповідь від 04.03.2026р. № Н-304/05-23. Позивач вважав, що надана відповідь не дає чіткої та однозначної інформації саме щодо конкретної адреси – АДРЕСА_2 у конкретний період з 16.03.2022р. по 30.03.2022р.

Позивач просив надати чітку відповідь: чи була у період з 16.03.2022 по 30.03.2022 за адресою: АДРЕСА_2 , фактично доступна екстрена медична допомога;

- чи могла бригада екстреної медичної допомоги прибути за цією адресою;

- чи працював зв`язок для виклику швидкої допомоги;

- чи здійснювалися виїзди медиків у цей район міста;

- чи мала травмована особа, яка перебувала за вказаною адресою, реальну

можливість отримати медичну допомогу;

- чи була у цей період фактично доступна рятувальна допомога, у тому числі ДСНС, пожежна або аварійно-рятувальна служба;

- чи була можливість виклику рятувальників та чи здійснювалися виїзди рятувальників у цей район;

- чи працювали у цей період за цією адресою або в її районі правоохоронні органи;

- чи була можливість виклику поліції та чи здійснювалося реагування поліції на

звернення громадян у цьому районі;

- чи був реальний доступ мешканців цієї адреси до правоохоронної допомоги;

- чи було електропостачання, водопостачання, водовідведення, газопостачання,

теплопостачання;

- чи працювали аварійні комунальні служби;

- якщо будь-які послуги надавалися “з перебоями”, конкретно зазначити, які саме послуги, у які дні та в якому обсязі фактично надавалися;

- якщо, за позицією Ізюмської МВА, будь-яка допомога або комунальна послуга у зазначений період хоча б частково була доступна, конкретно пояснити, яка саме допомога або послуга була доступна, де саме, у які дні, яким чином мешканці могли її отримати, чи поширювалася така можливість саме на адресу: АДРЕСА_2 , та на підставі яких документів, журналів, актів, довідок, повідомлень або інших джерел зроблено такий висновок;

- якщо Ізюмська МВА не володіє точною інформацією щодо конкретної адреси, прямо зазначити це у відповіді;

- вказати, які саме органи, установи або підприємства можуть володіти такою інформацією;

- повідомити, чи надходила до Ізюмської МВА інформація від медичних, рятувальних, правоохоронних або комунальних служб щодо фактичного стану роботи служб у цей період;

- надати копії або витяги з документів, на підставі яких буде надана уточнена відповідь.

14.05.2026 відповідач надав лист №84-838/05-23, згідно якого позивача було повідомлено, що скановані копії заяви ОСОБА_2 направлено за призначення до низки установ, а саме:

- КНП Ізюмської міської ради “Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері”;

- Ізюмського районного управління ГУ ДСНС України у Харківській області;

- Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області;

- Ізюмської дільниці Куп`янської філії ПАТ “Харківгаз”;

- АТ “Харківобленерго”;

- Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного

підприємства;

- Ізюмського комунального підприємства теплових мереж.

Позивач із зазначеним не погодився та звернувся до суду в цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 3 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Згідно з положеннями статті 5 Закону № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно зі статтею 20 цього ж Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»(далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Положеннями частин 1, 2 та 5статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Вимогами статті 12 Закону № 2939-VI встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина 2 зазначеної статті).

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові по справі № 826/8891/16 від 17.02.2020р., аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (частин п`ята та шоста статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.

Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону.

Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ публічної інформації»).

Так само згідно п. 42 зазначеної постанови пленуму Вищого адміністративного суду України, яку суд застосовує за відсутності інших правових роз`яснень зі спірного питання, що були надані пізніше, звернення особи стосовно судового розгляду справи, у якій вона бере участь, належить адресувати до суду як суб`єкта процесуальних правовідносин на підставі процесуального законодавства, а не до суду (керівництва суду) як установи, який у разі отримання такого запиту повинен відмовити у його задоволенні, оскільки не володіє і не зобов`язаний володіти запитуваною інформацією (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

Як встановлено судом в цій справі, позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача не з заявою в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки його заява від 03.05.2026р. не містила зауважень, скарг та пропозицій, що стосуються статутної діяльності, а також не була заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом поданої ОСОБА_1 заяви від 03.05.2026р. вбачається, що, незалежно від її назви, вона є інформаційним запитом, оскільки позивач просив лише про надання певної інформації. При цьому, мета отримання такої інформації не має вирішального значення для розгляду запиту. Посилання позивача не те, що інформація необхідна для використання в кримінальному провадженні є неспроможними, оскільки, за наявними у суду доказами, ОСОБА_1 не є суб`єктом кримінального провадження.

