Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №460/11106/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2026 року м. Рівне№460/11106/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частиної НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000, 00грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, під час якої безпосередньо брав участь у бойових діях та виконував бойові завдання із захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації, зокрема у період з 27 лютого 2024 року по 11 червня 2024 року, а 08 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Серебрянського лісництва Луганської області внаслідок скиду вибухового пристрою з безпілотного літального апарата отримав вибухову травму; 22 квітня 2026 року звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, однак листом від 07 травня 2026 року відповідач повідомив про відсутність підстав для її нарахування та виплати, посилаючись на безперервне проходження позивачем військової служби за контрактом з 16 вересня 2019 року; позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки факт безперервного проходження військової служби за контрактом не позбавляє його права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої абзацом четвертим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, за наявності підтвердженої безпосередньої участі у бойових діях та виконання бойових завдань у визначений законодавством період, у зв`язку з чим просить визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті зазначеної винагороди та зобов`язати відповідача здійснити її нарахування і виплату.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 року відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, оскільки позивач безперервно з 16 вересня 2019 року проходить військову службу за контрактом, а тому, на думку відповідача, не відповідає умовам, визначеним зазначеною постановою для отримання такої винагороди. Відповідач вважає, що підстави для нарахування та виплати позивачу спірної одноразової грошової винагороди відсутні. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 вересня 2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на підставі контракту про проходження військової служби, укладеного строком на три роки.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та введенням з 24 лютого 2022 року воєнного стану, на підставі пункту 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» строк дії зазначеного контракту було продовжено понад встановлені строки, до оголошення демобілізації.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по стройовій частині від 18 липня 2025 року № 202 головного сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу підрозділів військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 18 липня 2025 року для подальшого проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Як зазначає позивач, 08 травня 2024 року, перебуваючи на військовій службі та виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації, він брав безпосередню участь у бойових діях у складі підрозділу НОМЕР_3 батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України в районі Серебрянського лісництва Луганської області.

Залучення позивача до виконання бойового завдання здійснювалося відповідно до бойового розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № БР-178/ОТУС/дск від 20 березня 2024 року та бойового розпорядження командира НОМЕР_5 брСПП № 99дск від 16 квітня 2024 року. Під час безпосередньої участі у бойових діях, внаслідок скиду вибухового пристрою з безпілотного літального апарата, ОСОБА_1 отримав вибухову травму, що супроводжувалася цефалгічним синдромом.

Факт безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, підтверджується відповідною довідкою, згідно з якою ОСОБА_1 у період з 27 лютого 2024 року по 11 червня 2024 року брав участь у зазначених заходах, перебуваючи, зокрема, у АДРЕСА_1 .

22 квітня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Листом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07 травня 2026 року позивача повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати зазначеної одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000,00 грн.

Підставою для відмови відповідач зазначив те, що позивач безперервно з 16 вересня 2019 року проходить військову службу за контрактом, у зв`язку з чим, на думку відповідача, відсутні передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 підстави для виплати йому відповідної одноразової грошової винагороди.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити зазначену винагороду на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що сам по собі факт безперервного проходження ним військової служби за контрактом з 16 вересня 2019 року не може бути підставою для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди, оскільки право на таку виплату пов`язане із фактичною тривалістю проходження військової служби в бойових умовах та безпосередньою участю у заходах, пов`язаних із захистом України.

Позивач наголошує, що у 2024 році він безпосередньо брав участь у бойових діях, виконував бойові завдання в районі Серебрянського лісництва Луганської області, а також інших визначених у відповідній довідці районах, що підтверджується документами, виданими військовими частинами та командуванням. При цьому під час виконання бойового завдання 08 травня 2024 року він отримав вибухову травму внаслідок скиду вибухового пристрою з безпілотного літального апарата.

На переконання позивача, наведені обставини свідчать про наявність у нього передбачених законодавством підстав для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн, тоді як відмова відповідача у її нарахуванні та виплаті ґрунтується виключно на формальному посиланні на безперервність проходження військової служби та не враховує фактичної участі позивача у бойових діях і виконання ним бойових завдань у період дії воєнного стану.

Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення і державні гарантії, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 67 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й до теперішнього часу.

На підставі статті 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема, підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232 проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232 передбачені види військової служби, зокрема, базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Як визначено частиною сьомою статті 2 Закону № 2232 базову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

На підставі частини першої статті 4 Закону № 2232 Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2232 (встановлено, що базова загальновійськова підготовка для громадян, визначених підпунктом 7 пункту 2 розділу ІІ Закону № 3633-IX від 11.04.2024, розпочинається з 1 вересня 2025 року) базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону № 2232 для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

На підставі частини першої статті 20 Закону № 2232 на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби:

особи рядового складу з числа військовослужбовців базової військової служби, які пройшли базову загальновійськову підготовку, проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі та/або пройшли базову загальновійськову підготовку - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі Постанова № 153)

Пунктом 2 Постанови № 153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі Порядок № 153).

Відповідно до пункту 3 Постанови № 153 встановлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 153 встановлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Як визначено пунктом 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).

На підставі пункту 7 Порядку № 153 контракт з окремими категоріями громадян укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 153 (…) однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту Для громадян України, зазначених у пункті 2-1 цього Порядку, однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше дванадцяти місяців за сукупністю протягом дії контракту.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 153 військовослужбовцям, які уклали контракт відповідно до цього Порядку, виплачується одноразова грошова допомога після укладення контракту, проходження відповідної підготовки та вступу до виконання обов`язків за посадою у військових частинах відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії або Адміністрацією Держприкордонслужби (далі - одноразова грошова допомога), у розмірі 1 млн. гривень, яка виплачується трьома частинами:

перша частина 200 000 гривень протягом п`яти робочих днів після підписання контракту та вступу до виконання обов`язків за посадою, на яку призначений;

друга частина 300 000 гривень протягом п`яти робочих днів після проходження відповідної підготовки та залучення до виконання бойових (спеціальних) завдань, про що оголошується наказом командира військової частини;

третя частина 500 000 гривень у день виключення із списків особового складу військової частини, а у разі продовження військової служби за новим контрактом - в останній день дії контракту, укладеного відповідно до цього Порядку.

Суд звертає увагу, що застосовними у даними випадку є саме пункти 3, 4 Постанови № 153, оскільки Порядок № 153 передбачає укладення контракту за відповідною формою, натомість, вказані пункти Постанови № 153 регламентують випадки укладення контракту до набрання законної сили відповідними Постановою та Порядком.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить із необхідності всебічного, повного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи, дослідження наданих сторонами доказів та правильного застосування норм матеріального права, які регулюють порядок реалізації права військовослужбовців на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України під час воєнного стану”.

Судом установлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 запроваджено механізм реалізації експериментального проєкту, спрямованого на підвищення мотивації громадян України до проходження військової служби у період дії правового режиму воєнного стану, зокрема шляхом встановлення права окремих категорій військовослужбовців на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень за умови відповідності критеріям, визначеним пунктом 4 зазначеної Постанови.

З аналізу положень пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 вбачається, що законодавцем (нормотворцем) визначено вичерпний перелік умов, за наявності яких військовослужбовець набуває право на отримання відповідної одноразової грошової винагороди. При цьому застосування положень вказаної Постанови повинно здійснюватися виключно у спосіб та в межах умов, прямо передбачених нормативно-правовим актом, без довільного розширення або звуження змісту встановлених ним прав і гарантій.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач, Оцінюючи встановлені обставини справи у сукупності з наведеними нормами матеріального права, суд виходить із такого.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 вересня 2019 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Первинний контракт було укладено строком на три роки, однак у зв`язку із введенням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану та настанням особливого періоду його дія відповідно до пункту 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» була продовжена понад встановлений строк — до оголошення демобілізації.

Отже, після завершення первинно визначеного трирічного строку контракту у вересні 2022 року позивач не припинив військової служби, а продовжив її проходження в умовах воєнного стану, виконуючи покладені на нього обов`язки із захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по стройовій частині від 18 липня 2025 року №202 головного сержанта ОСОБА_1 18 липня 2025 року виключено зі списків особового складу підрозділів цієї військової частини для подальшого проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Таким чином, станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, а також на час звернення із заявою про виплату винагороди позивач продовжував проходити військову службу в Національній гвардії України.

Матеріалами справи також підтверджується, що у період з 27 лютого 2024 року по 11 червня 2024 року позивач безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, зокрема в районах населених пунктів Горлівка, Серебрянка Бахмутського району Донецької області та Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області.

Безпосереднє залучення позивача до виконання бойових завдань здійснювалося на підставі бойового розпорядження оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №БР-178/ОТУС/дск від 20 березня 2024 року та бойового розпорядження командира НОМЕР_5 бригади спеціального призначення №99дск від 16 квітня 2024 року.

08 травня 2024 року під час виконання бойового завдання у складі підрозділу НОМЕР_3 батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України в районі Серебрянського лісництва Луганської області позивач унаслідок скиду вибухового пристрою з безпілотного літального апарата отримав вибухову травму, яка супроводжувалася цефалгічним синдромом.

Наведені обставини свідчать, що травму позивач отримав не під час звичайного проходження військової служби, а безпосередньо під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини у районі ведення воєнних (бойових) дій. Причинно-часовий зв`язок між виконанням позивачем завдань із захисту України та отриманням ним травми підтверджується змістом наданих суду документів і відповідачем належними доказами не спростований.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 установлено особливі гарантії для військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, продовжують проходити військову службу та безпосередньо брали участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Загальним правилом, установленим абзацом другим пункту 4 постанови №153, передбачено виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн військовослужбовцям, сукупна тривалість безпосередньої участі яких у бойових діях станом на дату набрання чинності цією постановою становила не менше шести місяців.

Абзацом третім пункту 4 постанови №153 передбачено пропорційну виплату винагороди військовослужбовцям, тривалість безпосередньої участі яких у бойових діях становила менше шести місяців.

Водночас абзацом четвертим пункту 4 постанови №153 установлено спеціальне правило, відповідно до якого військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку з наявністю у них захворювань, поранень, травм, контузій чи каліцтв, одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується у повному обсязі.

Отже, законодавець пов`язав виплату винагороди у повному розмірі за абзацом четвертим пункту 4 постанови №153 не з обов`язковим досягненням шестимісячного строку участі в бойових діях, а із сукупністю таких обставин:

-належністю особи до визначеної постановою категорії військовослужбовців;

-безпосередньою участю у бойових діях у районах їх ведення;

-проходженням військової служби станом на дату набрання чинності постановою;

-участю у бойових діях строком менше шести місяців у зв`язку з пораненням, травмою, контузією, каліцтвом чи захворюванням, одержаним під час захисту Вітчизни;

-відсутністю передбачених постановою №153 обставин, які виключають виплату винагороди.

У справі, що розглядається, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому як на момент введення воєнного стану 24 лютого 2022 року, так і протягом підтвердженого періоду безпосередньої участі у бойових діях у 2024 році не досяг 25-річного віку. Він належить до сержантського складу Національної гвардії України, проходив військову службу під час воєнного стану, був безпосередньо залучений до бойових дій у визначених районах та під час виконання бойового завдання отримав вибухову травму.

Таким чином, недосягнення позивачем шестимісячної тривалості безпосередньої участі у бойових діях саме собою не виключає його права на винагороду у повному розмірі, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальна норма абзацу четвертого пункту 4 постанови №153, яка передбачає виплату 1 000 000 грн особам, чия участь у бойових діях тривала менше шести місяців у зв`язку з отриманням поранення, травми, контузії, каліцтва або захворювання під час захисту Вітчизни.

Суд також ураховує, що у листі військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07 травня 2026 року відповідач не заперечував факт проходження позивачем військової служби, його безпосередньої участі у бойових діях або отримання ним травми під час виконання бойового завдання. Єдиною наведеною відповідачем підставою для відмови стало те, що ОСОБА_1 безперервно проходить військову службу за контрактом з 16 вересня 2019 року.

Оцінюючи зазначену підставу, суд виходить із необхідності системного, цільового та такого, що відповідає принципу верховенства права, тлумачення положень постанови №153.

Дійсно, первинний контракт позивача було укладено до введення воєнного стану. Разом із тим, строк цього контракту становив три роки та мав завершитися у вересні 2022 року. Після закінчення погодженого сторонами строку позивач продовжив військову службу вже в умовах правового режиму воєнного стану на підставі спеціального законодавчого регулювання, передбаченого пунктом 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Тому проходження позивачем військової служби після закінчення первинного строку контракту не може оцінюватися виключно через формальне посилання на дату його первинного укладення без урахування подальшого продовження служби під час воєнного стану, фактичного характеру виконуваних завдань, перебування позивача у бойових умовах та отримання ним бойової травми.

Постанова №153 не містить прямої заборони на виплату винагороди військовослужбовцю, який уклав первинний контракт до 24 лютого 2022 року, однак після закінчення його строку продовжив проходити військову службу в умовах воєнного стану та, не досягнувши 25 років, безпосередньо брав участь у бойових діях.

Так само положення постанови №153 не визначають безперервність проходження військової служби до та після введення воєнного стану як самостійну підставу для відмови у виплаті винагороди. Отже, відповідач, пославшись виключно на безперервність служби позивача з 16 вересня 2019 року, фактично запровадив додаткове обмеження, якого нормативно-правовий акт безпосередньо не передбачає.

Суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, установлені Конституцією та законами України. Військова частина як суб`єкт владних повноважень не наділена правом доповнювати визначені Кабінетом Міністрів України умови надання грошової винагороди новими критеріями або розширювати перелік обставин, за яких така винагорода не виплачується.

При вирішенні спору суд також бере до уваги мету прийняття постанови №153, яка полягає у підвищенні мотивації до проходження військової служби, укомплектуванні бойових військових частин та запровадженні додаткових гарантій для молодих військовослужбовців, які в умовах воєнного стану безпосередньо виконували бойові завдання.

Надання вирішального значення лише даті укладення первинного контракту та неврахування того, що позивач після завершення строку такого контракту продовжив проходження військової служби під час воєнного стану, виконував бойові завдання, перебував під безпосередньою загрозою життю і здоров`ю та отримав бойову травму, не відповідає меті нормативного регулювання.

Формальне тлумачення постанови №153 у спосіб, запропонований відповідачем, призводило б до ситуації, за якої військовослужбовець віком до 25 років, який розпочав службу незадовго до введення воєнного стану, після завершення строку контракту продовжив її проходження, безпосередньо брав участь у бойових діях і отримав травму під час захисту Вітчизни, був би позбавлений установленої державою гарантії виключно через дату укладення первинного контракту.

Водночас військовослужбовець того самого віку, який виконував аналогічні бойові завдання та зазнав аналогічного поранення або травми, але уклав контракт після 24 лютого 2022 року, мав би право на таку виплату. Така різниця у правовому становищі не була б пов`язана ані з характером виконаних бойових завдань, ані з тривалістю перебування в бойових умовах, ані зі ступенем ризику для життя та здоров`я, ані з наслідками виконання військового обов`язку.

За таких обставин наведене відповідачем тлумачення не узгоджується з принципом рівності громадян перед законом, закріпленим статтею 24 Конституції України, а також із вимогами правової визначеності, розумності та справедливості як складовими принципу верховенства права.

Суд ураховує, що право на соціальний захист військовослужбовців гарантоване частиною п`ятою статті 17 Конституції України. Відповідна конституційна гарантія покладає на державу обов`язок не лише встановлювати пільги та виплати особам, які захищають Україну, але й забезпечувати їх реальне та послідовне застосування без довільного звуження кола одержувачів підзаконним або індивідуальним правозастосуванням.

Одноразова грошова винагорода, передбачена пунктом 4 постанови №153, є встановленою державою матеріальною гарантією, пов`язаною з особливим характером проходження військової служби в бойових умовах. Тому положення, які визначають право на таку виплату, мають застосовуватися з урахуванням реального змісту правовідносин та фактичного виконання особою завдань із захисту держави.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивач притягувався до кримінальної відповідальності, два або більше разів — до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу — до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, строк дії відповідного стягнення за яке не закінчився.

Відповідач не посилався на такі обставини у листі від 07 травня 2026 року та не надав суду належних і допустимих доказів їх існування. Отже, передбачених постановою №153 обмежень, які виключали б виплату позивачу одноразової грошової винагороди, судом не встановлено.

Судом також ураховується, що 22 квітня 2026 року позивач у встановленому порядку звернувся до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про виплату одноразової грошової винагороди та надав відомості, необхідні для вирішення цього питання. Натомість відповідач, обмежившись посиланням на дату початку військової служби, належної оцінки підтвердженим обставинам безпосередньої участі позивача у бойових діях, отримання ним вибухової травми та продовження служби під час воєнного стану не надав.

Таким чином, відмова відповідача не відповідає критерію обґрунтованості, визначеному пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, оскільки прийнята без урахування всіх обставин, що мали значення для правильного вирішення заяви позивача.

Крім того, така відмова не відповідає вимогам добросовісності, розсудливості, пропорційності та рівності перед законом, оскільки покладає на позивача несприятливі наслідки з формальної підстави, яка безпосередньо не визначена постановою №153, та нівелює юридичне значення фактично виконаних ним бойових завдань і отриманої під час захисту Вітчизни травми.

За правилами частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності. Однак відповідач не довів наявності передбачених законодавством підстав для відмови позивачу у виплаті винагороди та не спростував доказів, якими підтверджується його безпосередня участь у бойових діях і отримання травми під час захисту Батьківщини.

Натомість позивач надав належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які у своїй сукупності підтверджують юридично значимі обставини, а саме: проходження ним військової служби у Національній гвардії України; продовження служби під час воєнного стану після завершення первинного строку контракту; належність до сержантського складу; недосягнення 25-річного віку у відповідний період; безпосередню участь у бойових діях; виконання бойових розпоряджень; отримання 08 травня 2024 року вибухової травми під час виконання бойового завдання; подальше проходження військової служби та звернення до відповідача із заявою про виплату винагороди.

Водночас суд звертає увагу, що юридичним оформленням результату розгляду заяви позивача є лист військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07 травня 2026 року, яким повідомлено про відсутність підстав для виплати. Тому спірна поведінка відповідача за своїм змістом є не лише пасивним ненарахуванням коштів, а фактично прийнятою відмовою у реалізації права позивача. З огляду на зміст заявлених вимог і необхідність ефективного захисту порушеного права така відмова та пов`язана з нею бездіяльність щодо ненарахування і невиплати винагороди підлягають визнанню протиправними.

Щодо належного способу захисту порушеного права суд зазначає, що відповідно до статті 245 КАС України суд у разі задоволення позову може визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача або здійснити відповідну виплату є допустимим тоді, коли за результатами судового розгляду встановлено виконання особою всіх визначених законодавством умов, а у суб`єкта владних повноважень відсутня можливість обрати один із кількох правомірних варіантів поведінки.

У цій справі відповідач уже розглянув заяву позивача по суті та відмовив у виплаті з єдиної підстави — безперервного проходження військової служби за контрактом з 16 вересня 2019 року. Ця підстава визнана судом неправомірною. Наявність інших обставин, які могли б виключати право позивача на винагороду, відповідачем не наведена та матеріалами справи не підтверджена.

Розмір винагороди в разі застосування абзацу четвертого пункту 4 постанови №153 прямо встановлений нормативним актом і становить 1 000 000 грн. Визначення цього розміру не передбачає дискреційного розсуду відповідача, оскільки за наявності встановленої сукупності юридичних фактів винагорода виплачується у повному обсязі.

З огляду на це саме зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн є належним та ефективним способом захисту. Обмеження способу захисту лише повторним розглядом заяви не забезпечило б реального поновлення порушеного права та допускало б можливість повторної відмови з мотивів, яким суд уже надав правову оцінку.

За наведених обставин, оцінивши докази відповідно до статті 90 КАС України окремо та в їх сукупності, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 відповідає визначеним постановою №153 критеріям для одержання одноразової грошової винагороди, а через отримання вибухової травми під час виконання бойового завдання має право на її виплату у повному розмірі на підставі абзацу четвертого пункту 4 цієї постанови незалежно від того, що сукупна тривалість його безпосередньої участі у бойових діях становила менше шести місяців.

Відмова військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлена листом від 07 травня 2026 року, та бездіяльність щодо ненарахування і невиплати позивачу зазначеної винагороди не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, прийняті без належного врахування всіх істотних обставин справи, не відповідають меті постанови №153 та критеріям, установленим частиною другою статті 2 КАС України, а тому є протиправними.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої абзацом четвертим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000,00 грн у порядку, визначеному чинним законодавством.

За правилами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи позивач належними та допустимими доказами довів обґрунтованість заявлених позовних вимог, тому суд прийшов до висновку про задоволення позовної заяви.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 02 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )

Суддя Н.В. Друзенко