Таким чином, надане позивачем звернення необхідно було розглядати з врахуванням приписів Закону України «Про доступ до публічної інформації» та, зокрема, вимог пункту 1 частини ст. 22 зазначеного Закону, згідно яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у разі, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Доводи позовної заяви про порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян» в зв`язку з встановленими обставинами також є необгрунтованими.

Також слід брати до уваги положення частини 3 зазначеної вище статті Закону України «Про доступ до публічної інформації», за якими розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Таким чином, відповідач надав правильну по суті відповідь на заяву ОСОБА_1 від 03.05.2026р., але при цьому діяв не на підставі вимог чинного законодавства та, зокрема, керувався приписами Закону України «Про звернення громадян», яким спірні правовідносини не регулюються.

Суд зауважує в зв`язку з цим, що згідно позиції Верховного Суду, сформованою у постанові від 19 серпня 2022 року у справі № 160/4933/20, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципу публічного права, тобто діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Суд також зазначає, що відповідач не повинен був збирати інформацію, яка запитувалась позивачем, щодо якої він не є розпорядником, тобто вона не була отримана або створена ним в процесі виконання своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у його володінні.

Таким чином, позовні вимоги є частково обгрунтованими, оскільки позивач посилався саме на порушення відповідачем вимог законодавства та невірне застосування закону в його точному розумінні, що частково підтверджено судовим розглядом.

При цьому суд зауважує, що в даній справі встановлено вчинення відповідачем активних дій з приводу неналежного розгляду звернення (запиту) позивача, зокрема, шляхом направлення відповіді. Натомість бездіяльності з його боку, як на цьому наголошувалося в позовній заяві, не встановлено.

Суд ураховує, що вказаний висновок цілком відповідає визначенню поняття "бездіяльність", яке надано Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 19.04.2018р. у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), де Велика Палата зазначила, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Велика Палата у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.

З врахуванням викладеного суд знаходить підстави для виходу за межі позовних вимог згідно частини 2 ст. 9 КАС України шляхом визнання протиправними дій з неналежного розгляду заяви позивача від 03.05.2026р.

Що стосується позовних вимог в зобов`язальній частині, то вони підлягають задоволенню, з урахуванням наведених вище висновків, шляхом зобов`язання відповідача розглянути подану заяву за нормами Закону України «Про доступ до публічної інформації» та надати відповідь.

При цьому позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати повну, конкретну й обґрунтовану відповідь по суті поставлених у зверненні питань, у тому числі щодо фактичної доступності або недоступності медичної, рятувальної, правоохоронної, комунальної та іншої допомоги травмованій особі за адресою: м. Ізюм, вул. Гайдамацька, буд. 12, квартира №1, у період з 16.03.2022 по 30.03.2022 задоволенню не підлягають, оскільки судовим розглядом не підтверджено, що відповідач є належним розпорядником інформації за заявою від 03.05.2026р., що частково визнається самими позивачем в позовній заяві, де він указував на те, що в разі коли точні відомості були відсутні, відповідач мав прямо це зазначити, пояснити причини відсутності інформації. Так само, позивач помилково указував, що Ізюмська МВА мала можливість і повноваження організувати збір інформації від відповідних служб, зіставити її, узагальнити та надати одну повну відповідь по суті, що також підтверджує розуміння позивачем того, що сам відповідач не створює та не отримує (володіє) інформацією, яку витребовував позивач.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову з виходом за межі позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 17, 243, 246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково, вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправними дії Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.05.2026р.;

зобов`язати Ізюмську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.05.2026р. та надати на неї відповідь з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров